Мистецтво саморозвитку особистості

 

ПЛАН

 

ВСТУП

1. Зони  і території в процесі спілкування.

1.1. Особиста територія

1.2. Зональні простори  та їх практичне використання

1.3. Зональні  простори в різних націй

2.  Невербальна  комунікація в практиці ділових  стосунків

2.1. Кінесичні особливості  невербального спілкування

2.2 Жести  і пози

2.3. Міміка

3. Техніка  ведення ділових індивідуальних  бесід

3.1. Види  бесід

3.2. Підготовка  до  бесіди як умова її результативності

3.3.Орієнтування  в ситуації та людях

3.4. Обговорення  проблеми і прийняття рішення

3.5. Вихід  із контакту.

ЛІТЕРАТУРА

 

ВСТУП

 

Важливим елементом  людського співжиття і взаємин  є психологічні контакти і спілкування. Потреба в контакті з подібними  до себе існує й у тваринному світі, однак спілкування – величезний дар, набуток суспільного буття людини. Завдяки спілкуванню людина пізнає світ, власну духовність, підтримує психологічний зв’язок з іншими людьми через засоби масової комунікації й безпосередні стосунки, без чого важко зберегти емоційний життєвий статус. Метою спілкування є задоволення людьми своїх потреб, зокрема соціальних і духовних.

Спілкування історично  склалося в процесі спільної діяльності людей, ден спочатку відігравало  допоміжну роль: організовувало і  супроводжувало певні дії. З ускладненням діяльності воно набуває відносної самостійності, починає виконувати специфічну функцію передачі наступним поколінням форм культури і суспільного досвіду.

Основними мотивами спілкування  є потреби у пізнанні і самопізнанні, в духовному і емоційному контакті, у безпеці, у психологічному захисті, у визнанні, у престижі тощо.

Спілкування як особливого роду діяльність – це творча гра інтелектуальних  та емоційних  сил співбесідників, це взаємне навчання партнерів, досягнення ними нових знань  під час обговорення предмету розмови, це, нарешті, досягнення встановлених кожною стороною мети переговорів (обмін думками, враженнями).

Спілкування є таким процесом взаємодії людей, в якому особи, які беруть у неї участь своїм зовнішнім виглядом і поведінкою здійснюють більш чи менш сильний вплив на вимоги та наміри, на думки, стани і почуття один одного.

Люди можуть обмінюватись різними типами інформації на різних  рівнях.

Відомо, що спілкування  не вичерпується усними або письмовими повідомленнями. В цьому процесі  важливу роль грають емоції, манери партнерів, жести. Психологами встановлено, що в процесі взаємодії людей від 60 до 80% комунікацій здійснюється за рахунок невербальних  засобів вираження і лише 20-40%  інформації  передається за  допомогою вербальних.  Ці  дані заставляють нас замислитись над значенням  невербального  спілкування для взаємопорозуміння людей, звернути особливу увагу на значення жестів і міміки людини, а також породжують бажання  оволодіти  мистецтвом тлумачення цієї особливої мови, якою ми усі розмовляємо, навіть не усвідомлюючи цього.

Простір і час також  виступають у якості особливої знакової  системи  і несуть значеннєве навантаження. Так, наприклад, розміщення партнерів  обличчям один  до  одного  сприяє виникненню контакту, символізує увагу  до того, хто говорить. Експериментально  доведено  перевагу  деяких  просторових  форм  організації спілкування (як для двох партнерів, так і для великої аудиторії).

Це пов'язано з наступним: існує велика кількість інформації про те, що тварини, птахи і риби установлюють свою сферу обитания й охороняють її. Але тільки недавно було виявлено, що й у людини є свої охоронні зони і території.

 

1. ЗОНИ І ТЕРИТОРІЇ В ПРОЦЕСІ СПІЛКУВАННЯ.

 

Американський антрополог Едуард Т. Хол був одним з  родоначальників  в галузі вивчення просторових потреб людини, і на  початку шістдесятих років він запровадив термін "проксеміка". Його дослідження в цій  галузі  призвели до нового розуміння наших взаємин з іншими людськими істотами.

Кожна країна являє собою окрему територію з чітко окресленими кордонами і прикордонними військами, що охороняють цю територію.

Усередині кожної країни мається  ще  один  територіальний  розподіл  у

вигляді штатів чи графств. Ці території надалі поділяються  на  ще  меншими, називаними містами, усередині яких маються райони, що складаються з  вулиць, що самі по собі являють собою замкнуту територію для тих, хто живе  на  них. Мешканці кожної території об'єднані невидимим  почуттям  прихильності  своєї території, і історії  відомо  чимало  прикладів,  коли  починаються  криваві війни і вбивства заради захисту своєї території.

Під територією розуміється  також простір, який  людина  вважає  своїм, начебто цей простір є продовженням її фізичного тіла. Кожна людина має  свою власну особисту територію, що  включає  простір,  що  оточує  її  власність, наприклад, її будинок, оточений забором, машину  в  дворі,  власну  спальню, особистий стілець і, як знайшов доктор Хол, вона має також чітко  окреслений повітряний простір навколо свого тіла.

Далі будуть переважно  розглядатися  питання,  зв'язані  з  цим  видом території, і з тим, як люди реагують на спроби порушити її.

 

1.1. ОСОБИСТА ТЕРИТОРІЯ

 

Фізичне тіло більшості  тварин оточено визначеною просторовою  зоною, що вони вважають своєю власною особистою територією. Наскільки далеко простирається ця територія залежить, головним чином від того, як густо населені місця, у яких ця тварина проживає. Лев, що виріс на просторих територіях Африки може мати сферу проживання радіусом у 3-1 милю і більш, у залежності від щільності населення левів на цій території, він мітить свою територію випорожненнями і сечовипусканням. Але якщо лев виріс у клітці з багатьма іншими левами, його особиста територія може обмежуватися  буквально декількома метрами, що є прямим наслідком перенаселеності сфери проживання.

Подібно до тварини, людина має власну повітряну оболонку, що оточує її тіло, її розміри залежать від щільності населення людей у місці його проживання. Отже, розміри особистої просторової зони соціально і національно обумовлені. Якщо представники однієї нації, наприклад, японці, звичні до  перенаселеності, інші надають перевагу широким відкритим просторам і люблять зберігати дистанцію.

Соціальний стан людини може також мати значення при описі  відстані, на якій людина тримається стосовно інших людей, і це питання буде обговорюватися нижче.

 

1.2. ЗОНАЛЬНІ ПРОСТОРИ ТА ЇХ ПРАКТИЧНЕ ВИКОРИСТАННЯ

 

      Розміри  особистої просторової території  людини середньо  забезпеченого соціального рівня в принципі однакові незалежно від того, чи проживає він  у Північній Америці, Африці чи  Австралії.  Її  можна  розділити  на  4  чіткі просторові зони.

1. Інтимна зона (від  15 до 46см)

З усіх зон ця найголовніша, оскільки саме цю зону людина охороняє так, начебто це її власність. Дозволяється проникнути в цю зону тільки  тим,  хто знаходиться в тісному емоційному контакті з людиною. Це діти, батьки, чоловіки, коханці, близькі друзі і родичі. У цій зоні є ще підзона  радіусом у 15см, у яку можна проникнути тільки за допомогою фізичного  контакту.  Це понадінтимна зона.

2. Особиста зона (від 46 см до 1,2 метри)

Це відстань, що звичайно розділяє нас, коли ми знаходимося на коктейль-вечірках, офіційних прийомах, офіційних вечорах і дружніх вечірках.

3. Соціальна зона (від  1,2 до 3,6 метрів)

На такій відстані ми тримаємося від сторонніх людей, наприклад, водопровідника чи теслі, що прийшов зайнятися  ремонтом  у  нашому  будинку, листоноші, нового службовця на роботі  і  від  людей,  яких  не  дуже  добре знаємо.

4. Суспільна зона (більш  3,6 метри)

Коли ми адресуємося  до великої групи людей, то зручніше за все  стояти саме на цій відстані від аудиторії.

Звичайно наша інтимна  зона порушується тою чи іншою  людиною по двох причинах. Перша, коли "порушник" є нашим близьким родичем чи ж людиною, яка має щодо нас сексуальні наміри. Друга, коли порушник виявляє ворожі тенденції і схильний атакувати нас. Якщо ми можемо терпіти вторгнення сторонніх людей у наші особисті соціальні зони, то вторгнення  сторонньої людини в інтимну зону викликає усередині нашого організму різні фізіологічні реакції та зміни. Серце починає битися  швидше,  відбувається викид адреналіну в кров, і вона доливає до мозку і м'язів як сигнал фізичної готовності нашого організму до бою, тобто стан бойової готовності.

Це означає, що якщо ви по дружньому торкнетеся руки чи обіймете  людину, з яким ви тільки що познайомилися, то це  може  викликати  в  неї  негативну реакцію стосовно вас, навіть якщо він чи вона буде вам  посміхатися  і,  щоб вас не скривдити, робити вигляд, що це їй подобається. Якщо ви  хочете,  щоб люди  почували  себе  у  вашому  суспільстві  затишно,  дотримуйте  золотого правила: "Тримай дистанцію". Чим інтимніше наші відносини з  іншими  людьми, тим ближче дозволяється нам проникати в  їхні  зони.  Наприклад, тільки що прийнятий на  роботу  службовець  перший  час  може  подумати,  що  колектив відноситься до нього дуже прохолодно,  але  вони  просто  тримають  його  на дистанції соціальної зони, тому що мало його знають. Як тільки  товариші  по службі дізнаються його краще, територіальна відстань між  ними  скоротиться, і, зрештою, йому дозволять пересуватися в межах особистої зони, а  в  деяких випадках проникати й в інтимну зону.

Дистанція між двома, що  цілуються  може  багато  розповісти  вам  про характер взаємин між цими людьми. Коханці міцно притискаються  тілами дин до одного і знаходяться усередині інтимної зони один одного. Зовсім  інше буде відстань, якщо ви отримуєте поцілунок від сторонньої людини, що поздоровляє вас з Новим роком, чи  від  чоловіка  кращої  подруги,  оскільки обоє будуть відставляти нижню частину тіла принаймні на відстані 15  см  від вашої.

Винятком із правила, що вимагає суворого  дотримання  дистанційної зони, є випадки, коли просторова  зона  людини  обумовлена  його  соціальним станом. Наприклад, керуючий компанією й один з його  підлеглих  можуть  бути компаньйонами по риболовлі, і, знаходячись на риболовлі, вони перетинають  і особисту, і інтимну зону один одного. На  роботі  ж  керуючий  буде  тримати його на відстані соціальної зони,  дотримуючи  неписаних  правил  соціальної стратифікації.

Скупченість  людей  на  концертах,  у  кінозалах,  на  ескалаторах,  у транспорті, ліфті призводить до неминучого вторгнення людей в  інтимні  зони один одного і цікаво спостерігати реакцію людей на ці вторгнення. Існує  ряд неписаних правил поведінки  західної  людини  в  умовах  скупченості  людей, наприклад, у  автобусі чи ліфті. Це такі правила:

1. Ні з ким не  дозволяється розмовляти, навіть  зі знайомими.

2. Не рекомендується  дивитися в упор на інших.

3. Обличчя повинне  бути зовсім безстороннім - жодного прояву емоцій не дозволяється.

4. Якщо у вас у  руках чи книга газети, ви повинні  бути цілком занурені в читання.

5. Чим тісніше в  транспорті, тим стриманіше повинні  бути ваші рухи.

6. У ліфті варто  дивитися тільки на покажчик  поверхів над головою

Часто можна почути, як людей, що їздять у  суспільному  транспорті  на роботу в час пік, називають жалюгідними, нещасними, подавленими. Ці  епітети звичайно вживаються  через  те,  що  в  цих  людей  невиразні  обличчя,  але сторонні спостерігачі помиляються у своїх оцінках. Вони  просто  бачать,  як люди сумлінно виконують правила поведінки  в  умовах  неминучого вторгнення сторонніх у їхню інтимну зону.

Якщо у вас виникнуть  сумніву з цього приводу,  прослідкуйте  за  собою наступного разу, коли ви ввійдете  в  переповнений  кінозал.  Як  тільки  ви вступили в прохід, що веде до вашого  місця  оточеному  безліччю  незнайомих облич,  зверніть  увагу,  що  ви  починаєте,   як   запрограмований   робот, підкорятися неписаним законам поводження людини в  переповнених громадських місцях. Коли ви почнете конкурувати зі своїм сусідом за кут на  підлокітнику крісла для опори руки, ви зрозумієте, чому люди,  які  прийшли  в  кіно  без супутника, звичайно не займають своє місце залі доти, поки не  виключать  чи світло не почнеться фільм. Щоразу, коли ми  їдемо  в  переповненому  ліфті, сидимо в переповненому  кінозалі чи їдемо в  переповненому автобусі,  оточуючі перестають для нас існувати, і доти, поки нас  безпосередньо  не  зачеплять, ми  не  реагуємо  на  них.  Складається   таке   враження,   начебто   своїм неусвідомленим зазіханням на нашу інтимну  територію  люди  ставлять  нас  в оборонну позицію.

Розлютована юрба чи агресивна  група людей,  об'єднаних  єдиною  метою, реагує  на  порушення  їхньої  території  зовсім  іншим  чином,  ніж  окремі особистості. В  дійсності  відбуваються  наступні  речі:  у  міру  того,  як збільшується юрба і її щільність, особистий простір  кожної  окремої  людини стає  усе  менше,  і  він  приймає  ворожу  стійку,  тому  з  ростом   юрби підсилюється  її  ворожість  і  агресивність,  і  в  будь-який  момент  може початися рукоприкладство. Це  дуже  добре  відомо  поліції,  і  вона  завжди прагне розігнати  юрбу,  щоб  кожна  людина  знову  знайшла  свій  зональний простір і заспокоїлася.