Мистецтво саморозвитку особистості

Тільки в останні  роки уряд і містобудівники стали  звертати  увагу  на те, що багатоповерхові  житлові  комплекси  впливають  на  людину,  оскільки позбавляють  її  особистої  території.  Негативні  наслідки  проживання   на перенаселених територіях можна простежити на прикладі  популяції  оленів  на острові Джеймс, що знаходиться неподалік від  штату  Меріленд  (США).  Олені там стали вимирати великими партіями незважаючи на те, що в  той  час  корму їм  було  достатньо,  хижаки  були  відсутні  і  не  було  ніякої  епідемії. Аналогічні явища до цього відбувалися  з  пацюками  і  кролями.  Дослідження показали, що олені вимирали в результаті надактивної діяльності  надниркових залоз, викликаної стресовим станом  тварин,  що  спричинялись  в  результаті росту популяції оленів, і вони були позбавлені  своєї  особистої  території. Надниркові залози відіграють важливу роль для росту  організму,  відтворення й опірності  захворюванням.  Таким  чином,  саме  перенаселеність  викликала фізичну реакцію  на  стрес,  а не  такі  фактори як  голод,   інфекція  чи агресивність інших тварин. З огляду на це, легко  зрозуміти,  чому  області, що  мають  велику  щільність   населення,   мають   більш   високий   рівень злочинності.

Слідчі  поліції   використовують  спеціальні  методи,  побудовані   на порушенні території особистості, для  того,  щоб  зломити  опір  допитуваних злочинців. Для цього вони саджають злочинця на  стілець  без  підлокітників, ставлять стілець у центрі кімнати і постійно під  час  допиту  проникають  у його інтимну й особливо інтимну зону, залишаючись у ній доти,  поки  той  не дасть відповідь. За  допомогою  таких  методів  опір  злочинця  дуже  швидко придушується. Адміністратори можуть використовувати той же самий  метод для того, щоб одержати приховувану інформацію від  підлеглого,  але,  в  той  же час, людям, зайнятим у  торгівлі,  не  слід  застосовувати  цю  тактику  при спілкуванні з клієнтами.

1.3. ЗОНАЛЬНІ ПРОСТОРИ В РІЗНИХ НАЦІЙ

Коли людина претендує  на  місце чи простір, частина якого вже  зайнята іншими людьми (наприклад, місце в театрі, місце за столом у  конференц-залі, гачок для рушника на тенісному корті), вона діє передбачуваним  чином.  Вона зазвичай шукає  найширшу  відстань  між  двома  присутніми  і  займає  місце посередині. В театрі  вона  обирає  місце,  що  знаходиться  посередині  між останнім кріслом і сидячою у цьому ряду людиною. На тенісному  корті  обирає той  гачок  для  рушника,  що  знаходиться  на  найбільш  вільному  просторі посередині між  двома  висячими  рушниками,  чи  посередині  між  найближчим рушником і кінцем вішалки. Робиться це з тією метою, щоб не скривдити  інших присутніх. Молода пара, яка тільки що емігрувала  в  Чикаго  з  Данії,  була запрошена в місцевий клуб Джейсистов. Через кілька тижнів після того, як  їх прийняли в клуб, жінки стали скаржитися, що вони почувають себе незатишно  в суспільстві цього датчанина, оскільки  він  "пристає"  до  них.  Чоловіки  ж цього клуба відчули,  що  нібито  датчанка  своїм  невербальним  поводженням натякала, що вона для них доступна в сексуальному відношенні.

Ця ситуація підтверджує  той факт, що в  багатьох  європейських,  націй інтимна зона складає тільки 23-25 см, а  в  деяких  і  того  менше.  Датчани почували себе впевнено і невимушено,  знаходячись  на  відстані  25  см  від американця, не підозрюючи про те, що вони вторгаються в його  інтимну  зону, що складає  18  дюймів.  Датчани  також  частіше  використовують  контактний погляд, чим  американці,  що  дало  привід  для  помилкової  оцінки  їхнього поводження.

Просування в інтимну  територію  людини  обличчя  протилежної  статі  є способом вираження її інтересу до цієї  людини  і  називається  заграванням. Якщо загравання не  приймається,  ця  людина  відступає  і  дотримує  надалі дистанцію.  Якщо  ж залицяння   приймаються, людина дозволяє "порушнику" залишатися усередині його інтимної зони. Те, що для датчан  було  нормальною суспільною поведінкою,  інтерпретувалося  американцями  як  їхнє  сексуальне загравання. Датчани ж думали, що американці  були  холодні  і  недружелюбні, тому що вони усувалися від зручної для їхнього спілкування зони.

Випадок розказаний одним  з учасників міжнародної конференції: "Недавно на конференції я помітив, що коли зустрічалися і розмовляли два  американці, вони стояли друг від друга на  відстані  90  см  і  зберігали  цю  дистанцію протягом усієї розмови. Коли ж розмовляли японець  і  американець,  то  вони повільно почали пересуватися по  кімнаті.  Американець  постійно  відсувався від японця, а японець поступово наставав, наближаючи  до  нього.  Тим  самим кожний з них  намагався  пристосуватися  до  звичного   зручного  для  нього простору спілкування. Японець, чия інтимна  зона  складає  25  см,  постійно робив крок уперед, щоб звузити простір. При цьому він  вторгався в інтимну зону американця, змушуючи його відступати на крок назад, щоб розширити  свій зональний простір. Відеозапис цього епізоду,  відтворений  із  прискоренням, створює враження, що обоє вони танцюють по конференц-залі,  і  японець  веде свого партнера. Стає зрозумілим,  чому  при  бізнес-переговорах  азіати  й американці  поглядають  один  на  одного  з  деякою   підозрою.   Американці вважають, що азіати "фамільярні" і надмірно "давлять",  азіати  ж  вважають, що американці "холодні і занадто офіційні".

Незнання культурно  обумовлених  розходжень  в  інтимних  зонах різних людей може легко привести до непорозуміння і невірних суджень про  поведінку і культуру інших.

2. НЕВЕРБАЛЬНА КОМУНІКАЦІЯ В ПРАКТИЦІ ДІЛОВИХ СТОСУНКІВ

 Хоча вербальні символи (слова) — основний наш засіб для кодування ідей, призначених до передачі, ми використовуємо і невербальні символи для трансляції повідомлень. У невербальній комунікації використовуються будь-які символи, крім слів. Найчастіше невербальна передача відбувається одночасно з вербальної і може чи підсилювати чи змінювати зміст слів. Обмін поглядами, вираження обличчя, наприклад, посмішки і вираження несхвалення, підняті в здивуванні брови, живий чи зупинений погляд, погляд з вираженням, схвалення чи несхвалення  —  усе  це  приклади  невербальної  комунікації.

Використання пальця щоб вказати на предмет, прикривання  рота рукою,  дотик, млява поза також  відносяться до невербальних способів передачі  значення (змісту).

Ще один різновид невербальної комунікації формується тим, як ми вимовляємо слова. Мається на увазі інтонація, модуляція голосу, плавність мови і т.п. Як відомо з досвіду, те, як ми вимовляємо  слова,  може  істотно змінювати їхній зміст.

Відповідно до досліджень, значна частина мовної інформації при обміні сприймається через мову поз і жестів і звучання голосу. 55% повідомлень сприймається через вираження обличчя, пози і жести, а 38% — через  інтонації і модуляції голосу. Звідси випливає, що всього 7% залишається словам, сприйнятим одержувачем,  коли  ми  говоримо.  Це має  принципове  значення.

Іншими словами, у багатьох випадках те, як ми говоримо, важливіше  слів,  які ми  вимовляємо. 

Як і семантичні бар'єри, культурні розходження при обміні невербальною інформацією можуть створювати значні перешкоди для розуміння. Так, прийнявши від японця візитну картку, варто відразу ж прочитати її і засвоїти. Якщо ви покладете її в кишеню, ви тим самим повідомите японцю, що його вважають несуттєвою людиною. Ще один приклад  культурних  розходжень  у невербальній комунікації — схильність американців зі  здивуванням  реагувати на «кам'яне вираження» обличчя в співрозмовників, у той час як  посмішка  не часто гостює на обличчях росіян і німців.

 Отже, через невербальні  прояви співбесідник демонструє  своє дійсне ставлення до того, що відбувається.

2.1. КІНЕСИЧНІ ОСОБЛИВОСТІ  НЕВЕРБАЛЬНОГО СПІЛКУВАННЯ

Незважаючи на те, що обличчя  залишається головним  джерелом  розуміння природи емоційних реакцій, тіло, кінцівки і зап’ястки рук також відіграють важливу роль у комунікації. Кінесика - це спосіб  комунікації  за  допомогою рухів тіла і жестів. Вона являє собою культурно обумовлені системи поводження, що засвоюються шляхом імітації рольових моделей. Оскільки  таке поводження засвоюється, головним чином, несвідомо, більшість людей не усвідомлюють, що активно користуються складною системою жестів і рухів.

У число невербальних фізичних способів комунікації входять  жести і пози. Жести використовуються з метою ілюстрації, підкреслення, вказівки, чи пояснення переривання,  а  виходить,  вони  не можуть бути  ізольовані  від  вербальної  комунікації.  Жести  детерміновані побудовою людського  тіла,  однак  розвиваються  і  конкретизуються  вони  в міжособистісних і соціальних відносинах. З одного  боку,  вираження  подиву, розпачу, гніву, тривоги, задоволення і презирства приблизно однакові у  всіх країнах світу і у всіх культурах. З іншого боку,  розуміння  їхнього  змісту залежить  від  знайомства  з  комунікативною   системою   даної   конкретної культури. Жести  необхідні  в  тих  випадках,  коли  неможлива  вербалізація (наприклад, через мовний бар'єр і проблеми  зі  слухом).  Крім  того,  жести часто  використовуються  тоді,  коли  вербальні   вираження   вважались   би соціально неприйнятними. І, нарешті, зовсім інше  враження  роблять “жести” тих людей, що страждають від захворювань,  що  супроводжуються  мимовільними рухами і жестами.

Людині, що відчуває тривогу, властиві швидкі, неспокійні  рухи  рук  і ніг, тремтіння в кистях  рук.  Подавлена  людина  рухається  дуже  повільно, немов кожен рух дається їй надзвичайно складно. Замкнута людина звичайно не відводить  рук  далеко  від  свого  тіла  і  не  піднімає голови.

2.2 ЖЕСТИ І ПОЗИ

У  практиці   взаємодії  виділяють  кілька   основних   жестів,   що відображують внутрішній  стан  людини.  Рух  рук  і  тіла  передають  багато зведень про людину.

По-перше, в них відображається стан організму і  безпосередні  емоційні реакції. Це дозволяє судити про  темперамент  людини  (сильні  чи  слабкі  в нього реакції, швидкі чи уповільнені, інертні чи рухливі).

По-друге, пози і рухи тіла виражають риси характеру людини, ступінь  її впевненості в собі, скутість чи розкутість,  обережність  чи  поривчастість. У позі і рухах  виявляється і соціальний статус людини. Такі  вираження,  як «йти з високо піднятою головою», «розправити плечі» чи, навпаки, «стояти  на напівзігнутих»,  являють  собою  не  тільки  опис  пози,  але  і   виражають визначений психологічний стан людини.

По-третє,  у  позі  і  жестах  виявляються  культурні  норми,  засвоєні людиною. Наприклад, вихований  чоловік  ніколи  не  буде  розмовляти  сидячи поруч з жінкою, що стоїть, незалежно від того, як  він  оцінює  її  особисті якості.

По-четверте,  жестам  і  позі  приписуються  чисто  умовні   символічні значення. Таким чином, вони здатні передати точну інформацію. Жести відкритості свідчать про щирість і бажання говорити відверто.  До цієї  групи  знаків  відносяться  жести  «розкриті  руки»  і   «розстібання піджака».

Жест «розкриті руки»  полягає в тому, що співрозмовник  протягає  вперед у  вашу  сторону  свої  руки  долонями  вверх.  Цей  жест  особливо   часто спостерігається в дітей. Коли  діти  пишаються  своїми  досягненнями,  вони відкрито показують свої руки. Коли ж  діти  почувають  свою  провину,  вони ховають руки або за спину, або в кишені.

Жест «розстібання піджака» також є знаком відкритості.  Відкриті  люди, які дружньо до нас ставляться, часто розстібають і навіть  знімають  піджак у нашій присутності.  Той, хто змінює своє рішення  в  сприятливу  сторону, звичайно  розтискає  руки  й  автоматично  розстібає  піджак.  Цей     жест демонструє   бажання   піти    на   зустріч  і   установити   контакт.

Коли стає ясно, що угода  з  позитивним  рішенням  щодо  обговорюваного питання можлива,  а  також  у  тому  випадку,  коли  створюється  позитивне враження  від  спільної  роботи,  люди,  що  сидять,  розстібають  піджаки, розпрямляють ноги і пересуваються на край  стільця,  ближче  до  столу,  що відокремлює  їх  від  сидячих  навпроти  них  співрозмовників   (найчастіше партнерів по переговорам).

Жести підозрілості і  скритності свідчать про недовіру до вас,  сумнівів у вашій правоті,  про  бажання  щось  приховати  від  вас.  У  цих  випадках співрозмовник машинально потирає чоло, скроні, підборіддя,  прагне  прикрити обличчя  руками.  Але  найчастіше  він  намагається  не  дивитися  на   вас, відводячи погляд убік. Інший показник скритності  –  непогодженість  жестів. Якщо ворожий стосовно вас чи людина, що  захищається,  посміхається,  то  це означає, що він за  штучною  посмішкою  намагається  навмисне  сховати  свою нещирість.

    Жести і  пози захисту є знаком того, що співрозмовник почуває   небезпеку або погрозу. Найбільш  розповсюдженим  жестом  цієї  групи  знаків  є  руки, схрещені на грудях. Руки тут можуть займати три характерних положення.

Просте схрещування  рук є універсальним жестом, що позначає оборонний чи негативний стан співрозмовника. У цьому випадку варто переглянути те, що  ви робите чи говорите, тому що співрозмовник почне уходити  від  обговорення. Потрібно також врахувати і те, що  цей  жест  впливає  на  поводження  інших людей. Якщо в групі  з  чотирьох  чи  більше  людей   ви  схрестили  руки  в захисній позі, то незабаром можна чекати, що й  інші  члени  групи  піде  за вашому  прикладом.  Правда,  цей  жест  може  означати   просто   спокій   і впевненість,  але  це  буває  тоді,  коли   атмосфера   бесіди   не   носить конфліктного характеру.

Якщо крім схрещених  на грудях рук співрозмовник ще стискає  пальці в кулак, то це свідчить про його ворожість чи наступальну позицію. У цьому випадку варто сповільнити свою мову і рухи, як би пропонуючи  співрозмовнику піти вашому прикладу. Якщо це не допомагає, то слід  постаратися  перемінити тему розмови.

Жест, коли кисті схрещених  рук обхоплюють плечі (іноді кисті рук впиваються в плечі так міцно, що пальці стають білими), позначає стримування  негативної реакції співрозмовника на вашу позицію по обговорюваному питанню.

Жест, коли руки схрещені на грудях, але з вертикально виставленими великими пальцями рук, є досить популярним серед ділових людей. Він передає подвійний  сигнал: перший – про негативне відношення (схрещені руки), другий – про почуття  переваги,  вираженому  великими  пальцями  рук.

Жести міркування й оцінки відбивають стан замисленості і прагнення знайти рішення проблеми. Замислене вираження обличчя супроводжується жестом «рука біля щоки». Цей жест свідчить про те, що вашого співрозмовника  щось зацікавило. Залишається з'ясувати, що ж спонукало його зосередитися  на проблемі.

Жест «пощипування перенісся», що звичайно сполучається з закритими очима, говорить про глибоку  зосередженість  і  напружені міркування. Коли співрозмовник перебуває в стадії ухвалення рішення, він почухує  підборіддя.