Методи психодіагностики та їх характеристика

       За критеріями емпіричної валідності методику перевіряють шляхом порівняння, її показників із реальною життєвою поведінкою чи результатами практичної діяльності людей.

       Валідність внутрішня означає  відповідність які у методиці  завдань, субтестів, суджень, спільної мети і задуму методики загалом. Вона вважається внутрішньо невалідною або недостатньо внутрішньо валидною тоді, коли всі ці частини питань, завдань чи субтестів вимірюють ні те, що потрібно від даної методики.

       Валідність зовнішня – це приблизно то саме, що і емпірична валідність, з тією різницею, що в випадку йдеться зв'язок між показниками методу і найважливішими, ключовими зовнішніми ознаками, що відносяться до поведінки дослідженого.

       Під час створення методики  відразу оцінити її валідність  важко. Зазвичай валідність методики  перевіряється і уточнюється  у її досить тривалого користування, тим більше йдеться провести перевірку, по меншою мірою, з чотирьох описаних вище сторон.

       Крім видів валідності, важливо  знати критерії валідності. Це  основні ознаки за якими можна зрозуміти чи є дана методика валидною. Такими критеріями можна вважати наступні:

      1.Показники Поведінки – реакції, дії і їх вчинки випробуваного у різних життєвих ситуациях.

      2.Досягнення випробуваного у різних напрямах: навчальному, трудовому, творчому та ін..

      3.Дані, які свідчать про виконання різноманітних контрольних спроб і задань.

      4.Дані, одержувані з допомогою інших методик, валідність чи зв'язок яких з перевіреною методикою вважається достовірн установленною.

       Надійність методики характеризує  можливість отримання з її допомогою стійких показників .

 Результати  психологічного тестування залежить  від безлічі важко контрольованих  факторов: 

      -якості вимірювального инструмента; 

      -сталості релевантних характеристик  ситуації психологічного тестування; 

      - вірного розуміння інструкції досліджени; 

      -поведінки экспериментатора; 

      -актуального психологічного стану  дослідженого.

       Зміна будь-якої з цих чинників  під час психодіагностичного обстеження зазвичай веде до їх зниження ступеня надійності вимірювань.

       Оскільки тримати всі ці фактори  в сталості завжди практично  неможливо, то прогнозувати високій надійності будь-якої психодиагностичної методики годі й говорити. З усіх цих факторів найважливішим надійність самої методики, бо всі інші вносять набагато менший внесок у сталість одержуваних результатів.

       Надійність психодиагностичної методики можна встановити двома шляхами: шляхом порівняння результатів, одержаних з допомогою даної методики різними людьми, і шляхом порівняння результатів, одержаних при застосуванні методики на одній людині в ідентичних умовах

       Точність методики відбиває її  здатність тонко реагувати на  найменші зміни що оцінюється  властивості, які у ході психодіагностичного експерименту. Точність психологічної методики у сенсі можна з точністю технічних вимірювальних інструментів. Метр, наприклад, розділений лише на сантиметри, буде грубіше вимірювати довжину, ніж лінійка, градуірована по миллиметрам. Натомість мікрометр – прилад, дозволяє оцінювати довжини, відмінні друг від друга на 0,001 мм, буде набагато більше точним вимірювальним інструментом, ніж шкільна линейка.

       Чим точніше психодиагностична методика, тим точніше з її допомогою можна розцінювати градації і виявляти відтінки вимірюваного якості. Однак у практичної психодиагностике які завжди потрібно дуже високий ступінь точності оцінок. Її необхідна практичний захід визначається завданням диференціації, чи поділу піддослідних на групи. Якщо, наприклад, всю досліджену вибірку піддослідних потрібно розділити лише на дві підгрупи, те й точність застосовуваної методики має відповідати саме тому діленню, максимум. Якщо потрібно розділити піддослідних п'ять підгруп, досить застосувати методику, має вимірювальну шкалу, що складається з п'яти пунктів, скажімо таку: «так», «скоріше так, аніж "ні», «чи так, чи ні», «швидше, ні, чіт так», «нет».

       Однозначність методики характеризується  тим, якою мірою одержувані  з її допомогою дані відбивають  зміни якраз і лише того  властивості, для оцінювання якого дана методика применяется.

       Якщо водночас властивістю в  одержуваних показниках позначаються  інші, неможливо пов'язані з цією  методикою, котрі виступають поза  межі її валідності, то вважається, що методика відповідає критерію  однозначності, хоча заодно частково може бути валидной.

       Наприклад, якщо експериментатора  цікавлять оцінки мотивів поведінки  чоловіки й у тому, щоб їх  одержати, він ставить випробуваному  прямі питання стосовно мотивів  її поведінки, то відповіді  опікується цими питаннями навряд чи відповідати критерію однозначності. Вони майже напевно позначаться і рівень усвідомлення піддослідним мотивів своєї поведінки, і його прагнення постати у сприятливому світлі у власних очах експериментатора, з оцінкою їм можливих наслідків діагностичного експерименту, і що другое.

       Критерієві однозначності він  може недостатньо задовольняти  спосіб оцінювання знань учнів  лише з успішності, оскільки оцінки  успішності виставляються який  завжди об'єктивно. Вони, крім  самих знань учня, відбивається ставлення щодо нього вчителя і поведінку учащегося.

       Перш ніж запровадити у практичної психодиагностиці ті чи інші методики, експериментатор повинен переконатися, що вони відповідають вимогам валідності, надійності, точності й діють однозначності. Найважливішими з названих чотирьох критеріїв є перші двоє: валідність і надійність, і якщо вимірювальний інструмент не відповідає, його взагалі не можна використовувати як психодіагностики. Якщо ж методика недостатньо точна не повністю однозначна, що його, тим щонайменше, можна використовувати з певними обмовками. Та заодно пам'ятаймо, у – перших, у тому, що неточна методика може дозволити встановити порівняно невеликі зміни, які у результаті проведеного експерименту, і, отже, може зазначити відсутність змін там, де їх насправді є. Недостатньо однозначна методика який завжди дозволяє співвідносити величину одержуваних показників зі ступенем зміни саме що оцінюється якості, а чи не якого – або другого.

       Крім застосовуваної методики, на  результати психодіагностики впливають ситуація, її розуміння піддослідним, отримувана їм інструкція, і навіть особистість і поведінку самого експериментатора під час тестирования.

       Якщо ситуація сприймається піддослідним  як екзаменаційна, він поводитиметься  у ній відповідно. Высокотревожный людина, мабуть, завжди і скрізь відчуватиме підвищену занепокоєння, бачити загрозу для своєї постаті і, отже, сприймати будь-яку ситуацію як потенційно несе у собі небезпеку щодо його особистості. Низкотревожный індивід, навпаки, навіть у реально загрозливою його Я ситуації поводитиметься щодо спокойно.

       Поведінка піддослідних і вивести  результати, що вони показують,  залежать і зажадав від того, як вони розуміють інструкцію. Тому до доступності й точності  формулювань інструкції в психодиагностике  пред'являються особливі вимоги. Інструкція має бути досить простий і зрозумілої, не утримувати у собі неоднозначно трактованих слів і висловів. Найкраще, якщо інструкція запропонують піддослідним у вигляді, оскільки усна інструкція різними людьми промовляється із різними паралингвистическими компонентами: жестами, мімікою, пантомимикой, інтонаціями, темпом, паузами.

       З іншого боку, усна інструкція  досить швидко забувається піддослідними  і, отже, можливі мимовільні відхилення  від нее.

       Іноді на результати дослідження впливають особистість і поведінку експериментатора. Помічено, наприклад, що й експериментатор особисто симпатичний піддослідним, якщо її поведінка свідчить про повагу і добром ставлення до піддослідним, то в своє чергу мимоволі намагатимуться підіграти йому показати такі, які мають доставити експериментатору задоволення. Навпаки, коли він викликає антипатію в піддослідних, демонструє нехороше і нешанобливе до них ставлення, всі вони, зазвичай, відповідають йому тим самим: намагаються дати такі, які, на думку, не сподобаються экспериментатору.

       Основна рекомендація, що стосується  поведінки експериментатора, у тому, щоб було спокійним, урівноваженим,  яке поведінка – досить рівним, доброзичливим і поважним стосовно  испытуемым. 

6.Тести  та тестування.

       Тестами в психології називають стандартизовані методики психодіагностики, що дозволяють одержувати порівнянні кількісні і якісні показники ступеня розвиненості досліджуваних властивостей. Під стандартизованістью таких методик мають на увазі те, що завжди і скрізь слід застосовувати однаковим чином, починаючи з ситуації та інструкції, одержуваної піддослідним, закінчуючи способами обчислення і інтерпретації одержуваних показателей.

       Порівнянність означає, що оцінки, одержувані з допомогою тесту,  можна порівняти друг з одним незалежно від цього, де, коли, як і ким вони отримано, якщо, зрозуміло, тест застосовувався правильно. З усіх можливих психодіагностичних методик до тестів пред'являються найсуворіші вимоги, що стосуються валідності, надійності, точності й діють однозначности.

       Є багато різновидів тестів, які  поділяються на групи з кільком  основаниям: 

      - на уроках тестування (тому якості, оціненим з допомогою даного  теста); 

      - про особливості які у тесті  задач; 

      - за матеріалом, висунутим дослідженим; 

      - стосовно об'єкта оцінювання. 

          Тести діляться на інтелектуальні (оцінюють ступінь розвиненості в людини різних пізнавальних процесів), особистісні і міжособистісні.

       По особливостям використовуваних  завдань виділяють практичні,  образні і словесні (вербальні) тести.

       За характером тестового матеріалу,  висунутого піддослідним, тести  діляться на бланкові, аппаратурні.

       По об'єкту оцінки – на процесуальні  тести, тести досягнень, тести  станів і властивостей.

       Інтелектуальні тести призначаються  з метою оцінки рівня розвитку мислення (інтелекту) людини її окремих когнітивних процесів, сприйняття, уваги, уяви, пам'яті, мовлення.

       Особистісні тести пов'язані з  психодіагностикою стійких індивідуальних  особливостей людини, які його  вчинки; сюди ставляться тести темпераменту, характеру, мотивації, емоцій, здібностей. Серед тестів зустрічаються такі, що дають різнобічну. Комплексну оцінку стану особистості або ступеня розвиненості її окремих властивостей. Комплексними, наприклад, є тест Кеттела, MMPI та інші. До частих можна віднести тести, з допомогою яких оцінюються окремі риси особистості людини, мотиви, емоції, наприклад, акцентуації характеру, тривожність, локус контролю, мотив досягнення успіху, агресивність і другие.

       Міжособистісні тести дозволяють  оцінювати людські стосунки у різних соціальних групах, наприклад, социометрический тест, тест соціально – психологічної самоаттестации групи як коллектива.

       Практичні тестові завдання містять  у собі завдання й вправи, які  випробовуваний повинен виконати  в наочно – дієве плані, т. е. практично маніпулюючи реальними матеріальними предметами чи його замінниками.

       Образні завдання містять вправи  з образами, з картинками, малюнками,  схемами, уявленнями. Вони припускають  активне використання уяви, уявних  перетворень образов. 

       Вербальні тести містять у  собі завдання на оперування  словами. Вони припускають, наприклад,  визначення понять, умовиводі, порівняння  обсягу й змісту різних слів, виконання з поняттями різних  логічних операцій та ін.

       Багато завдання, які у тестах, мають комплексний характер, містять у собі і практичні, і теоретичні, і образні, і вербальні дії і вправи. Це з тим, більшість завдань, що має людина у реальному житті, є комплексними характером, а тестування проводиться у тому, аби передбачити поведінку і можливі досягнення людини над штучної лабораторної ситуації, а реальної жизни.