Друге місце по частоті займають
опитувальні методики, в процесі застосування
яких дослідник психології людини задає
випробуваному усні запитання, відзначає
і обробляє його відповіді. Ці методики
хороші тим, що не вимагають підготовки
спеціальних бланків і дозволяють псіходіагносту
вести себе по відношенню до випробуваного
досить гнучко. Недоліком опитувальних
методик є суб'єктивність, яка виявляється
як у виборі самих питань, так і в інтерпретації
відповідей на них. Крім того, опитувальні
методики важко стандартизувати і, отже,
домогтися високої надійності і порівнянності
одержуваних результатів.
Третє місце за частотою використання
займають рисункові психодіагностичні
методики. У них для вивчення
психології та поведінки випробуваних
використовуються створені ними
малюнки. Які можуть мати як заданий
тематично, так і спонтанний характер.
Іноді застосовується прийом
інтерпретації випробовуваними
стандартних, готових зображень.
Нерідко у змісті цих зображень
у наочній формі представлені
завдання, які випробуваний повинен
вирішити (наприклад, матричний тест Равенна).
Перший і третій з описаних
типів психодіагностичних методик
можуть мати два варіанти: ручний
і комп'ютерний. При ручному
варіанті методика з початку
і до кінця використовується
без застосування засобів електронно-обчислювальної
техніки для презентації або обробки експериментального
матеріалу. У комп'ютерному варіанті на
одному з зазначених етапів психодіагностики
застосовується ЕОМ. Наприклад, текстовий
і рисункові матеріал можна пред'являти
випробуваним через екран дисплея, а процесор
використовувати машини для виробництва
кількісних обчислень, а також виведення
на друк одержуваних результатів.
Особливе місце серед психодіагностичних
методик займають проективні, які,
у свою чергу , можуть бути
бланковими, опитувальними і рисункові.
Частота їх практичного використання
також досить велика і з року в рік зростає
з тієї причини, що методики цієї групи
найбільш валідність і інформативні.
Наступна група методик - об'єктивно
- маніпуляційні. У них вирішуються
випробовуваними завдання пропонуються
ним у формі реальних предметів, з якими
нас очікує щось зробити: зібрати з пропонованих
матеріалів, виготовити, розібрати і т.
п.
Спираючись на представлену спробу
поділу психодіагностичних методик
на групи, спробуємо запропонувати
більш розгорнуту їх класифікацію, виділивши
спочатку загальні критерії, відповідно
до яких далі методи психодіагностики
будуть розділені на приватні групи. Такими
критеріями є наступні:
1.Тіп застосовуваних у методиці
тестових завдань.
2.Адресат використовуваного в методиці
тестового матеріалу.
3.Форма подання тестового матеріалу
випробуваним.
4.Характер даних, що використовуються
для висновків про результати
психодіагностики.
5.Наявність в методиці тестових норм.
6.Внутрішня побудова методики.
За типом застосовуваних тестових
завдань психодіагностичні методики
поділяються на опитувальні (в
них використовуються питання,
адресовані випробуваним), які стверджують
(у них вживаються деякі судження
чи твердження, з якими випробуваний
повинен висловити свою згоду або незгоду),
продуктивні (тут застосовується той чи
інший вид власний творчої продукції випробуваного:
вербальної, образної, матеріальної, спонтанно
створеної або відтвореною за інструкцією
самим випробуваним), дієві (випробуваний
отримує завдання виконати певний комплекс
практичних дій, за характером яких судять
про його психології), фізіологічні (у
даному випадку психодіагностика здійснюється
на основі аналізу мимовільних фізичних
чи фізіологічних реакцій організму людини).
Наприклад, для оцінки психології
чоловіка одного можна використовувати
його відповіді на прямі або непрямі питання,
його згоду або незгоду з тими чи іншими
судженнями, результати його усній, письмовій,
образотворчої, технічної або іншої діяльності,
його довільні і мимовільні дії і реакції
у відповідь на деякі стимули і багато
іншого. Цій же меті можуть служити також
електроенцефалограма, електрокардіограма,
електроміограма, шкірно-гальванічна
реакція (КГР) та інші рефлекси, включаючи
серцево - судинні рефлекси і рефлекси
дихальної системи.
За адресату тестового матеріалу
психодіагностичні методики поділяються
на свідомі, апелюють до свідомості
випробуваного, і несвідомі, спрямовані
на неусвідомлювані реакції людини.
Прикладом
методик першого типу можуть
служити опитувальники, а прикладом
другого - проектні методики.
За формою подання тестового
матеріалу випробуваним психодіагностичні
методики поділяються на бланкові (є тестовий
матеріал у письмовій або будь - якій іншій
знаковій формі: малюнок, схема тощо), технічні
(презентіруют випробуваному тестовий
матеріал в аудіо -, відео - або кіноформе,
а також через інші технічні пристрої
і машини), сенсорні (представляють
матеріал у вигляді фізичних стимулів,
безпосередньо адресованих органам почуттів).
За характером даних, що використовуються
для психодіагностичних висновків,
методики поділяються на об'єктивні
(використовуються показники, які не
залежать від свідомості і бажання випробуваного
або експериментатора) і суб'єктивні (вживаються
дані, що залежать від бажання і свідомості
експериментатора або випробуваного,
що відносяться до їх внутрішнього досвіду
та залежні від нього). Прикладом методик
об'єктивного типу можуть служити тести,
що включають аналіз фізіологічних, рефлексивних
показників або практичних результатів
діяльності випробуваного, при користуванні
якими суб'єктивізм в оцінках зведений
до мінімуму. З іншого боку, класичним
прикладом методики суб'єктивного типу
є така, яка в основному спирається на
інтроспекції і висновки, робиться на
базі інтуїції та внутрішнього досвіду.
За критерієм наявності тестових
норм психодіагностичні методики
поділяються на що мають подібні
норми і не мають в своєму розпорядженні
ними.
Нарешті, по внутрішній структурі
психодіагностичні методики можна
розділити на мономірні і багатовимірні.
Перші характеризуються тим, що
в них діагностується і оцінюється
єдине якість або властивість,
а другий - тим, що вони призначені для
психодіагностики та оцінки відразу декількох
однотипних або різнотипних психологічних
якостей людини. В останньому випадку
психодіагностична методика поділяється,
як правило, на кілька приватних методик
- подшкал, які оцінюють окремі психологічні
якості. Наприклад, відомий тест Спилбергера
- Ханіна для оцінки тривожності - це
мономірні методика, а особистісний тест
Кеттела - багатовимірна методика.
Одна і та ж психодіагностична
методика одночасно може розглядатися
і кваліфікуватися з різних сторін,
за різними критеріями. Тому майже будь-яку
методику можна віднести не до однієї,
а відразу до декількох класифікаційними
групами. У зв'язку з цим виділені й описані
вище критерії класифікації психодіагностичних
методик слід розцінювати не як взаємовиключні,
а як взаємодоповнюючі один одного в характеристиці
різних методик, як можливі аспекти їх
аналізу і поділу на класи.
В окрему групу виділяються
психодіагностичні методики , засновані
на якісному й кількісному
аналізі експериментальних даних. У
першому випадку діагностується властивість
описується у відомих наукових поняттях,
а в другому випадку - через відносну ступінь
його розвитку в даної людини в порівнянні
з іншими людьми. Іноді кількісні та якісні
характеристики поєднуються в рамках
однієї і тієї ж методики, так що в підсумку
досліджуване властивість отримує подвійну,
кількісно - якісну характеристику. ?? апрімер,
в тесті А. Е. Личко, призначеному для діагностики
акцентуацій характеру у підлітків, кожна
з досліджуваних рис характеру має подвійну
характеристику: і кількісну, і якісну
одночасно.
Всі методи психодіагностики
можна також розділити на наукові
і практичні, хоча такий поділ
умовно: більшість відомих психодіагностичних
методик використовується як
в практичній психодіагностики,
так і в науково - дослідному експериментуванні.
Однак між ними все ж є різниця, яка полягає
в тому, що науково - дослідницькі методики
головним чином орієнтовані на виявлення
і подальше вивчення того чи іншого психологічного
якості з метою його суто наукового пізнання,
а практичні - на оцінку ступеня його розвитку
та використання в практичних цілях. Крім
того, наукова методика може бути унікальною,
трудомісткою, дорогою і застосовуватися
тільки в рамках наукового дослідження.
Будучи з - за зазначених якостей її непридатною
для широкої практичної психодіагностики.
Практична ж методика, навпаки,
повинна бути універсальною, простий
і відносно дешевою.
Існування безлічі психодіагностичних
методик пояснюється не тільки
великим кількістю властивостей,
які з їхньою допомогою доводиться оцінювати,
але також тим, що практично всі методики
мають обмеження у застосуванні, в силу
яких доводиться створювати і використовувати
інші методики, що не володіють такими
обмеженнями. Розглянемо в зв'язку з цим
переваг та недоліки деяких типів методик.
Гідність методик, звернених до свідомості,
в тому, що вони дозволяють судити про
психологію даної людини безпосередньо
на підставі того, що говорить він про
себе або навколишнього люди про нього.
Однак випробуваний може недостатньо
щиро ил некритично відповідати на адресовані
йому запитання, в тому числі під впливом
суб'єктивно сприйнятої інструкції, упередженого
ставлення до псіходіагносту або ситуації
психодіагностики. Словом, свідоме суб'єктивне
спотворення результатів тестування -
один з найбільш серйозних недоліків даної
групи методик. Щоправда, деякі спеціальні
прийоми, що використовуються конструкторами
подібних методик, зокрема введення в
її структуру контрольних запитань, суджень,
спеціально оцінюють ступінь щирості
яка відповідає, дозволяють істотно знизити
рівень суб'єктивності одержуваних результатів.
У місці з тим замети ще раз: повністю уникнути
даного недоліку в подібного типу методики
практично неможливо, що робить їх не завжди
дійсним, надійним і однозначним вимірювальним
інструментом.
Перевага об'єктивних методик,
що спираються не на словесні
відповіді, самохарактеристика або
самооцінки, а на які не залежать
від свідомості людини мимовільні
дії та реакції, а також продукти
його діяльності, полягає в тому,
що вони дозволяють уникнути суб'єктивності,
і в зв'язку з цим досить надійні. Разом
з тим їх валідність і однозначність, а
також точність іноді залишають бажати
кращого.
5.
Вимоги, що пред'являються
до психодіагностичних
методик і ситуацій.
Щоб
експеримент виявився досить надійним
засобом дослідження та дозволяв отримувати
цілком достовірні результати, яких можна
довіряти на основі яких можна зробити
правильні практичні висновки, необхідно,
щоб використовувані у ньому психодиагностические
методи були науково обгрунтованими. Такими
вважають методи, відповідальні наступним
вимогам: валідність, надійність, однозначність
і точність.
Розглянемо кожне з цих вимог
окремо.
Термін «валідність» - євромовного
походження. Що означає: «повноцінний»,
«придатний», «відповідний».
Характеристика психодіагностичной методики
як валидної, свідчить про її відповідность
і придатность для оцінювання саме тієї
психологічної якості, котрій вона надана.
Характеристика валідності методики
включає у собі як дані про
те, що це методика насправді вимірює,
але й інформацію щодо умов, про сферу
її застосування.
Є декілька різновидів валідності, кожний
з яких требо розглядати й оцінювати окремо,
коли стоїть питання з'ясуванні валідності
психодиагностической методики. Валідність
може бути теоретичною і практичноїю(емпірична),
внутрішньою і зовнішньою.
Валідність теоретична визначається
по відповідності показників
досліджуваного якості, одержуваних
з допомогою даної методики, показниками,
одержуваним із інших методик
- таких, з показниками яких має існувати
теоретично обгрунтована залежність.
Теоретичну валідність перевіряють за
корреляциям показників однієї й тієї
самого штибу, одержуваним з допомогою
різних методик, що спираються чи що виходять
з одному й тому ж теории.
Валідність емпірична перевіряється
по відповідності діагностичних показників
реальному поведінці, піднаглядним діям
і реакцій випробуваного. Якщо, наприклад,
з допомогою деякою методики ми оцінюємо
риси характеру цього випробуваного, то
застосовується методика вважатиметься
практично чи емпірично валидной тоді,
ми встановимо, що дана людина веде селю
у житті у такий спосіб, прогнозує методика,
т. е. відповідно до наявною в нього рисою
характера.