Методи профілактики та усунення конфліктів

Методи  профілактики та усунення конфліктів

 

Розкриваються основні поняття про конфлікти, даються практичні рекомендації з вирішення конфліктних ситуацій, профілактики конфліктів.

Актуальність  даної теми полягає в тім, щоб  не тільки ознайомитися з теорією  соціального конфлікту, але і  сформулювати своє відношення до можливої участі в вирішенні конфліктів, зберігши своє психологічне здоров'я і не принизивши достоїнства іншої людини.

 

Вступ  

         Кожна людина протягом свого  життя неодноразово зіштовхується  з різного роду конфліктами.  Без конфліктів людське життя  неможливе. Звичайно, без них простіше  жити, але життя без конфліктів було б нудне й одноманітне.

         Однак життя підкидає самі  несподівані конфлікти і різноманітні  ситуації. Вони були, є і будуть, поки існує думка, яка відрізняється  від думки іншого. По суті, там,  де є люди, що мають різні  представлення про цілі і способи  їхнього досягнення, про плани  і принципи життєдіяльності, де  не придушується прояв людської  індивідуальності, творчості, неминуче  виникають конфліктні ситуації. Наприклад, ви хочете чогось  досягти, але ціль виявляється  досягти важко. Ви переживаєте  невдачу і готові обвинуватити  навколишніх вас людей у тім,  що ви не змогли досягти   бажаної мети. А навколишні –  будь то родичі чи ті, з ким  ви разом працюєте, думають, що  ви самі винуваті у власній  невдачі. Або ціль була вами  невірно сформульована, або засоби  її досягнення обрані невдало,  або ви не змогли вірно оцінити  сформовану ситуацію й обставини   вам перешкодили. Виникає взаємне  нерозуміння, що поступово переростає  в невдоволення, створюється обстановка  незадоволеності, соціально-психологічної напруги і конфлікту.

         Як вийти зі сформованої ситуації? Чи треба приймати які-небудь  спеціальні зусилля для того, щоб перебороти її і знову  завоювати прихильність навколишніх  вас людей? Чи ж не потрібно  цього робити: просто не слід  звертати увага на те, як до вас відносяться інші?

         Щоб знайти правильне рішення  цієї дилеми, дуже корисно знати,  що таке конфлікт, як він розвивається, через які фази проходить і  як розв’язується. У цьому зміст вивчення конфліктів.

         При конфлікті людина відчуває  дискомфорт і напругу, що  часто  приводять до стресової ситуації, вийти з який буває нелегко.  Якщо не для усіх, то для  більшості людей характерне невміння  знаходити належний вихід з  конфліктної ситуації, оскільки  ні в школі, ні у вузі умінню  розв’язувати  конфлікти не навчають.

 

         Слово «КОНФЛІКТ» прийшло в  російську і інші мови з  латині. Це одне з тих міжнародних  слів, що не мають потребу в  перекладі, оскільки зрозумілі  і так: і звучання, і значення  їх на всіх мовах приблизно  однакове. У російській мові воно  стало вживатися з XIX в. У  класичному «Тлумачному словнику  живої великоросійської мови»  Володимира Даля його немає.  Сучасний же «Тлумачний словник  російської мови» С.І. Ожегова  не тільки містить слово, але  і пояснює його прикладами, з  яких видно, що в ХХ столітті  воно мало дуже широку область  застосування: «сімейний конфлікт»,  «збройний конфлікт на кордоні», «конфлікт із товаришами по  службі», «конфліктна комісія». У  перекладі з латинської мови conflictus означає буквально «зіткнення».  У словнику Ожегова слово «конфлікт»  тлумачиться як «зіткнення, серйозна  розбіжність, суперечка».

 

         Можна жити, обходячись без слова  «конфлікт», але не можна жити  без конфліктів. Якби не було  саме цього слова, то все  рівно існували би явища, що  позначалися словами типу «зіткнення»,  «розбіжність», «суперечка», «сутичка»,  «боротьба» і т.п. І, звичайно  ж, знайшлося б конкретне слово  для позначення загального змісту, що мається в подібних словах. Тільки вимовлялося б воно  в кожній мові по-своєму. Однак,  напевно, той факт, що слово  «конфлікт» ввійшло в різні  мови і прижилося в них, не  випадковий. З цього, на перший  погляд, чисто лінгвістичного факту  можна навіть витягти деякі  небезінтересні висновки, що виходять  за рамки лінгвістики. По-перше,  з нього випливає, що, мабуть, є  потреба в загальному понятті,  що охоплює усілякі варіанти  зіткнень, суперечок, сутичок і  т.п. А по-друге, цей факт  свідчить, що всюди на землі  люди, що живуть у найрізноманітніших  умовах, зустрічаються з явищем, що позначається словом «конфлікт». Навряд чи серед нас знайдеться той, хто ні коли не попадав ні в які конфлікти. Якщо у вашому житті немає конфліктів, перевірте, чи є у вас пульс.

 

Конфлікти – це норма життя.

     Протилежність конфлікту – це  згода, згуртованість, єдність, світ. Жити

у світі зі згодою легко, просто, зручно. Тому всі ми цінуємо можливість такого життя. «Худий світ краще доброї сварки» ... - це затверджує прислів'я. Безсумнівно, конфлікти найчастіше нічого гарного  нам не приносять. Вони шкодять справі, заважаючи спільним погодженим діям для його виконання, псують відносини  між людьми, викликають нервову напругу  і стреси, що може навіть підірвати  здоров'я людини. Не дивно, що люди, узагалі, не люблять конфліктів і побоюються їх.

     Разом з тим, відношення до  конфліктів за останні роки істотно

змінилося. Західні психологи ведуть величезну  роботу серед досить широкого кола людей, насамперед педагогів і керівників.

     Слідом за зміною відносин  важливо не тільки внести істотні

зміни в інтерпретацію результатів, отриманих  за допомогою вже існуючих інструментальних засобів, але і розробити нові методи, переглянути всю ідеологію  психологічної роботи з конфліктом: від вивчення конфліктів і дій  з їхнього дозволу до спеціального штучного проектування і конструювання  конфліктів для рішення задач  розвитку особистості і колективу.

         Конфліктологи-практики знають, що  учасники конфлікту звичайно  не хочуть назвати конфліктом  те, що між ними відбувається. Навіть тоді, коли конфлікт у  повному розпалі, вони не рідко  говорять конфліктологу, покликаному  на допомогу: «Не думайте, що  ми конфліктуємо. Ніякого конфлікту  між нами немає, ми просто  розходимося в думках». Люди  вважають, що конфліктувати погано, і, виходить, твердження, що вони  конфліктують, кидає на них тінь. Псує їхню репутацію в очах  навколишніх. Тому конфліктологу  треба бути обережним: кваліфікуючи  які-небудь відносини між людьми  як конфлікт, не завжди варто  починати улагоджування їх із  заяви: «Між вами конфлікт».  Почувши подібне твердження, учасники  конфлікту можуть відчути ворожість  до людини, що виставляє їх  у невигідному світлі. А це  приводить до того, що конфлікт  із ними буде ускладнений. Вони  будуть уникати відвертості і  недовірливо сприймати рекомендації  конфликтолога, який, на їхню думку,  неправильно розуміє суть справи  і невірно оцінює їхні дії й особисті якості.

         Однак конфлікти в нашому житті  неминучі. А раз так, то залишається  лише подбати про те, щоб зменшити  шкоду, яку вони здатні принести, і, якщо це можливо, витягти з них хоч якусь користь.

         Щоб конфлікт не псував життя необхідно знати:

-         Як запобігти конфлікту, що  грозить погубити світ і добрі  відносини між людьми, затягти  нас у нескінченну низку чвар, інтриг і нещадних битв, небезпечних для здоров'я і життя;

-         Як поводитися в ході конфлікту,  щоб знизити його розжарення  і зробити зв'язані з ними  переживання менш хворобливими;

-         Як завершити конфлікт із найменшими  втратами, а може бути з якимсь  виграшем від його вдалого дозволу.

Конфліктологія  розглядає конфлікт як поняття, що відноситься  до людини, до поводження людей. Однак  іноді говорять про конфлікти, що не має відносини до людини: «конфлікт  технічних пристроїв», «конфлікт  живих організмів» (травоїдними  і хижаками, наприклад). Навряд чи доцільно бачити тут якесь неправомірне слововживання. Якщо зрозуміло, що мається на увазі  під словом «конфлікт» у подібних випадках, то все в порядку. Це, однак, не ті конфлікти, що вивчає конфліктологія. Можна зустрітися і з вираженнями  начебто «конфлікт між теоріями», «конфлікт ідей», «релігійний конфлікт». Якщо при цьому мова йде про  співвідношення між теоріями, ідеями, релігіями самими по собі як деякими  безособовими об'єктами, то конфліктологія отут виявляється не до чого. Такого роду проблеми зважуються за допомогою  спеціальних методів наукового  дослідження, логіки, богослов'я, аналізу  текстів. Але за конфліктом між теоріями, що суперничають, ідеями, релігійними  поглядами завжди коштує боротьба між  людьми, що їх висувають і відстоюють. От ця боротьба і є конфлікт, що входить  у сферу інтересів конфліктології. Вона розглядає не відносини між  людськими представленнями і  судженнями, а поводження і взаємодія  людей при зіткненні їхніх  представлень і суджень.

         Про конфлікт – навіть не  вживаючи це слово – писали  ще древні мудреці. Одні з  них засуджували сварки і зіткнення  між людьми і радили їх уникати.  Інші – навпаки, підкреслювали,  що в суперечках народжується  істина, що зіткнення і протиріччя  є рушійною причиною всякої зміни і розвитку.

         Так, від легендарних грецьких  мудреців залишилися виречення,  яким непогано випливати й у наш час:

-         «Сварки завмирай», «Силою не  роби нічого», «Із дружиною  не сварися і не залицяйся  при чужих: перше – ознака  дурості, друге – навіженства» - (Клеобул);

-         «Не хули ближніх, а не то  почуєш таке, від чого засмутишся», «Приборкуй гнів» - (Хілон);

-         «Якщо ближні заподіяли тобі  маленький збиток – стерпи» (Піттак);

-         «Сварися з таким розрахунком,  щоб незабаром стати другом»  (Періандр).

А Геракліт наполягав на тому, що не тільки люди, але і боги, і весь космос існують у протиріччях. Він був  одним з перших філософів, що вказали  на боротьбу протилежних сил як на загальний закон, що діє в природі  й у суспільстві. «Ворожнеча», «війна», на його думку, є джерело появи  нового у світі: «Треба знати, що війна  – загальноприйнята, а ворожнеча  – звичайний порядок речей ...».

         Не мало цікавих думок на  цей рахунок можна знайти у  Ф.Бекону і Р. Декарта, Дж. Локка  і І. Канта, а також багатьох інших мислителів.

         Конфлікт розглядався ними або  в самому загальному плані  як один із проявів більш  загального феномена – протиріччя  і навіть як категорія, що  охоплює не тільки людські  справи, але і природні процеси  (наприклад «біологічний конфлікт»  між спадковістю і мінливістю, між генами, тканинами і т.п.), або  в плані аналізу окремих видів  зіткнень у світі людського  буття – наприклад, класові  конфлікти (Маркс), військові конфлікти  (Клаузевіц), конфлікти між несвідомими  і свідомими (Фрейд), драматичний  конфлікт у художньому творі  (мистецтвознавство). У першому випадку  залишалася поза полючи зору  специфіка конфлікту як явища  людського життя. А в другому  предметом дослідження ставали  приватні особливості того чи  іншого окремого виду конфліктів  у житті людей, але не загальні  риси конфлікту як явища типового  для різних областей людського  життя. Таким чином, і в тім,  і в іншому випадку конфлікт  як такий у його загальних  рисах не є спеціальним предметом дослідження.

         КОНФЛІКТ – це процес різного  загострення протиріч і боротьби  двох чи більш сторін – учасників  конфлікту під час рішення  проблеми, що є особливо значимим для кожного.

ВИДИ  КОНФЛІКТІВ

1.     по кількості учасників: 

-         особистісний чи психологічний;

-         внутриособистісний;

-         міжособистісний;

-         внутригруповий;

-         міжколективний;

-         міжнаціональний; 

-         міждержавний.

2.     з проблем діяльності:

-         сімейний;

-         педагогічний;

-         управлінський;

-         політичний;

-         економічний; 

-         творчий. 

3.     по ступені загострення протиріч:

-         незадоволення; 

-         протиріччя;

-         протидії;

-         ворожнеча; 

-         війна. 

4.     по ступені дозволу проблеми:

-         конструктивний;

-         не конструктивний.

ВНУТРІОСОБИСТІСНИЙ ЧИ ПСИХОЛОГІЧНИЙ КОНФЛІКТ

Внутріособистісний  чи психологічний конфлікт – це критична ситуація й одночасно психологічний  стан більш-менш тривалої дезинтеграцї особистості, що виявляється в загостренні  існуючих чи протиріч у виникненні нових протиріч між різними якостями, відносинами і діями особистості.

         У ньому відбувається:

-         порушення пристосовності особистості до діяльності;

-         дезинтеграця особистості, що  виявляється в порушенні попередньої  структури особистості, у порушенні  чи зв'язку розриві між мотивацією  і відносинами особистості (хочу  бути першим, відносини не дозволяють, відношення до себе);

-         дезинтеграція нервової діяльності, що часто виявляється в різних  видах неврозів (найбільш розповсюджений – істеричний невроз).

Провокатори внутріособистісних конфліктів:

-         задоволення значимих мотивів  стає неможливим чи стає під заборону;

-         протиріччя між різною мотивацією  відносинами особистості (наприклад,  між обов'язками й інтересами особистості);

-         протиріччя між можливостями і прагненнями особистості.

Психологічний конфлікт по своїй звичайній динаміці – це необхідна умова розвитку самосвідомості і становлення «Я – концепція».

         У психологічному конфлікті   мотив часто стає підсвідомим,  тому що гнітиться і витісняється (Фрейде) іншими мотивами, що суперечать  йому, зв'язаними з реальними чи  надуманими моральними і соціальними  заборонами. Мотив, що став підсвідомим,  має своє задоволення на обхідних  шляхах, у таких проявах і символічних  образах, що прямо і безпосередньо  не протиставляють себе чи  начебто не протиставляють соціальним  і моральним заборонам і нормам. І так, «обхідні шляхи» є  чинником психологічного захисту.  Таким чином, внутріособистісний  конфлікт – у випадку відсутності  неадекватних факторів психологічний  захисту – основний шлях розвитку особистості.