Креативність як чинник успішної навчальної діяльності студентів

Творчий  потенціал – це «не лише здібність до створення нового в науці або мистецтві, але і нестандартне відношення до себе, своєї праці, спілкування, взаємодії з іншими людьми, вирішення найрізноманітніших проблемних ситуацій». [6]

В. А. Петровський для характеристики механізму творчої активності ввів принцип надситуативної активності. Він постулював здатність суб'єкта підніматися над рівнем вимог ситуації, ставити цілі, надлишкові з точки зору вихідного завдання. За допомогою цього суб'єкт долає зовнішні і внутрішні обмеження діяльності. Таким чином, творча активність розуміється В. А. Петровським як надлишкова, по відношенню до стимулу, діяльність, яка характеризується самостійністю вибору об'єкту мислення, виходом за межі завдання, перетворенням завдання і стимулу, тобто творчість є не стимульованою ззовні перетворюючою і пошуковою активністю.

Д. Б. Богоявленська також визначає креативність як ситуативно нестимулючу активність, що виявляється у прагненні вийти за межі заданої проблеми. Вона стверджує, що креативний тип особистості властивий всім новаторам незалежно від виду діяльності. Нею пропонується в якості системоутворюючого чинника творчості інтелектуальна активність, яка розглядається як інтегральне утворення, властивість цілісної особистості, що відображає процесуальну взаємодію інтелектуальних і мотиваційних компонентів системи у їх єдності і забезпечує здатність особистості до продуктивної діяльності, що ситуативно не стимулюється. [3]

У емпіричних дослідженнях прояву творчої активності (Єрмолаєва - Томіна) була виявлена вибірковість її прояву залежно від форм, вмісту завдання, від його важкості і провокації на самостійність рішення.

При спробі виділити “креативогенні” риси характеру, порівнюючи дві групи з високим і низьким рівнями творчої активності, виявилось, що перша група показала значно вищу варіативність і неповторність у поєднанні індивідуальних особистісних якостей, ніж друга. При дослідженні когнітивних процесів обох груп досліджуваних була виявлена вища перцептивна активність у особистостей з вищою творчою активністю.

Оптимальним для розвитку творчого мислення є, з одного боку, конкретність і повнота сприйняття, а з іншого – бачення можливих трансформацій об'єкту і внесення творчого початку  у сам акт сприйняття. У результаті комплексних досліджень не вдалося виявити «генеральний» чинник, що визначає міру творчої активності

Таким чином, прояв творчої активності людини не пов'язаний з соціальними умовами її виховання, не має жорстокої психофізіологічної детермінації і не відображається у типовості особистісних проявів. Єдиними загальними межами творчо активних людей є яскраво виражена індивідуальність та емоційна гнучкість.

1.1.2. Параметри креативності

Дж. Гілфорд виділив шість параметрів креативності:

1) здібність до виявлення і постановки проблем;

2) здібність до генерування великого числа ідей;

3) гнучкість – здібність до продукування різних ідей;

4) оригінальність – здатність відповідати нестандартно;

5) здатність удосконалювати об’єкт, додаючи деталі;

6) здатність вирішувати проблеми, тобто здібність до аналізу і синтезу [9]

Е. Торренс, вивчаючи особливості обдарованих людей, показав, що вони найчастіше схильні до дивергентного мислення, оскільки швидше вирішують завдання з безліччю варіантів відповідей.

Торренс, автор «теорії інтелектуального порогу» , вважає, що інтелект і креативність утворюють єдиний чинник, тому інтелект забезпечує певний, базовий рівень креативності, але не є єдиним визначальним чинником розвитку креативності. [32]

При цьому Е. Торренс пропонує « теорію інтелектуального порогу», де говориться, що якщо IQ нижче 115 – 120, то інтелект і креативність утворюють єдиний чинник, а при IQ вище 120 творча здатність стає незалежною величиною.

Г. Айзенк і Д. Векслер також розділяють цю точку зору взаємозв’язку півня розвитку інтелекту і креативності.

Джон Гален розглядає креативність у зв’язку з обдарованістю. Він вважає, що однією з сфер обдарованості є креативність. [11]

1.1.3. Біологічний компонент креативності

Дослідники вважають,  що креативність пов'язана з активністю префронтальної кори правої півкулі, яка відповідальна за нашу здібність до цілісного бачення і маніпулювання образами (Dozier, 1998). Остання дозволяє нам оцінювати порядок подій, будову предметів, а також комбінувати їх новими способами. Вже у ранньому віці діти люблять прикріплювати голову однієї тварини до тулуба іншої або кінцівки одної до іншої.  Діти часто малюють не для того, щоб зберегти реальність, а намагаючись з'ясувати, що вийде, якщо по-новому скомпонувати відомі предмети.

Креативність пов’язана із позитивним афектом. Передбачається, що його причиною є підвищення рівня дофаміну, що підсилює у поясній звивині когнітивну гнучкість і полегшує вибір різних когнітивних позицій. Це дозволяє людині поглянути на ситуацію з різних точок зору (Ashby, Isen& Turken,1999).

Творчість часто розглядають як ігрову діяльність, при якій ми дозволяємо собі створити новий порядок або нове поєднання різних речей. Вчені, що досліджують цю проблему, відзначають, що творчі люди часто поводяться як діти. Вони, мабуть, володіють свого роду відкритістю (De Bono, 1970).

Один із головних чинників креативності – мотивація. Тому до творчості здібний всякий, хто готовий використовувати ресурси, необхідні для цього. Творчість розглядають як один із видів захопленості. Це досвід, що дає відчуття радості і щастя (Csikszentmihalyi,1997). Однією з перешкод на шляху до творчості є відчуття тривоги і загрози. Важко бути творчим, коли твоє життя наражається на небезпеку або твоя гідність зазнає приниження.

1.1.4. Когнітивний компонент креативності

Едвард Де Боно присвятив немало робіт питанням креативності. Він вважає, що в ході еволюції розвивалися здібності до вичленення передбаченого і постійного. Досліджуючи навколишній світ, індивід повязує різні елементи стимулу, що впливає на нього. Це дозволяє яформувати образ останнього, навіть якщо в наявності є всього лише один елемент.

Проблема, за твердженням Де Боно, полягає в тому, що якщо ми розглядаємо елементи лише як частину чогось загального, нам важко скласти їх якимсь новим, оригінальним способом.

Елен Лангер (Ellen Langer,1989) міркує приблизно так само, коли пояснює недолік креативності. Вона стверджує, що наші дії стають звичними автоматичними і неусвідомленими, а поведінка – несвідомою, неосмисленою. Як і Де Боно, вона визнає адаптивну роль виконання дій, коли немає активного роздуму про них. Це також дозволяє нашому розуму зосередитись на інших завданнях. Проте зворотною сторною глибоко укорінених звичок виявляється те, що вони починають керувати нашою поведінкою.

Ленгер переконана, що людина може поводитися осмислено з власної волі. У цьому вона згодна з Де боно, який вважає, що люди можуть навчитися бути креативними. Доя цього їм потрібна мотивація, а також комплекс прийомів, що допомагають відшукати нові альтернативи. На думку Ленгер, це означає придбання здатності знаходити невідомі відмінності і створювати нові категорії. Згідно Де Боно, так виникає здатність знаходити нові поєднання елементів або розглядати їх з несподіваних точок зору.

За результатами емпіричного дослілдждення креативності В. К. Козленка у мисленні креативних осіб переважають такі складові креативності як біглість, гнучкість та оригінальність. На креативність сприятливо діють такі чинники як радість, пристрасність, прилив стенічних емоцій, прагнення до домінування, ризику, тяжіння до незалежності, порушення порядку, зняття почуття страху, фрустрації. Креативність – одна з провідних життєвих потрею особистості у перетворенні дійсності. [13]

М. Боден виділив малу і велику креативність. Мала або «особистісна» креативність відноситься до буденного життя і до звичайних ситуаційю. Велика або «історична» креативність навпаки має справу з досягненнями, які зробили великий вплив на культуру і суспільство, наприклад, творчі досягнення Моцар та і Ейнштейна (Boden M. The creative mind: Myths and mechanisms. – N. Y. : Basic Books,1992). [28]

1.1.5. Мотивація творчої поведінки

Ще більш різноманітніше розуміння мотивації, що лежить в основі творчої поведінки. З. Фрейд як джерело творчості виділяє сублімацію статевого потягу на іншу сферу [20], А. Адлер – компенсацію комплексу недостатності [26], К. Юнг – прояв колективного несвідомого [25],

Р. Ассаджолі – прагнення до «ідеального Я» [4], А. Маслоу – потреба у само актуалізації [29], Г. Олпорт – мотивацію особистісного росту [27] та інші.

І. Мейерсон трактує творчу особистість як квінтесенцію вищих властивостей особистості, постійною і найважливішою потребою якої є необхідність виразити власну концепцію навколишнього світу і свою концепцію людини. Із його точки зору, ведучі мотиви творчої діяльності людина набуває ззовні – із найрізноманітніших продуктів творчості попередніх поколінь, з культурного досвіду людства. [30]

Виходячи з досліджень в області психології творчості, у творчій активності людини виділяються два аспекти: операційний (креативність, творчі здібності і так далі) і ціннісний (життєва позиція, соціальна відповідальність і так далі), при чому другий аспект має вирішальне значення для творчої поведінки. Стверджується висока роль світогляду людини у становленні її як творця: «Якщо інтелектуальна обдарованість не впливає безпосередньо на творчі успіхи людини, якщо в ході розвитку креативності формування певної мотивації і особистісних рис передує творчим проявам, то можна зробити висновок про особливий тип особистості – «Людина творча» [11]

1.2. Навчальна успішність

Навчальна успішність студентів обумовлюється взаємодією двох провідних системоутворюючих факторів – спрямованістю особистості та індивідуальним стилем діяльності.

Навчальна успішність студента тісно повязана  з мірою структурованості та інтегрованості його особистості. Рівень навчальної успішності обумовлюється єдністю особистісних та діяльнісних характеристик.

Успішна діяльність гарантується у тому випадку, коли поведінка людини, її дії, вчинки узгоджуються з її особистими особливостями й дозволяють оптимальним способом досягти бажаного результату.

Успішність людини залежить від ступеню інтегрованості звязків між параметрами особистості як субєкта діяльності, їхньої єдності, а також міри структурованості кожного особистісного утворення й всієї системи в цілому.

Знаючи психологічні детермінанти навчальної успішності, можна вести цілеспрямовану роботу зі створення таких умов навчальної діяльності, які б стимулювали в студентів розвиток необхідних якостей, зокрема і креативності.

1.2.1. Психологічні детермінанти навчальної успішності

До психологічних детермінант успішності навчальної діяльності можна віднести наступні:

- потреба у досягненнях;

- спрямованість на справу;

- регулярність у навчанні;

- інтернальність особистісного контролю;

- самоконтроль;

- організованість;

- самостійність;

- самооцінка;

- незалежність;

- енергійність;

- соціальна сміливість;

- професійний мотив;

- креативність;

- гнучкість мислення;

- мотивація навчальної діяльності;

- особистісна зацікавленість в діяльності.

1.2.2. Мотивація навчальної діяльності

Навчальна діяльність завжди полімотивована. В системі навчальних мотивів переплітаються зовнішні і внутрішні мотиви. До внутрішніх мотивів відносяться такі, як власний розвиток в процесі навчання; дія разом з іншими і для інших; пізнання нового й невідомого. Такі мотиви, як розуміння необхідності навчання для подальшого життя, процес навчання як можливість спілкування, одобрення оточуючих є досить природніми та корисними в навчальному процесі хоча їх вже не можна віднести повністю до внутрішніх форм навчальної мотивації.

Учні мотивовані на невдачу у випадку простих і добре засвоєних навиків працюють швидше і їх результати знижуються повільніше, ніж у мотивованих на успіх. При виконанні завдань проблемного характеру, що потребують продуктивного мислення, ці ж особи погіршують свою роботу в умовах дефіциту часу, а у мотивованих на успіх вона ж ,навпаки, - покращується. [25]

1.3. Креативність як чинник успішності навчальної діяльності

У якості критеріїв креативності розглядається комплекс певних властивостей інтелектуальної діяльності: 1) швидкість (кількість ідей, що виникають в одиницю часу); 2) оригінальність (здатність робити "рідкісні" ідеї); 3) сприйнятливість (чутливість до незвичайних деталей, протиріч і невизначеності); 4) метафоричність (готовність працювати у фантастичному, "неможливому" контексті, схильність [26].

Особливий інтерес представляє зіставлення показників творчих здатностей учнів з їхньою успішністю. Психологічним механізмом, що забезпечує реалізацію творчого потенціалу в навчальній діяльності є домінування пізнавальних потреб у порівнянні з іншими типами мотивації. Це виражається у формі дослідницької, пошукової активності й виявляється у більш високій сензитивності до новизни стимулу, новизні ситуації, виявленню нового у звичайному. Реалізація дослідницької активності забезпечує учню мимовільне відкриття світу, перетворення невідомого у відоме, творче породження образів, що завершується придбанням знання [14]