Корекція аномального розвитку дитини

     Відношення  до аномальних дітей у світовій історії  перетерпіло тривалу еволюцію. На ранніх етапах суспільного розвитку положення аномальних дітей було вкрай важким. Так, у рабовласницькому суспільстві дітей з різними  важкими фізичними недоліками знищували. В середні віки будь-яке відхилення в розвитку дитини розглядався як прояв темних, містичних сил. У результаті аномальні діти виявлялися в ізоляції від суспільства, залишалися на свавілля долі.

     Розвиток  медичних і психологічних наук сприяв розумінню особливостей розвитку аномальних дітей. Були початі спроби класифікації аномалій і їхніх причин, диференціації окремих дефектів. Одержує поширення приватна і благодійна ініціатива виховання.

     Вивчення  аномальних дітей показало, що їхній  психічний розвиток підкоряється загальним основним закономірностям розвитку психіки нормальних дітей.

     У центрі проблеми основних закономірностей  дитячого розвитку лежить правильне  розуміння ролі біологічного і соціального  факторів.

     Довгий  час у біології панувала теорія преформаційних уявлень, відповідно до якої усі властивості організму в готовому виді сформовані вже в самому зародку, а процес розвитку — це лише визрівання вихідних вроджених ознак. Ця механістична, кількісна теорія розвитку заперечує роль середовища і виховання, недооцінює значення педагогічного впливу на розвиток дитини.

     В основі аномалій чи дефектів розвитку лежать порушення нервової системи  чи певного аналізатора, у результаті яких виникає нетипова (атипічна) побудова та діяльність органів чи всього організму. Відхилення виникають у процесі внутрішньоутробного, післяродового розвитку чи в результаті дії спадкоємних факторів. У залежності від причин виникнення аномалій їх підрозділяють на вроджені і набуті.

     Причини виникнення вроджених аномалій різноманітні.

     До  першої групи відносяться патогенні  агенти, що діють на плід, що розвивається, у внутрішньоутробному розвитку. Це інфекції, фізичні і психічні травми, токсикози вагітності, інтоксикації, температурні впливи, різні хвороби вагітної жінки, голодування матері, дистрофія, неправильне харчування, токсоплазмоз, вроджена краснуха, внутрішньоутробні інфекції.

     До  другої групи вроджених аномалій відносяться спадкові генетичні  ураження організму. Вони характеризуються різноманітними спадково обумовленими порушеннями обміну речовин, тому що нерідко спадковість визначають як властивість живих організмів відтворювати подібний тип обміну речовин у ряді поколінь.

     Набуті  аномалії включають різноманітні відхилення в розвитку, викликані дородовими і післяпологовими ураженням організму дитини. До дородових порушень, як правило, відносяться механічні ушкодження плоду, пов'язані з несприятливим плином пологів: тривалих, затяжних чи швидких, стрімких. Здавлювання, деформація голівки при накладенні щипців у випадку затяжних пологів може бути причиною розриву судин. Післяпологові набуті аномалії розвитку в основному є наслідками перенесених у ранньому дитячому віці захворювань. До цих захворювань відносяться інфекційні хвороби нервової системи, відомі за назвою нейроінфекцій. Серед них запальні захворювання, виклик, розвиток та корекція зорового сприймання у дітей з вадами зору дошкільного віку.

     Далі  в роботі ми розглянемо корекцію розвитку у різних категоріях аномальних дітей  окремо. 
 
 

            3. Корекційна робота 

     Корекційна робота з дітьми які мають порушення зору 

     Очі образно називають частиною мозку, винесеною на периферію. Зір є  визначальним у формуванні уявлень  про реально існуючі предмети і явища. І від того, як розвиваються очі і мозок, залежить гармонійне формування дитини, її здоров’я, психоемоційний стан і все наступне життя. Звичайно, що діти з різними порушеннями зору отримують менше інформації про предмети і явища довкілля, як у якісному так і у кількісному відношенні, ніж діти з нормальним зором.

       Характерні особливості зорового сприйняття: миттєвість, дистантність, одночасність і цілісність образу у таких дітей недостатній.

       За спостереженнями відомих тифлопедагогів (М.І. Зємцової, Л.І. Солнцевої,  В.О. Феоктистової та ін.) більшість  дітей з вадами зору вже  до моменту прийому дітей у спеціальні ДНЗ мають відставання (у більшій чи меншій мірі в залежності від зорової патології) в розвитку пізнавальної діяльності, порушення орієнтування недоліки у фізичному розвитку, порушення міжособистісних стосунків.

     На  удосконалення процесу розвитку дітей з порушенням зору, навчання, виховання, подолання вторинних відхилень спрямована педагогічна корекція. Педагогічна корекція полягає у нормалізації (враховуючи порушення зору) ходу фізичного та психічного розвитку дошкільнят, створює умови для оволодіння дітьми знаннями на рівні програмових вимог для формування гармонійно розвиненої особистості.

     Однією  із спеціальних задач корекційно-виховної роботи у ДНЗ для дітей з  вадами зору є розвиток способів зорового сприймання та зорової орієнтації.

       З метою розвитку зорового  сприймання використовуємо всі  види дитячої діяльності: гру,  працю, корекційно-розвивальні заняття,  побутову діяльність, режимні моменти.  Бо, як вказує тифлопедагог Л.І.  Плаксіна, проведення спеціальних  занять з розвитку зору і зорового сприймання, без включення дитини в активну і цікаву для неї діяльність, недоцільне, і призведе лише до додаткових зорових навантажень і втоми, в той же час. Такі включення забезпечують дітям формування практичних навичок і вмінь користуватися неповноцінним зором у процесі життєдіяльності.

     Формування  реальних уявлень про предмети та явища оточуючого світу у дітей  з порушенням зору у дошкільному  віці є одним із найважливіших  засобів подолання зорової недостатності. А це можливо у разі оволодіння дітьми сенсорними еталонами. Розвиток сенсорних здібностей охоплює такі етапи:

• формування сенсорних еталонів (стійких, закріплених у мовленні уявлень про кольори, геометричні фігури і співвідношення за величиною між кількома предметами;
• навчання способів обстеження предметів, уміння розрізняти колір, форму величину, виконувати оковимірні дії;
• розвивати аналітичне сприймання (орієнтування, виділення окремих величин, складання цілого).

     Формування  сенсорних еталонів особливо виявляється  під час корекційно-розвивальних занять з математики, ознайомлення з оточуючим, природою. У сприйманні сенсорних якостей ознак, важливу роль відіграють дотикові, слухові відчуття. Особливо важливу роль дотикові відчуття відіграють у період плеоптики ( застосування методу прямої оклюзії, коли із акту зору виключається ведуче око). Корекційно-педагогічна робота у плеоптичному періоді ставить основне завдання – формування зорового сприйняття ока, що слабо функціонує, саме в цей період дотик є компенсаторним фактором. На заняттях, під час яких формується зорове сприйняття передбачаємо суворий диференційований підхід, в основі якого лежать індивідуальні особливості зорової патології дитини та рекомендації лікаря-офтальмолога.

          Гарним засобом здійснення зорової  корекції є дидактична гра. Зміст ігор багатоплановий: з розвитку предметних уявлень, сенсорних функцій, аналізуючого спостереження, мовленнєвого розвитку, ознайомлення з оточуючим світом, орієнтації у просторі, формування елементарних математичних уявлень.

          З посібниками ігор та вправ, завдань з розвитку зорового сприймання можна ознайомитись у представленій виставці дидактичного матеріалу.

          Крім різних видів ефективними  і обов’язковими є вправи на  виділення просторових відношень  між предметами. Розвиток дрібної моторики пальців рук, співдружності у роботі рук і очей – невід’ємний аспект у розвитку і корекції зорового сприймання. Ще І.М.Сєченов писав, що «рука вчить око». Різноманітні вправи з розвитку моторики сприяють не тільки розвитку координації рухів, дрібних м’язів руки, а й мислення та мовлення. Окрім програмових та індивідуальних занять з малювання, ліпки, аплікації, конструювання з метою розвитку дрібної моторики та зорового сприймання використовуємо різні види пальчикової гімнастики.

          Особливе місце у корекції зорового сприйняття займають зорово-мовні вправи. Науковцями давно доведено, що зоровий та мовний центри кори головного мозку розташовані поруч і не мають чітких меж, тому, як правило, часто у дошкільників вади зору поєднуються з мовними. Збіднений зоровий досвід нерідко є перешкодою у розвитку комунікативної діяльності дошкільника. Але вміння розмовляти не дається просто так – мови треба навчати. Якраз зорово-мовні вправи спрямовані на корекцію як зорових, так і мовних порушень. З їх допомогою поповнюється запас знань і уявлень про навколишнє середовище, розвивається лексичні, граматичні, звукові, мовні навички; просторове орієнтування, удосконалюється увага, мислення пам'ять. Разом з тим, під час слухового основного навантаження зоровий аналізатор залишається у стані спокою, що знімає спазм аккомодації (здатності ока ясно бачити предмети, які знаходяться на різній відстані від нього).

          Такі вправи доцільні до чергування  зорового навантаження та релаксації  з метою охорони зору, зміни  різних видів діяльності. Вони побудовані у вигляді невеличких текстів, віршів, поєднаних з відповідними рухами очима, руками. Дитина, окрім розвитку зорових та мовних навичок, використовує власний досвід , фантазію, емоції. Ці вправи доречно проводити під вдало підібраним музичний супровід, що налаштовує на цікаве навчання.

          Практика показала, що тільки  спеціальна корекційно-виховна робота  у тісному зв’язку з лікувально-відновлювальною,  систематична спільна робота  всіх служб ДНЗ, дає можливість  розвивати, вправляти, корегувати зорові функції та способи зорового сприйняття, запобігати неповноцінним уявленням дітей. Вся корекційна робота з дітьми з порушенням зору передбачає, насамперед, формування цілісного та повного зорового сприймання, розвиток пізнавальних інтересів та розумових здібностей дитини у всіх видах діяльності.

          Робота з дітьми з проблемами  зору має свої особливості,  часто вимагає особливого підходу,  терпіння, тому керуємось словами  відомої людини минулого століття  Елен Кєллер: «Не думайте про сьогоднішню невдачу, але думайте про завтрашній успіх».

       ані, як правило, бактеріями  чи вірусами.[12]

     Серед дітей з порушенням зору часто  відзначаються дві крайності: одні діти в практичній діяльності опираються тільки на свій дефектний зір, який дає їм обмежену, а іноді й перекручену інформацію; інші, як правило, діти з дуже низькою гостротою зору, опираються в основному на дотик, зовсім не використовуючи при цьому наявний залишковий зір [6].

     В обох випадках страждають процеси пізнання, орієнтування в просторі й практичної діяльності.

     Зазначені відхилення в дітей з порушенням зору можуть бути скориговані в процесі  формування в них навичок бісенсорного або полісенсорного сприйняття, тобто  раціональної взаємодії дотику, наявного зору й інших аналізаторів.

     При проведенні корекційних занять необхідно здійснювати диференційований підхід до дітей залежно від ступеня поразки зору й рівня розвитку дотику.

     Навички бісенсорного й полісенсорного сприйняття дозволяють дітям з порушенням зору ефективніше пізнавати навколишній світ і вивчати матеріал конкретних навчальних предметів.

     Дотик стає ефективним засобом пізнання навколишнього  світу в процесі вправ рук  у різних видах предметно-практичної діяльності, завдяки якій виробляються тонкі диференцировки сприйняття.

     Для сприйняття навичок дотикального сприйняття в дітей з порушенням зору можуть бути використані різні педагогічні  приймання.

     Поряд з розвитком безпосереднього  дотику на корекціоних заняттях дітей  необхідно познайомити з деякими  прийманнями опосередкованого, тобто інструментального дотику (наприклад, обстеження й дізнавання предметів за допомогою палички).

     Кожне корекційне заняття повинне полягати як мінімум із двох частин:

     1. Вправа для рук (самомасаж,  ігри на пальцях і т.п.); вони  необхідні для того, щоб зняти напруженість м'язів кистей і пальців рук, а також розвити їхня рухливість і гнучкість.