Корекція аномального розвитку дитини

 

Міністерство  освіти та науки України

Хмельницький  національний університет 
 
 
 
 
 
 
 

 

На тему: 

«Корекція аномального розвитку дитини» 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

Виконала:

Ст гр. СОЦ – 07 - 1

Жмур  О.В. 
 
 
 
 
 

                                                                                                                                               

Хмельницький

2010 

Зміст: 

           Вступ

1. Психологічні механізми корекційної роботи
2. поняття «аномальна дитина»
3. Корекційна робота з дітьми які мають:

• порушення зору

• порушення слуху
• порушення мовлення
• порушення опорно – рухового апарата
• вади розвитку

4. Теоретичні основи корекції аномальних учнів допоміжної школи

     Висновок

     Список  використаної літератури 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

     Вступ 

     У дослідженнях провідних дефектологів країни корекційна робота визначається як система спеціального навчання і виховання аномальних дітей.

     Оскільки  корекційна робота в спеціальній школі для аномальних дітей визначена нами як система, то слід встановити порядок цієї системи. Оскільки мета корекційної роботи полягає у виправленні (до розвитку) психічних і фізичних функцій аномальної дитини в процесі загальної її освіти, підготовки до життя і праці, місце корекції чітко визначається в ній. Корекція по відношенню до загальної освіти виступає як система більш низького рангу.

     З метою правильного визначення змісту корекційної роботи в спеціальній  школі, необхідно пов'язати корекцію з усіма основними компонентами системи освіти ...

     Освіта  містить три складові: навчання, виховання і розвиток ... Всі ці процеси, три складові частини освіти виступають в єдності, органічно пов'язані між собою ...

     Корекцію, як правило, найчастіше пов'язують з  розвитком дитини...

     У практичному здійсненні навчально-виховної роботи в спеціальній школі корекційний  розвиток як спеціально органі­зований і спрямований процес не розрізняється і не може існувати поза корекційним навчанням і вихованням.

     Оскільки  розвиток учнів здійснюється в ході навчання і в процесі виховання, то й корекційний вплив буде присутнім  в цій діяльності.

     Щоб одержати оптимальний результат у вигляді повної або часткової компенсації дефекту, знання мають бути включеними в процес корекційного виховання і розвитку дитини. І завдання полягає в тому, щоб досягнути максимального успіху у корекційному навчанні для виховання і розвитку. Тоді корекційна спрямованість навчання органічно увійде і в усі процеси спеціальної освіти аномальних учнів. Отже, спеціальна, так само як і загальна освіта є триєдиною і складається із корекційного навчання, корекційного виховання і корекційного розвитку.

     Виділення складових частин педагогічної корекції можливе лише шляхом абстрагування  функцій спеціального освітнього процесу  з метою їх осмислення, організації  цілеспрямованої роботи і орієнтації спеціалістів, особливо практичних працівників. З цією метою спробуємо дати змістовну розшифровку кожного корекційного процесу:

     1.  Корекційне навчання - засвоєння  знань про шляхи і засоби  подолання недоліків психічного  і фізичного розвитку та засвоєння  способів застосування одержаних  знань.

     2.  Корекційне виховання - це виховання типологічних властивостей і якостей особистості, інваріативних предметній специфіці діяльності (пізнавальній, трудовій, естетичній), які дозволяють адаптуватись у соціальному середовищі.

     3. Корекційний розвиток - виправлення  (подолання) недоліків розумового і фізичного розвитку, удосконалення психіч­них і фізичних функцій збереженої сенсорної сфери і нейродинамічних механізмів компенсації дефекту.

     Будь-яке  навчання і виховання одночасно  певною мірою розвивають, тому відносяться  і до корекційних процесів. Разом з тим корекція розвитку не зводиться лише до засвоєння знань і навичок. У процесі спеціального навчання перебудовуються психічні та фізичні функції, формуються механізми компенсації дефекту і набувають нового характеру.

     В процесі корекційного розвитку накопичуються і змінюються стани і властивості особистості по мірі того, як відбува­ється засвоєння нею соціального досвіду. В процесі корекційної роботи розвиваються розумова, фізична, моральна саморегуляція, здібності організовувати і регулювати свою діяльність, навички соціально-трудового орієнтування.

     У процесі корекції, як і в загальноосвітній діяльності, навчання має передувати розвитку і будуватись не тільки на заве­ршених циклах розвитку, а перш за все на тих психічних і фізичних функціях, які ще не дозріли.

     Навчання, спираючись не тільки на вже зрілі  функції, а й на ті, які ще дозрівають (і це є головним), рухають розвиток вперед.

     По-перше, корекційно-педагогічна робота мас займати центральне положення в системі, оскільки вона визначає спрямованість навчально-виховного процесу в спеціальній школі.

     По-друге, корекція має знаходитись на перехресті складових частин загальної освіти і водночас мати свої специфічні відтінки (спрямованість) при здійсненні навчання, виховання і розвитку аномальних школярів.

     По-третє, за об'ємом і значущістю корекційно-педагогічного  процесу в системі спеціальної  освіти має бути відведене помітне  місце на перехресті складових освіти.

     В-четвертих, корекція як соціальна система повинна  мати самостійний вихід на середовище, оскільки як система функціонує не ізольовано, а у конкретних соціальних умовах.

     Середовище  виступає для корекційно процесу не компонентом, а оточуючою сферою, до якої він входить як складова внутрішня частина. Соціальне середовище обумовлює суспільні цілі спеціальної освіти: становлення і всебічний розвиток особистості учнів, їх соціально-трудову реабілітацію, компенсацію дефекту, засвоєння соціального досвіду людства у доступній формі.

     Вся система корекційної роботи покликана  реабілітувати і соціально адаптувати аномальною школяра до реалій навколишньою світу, зробити його повноправним і активним трудівником, який нарівні з іншими людьми може включитись у трудове і громадське життя та приносити користь суспільству.

     Корекція (в педагогічному розумінні) - поняття більш широке [ніж компенсація], оскільки саме вона визначає ступінь компенсації порушень в розвитку аномальної дитини, є основою, органічним стрижнем всієї навчально-виховної роботи в спеціальній школі та в системі спеціальної освіти.

     На  практиці часто плутають поняття "корекція" і "компенсація" або неправильно  їх співвідносять. Компенсація дефекту  за допомогою спеціальних посібників, приладів не призведе до необхідного ефекту заміщення або відновлення втрачених функцій без корекційної роботи.

     Іноді спрощено ставляться до проблеми корекції дефекту без ретельного урахування первинних і вторинних відхилень.

     Не  можна коригувати основний соматичний дефект без впливу на вторинні функціональні відхилення.

     Через систему корекційних занять з виправлення вторинних дефектів ми в принципі можемо підійти до впливу і на первинний дефект.

     Корекція  первинна, а компенсація завжди вторинна (за винятком вроджених компенсаційних механізмів), проте це не близькі  поняття, а тісно пов'язані процеси, які обумовлюють один одного і не можуть в широкому розумінні розглядатись окремо. Мета корекційної роботи безпосередньо пов'язана з результатом (компенсацією), педагогічне недопрацювання в ході корекційного процесу не призведе до необхідного ступеня компенсації дефекту, і прийдеться, можливо і не один раз, повертатись на висхідні цільові позиції, щоб одержати максимальний ефект спеціального педагогічного впливу на розвиток аномальної дитини.[4] 
 
 
 
 
 

     1. Психологічні механізми  корекційної роботи

     Корекція, у перекладі з латинської, — це поправка, часткове виправлення або зміна. 3 позицій психологи, корекція розглядається як психолого-педагогічна діяльність, спрямована на виправлення вад пізнавальної та емоційно-вольової сфери, для подолання відставання чи відхилень в інтелектуальному або особистісному розвитку.

     Ефективність  колекційного впливу залежить від того, наскільки враховуються у цьому процесі загальні закономірності психічного розвитку, в якому Л.С.Виготський [1] виділяє два етапи: натуральний і культурний. На першому здійснюється процес формування елементарних психічних функцій (відчуття, механічної пам’яті, мимовільної уваги, практичного інтелекту, емоцій тощо) ш рахунок реалізацій біологічних задатків. На другому етапі відбувається формування вищих психічних функцій (осмисленого сприймання, мовлення, образного та логічного мислення:, довільної уваги, логічної опосередкованої пам'яті, почуттів) завдяки соціалізації» привласненню культурного досвіду у спільній діяльності дитини з дорослим. Вищі психічні функції, надбудовуючись над елементарними, якісно змінюють їх, розширюють їхні можливості.

     Шляхи і прийоми засвоєння соціального досвіду є історично напрацьованими, удосконалюючись, вони передаються від покоління до покоління. Розраховані вони на індивіда з повноцінною нервовою системою та аналізаторами, які забезпечують нормальне прийняття та опрацювання інформації.

     Діти, які мають ті чи інші розлади у діяльності центральної нервової системи та аналізаторів, не можуть привласнити соціальний досвід тим самим шляхом, що и діти з нормальним психофізичним розвитком. Оскільки елементарні психічні процеси у них виявляються або порушеними, або недорозвиненими, що складає первинний дефект і перешкоджає формуванню вищих психічних функцій традиційним шляхом. Недорозвиток або порушення вищих психічних функцій складає вторинний дефект. Запобігти появі останнього або, принаймні, знизити його виразність можна, якщо створити спеціальні умови, які б забезпечили повноцінне привласнення соціального досвіду попри недорозвиток елементарних психічних процесів. Та обставина, що одна и та ж гама психічна або практична дія може бути сформованою різними шляхами завдяки пластичності нервової системи, обумовлює можливість корекції дефектів розвитку.

     За  сприятливих умов психічні процеси  формуються у дитини спонтанно, завдяки наслідуванню дорослих і узагальненню досвіду Через органічне ушкодження кори головного мозку або аналізаторів, інертність нервових процесів, порушення динаміки їх перебігу психічних функцій формуються неправильно, поверхово, У цьому випадку, щоб відновити ушкоджену функції, необхідно провести, дитину через весь процес її формування, але іншим шляхом.

     За  теорію Л.С.Виготського [1], психічні функції формуються у спільній діяльності з дорослим з наступною їх інтеріоризацією у внутрішній план. Тому основним механізмом корекції виступає організація відповідної практичної діяльності, яку дорослий спочатку виконує разом з дитиною. Далі поступово збільшуються самостійність дитини. Бона під керівництвом дорослого опановує діяльністю, удосконалює и, автоматизує, привласнює і переводить у внутрішній план,

     Успішність цього процесу, на думку П.Я.Гальперіна [3], заложить від повноти і способу надання орієнтовною основи дії (система умов і ознак, від яких залежить правильність виконання дм), а також від поетапного переходу від практичних від з предметами, оперування образами, до дій у мовленні і подумки. Орієнтовна основа дії може бути повною, якщо задаються всі необхідні умови і спосіб її виконання, і неповною, коли, наприклад, дається лише зразок кінцевого результату дії, а її спосіб доводиться визначати самій дитині.