Гендерні особливості самостверження в підлітковому віці

     Саме  в підлітковому віці гендерні відмінності стають найбільш яскравими і відчутними. Це пояснюється тим, що в цьому віці відбувається статеве дозрівання, усвідомлення та прийняття статевої ролі, формується позиція власного «Я», світогляд, закладаються і формуються важливі якості і риси особистості для подальшого життя[10].

     У підлітковому віці настає період, коли свідомість і самосвідомість досягають певного рівня, відбувається оволодіння понятійним мисленням, накопичується моральний досвід, освоюються різні соціальні ролі, в рамках самовизначення формується ідентичність[9].

     На  скільки ж велика різниця між  чоловіками і жінками. З усього вищесказаного  можна зробити висновок, що гендерні відмінності не такі вже й значимі як прийнято вважати. Ми ніяк не можемо з стовідсотковою впевненістю сказати, що гендерні відмінності можна обгрунтувати біологічними. На нашу гендерну роль впливає величезна кількість зовнішніх факторів з самого народження. Ми спостерігаємо за поведінкою наших батьків та інших дорослих, намагаючись наслідувати людям свого гендеру, граємо в певні ігри. Засоби масової інформації створюють у нашому суспільстві стереотипи жіночності і мужності, які ми не можемо залишати без уваги. Ми виростає, намагаючись у більшості своїй відповідати своїй ролі, бути справжнім чоловіком або справжньою жінкою, далеко не завжди погоджуючись з тим що, наказує нам суспільство.  

4. 1. Стратегії самоствердження  в підлітковому  віці 

    Самоствердження є одним із важливих компонентів  самосвідомості і формується в підлітковому періоді.

     Питання самоствердження особистості підлітка, як центрального механізму становлення  особистісної зрілості, здавна займали  думки фахівців в галузі педагогіки, філософії, психології, історії та інших наук. Перелік їх простягається від Платона, Арістотеля, Епікура до В. О. Ключевського, М. Я. Данилевського, Н. А. Бердяєва, і до таких дослідникам цієї проблеми другої половини 20 століття, як С. Н. Артановскій, С.М. Іконникова, М. С. Каган, Ю. М. Лотман, Е. В. Соколов.

     Потреба саме в цьому віці в самоствердженні настільки сильна, що задля визнання ровесниками особистість готова поступитися своїми поглядами та переконаннями, здійснювати вчинки всупереч своїм моральним настановам. Вона спонукає молодих людей до порушень норм і правил поведінки. Втратити авторитет в очах друзів, відчути посягання на свою честь і гідність є найбільшою трагедією для особистості, що може призвести аж до суїциду (самогубства). Тому вона бурхливо реагує на нетактовні зауваження старших людей у присутності друзів, вважаючи це приниженням своєї особистості. На цій основі нерідко виникають конфлікти з батьками, викладачами. Тільки тактовне ставлення до особистості, підтримка її в очах ровесників створюють психологічно сприятливий ґрунт для ефективного впливу на нього виховних засобів педагога. Суттєву критику дорослого молоді люди адекватно можуть сприйняти наодинці.

     Самоствердження - універсальна потреба людини (її відчуває кожен), і саме в підлітковому віці ця потреба актуалізується, адже проходить  процес життєвого самовизначення, становлення Я-концепції. Будучи необхідною передумовою існування людської особистості - воно пронизує все наше життя - від її вищих проявів до гранично нижчих. Без самоствердження як процесу і результату, немає, і не може бути людини.

     Підходи до визначення місця потреби в самоствердження серед інших потреб різні. На наш погляд, потребу в самоствердженні - це особлива потреба людини, реалізація якої викликає інтеграцію сутнісних сил людини, що суб'єктивно переживається як стан внутрішньої напруги, що виникає внаслідок відображення у свідомості спонукання («хочу») реалізувати особисті можливості («можу») у відповідності зі значимістю в очах суспільства обраної сфери самоствердження («треба»), спонукаючий соціальну активність особистості.

     Незадоволення цієї потреби приносить людині страждання, кожен може переживатися по-різному: як втрата самоцінності, невпевненість у собі, втрата статусу і престижу в суспільстві і т. д. Засоби і способи її задоволення безмежні, в тому числі і негативні.

     Ш. Н. Чхартішвілі, М. Р. Догонадзе називають потребу в самоствердження потребою у власній цінності, під якою маючи на увазі «прагнення до ствердження перед самим собою власного« Я »[25].

      Самоствердження формується ще у ранньому підлітковому віці, адже постійна взаємодія людини з однолітками породжує прагнення зайняти належне місце серед них, що є одним із домінуючих мотивів поведінки та діяльності. Потреба в самоствердженні настільки сильна, що задля визнання ровесниками людина готова поступитися своїми поглядами та переконаннями, здійснювати вчинки всупереч своїм моральним настановам. Вона спонукає до порушень норм і правил поведінки. Втратити авторитет в очах друзів, відчути посягання на свою честь і гідність є найбільшою трагедією для підлітка, що може призвести аж до суїциду   (самогубства).    Тому   він    бурхливо   реагує    на    нетактовні зауваження дорослого у присутності друзів, вважаючи це приниженням своєї особистості. На цій основі нерідко виникають конфлікти між вчителями та учнями. Тільки тактовне ставлення до підлітка, підтримка його в очах ровесників створюють психологічно сприятливий ґрунт для ефективного впливу на нього виховних засобів педагога. Суттєву критику дорослого особистість адекватно може сприйняти наодинці [25].

     Форми самоствердження у підлітковому віці можуть бути різноманітними. Найпростіша з них полягає у зовнішньому наслідуванні дорослих, їхніх шкідливих звичок, особливостей поведінки (куріння, вживання алкоголю, наркотиків, надмірне і без смаку використання косметики, носіння своєрідного одягу). Батьки та вчителі повинні активно боротися з цим, звертаючи увагу юнаків на позитивні зразки для наслідування (літературні герої, історичні діячі, відомі особистості). Найважливіше, щоб і батьки були для них достойними зразками [18].

     Постійні  взаємодії з однолітками породжують у підлітка прагнення зайняти гідне місце серед них. Потреба в самоствердженні настільки сильна, що заради визнання себе однолітками, підліток здатний на будь-які вчинки: він може поступитися своїми поглядами і переконаннями, може здійснити дії всупереч своїм моральним установкам[5].

     Отож, чим вище рівень організації людини, тим вище рівень його соціальної активності, що визначає рівень його самоствердження, тим більш вибірково людина підходить до вибору сфер і засобів для свого ствердження.

     Отже, кожна з розглянутих класифікацій дозволяє охарактеризувати акт самоствердження лише в одній площині. Оскільки даний акт є багатогранним, складним утворенням, то для більш адекватної його характеристики необхідно використовувати різні варіанти класифікації, поєднуючи їх.

     Таким чином, в залежності від історичного часу, покоління підлітків стверджуються по-різному. Так, характерним є самоствердження за рахунок зовнішності: підлітки то відпускають довге волосся, то стрижуть його фасонно, то бриються наголо. В одязі віддають перевагу або дуже вузькому стилю, або носять, навпаки, хламиди. В сучасний час з’явилася нова тенденція: розмальовувати обличчя різними смужками, зображеннями, захисними символами; наносити на тіло татуювання і символічні тексти.

     Так, самоствердження - стійке прагнення людини до високої оцінки та самооцінки та усвідомлення цінності своєї особистості, що спонукає її до активної діяльності і поведінки. Потреба у самоствердженні може бути у нормі або домінуючою. При самоствердженні в нормі відхилень у спрямованості поведінки і діяльності суб’єкта не спостерігається. Якщо самоствердження домінує у поведінці людини, то створює специфічну суто особистісну спрямованість діяльності і поведінки, яка підпорядкована одній меті – здійсненню самоствердження людини в групі чи колективі. У підлітковому віці особистість часто обирає різні види самоствердження і задоволення цієї потреби відбувається по-різному: у результаті підвищення дієвої активності і досягнення вагомих результатів у діяльності або лише імітацією досягнень, коли суб’єкт прагне виявити себе такою людиною, якою хотів би бути, хоч насправді не є таким. Спосіб самоствердження залежить від характеру домагань особистості, її вихованості, реальних можливостей, наявних здібностей та самооцінки[5].

     Висновки

     Таким чином, після аналізу теоретичного матеріалу по даній темі курсової роботи, можна зробити висновок та виділити такі гендерні особливості самоствердження, які в подальшому будуть впливати на стратегію поведінки та спілкування підлітка з однолітками та адаптація його у соціумі.

     В поведінці хлопчиків метою їх спільної діяльності є власний успіх, який значить для хлопчиків більше, ніж наявність індивідуальної симпатії до інших учасників гри». Хлопчики орієнтовані на досягнення, ствердження себе, змагання і суперництво, дівчата ж навпаки, хоч їх спілкування здається більш пасивним, але воно є більш дружелюбним. Взагалі жіноча роль асоціюється в нас із емпатійністю, турботою, проявом ніжності; і чоловіча - активний, цілеспрямований, агресивністю, зі схильністю до ризику, з екстерналізація конфлікту, з незалежністю, спонтанністю і сміливістю.

     Взагалі особистості жіночої статі використовують стратегію співробітництва, прагнуть до людей, у них в житті присутнє поняття «краща» подруга, вони стверджуються шляхом спілкування та взаємодії з іншими, тобто співробітництва, поводять себе твердо та рішуче, прагнуть до людей, а хлопці навпаки самі по собі і дружать переважно з усіма, тобто знаходяться у хороших стосунках з багатьма, їхня поведінка нагадує поведінку лідера, які хочуть домінувати над усіма, вони є певним чином демонстративними, хлопці  не гірше за жінок здатні визначати почуття інших і внутрішньо співпереживати їм, але вони зацікавлені в тому, що б навколишні ніяк не помітили цього по їхньому поводженню, адже вони сильні та мужні. Хлопчик вчиться моральній та фізичній стійкості з плином часу і завдяки випробуванням.

     Дитина  підсвідомо ідентифікує себе з роллю  одного з батьків тої ж статі. Вчені, які вивчали процеси засвоєння статевих ролей і вироблення самоідентифікації вважають, що діти обох статей завжди здійснюють першу ідентифікацію зі своєю матір'ю і, залишаючись біля жінок, засвоюють більш зрозумілі ролі жінок і стан жіночності, а не чоловічі ролі і мужність. Тому становлення чоловіка складніше, ніж жінки, через ті зрушення в ідентифікації, які повинен пройти хлопчик для досягнення очікуваної статевої ідентифікації та здійснення відповідної статі ролі. Хлопчик, щоб відчути себе повною мірою мужнім, повинен виділяти себе з інших і усвідомлювати свою відмінність від інших, він повинен, з точки зору категоризації, ставитися до себе як до когось окремого.

     Згідно  зі словами Ненсі Чодороу хлопчики придушують свої емоційні потреби й  уподобання. Ідентифікуючи себе з  батьками, вони виростають емоційно «твердолобими», відстороненими (віддаленими) від інших, тому що організація сім'ї така, що батько значну частину часу проводить поза домом. Увійшовши в едипів період віддалення від матері, хлопчики починають пригнічувати свої емоційні потреби. Цей болісний процес полегшується усвідомленням необхідності ідентифікації з чоловіками (батьком) для досягнення влади[27].

     Плек  стверджує, що поведінка чоловіків грунтується на уявленні про мужність, яку вони ввібрали з культури. Вірування щодо того, яким чоловік повинен бути і що він повинен робити, складають те, що Плек і його колеги назвали ідеологією мужності. Ця ідеологія - не що інше, як набір соціальних норм, відомих також під ім'ям чоловічої гендерної ролі. Далі, Плек і Томпсон говорять про чоловічу ідеологію: перший фактор пов'язаний з очікуваннями, що чоловіки завойовують статус і повагу інших (норма статусу). Другий фактор, норма твердості, відображає очікування від чоловіків розумової, емоційної і фізичної твердості. Третій фактор - це очікування того, що чоловік повинен уникати стереотипно жіночих занять та видів діяльності (норма антижіночності)[7].

     Е. Маккобі і К. Джеклін [10] критично проаналізували та узагальнили більшість американських і західноєвропейських досліджень про статеві особливості сприйняття, здатності до навчання, пам'яті, інтелекту, когнітивного стилю, мотивації, самоствердження, самосвідомості, темпераменту, рівня активності та емоційності, товариськості, домінантності і т. д. На думку Маккобі і Джеклін, твердо встановлено, що дівчатка перевершують хлопчиків у вербальних здібностях; хлопчики сильніше дівчаток у візуально-просторових здібностях; у хлопчиків вище математичні здібності; чоловіки більш агресивні.

     Дівчатка «соціальні» і більше схильні до навіювань, ніж хлопчики; у дівчаток нижчий рівень самоповаги; дівчинки краще справляються з простими, рутинними завданнями, тоді як хлопчики - з більш складними пізнавальними процесами, оволодіння якими передбачає подолання раніше засвоєних реакцій[10].

     Ідеали  маскулінності і фемінінності сьогодні, як ніколи, суперечливі. По-перше, традиційні риси в них переплітаються з сучасними. По-друге, вони значно повніше, ніж раніше, враховують різноманіття індивідуальних варіацій. По-третє, і це особливо важливо, вони відображають не тільки чоловічу, а й жіночу точку зору. Відповідно до ідеалу «вічної жіночності» буржуазної моралі XIX ст., жінка має бути ніжною, гарною, м'якою, ласкавою, але в той же час пасивної і залежною, дозволяючи чоловікові почувати себе по відношенню до неї сильним і енергійним. Ці якості і сьогодні високо цінуються, складаючи ядро ​​чоловічого розуміння жіночності. Але в жіночому самосвідомості з'явилися також нові риси: щоб бути з чоловіком на рівних, жінка повинна бути розумною, енергійною, заповзятливої, тобто володіти деякими властивостями, які раніше становили монополію чоловіків[10].