Гендерні особливості самостверження в підлітковому віці

     В ідеалі, особистість, що самостверджується усвідомлює:

- свою унікальність і неповторність;

- своє призначення;

- своє "Я" у власному житті'';

- свою відповідальність за життєтворчість,  межі та можливості своїх духовних і фізичних сил, творчий потенціал;

- провідні цінності світу суспільства і своє ставлення до них;

-   своє місце в суспільстві, взаємозв'язок з ним і відповідальність перед ним.

     Таким, чином процес самоствердження визначається важливою характеристикою становлення  особистості, та її подальшого розвитку як індивіда.

     2.1. Психологічна характеристика підліткового віку 

     Підлітковий вік - це період життєвого самовизначення, становлення Я-концепції. Концентрація душевних сил спрямована на самопізнання. У підлітків сильно виражено прагнення  розібратися в самому собі, часто  навіть на шкоду розвитку відносини із зовнішнім світом і людьми: активний пошук себе і експериментування в різних ролях, розвиток тимчасової перспективи, побудова планів на майбутнє[4].

     Свого часу В.А.Сухомлинський наголошував, що підлітковий вік – це друге народження особистості, адже «перший раз народжується жива істота, другий раз – громадянин, активна, мисляча, діюча особистість, яка бачить не тільки оточуючий світ, але й саму себе»[17].

     У вітчизняній психології до осмислення і вивчення особливостей розвитку підлітка зверталися Л.І. Божович, Л. С. Виготський, М.Р. Гінзбург, І.С. Кон, А.В. Мудрик, А.В. Петровський, С.Л. Рубінштейн, Д.І. Фельдштейн, Д. Б. Ельконін, та ін. Дослідники акцентували увагу на виділення завдань розвитку в період дорослішання, на характеристику якісних змін в сфері спілкування. Вітчизняними психологами (С. В. Березін, К. С. Лисецький) підлітковий вік досліджується і характеризується в аспекті двох періодів соціалізації людини: по-перше, як межа дитинства, по-друге, як межа дорослішання з радикальними змінами соціальних ролей. Тому період старшого підліткового віку автори визначають як період дорослішання. На основі теоретичного аналізу ми прийшли до висновку, що підлітковий вік є кульмінаційний період дорослішання, так як є сензитивним для формування ціннісних орієнтацій як стійкого утворення особистості, становлення його світогляду, самоствердження, тієї життєвої позиції, яка в подальшому буде реалізовуватися людиною[22].

     Підлітковий вік - це пора досягнень, стрімкого нарощування знань, умінь, становлення моральності і відкриття «Я», набуття нової соціальної позиції. Цей період характеризується різкими змінами. Вікова трансформація часто здійснюється ривками. Вік з 12 до 14 років вважається критичним періодом розвитку. Л.І.Божович пов’язує виникнення даної кризи з тим, що швидкий темп фізичного та розумового розвитку створює передумови для утворення таких потреб, які не можуть бути задоволені в умовах недостатньої соціальної зрілості підлітків цього віку. Вчена вважає, що криза підліткового віку пов’язана з виникненням в цей період нового рівня самосвідомості, характерною межею якого є поява у підлітка здатності і потреби пізнати самого себе як особистість[3].

     Фельдштейн  Д.І. характеризує підлітковий вік  як вік підвищеної активності, ініціативності, прагнення до пізнання, небезпеки, ризику. Наголошується на різкому зниженні духовних запитів. Серед підлітків збільшився прояв таких якостей, як цинізм, егоїзм, жорстокість, агресивність[22].

     Фролов  Ю.И. зазначає, що саме в підлітковому віці змінюється позиція у ставленні до школи і навчання. Якщо у молодших класах діти психологічно захоплені власне навчальною діяльність, то в період пубертатну їх починають приваблювати, відносини з однолітками. Ці взаємини стають основою внутрішнього інтересу підлітків[15].

     Зубко П.М., Коломієць Ю.В. вказують, що у  підлітковому віці виникають нові мотиви навчання:  бажання бути освіченим («вчуся, щоб бути грамотною людиною»), прагнення влаштуватися в майбутньому житті («вчуся, щоб знайти високооплачувану роботу»), подальше навчання («мрію вступити до інституту»), прагнення до самоствердження і самовдосконалення («не хочу бути гіршим за всіх», «чим більше знаєш, тим краще ставлення до тебе людей»), необхідність виконувати вимоги батьків («мої батьки примушують мене вчитися») [23].

     У підлітків формується вміння підпорядковувати свою поведінку конкретним цілям, на перше місце виступає відповідальність перед самим собою. Відбувається подальше формування самоконтролю, оволодіння прийомами керування собою. Вони доцільно і послідовно користуються такими засобами самоконтролю, як планування, ставлення до себе вимог, заохочення й самопокарання [24].

     З іншого боку існують і позитивні  якості даного періоду: зростає самостійність  дитини, більш змістовними і різноманітними стають відносини з іншими дітьми і дорослими, значно розширюється сфера діяльності і т.д. Але, найголовніше в цьому періоді, те, що дитина самостійно виходить на нову соціальну позицію і починає свідомо ставитися до себе як до члена суспільства.

      Інтелектуальна діяльність набуває нового емоційного забарвлення, пов’язаного з прагненням до вироблення наукового світогляду. Мислення стає повним пристрасності, завзяття [14]. Прагнення будь-що дійти істини, мати свою власну думку, стверджувати свої погляди – все це свідчить про особливий емоційний характер пізнавальної діяльності в цьому віці. Емоційні переживання підлітків починають характеризуватись глибиною, міцністю, тривалістю, вони різноманітніші за своїм змістом і спрямованістю, ніж у молодших школярів.

     Розглядаючи механізми розвитку особистості Боришевський М.І. вказує, що тенденція до дорослості й почуття дорослості у підлітків виникають за протилежних умов: як за авторитарної системи виховання, регламентації всієї поведінки й опіки, так і за умов значної свободи і самостійності. Загалом формування у підлітків різних видів дорослості в практиці стосунків з оточуючими, побудованих за зразком стосунків дорослих, відбувається в діяльності, оволодіваючи якою підліток орієнтується на зразки і еталони дорослості [18].

     Таким чином, можна сказати, що підлітковий  період є визначальним у становленні  особистості. Підлітковий вік визначається як криза, певний відрізок між дитинством і дорослістю. У цей період відбувається активний пошук себе, нових цінностей  та ідеалів. Підліток характеризується підвищеною емоційною збудливістю, імпульсивністю, перевагою збудження над гальмуванням, швидкою зміною настрою, схильністю до афектів - жагучому, різкому і бурхливому вираженню пережитих почуттів. Починає формуватися доросла особистість. На протязі підліткового віку послідовно формується ряд складних механізмів, що знаменують перехід від зовнішньої детермінації життя до особистої саморегуляції, вибір стратегій поведінки, кардинальна зміна рушійних сил особистісного розвитку[8].  

3.1. Гендерні відмінності розвитку підлітків 

     Дослідження, в області психології, статі та гендеру - один з нових напрямків у психології. І.С. Клецина[15] відзначає, що навіть тоді, коли ця проблематика стала однією з актуальних, вона досліджувалася в аспекті психофізіологічного напрямку (Г. І. Акінщікова, Н. А. Розе, Є. І. Степанова), або психологічного, але побудованого лише на констатації, а не на інтерпретації статевих відмінностей (В. С. Агеєв, Т. А. Рєпіна, В. В. Абраменкова).

     Отже, поняття гендер означає, по суті, складний соціокультурний процес формування (конструювання) суспільством відмінностей у чоловічих та жіночих ролях, поведінці, ментальних і емоційних характеристиках, і сам результат - соціальний конструкт гендеру.

     Гендер  знаходиться під постійним впливом як культурних норм, які визначають, що повинні робити чоловіки, а що - жінки, так і соціальної інформації, що вселяє людям, наскільки велика різниця між чоловіками і жінками. Фахівці, що займаються психологією розвитку, позначають терміном диференційна соціалізація - процес, в ході якого ми вчимо, що є речі, які властиві одним і невластиві іншим, в залежності від статі, кого навчають[6].

     На  думку Р. Ангер, гендер - сукупність соціальних і культурних норм, які  суспільство наказує виконувати людей в залежності від їх біологічної статі[24].

     Зачатки диференціальної соціалізації можна  побачити ще до народження дитини. Прикладом  служить бажання батьків та оточуючих  знати, хто ж народиться хлопчик  чи дівчинка, адже від цього вже  багато що залежить: як вони його назвуть, який одяг, іграшки будуть купувати, як будуть виховувати. Гендер є дуже важливою соціальною змінної і батькам навряд чи б сподобалося, якщо навколишні допускали б помилки щодо статі дитини[6].

     Вже в 3 роки діти з упевненістю відносять себе до чоловічої або жіночої статі(гендерна ідентифікація). У цей час діти починають помічати що чоловіки і жінки намагаються по різному виглядати, займатися різною діяльністю та цікавитися різними речами. Як тільки дитина починає помічати відмінності між чоловіками і жінками в нього зазвичай з'являється підвищена увага до рольових моделей, що володіє тою ж статтю що і він сам, обумовлене бажанням бути найкращим хлопчиком чи дівчинкою.

     Рольові переваги формуються у дитини дуже рано. Вже до кінця першого року життя можна спостерігати статево специфічну поведінку. Ранній прояв переваг у статевих стереотипах обумовлено системою підкріплень з боку батьків та інших близьких для дитини людей.

     Гендерна  роль - це набір очікуваних зразків  поведінки для чоловіків і жінок. Існує думка, що жіноча поведінка спрямована на встановлення міжособистісних відносин, а чоловіча дещо - на особистісне зростання, на Его-розвиток, що мета «спільної діяльності і власний успіх у ній значать для хлопчиків більше, ніж наявність індивідуальної симпатії до інших учасників гри » (Реан, 2002, с. 204). Хлопчики орієнтовані на досягнення, ствердження себе, змагання і суперництво. «Спілкування дівчаток виглядає більш пасивним, зате більш дружнім». Слово пасивність не означає стомлюваність - відсутність активності. Воно вказує на більш низький рівень ініціативи, в порівнянні з поведінкою хлопчиків. У контексті теми гендерних ролей ми маємо на увазі не просто хлопчиків і дівчаток, а їх поведінку, яка відповідає їхнім біологічним особливостям. Іншими словами, поки ми умовно припускаємо, що хлопчики ведуть себе по-чоловічому, а дівчата - по-жіночому(Реан, 2002, с. 204).

     Жіноча  роль асоціюється з турботою, симпатією, проявом ніжності і ласки, зі співчуттям і співпереживанням, тобто з емпатійними почуттями, з інтерналізації конфліктів. Захисну поведінку дівчатка, дівчата, жінки будується на механізмах заперечення і ізоляції, і, можливо, в цілому слабше «системи чоловічих психологічних захистів»(Cramer, Ford, Blatt, 1988; Cramer, Blatt, 1990).

     Чоловіча  роль співвідноситься з активним, цілеспрямованим, агресивності вибухобезпечний  поведінкою, зі схильністю до ризику, екстерналізації конфлікту, з незалежністю, спонтанністю і сміливістю. У ряді випадків чоловіча роль описується в категоріях «компетентності», «обізнаність»,«розуму »і« кмітливості ». Захисна поведінка хлопчика, юнака, чоловіка проявляється в актуалізації проекції і інтелектуалізації.

     У підлітковому віці прийняття гендерних ролей не тільки бажане, але і необхідно, оскільки вже в період юнацтва статеві переваги і статеву поведінку (поряд з рядом інших факторів) визначають успіх у встановленні міжособистісних відносин.

     Гендерні  ролі, як ми вже говорили, формуються під впливом соціокультурних факторів, і тому жорстко не закріплені за статевими ролями. Біологічно жінка може приймати як жіночу, так і чоловічу роль.

     Поділ людей на чоловіків і жінок є центральною установкою сприйняття нами відмінностей, наявних у психіці та поведінці людини.

     Велика  суб'єктивна значимість взаємодії з іншою людиною і взагалі взаємин має своїм наслідком порівняно більший розвиток у жінок, ніж у чоловіків, соціально перцептивних здібностей: дівчата тонше вловлюють стан іншої людини щодо змін у тембрі голосу і в інших експресивних проявах, точніше визначають ефект свого власного впливу на іншу людину.

Дівчата дають більш деталізований опис іншої людини, ніж особи чоловічої  статі. Це виявилося, зокрема, в дослідженні А.І. Бодалева, А.І. Донцова та Ш.В. Саркісяна. Дівчата відзначали всі якості особистості частіше, ніж юнаки, при цьому статеві відмінності в частоті фіксування комунікативних рис характеру та інтелектуальних якостей були достовірними. У той же час характеристику особистості в цілому юнаки давали у два рази частіше, ніж дівчата.

     Особи жіночої статі при оцінці людей  більш «добрі», ніж особи чоловічої  статі. Жінки і чоловіки можуть бути уважними і спостережливими, якщо об'єкт  уваги їм цікавий. Проте дівчата  виявляють велику зацікавленість у  стосунках з оточуючими.