Гендерні особливості самостверження в підлітковому віці

     Міністерство  освіти і науки, молоді та спорту України

     Національний  університет «Острозька академія»

     Факультет політико-інформаційного менеджменту

     Кафедра психолого-педагогічних дисциплін 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

     Гендерні  особливості самоствердження  у підлітковому віці 
 
 

                                                            Курсова робота       

                                                            студентки факультету

                                                           політико-інформаційного менеджменту                                            

                                                            групи Пс-31

                                                            Нестерчук Іванни 

                                                           Науковий керівник –

                                                            канд. психол. наук

                                                           Шугай Марія Анатоліївна

                 
 
 

     ОСТРОГ-2011

План…………………………………………………………………………..…….2

Вступ…………………………………………………………………………..……3

Розділ І. Особливості самоствердження у підлітковому віці……………..…6

      1.  1. Поняття самоствердження в психологічній літературі…………..…..6

      1. 2. Особливості розвитку дітей підліткового віку………………………..9

    1.  3. Гендерні відмінності у розвитку підлітків…………………………..12

    1.  4. Стратегії самоствердження в підлітковому віці………………….....16

Розділ  ІІ. Емпірично дослідити  особливості самоствердження  підлітків…………………………………………………………………………..24

         2.1. Організація, завдання та методи емпіричного дослідження самоствердження підлітків…………………………………………...…………..24

         2.2.Проведення дослідження, опис та інтерпретація результатів дослідження……………………………………………………………..………..28

Висновок………………………………………………………………...………..35

Список  використаної літератури……………………………………...………37

Додатки……………………………………………………………………..…….39 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

     ВСТУП 

     Самоствердження людини - одна з базових потреб, яка  актуалізується за допомогою усвідомлення особистістю себе як цінності, об’єктивуючись нею через значущі результати своєї діяльності, а також через інші об'єкти, в тому числі і суб'єктів, що володіють цінністю. Самоствердження дозволяє особистості розкрити та посилити свою значимість, знайти почуття власної гідності і підтримувати їх в процесі дорослішання[16].

     Самоствердження - це ствердження себе як особистості у світі, утвердження власного «Я»[19]. Воно визначається нами як переконаність людини в тому, що вона чогось варта, що вона має певну цінність, і ця цінність - його власне Я, його ідентичність. Це те, що в даний період часу індивід вважає своїм, що він асоціює з собою, і що виявляється шляхом самоусвідомлення.

     Традиційне  уявлення про самоствердження особистості  як типової для людини стратегії  поведінки розвивається і розкривається  системно-генетичним дослідженням його структурно-функціональних компонентів: цінності Я (предмета) і значущості результатів власної діяльності, інших людей, цінності соціальних дій (засобів), взаємопов'язаних механізмами екстерналізації / інтерналізації. Власне самоствердження особистості полягає в остаточному ухваленні нею цінності Я шляхом встановлення тотожності з іншими цінностями[16].

     Будь-якій особі властива потреба стверджуватись в тій діяльності, яку вона виконує, прагнення досягти успіху. В особливій мірі це характерно для підлітка, з його розвитком самосвідомості, загостреним почуттям власної гідності. Це підтверджують багато дослідників (Л.І. Божович, A.С. Бєлкін, В.А. Крутецький, А.К. Кочєтов, B.С. Мухіна, А.К. Маркова, В.А. Сластенін, Є.Н. Шіянов, І.Ф. Ісаєв, Д.І.  Фельдштейн та ін.), виділяючи самоствердження як одну з головних потреб підліткового віку.

     Адже  саме в підлітковому періоді, самоствердження стає потужною силою, тому що в цьому віці відбувається перелом у ставленні до себе у зв'язку з виникненням нового рівня самосвідомості. Характерною рисою якого є поява у підлітка здатності і потреби пізнати самого себе як унікальну особистість. Це викликає в нього прагнення проявити ті якості особистості, які він вважає цінними. Моральні та етичні цінності закладені в нас нашими батьками є досить сильною рушійною силою, яка супроводжує нас по життю допомагаю вирішити задачі, які стоять перед нами, а також надалі відображаються у способі нашої поведінки. З дитинства діти ідентифікують себе з роллю чоловіка чи жінки, вони спостерігають за тим, що виконують жінки, що чоловіки, яку поведінку одних чи інших схвалює суспільство, тож спосіб самоствердження теж різний. Гендерний аспект самоствердження підлітків. Їх самоствердження залежить від різних детермінант, серед яких важливими, на думку багатьох дослідників, є гендерна ідентичність. Адже в залежності від того з ким ідентифікує себе особистість підлітка і буде визначати стратегію самоствердження його в житті.   

      Отож, ця тема є досить актуальною, адже найбільших психологічних труднощів у сучасній соціальній ситуації зазнають підлітки, що знаходяться на порозі життєвого самовизначення, пошуку сфер свого ствердження і людського визнання, це поняття є широким і залежить від багатьох чинників, що впливають на формування особистості, що в подальшому зумовить її поведінку в житті, взаємовідносини між індивідами у соціумі. Відсутність орієнтирів робить процес їхнього самоствердження стихійним, неорганізованим, непродуманим, що становить проблему для самих підлітків і суспільства в цілому.

          Об’єктом дослідження є самоствердження у підлітковому віці.

     Предметом дослідження є гендерні особливості самоствердження підлітків.

          Мета дослідження: проаналізувати особливості самоствердження у підлітковому віці та виявити гендерні відмінності самоствердження підлітків.

     Для досягнення мети були поставлені наступні завдання:

1. Теоретично дослідити поняття самоствердження в психологічній літературі.
2. Визначити особливості розвитку особистості підліткового віку.
3. Виділити гендерні відмінності в розвитку підлітків.
4. Визначити чи існують гендерні відмінності самоствердження підлітків.
5. Емпірично дослідити гендерні особливості самоствердження підліткового віку.

     Для розв’язання поставлених завдань  і перевірки гіпотез було використано  такі методи дослідження:

• теоретичний (аналіз, синтез, узагальнення психологічної літератури з досліджуваної проблеми);
• емпіричні: анкетування, психологічне тестування, методи математико-статистичного аналізу даних (Коефіцієнт кореляції Пірсона).

     Дана  робота складається зі вступу, двох розділів, висновків, списку використаних джерел і літератури та додатків. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

Розділ І. Особливості самоствердження у підлітковому віці 

1. Поняття самоствердження в психологічній літературі

 

     Проблема  самоствердження як наукового об'єкта дослідження виникла відносно недавно лише в XIX-XX ст. Це цілком зрозуміло, тому що самоствердження є досить складним утворенням.

     Самоствердженням  називається прагнення людини до високої оцінки та самооцінки своєї  особистості і викликана цим  прагненням поведінка. Самоствердження - це довгий, розтягнутий у часі, складний процес, під час якого людина сама стверджує самого себе як єдину, цілу і гармонійну особистість. Самоствердження відбувається шляхом вибору стратегії самоствердження[19].

     Деякі автори [5] вважають самоствердження процесом, народжує в людині почуття власної гідності. Але в такому випадку виникає питання: чи це процес відбувається не зі всяким людиною, тому що самоствердження здатне породжувати такі почуття, як егоцентризм, манію величі і т.п., або оголосити почуття власної гідності якістю притаманним кожній людині і цим роблячи дане поняття дуже широким і розпливчастим.

     Переважно для вчених-психологів З. Фройда, К. Хорні, К. Юнга, характерним є визначення самоствердження як природженої психологічної властивості людини. І. Д. Бех, Ю. В. Ган, С. Б. Каверін, К. Роджерс, Н. Ф. Цибра трактують поняття самоствердження як фундаментальну екзистенційну потребу особистості. А. Адлер інтерпретує поняття самоствердження як потребу до переваги над іншими, у визнанні, та вважає, що людина обов’язково компенсує невдачу у справі, вдачею в іншій справі. А. Маслоу уточнює зміст потреби у самоствердженні як потреби у самоповазі, яку він поділяє на потребу в досягненнях (впевненості, незалежності) і потребу в престижі (завоюванні статусу, визнанні). Н. Є. Харламенкова визначає самоствердження як прагнення людини до отримання підтвердження власної цінності. Р. Альберті, С. А. Березін, М. Еммонс, П. А. М’ясоїд, Є. П. Нікітін, В. А. Роменець, Л. С. Рубінштейн, В. О. Татенко пов’язують поняття самоствердження з проблематикою діяльності, поведінки, її стратегій, учинків, тобто активного визначення людиною свого місця у суспільстві. В. А. Роменець розглядає самоствердження як засіб руху-поступу особистості, завдяки якому вона перетворює саму себе.

     На  наш погляд, самоствердження особистості  варто розглядати як прагнення людини до отримання підтвердження власної  цінності через установлення відповідності  між оцінкою «Я» та об’єктами, що становлять для неї цінність.

     На  думку вчених (Б. Г. Ананьєв, Г. О. Балл, Ф. Б. Березін, Р. Бернс, Б. С. Братусь, К. Левін, О. П. Саннікова), негативно або позитивно спрямоване самоствердження залежить від оцінки і самооцінки особистості, прийняття себе, самоповаги, рівня домагань, самовпевненості у собі та рівня адаптації. І. Д. Бех, Л. І. Божович, І. С. Кон, Є. П. Нікітін зазначають, що позитивно спрямоване самоствердження зумовлено потребою у самоцінності шляхом самовизначення за рахунок подолання зовнішніх труднощів, свого вдосконалення і самовдосконалення. Негативно спрямоване самоствердження породжується слабкою здатністю до адаптації, дисонансом між «Я-концепцією» та соціальним досвідом особистості (фрустрація), прагненням до переваги за рахунок інших, у тому числі шляхом сили.

     За  результатами аналізу літератури, в якій поданий віковий аспект проблеми (Б. Г. Ананьєв, Л. І. Божович, М. Й. Боришевський, Б.С. Братусь, Л. С. Виготський, Е. Еріксон, Б. В. Зейгарник, І. С. Кон, Л. Колберг, Д. І. Фельдштейн, ), з’ясовано, що в підлітковому віці потреба у самоствердженні породжується системною зміною ідентичності у процесі дорослішання. Вікові особливості цього процесу характеризуються відкриттям власного «Я» як основного новоутворення, підсиленням перебігу процесу ідентифікації групової приналежності, оновленням мотиваційно-ціннісної структури особистості, пов’язаної з життєвим самовизначенням, формуванням певної соціальної позиції, яка виявляється у формах соціальної поведінки.

     У підлітковому віці самоствердження  стає предметом самостійного дослідження (А. В. Краковський, BC Мухіна, А. В. Петровський, Л. І. Дубровіна, та ін.). У цій та в іншій психологічній літературі, присвяченій самоствердження, більшою мірою розглядаються негативні сторони самоствердження і меншою-його позитивні аспекти, що, на наш погляд, применшують достоїнства даного феномена людської діяльності і не розкриває справжньої суті самоствердження.

     Також в літературі [16] обговорюються різні типології самоствердження особистості. Зокрема Р. Альберті і М. Еммонс виділили три основні способи (типу) самоствердження особистості:

• невпевнену поведінку;
• асертивну поведінку;
• агресивний стиль міжособистісного спілкування.

     Поряд з цією точкою зору існує думка  Нікітіна і Харламенкової [2], що потенційно людина володіє різними стратегіями - невпевненою, конструктивної чи домінантною, і лише акцентуація однієї з них може розглядатися в якості критерію віднесення людини до якого-небудь типу самоствердження - самопригнічення, конструктивного самоствердження або домінуванню .

     Невпевнена  особистість в різних життєвих ситуаціях використовує стратегію самоліквідації. Наприклад, говорять «так», коли треба сказати «ні»; уникають ситуацій, коли треба брати ініціативу на себе. Але можуть реагувати конструктивно, якщо в ситуації відсутній конкретний партнер.

     Конструктивна особистість поводиться твердо, але  коректно, вміє висловити невдоволення і радість, прагне до людей, використовуючи стратегію співробітництва.

     Домінуюча особистість використовує стратегії  агресії у вирішенні ситуації та конфліктів.