Експериментальне дослідження особливостей навчальної мотивації у хлопчиків і дівчаток в підлітковому віці

     Таким чином, серед зарубіжних і вітчизняних  психологів існує кілька розумінь сутності мотивів, їх усвідомленості, їх місця  у структурі особистості. Зараз  мотивація навчання розглядається  як складний багатокомпонентний та багатофазних процес, в якому задіяні різні (вольові, когнітивні й емоційні) складові.  
 

1.2 Підліток як суб'єкт  навчальної діяльності

     У середньому шкільному (підлітковому) віці (від 10-11 до 14-15 років) провідну роль відіграє спілкування з однолітками в  контексті власної навчальної діяльності підлітка. Властива дітям цього віку діяльність включає в себе такі її види, як навчальна, суспільно-організаційна, спортивна, художня, трудова. При виконанні цих видів корисної діяльності у підлітків виникає усвідомлене прагнення брати участь у суспільно необхідній праці, ставати суспільно значущим. Він вчиться будувати спілкування у різних колективах з урахуванням прийнятих у них норм взаємовідносин, рефлексії власної поведінки, вміння оцінювати можливості свого "Я", виникає центральне новоутворення підліткового віку - "почуття дорослості". Соціальна активність підлітка полягає в освоєнні норм, цінностей, і способів поведінки дорослих, в їх відносинах. Підліткові властива потреба в гідному положенні в колективі однолітків. У сім'ї, прагненням обзавестися вірним другом, уникнути ізоляції в класі, підліток прагне до референтної для нього групі осіб, у якій він зможе на основі рефлексії розвивати свою самосвідомість. Формувати образ "Я". Головна цінність підліткового віку - система відносин з однолітками, дорослими, наслідування усвідомлюваного чи неусвідомлений ідеалу, спрямованість у майбутнє. У цей же час реалізуються всі три мікрофази - адаптація, індивідуалізація та інтеграція. Як суб'єкт навчальної діяльності підліток характеризується тенденцією до утвердження своєї позиції суб'єктної винятковості, "індивідуальності", прагненням чимось виділитися. Це може ycілівать пізнавальну мотивацію, якщо співвідноситься з самим змістом навчальної діяльності - її предметом, коштами "способами вирішення навчальних завдань. [1;7]

     Слід враховувати, що в інтелектуальній діяльності школярів у період отроцтва посилюються індивідуальні відмінності, зумовлені розвитком самостійного мислення, активності, творчого підходу до вирішення завдань. Творчість - діяльність, результатом якої є створення нових матеріальних і духовних цінностей. Все це дозволяє розглядати вік 11-14 років як Сентизивні період для розвитку творчого мислення.

     Причиною  зниження успішності може бути слабка довільність поведінки та діяльності - небажання, «неможливість», за словами  школярів, змусити себе постійно займатися. Слабкість волі, неорганізованість, дія з найбільш сильному мотиву, порівняно легкий відмова від  досягнення поставленої мети всупереч її об'єктивній значущості - все це входить  в якості невід'ємної частини  в портрет «типового підлітка». [9]

     На  ефективність корекційної роботи з  розвитку волі впливають особливості  вольової поведінки, саморегуляції  в підлітковому віці. Пояснюючи причини «вольової слабкості» підлітків Л. С. Виготський говорив, що «для підлітка характерна не слабкість волі, а слабкість мети». Мета - це усвідомлений образ передбачати результати, на досягнення якого спрямована дія людини. Підліток вже має можливості, забезпечують оволодіння своєю поведінкою заради певної мети, але ще не має мети такого значення, заради якої варто було б це здійснювати. Цілі, які він ставить перед собою, часто не мають особистісного сенсу, ситуативні, запозичені, що й обумовлює швидку і невиправдану з точки зору спостерігача їх зміну. Часто, «програвши» в думці ситуацію вибору і створивши певний намір, підліток в уяві досягає бажаного і емоційно вже переживає її досягнення. Нерідкі також випадки, коли школяр ставить перед собою якусь мету і навіть починає щось робити для її досягнення, але потім, зіткнувшись із труднощами або з якоїсь іншої причини втративши до цього інтерес, змінює мету і відповідно кидає все, а на запитання дорослого «Чому?» абсолютно щиро відповідає, що йому тепер це не потрібно. [16; 20]

     Крім  того, для підлітка дуже важлива емоційна значущість мети. Саме цим пояснюється те, що, визнаючи роль організованості, необхідність виконувати свої обов'язки і навіть ставлячи перед собою завдання, він як правило, дуже швидко відмовляється від цього наміру. Особливо виразно це проявляється в тому випадку, якщо для досягнення такої мети слід нехтувати чимось цікавим.

     Таким чином, формування волі в підлітковому віці вимагає розвитку того, заради чого має здійснюватися вольова поведінка, а саме заради посилення мети. Для практичного психолога це означає, що таку роботу не слід проводити в ході яких-небудь спеціальних занять, її треба безпосередньо включити в повсякденне життя підлітка. Розвивати його вольове поведінка потрібно, використовуючи емоційно привабливі цілі, збагачуючи інтереси, захоплення школяра, підтримуючи і зміцнюючи виникають у нього наміри.

     Вивчення  гендерних відмінностей у математичних здібностях ведеться вже багато років. У цілому, дослідження хлопчиків і дівчаток у віці до закінчення неповної середньої школи або зовсім не виявляють відмінностей між статями, або виявляють відмінності, що говорять на користь дівчаток. Що стосується досліджень, проведених з учнями старших класів, в деяких з них дівчинки виконували завдання краще хлопчиків, в інших - хлопчики кращі за дівчаток, в третіх - відмінностей взагалі не виявилося. Більш послідовні результати були отримані зі студентами: молоді люди виконували завдання в цілому успішніше, ніж дівчата. [19; 23]

     Ця розбіжність у математичних здібностях, раптово виявляється в період статевого дозрівання, може бути або наслідком того, що зміна гормонального фону впливає на подібні навички, або результатом посилення соціальних відмінностей між юнаками та дівчатами.  
 
 
 
 
 
 
 

     1.3 Формування мотивації  навчання школярів

     Формування  мотивації навчання у шкільному  віці без перебільшення можна  назвати однією з центральних  проблем сучасної школи, справою  суспільної важливості. Її актуальність зумовлена ​​оновленням змісту навчання, постановкою завдань формування в школярів прийомів самостійного придбання  знань і пізнавальних інтересів, здійснення в єдності ідейно-політичного, трудового, морального виховання школярів, формування в них активної життєвої позиції, введенням загальної обов'язкової  середньої освіти.

     Одна  і та ж навчальна діяльність може мати для різних школярів різний зміст. Це в загальному вигляді та визначає їх мотивацію навчання. Виявлення мотивації навчання і сенсу його для школяра в кожному конкретному випадку відіграє вирішальну роль у визначенні вчителем заходів виховного впливу. [7].

     Сенс  вчення - це внутрішня упереджене ставлення  школяра до навчання, «прикладання»  школярем вчення до себе, до свого досвіду і до свого життя. Розуміння сенсу вчення, його особистісної значущості не відбувається «автоматично» під час засвоєння знань. Щоб знання виховували, писав О. М. Леонтьєв, треба виховати ставлення до самих знань. Значить, бажано в ході навчання сформувати у школярів активне внутрішнє ставлення до знань, до способів їх придбання. У цьому випадку засвоєння нових знань і способів роботи приведе до особистісного розвитку школярів. Особистісний зміст навчання, як буде показано нижче, в різні шкільні віки різний. На думку психологів, зміст навчання та його методи повинні аналізуватися з точки зору того, чи відповідають вони особистісним сенсів навчання школярів даного віку. [22; 28]

     Сенс вчення для кожного школяра прямо спирається на систему ідеалів, цінностей, які він засвоює з свого оточення (суспільства в цілому, сім'ї); завдяки цьому вже до початку навчання у школярів складаються уявлення про його сенс, в ході ж навчання в середній школі сенс може зазнавати істотні зміни.

     Загальний сенс формування полягає в тому, що вчителі бажано переводити учнів  з рівнів негативного і байдужого ставлення до навчання до зрілих форм позитивного ставлення до навчання - дієвого усвідомленого і відповідального. Вихованню позитивної мотивації навчання сприяють загальна атмосфера у школі, класі; участь учня в колективістичні формах організації різних видів діяльності; відносини співпраці вчителя і учня, допомога вчителя не у вигляді прямого втручання у виконання завдання, а у вигляді порад, залучення вчителем школярів до оціночної діяльності і формування у них адекватної самооцінки. Крім того, формування мотивації сприяють цікаве виклад, незвичайна форма викладання матеріалу, що викликає подив у учнів; емоційність мови вчителя; пізнавальні ігри, ситуація суперечки та дискусії; аналіз життєвих ситуацій; вміле застосування вчителем заохочення і осуду. Особливе значення тут набуває зміцнення всіх сторін вміння школяра вчитися, забезпечує засвоєння всіх видів знань і їх застосування в нових умовах, самостійне виконання ним навчальних дій і самоконтролю, самостійний перехід від одного етапу навчальної роботи до іншої, включення учнів у спільну учбову діяльність. [29]

     Робота  вчителя, прямо направлена ​​на зміцнення  і розвиток мотиваційної сфери, включає в себе наступні види впливів:

• актуалізація вже склалася у школяра раніше мотиваційних установок, які треба не руйнувати, а зміцнювати і підтримати;
• створення умов для появи нових мотиваційних установок (нових мотивів, цілей) і поява у них нових якостей (стійкості, усвідомленості, дієвості та ін);
• корекція дефектних мотиваційних установок;
• зміна внутрішнього ставлення дитини як до готівкового рівнем своїх можливостей, так і до перспективи їх розвитку.

     Формування  включає кілька блоків - роботу з  мотивами, цілями, емоціями, навчально-пізнавальною діяльністю школярів. Усередині кожного  з блоків проводиться робота щодо актуалізації та корекції колишніх мотивів, стимуляція нових мотивів і появи  в них нових якостей. Які ж завдання і вправи може застосовувати вчитель для цілеспрямованого впливу на мотиваційну сферу учнів? Можна почати з зміцнення почуття "відкритості" до впливів, тобто до навчання. Можуть використовуватися вправи на співпрацю з дорослими. Спочатку на матеріалі завдання, на пошук нових підходів до задачі. Наступна група вправ - це вправи на цілепокладання школярів у навчанні, перш за все на реалістичність в цілепокладання, треба зміцнювати адекватну самооцінку і рівень домагань. У вправі на закріплення адекватної самооцінки важливо вчити школярів грамотному пояснення своїх успіхів і невдач. Становленню адекватної самооцінки та рівня домагань сприяє вправи на вирішення завдань максимальною для себе труднощі, переживання невдачі і самоаналіз не тільки її зовнішніх причин у вигляді складності завдання, але й внутрішніх причин - своїх здібностей в цілому і зусиль при вирішенні даної задачі. [29; 30]

     Особливим видом роботи з формування в учнів  адекватного рівня домагань і самооцінки є обдумане заохочення їх вчителем. Для мотивації школяра більш важливою, ніж оцінка вчителя виявляється прихована у позначці інформація про його можливості. Оцінка вчителя підвищує мотивацію, якщо вона відноситься не до здібностей учня в цілому, а до тих зусиль, які докладає учень при виконанні завдання. Іншим правилом виставляння оцінки вчителем для заохочення мотивації є такий прийом, коли він порівнює успіхи не з успіхами інших учнів, а з його колишніми результатами. Наступна група завдань на стійкість цілей, на їхню дієвість, наполегливість і завзятість в їх реалізації. Так утримання мети сприяє завдання на відновлення навчальної діяльності після перешкод і перешкод. Зміцненню наполегливості школяра при досягненні мети сприяє вправи на рішення надважким завдань без зворотного зв'язку в ході рішення. Активність і гнучкість цілепокладання стимулюють вправи на постановку близьких і далеких цілей, негайне і відстрочене їх виконання. Щоб вправи на мотиви і цілі могли використовуватися школярами в реальних умовах життя, бажано, щоб вони були пов'язані з навчальним матеріалом або з ситуаціями життя колективу. [7]. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

     Висновок

     Спостереження за роботою вчителів показує, що вони далеко не завжди приділяють належну увагу мотивації учнів. Багато вчителів, часто самі того не усвідомлюючи, виходять з того, що раз дитина прийшла до школи, то він повинен робити все те, що рекомендує вчитель. Зустрічаються й такі вчителі, які, перш за все, спираються на негативну мотивацію. У таких випадках діяльністю учнів рухає, перш за все, бажання, уникнути різного роду неприємностей: покарання з боку вчителя або батьків, поганої оцінки і т.д. У таких випадках в учнів поступово формується страх перед школою, страх перед учителем. Навчальна діяльність радості не приносить. Це сигнал неблагополуччя. Навіть доросла людина не може тривалий час працювати в таких умовах. Учитель повинен постійно пам'ятати, що людина не може тривалий час працювати на негативній мотивації, породжує негативні емоції. Якщо це має місце, то чи треба дивуватися, що вже в початковій школі у деяких дітей вже у початковій школі розвиваються неврози. [33; 16]

     Виділяють п'ять рівнів навчальної мотивації:

     1.Високий рівень шкільної мотивації, навчальної активності (у таких дітей є пізнавальний мотив, прагнення найбільш успішно виконувати всі пред'явлені шкільні вимоги). Учні чітко дотримуються всіх інструкцій вчителя, сумлінні та відповідальні, сильно переживають, якщо отримують незадовільні оцінки.