Експерементальне дослідження проблеми соціальної установки в суспільстві та психології

      У біхевіористськи орієнтованої соціальної психології (дослідження соціальних установок Холланда) як пояснювальний  принцип для розуміння факту  зміни аттітюдів використовується принцип навчання: аттітюди людини змінюються залежно від того, яким чином організовується підкріплення тієї або іншої соціальної установки. Міняючи систему винагород і покарань, можна впливати на характер соціальної установки, змінювати її[20,5].

      Проте, якщо аттітюд формується на основі передування життєвого досвіду, соціального по своєму вмісту, та зміна можлива також лише за умови "включення" соціальних чинників. Підкріплення у біхевіористській традиції не зв'язано з такого роду чинниками. Підлеглість же самої соціальної установки вищим рівням диспозицій зайвий раз обгрунтовує необхідність при дослідженні проблеми зміни аттітюда звертатися до всієї системи соціальних чинників, а не лише до безпосередньому "підкріпленню".

      У когнітивістській традиції пояснення  змін соціальних установок дається  в термінах так званих теорій відповідності: Ф. Хайдер, Т. Ньюком, Л. Фестінгер, Ч. Осгуд, П. Танненбаум. Це означає, що зміна установки всякий раз відбувається у тому випадку, коли в когнітивній структурі індивіда виникає невідповідність, наприклад, стикається негативна установка на який-небудь об'єкт і позитивна установка, що дає цьому об'єкту позитивну характеристику[5,8].

      Невідповідності можуть виникати за різними причинам. Важливо, що стимулом для зміни атгитюда є потреба індивіда у відновленні  когнітивної відповідності, тобто впорядкованого "однозначного" сприйняття зовнішнього світу. При ухваленні такої пояснювальної моделі всі соціальні детермінанти зміни соціальних установок елімініруются, тому ключові питання знов залишаються невирішеними.

      Для того, щоб знайти адекватний підхід до проблеми зміни соціальних установок, необхідно дуже чітко уявити собі специфічне соціально-психологічний зміст цього поняття, яке полягає в тому, що даний феномен обумовлений "як фактом його функціонування в соціальній системі так і властивістю регуляції поведінки людини як істоти, здібної до активної, свідомої перетворюючії виробничії діяльності, включеної в складне сплетіння зв'язків з іншими людьми". Тому на відміну від соціологічного опису зміни соціальних установок недостатньо виявити лише сукупність соціальних змін, передуючих зміні аттітюдів і що пояснюють їх. В той же час, на відміну від загальнопсихологічного підходу також недостатньо аналізу умов "зустрічі" потреби, що лише змінилися, з ситуацією її задоволення.

      Зміна соціальної установки має бути проаналізоване як з точки зору вмісту об'єктивних соціальних змін, що зачіпають даний рівень диспозицій, так і з точки зору змін активної позиції особи, викликаних не просто у відповідь на ситуацію, але через обставини, породжених розвитком самої особи. Виконати позначені вимоги аналізу можна за однієї умови: при розгляді установки в контексті діяльності. Якщо соціальна установка виникає у визначеній сфері людської діяльності, то зрозуміти її зміну можна, проаналізувавши зміни в самій діяльності. Серед них в даному випадку найбільш важлива зміна співвідношення між мотивом і метою діяльності, бо лише при цьому для суб'єкта змінюється особовий сенс діяльності, а значить, і соціальна установка[5,19,23].

      Таким чином, ця перспектива вимагає вирішення  ще цілого ряду питань, пов'язаних з  проблемою соціальної установки  інтерпретованій в контексті  діяльності. Лише вирішення всієї сукупності цих проблем, поєднання соціологічного і загальнопсихологічного підходів дозволить відповісти на поставлене перед нами питання – в чому ж заключається проблема соціальної установки в психології?

І.4. Ієрархічна рівнева природа установки

 

      Провідним рівнем настановчої регуляції діяльності є рівень смислових установок. Смислова установка актуалізується мотивом  діяльності і є формою вираження  особового сенсу у вигляді  готовності до абсолютно певним чином  направленої діяльності.

      Про можливий зв'язок таких понять, як "сенс" і "установка" говорив ще А.Біне, вважаючи, що сенсом є початкова  дія. Розкриваючи зміст сенсу  Біне бачить в нім готовність, позу, attitude. А.Біне був перший, хто побачив  тісний зв'язок між сенсом і attitude[14,15,16].

      Багато  дослідників відзначають близькість ідеї Д.Н.Узнадзе про установку  і ідеї А.Н.Леонтьева про особовий сенс. Це приводить до припущення про  те, що поняття "Спільна первинна установка особи" і "особовий сенс" описують різні сторони одного і того ж процесу, якогось спільного механізму регуляції діяльності людини[20].

      Основні особливості і  функции смислової  установки.

1. Смислова  установка, що є вираженням особового сенсу у вигляді готовності до певним чином направленої діяльності, стабілізує процес  діяльності в цілому, додає діяльності стійкий характер. Ця функція може безпосередньо виявлятися в спільному смисловому забарвленні різних дій, що входять до складу діяльності, виступаючи у вигляді "зайвих" рухів, смислових обмовок.

2. Смислові установки можуть бути як свідомим так і безсвідомим.

3. Зрушення смислових установок завжди опосередковане зміною діяльності суб'єкта.

4. Смислова установка виступає в ролі фільтру відношенню до установок нижченаведених рівнів - цільової та операційної установки[14,16].

      Рівень  цільової установки.

      Під цільовою установкою розуміється готовність суб'єкта зробити перш за все те, що тотожно меті, що стоїть перед  ним, яка виникає після прийняття  певного завдання.

      Перше експериментальне дослідження впливу установки,  викликаною інструкцією на сприйняття, було проведено провідним представником Вюрцбургськой школи О.Кюльпе. У 1972 р. в експериментах Кюльпе і його асистента Брауна був виявлений цікавий факт. Кюльпе і Браун, проводячи експерименти по вивченню абстракції, запропонували випробовуваним безглузді склади, що відрізняються за кольором, формою і просторовому розташуванню. Перед представленням стимульного матеріалу випробовуваним пропонувалася інструкція, в якій їх просили повідомити після експозиції про яких-небудь одних з ознак пропонованих об'єктів. Було встановлено, що випробовувані найточніше відтворювали ознаки, що обумовлюються в інструкції, і деколи нічого не могли сказати про інші ознаки стімульного матеріалу. Доюльпе побачив в цьому факті ще один аргумент на користь існування "потворного мислення". Крім того, він висунув гіпотезу, що заздалегідь задана інструкція підвищує чіткість сприйняття.

      Цікаві  результати, щодо особливостей цільової установки, були отримані в дослідженнях Сиполи. У цих експериментах у випробовуваних однієї групи за допомогою інструкції викликалась установка на сприйняття слів з категорії "кораблі", а у випробовуваних іншої групи - установка на сприйняття слів з категорії "тварини". Серед слів, що пропонувались, були безглузді слова типу "SAEL". Типовою помилкою випробовуваних, налагоджених сприймати слова з категорії "тварини", було читання безглуздого слова "sael" як "seal" (тюлень), а для випробовуваних, налаштованих на сприйняття слів з категорії "кораблі", типовою помилкою було прочитання слова "sael" як "sail" (вітрило). Потім випробовуваним обох груп пропонувались слова з пропущеними буквами, які слід було заповнити. З'ясувалось, що всі випробовувані заповнюють пропуски відповідно до установок, викликаних інструкцією в минулих експериментах, не усвідомлюючи цього факту. Отже, установка, викликана інструкцією, по-перше, може привести до спотворення матеріалу і тим самим до збереження спрямованості дії в заданому напрямку, і, по-друге, цільова установка не зникає після виконання завдання, продовжуючи впливати на наступне вирішення схожих завдань.  У цих експериментах яскраво виявилася також характерна межа будь-яких експериментів на установку: потрібно якимсь чином "порушити" протікання дії, перегородити йому шлях, і тоді тенденція до збереження спрямованості дії дасть про себе знати. Установка, як вважає Ф.В.Бассин, не є синонімом моделі майбутнього результату, а швидше, позначення специфічної ролі усвідомлюваного образу мети, що передбачається[14,15,16].

      У звичайному житті часто зустрічаються випадки "самостійного" прояву цільовиої установки у формі тенденції до завершення перерваних .

      Ця  сторона проявів цільової установки  була відкрита і досліджена Б.В.Зейгарник  на матеріалі запам'ятовування перерваних дій. Випробовуваним пропонували безладно здійснювати різні дії, причому одні дії їм давали довести до кінця, а інші переривали. У класичних експериментах Б.В.Зейгарник був встановлений найважливіший факт, який полягає в тому, що мета дії, що передбачається суб'єктом, продовжує робити вплив і після того, як дія перервана, виступаючи у вигляді стійкої тенденції до завершення перерваних дій[14,16].

      Особливості і функції цільових установок.

1. Цільова установка, що є готовністю, яка викликана усвідомлюваним чином результату дії, що передбачається, виконує функцію стабілізації дії.

2. У тому випадку, коли протікання дії не зустрічає на своєму шляху жодних перешкод, стабілізуюча функція цільової установки нічим себе не проявляє.

3. Цільова установка феноменологічно проявляє себе в тих випадках, коли на шляху протікання виникають які-небудь перешкоди[1,14].

      Рівень  операційної установки.

      Операційна  установка є готовність до здійснення певного способу дії, яка виникає  в ситуації дозволу завдання на основі обліку умов готівкової ситуації і  передбачення цих умов, поведінки, що спирається на минулий досвід, в подібних ситуаціях. Конкретне вираження способу здійснення дії залежить від змісту поставленої умови.

      У повсякденному житті операційні установки діють в звичних  стандартних ситуаціях. Після того, як людина багато разів виконувала один і той же акт в певних умовах, у нього при повторенні цих умов не виникає нова установка, а актуалізується раніше вироблена установка на ці умови. Як виразився П.Фресса, контроллер на станції метро після багатократного пред'явлення квитків чекає знов побачити квиток, а не стакан з аперитивом, тобто при 32 встрічі з пасажиром у нього кожного разу на основі минулих дій актуалізується готовність діяти саме по відношенню до квитка[14,16].

      Фіксовані соціальні установки також можуть за своїм місцем діяльності виступати як операційні установки.

      Типи  операційної установки:

1. Ситуативно-дієві установки. Вони відображають фізичні стосунки між суб'єктом і об'єктом, дії, що складаються в даній конкретній ситуації. (Феномен ілюзії величини - віддзеркалення зв'язку певної руки з ознакою величини кулі).

2. Наочні установки. Відображають стійкіші і незалежні від скороминущих особливостей дії стосунки між ознаками самого предмету. (Орієнтація суб'єкта на "знання" закономірності зв'язку між об'ємом і вагою).

3. Імпульсні установки. Відображають стосунки між суб'єктом і предметом, що не належить до мотивів діяльності і що має лише ситуативне значення. (Феномен "Без відриву від діяльності")[1,16].

      Таким чином, ми бачимо, що існує також і іерархічна рівнева природа установки, яка за своєю сутністю є водночає складною та з іншого боку заплутаною.

 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

      РОЗДІЛ  ІІ. ЕКСПЕРЕМЕНТАЛЬНЕ ДОСЛІДЖЕННЯ ПРОБЛЕМИ УСТАНОВКИ В СУСПІЛЬСТВІ  ТА ПСИХОЛОГІЇ

ІІ.1 Теорії установки

 

      Теорії соціальної установки розглядають особистість як результат дії настанов, впливів, тиску. Акумуляція людиною протягом життя різноманітних установок приводить до того, що вона звикає бути особистістю; у неї складається принципова установка на те, щоб бути особистістю[1,2].

      Диспозиційна  теорія саморегуляції  соціальної поведінки  особистості. У ній знаходять подальший розвиток вихідні положення теорії соціальної установки. Базовим у ній є поняття «диспозиції особистості». Диспозиція особистості — схильність особи до певного сприйняття умов діяльності та певної поведінки в цих умовах. Диспозиції поділяються на вищі, середнього типу та нижчі. Вищі диспозиції регулюють загальну поведінку особистості, визначають її концепцію життя, ціннісні орієнтації, узагальнені соціальні установки на типові соціальні об'єкти і ситуації, а також ситуативні соціальні установки (схильність особистості до конкретного типу поведінки у певній ситуації, у конкретному предметному і соціальному середовищі). Диспозиції середнього типу диференціюють сприйняття та реакцію особистості на різні групи і сукупність об'єктів та явищ соціальної дійсності. Нижчі диспозиції — це схильність до певної поведінки у конкретних сферах діяльності, скерованість дій та вчинків у типових ситуаціях. Структурно диспозиції містять три компоненти: когнітивний (усвідомлення особистістю об'єкта установки на абстрактно-теоретичному рівні); афективний (емоційна оцінка об'єкта); контактний, поведінковий (воля і прагнення до дії, скерована на об'єкт переддія). На думку прихильників теорії референтної групи, надширокі соціальні утворення нездатні забезпечити комфортне самопочуття та існування особистості, тому референтні групи більше відповідають її прагненням, інтересам і потребам, оскільки вона сама обирає їх, належить до них з власної волі.