Дослідження пам'яті дітей середнього дошкільного віку

ДЕРЖАВНИЙ ВИЩИЙ НАВЧАЛЬНИЙ ЗАКЛАД

«ЗАПОРІЗЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ»

МІНІСТЕРСТВО НАУКИ І ОСВІТИ УКРАЇНИ

КУРСОВА РОБОТА

на тему:

Дослідження пам'яті дітей середнього дошкільного віку

Виконала:                                                                                     студентка 1 курсу                                                                                                                факультету СПП                 

                                                                                                гр.4116-7, З/В

                                                                                                Бадіон Ірина

Науковий керівник:                                                             Клопота   Євгеній                   

                                                                                                 Анатолійович

ЗМІСТ

ВСТУП

РОЗДІЛ1.Загальне поняття про пам'ять…………………………………...3

1.1. Фізіологічні механізми пам'яті……………………………………….6

1.2. Процеси пам'яті…………………………………………………………8

1.3. Види пам'яті……………………………………………………………20

1.4. Особливості пам'яті в  дітей  дошкільного віку………………..........26

РОЗДІЛ II. Практична частина.

2.1. Організація дослідження……………………………………………...30

2.2. Характеристика методик дослідження……………………………..31

2.3.  Обробка результатів……………………………………………......32

РОЗДІЛ III. Аналіз результатів

3.1. Результати дослідження слухової та образної пам'яті. ....……......34           

3.2. Порівняльний аналіз середніх показників слухової та образної    пам'яті дівчаток та хлопчиків………………………………………………….36

ВИСНОВКИ………………………………………………………………38

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ…………………………….40

                                                                                                                             3

ВСТУП

Пам'ять - найдовговічніша з наших здібностей. У старості ми пам'ятаємо події дитинства вісімдесятирічної, а то і більшої давності. Випадково упущене слово, може воскресити для нас, здавалося, давно забуті риси обличчя, ім'я, морський або гірський пейзаж.

Пам'ять визначає нашу індивідуальність і примушує діяти тим або іншим способом більшою мірою, ніж будь-яка інша окремо взята особливість нашої особистості. Все наше життя є не що інше, як шлях з пережитого минулого в невідоме майбутнє, освячуваний лише в ту вислизаючу мить, ту мить відчуттів, що реально переживаються, шлях який ми називаємо "справжнім". Саме пам'ять рятує минуле від забуття, не дає йому стати таким же незбагненним, як майбутнє.

Іншими словами, пам'ять додає спрямованість ходу часу. Для кожного з нас пам'ять унікальна. Пам'ять дозволяє нам усвідомлювати і власну індивідуальність, і особу інших людей. Позбувшись пам'яті, людина втрачає власне "я", перестає існувати.

У потоці сучасного життя на кожну людину обрушується лавина інформації, і нам доводиться щось запам'ятовувати, а щось “відкидати”. Але інформації стає все більше і більше, що служить причиною виникнення гострих проблем (наприклад, перевантаження). Якщо доросла людина випробовує затруднення в запам'ятовуванні великого об'єму інформації, то молодшому школяреві, у якого пам'ять знаходиться на черговій стадії розвитку, запам'ятати об'ємну за змістом інформацію ще складніше. Єдиний вихід з ситуації, що створилася, – хороше володіння мнемічними  прийомами і тренування пам'яті.

Актуальність теми полягає у тому, що в період дошкільного віку відбувається активний розвиток всіх видів пам'яті дитини і задача

4

дорослого, педагогічно грамотно допомогти цьому розвитку, оскільки перетворення, що відбуваються в дошкільному віці, мають надзвичайно важливе значення для подальшого повноцінного розвитку психіки дитини.

Вважаю, що слід приділяти необхідну увагу розвитку пам'яті дошкільників , і дивлячись на індивідуальні особливості груп дітей подавати  інформацію в тому вигляді, який буде їм найбільш зрозумілим.

     Проблемами пам'яті займалися нейрофізіологи та біохіміки, медики та зоологи. Питаннями: "Що таке пам'ять?", "Як вона діє?", "Як її покращити?" - людство займалось давно. Вже в Древній Греції була розроблена мнемонологічна система. З древніх часів до нас надійшли поради щодо покращення пам'яті. А.О. Смирнова, З.М. Істоміна, М.М. Шардакова, О. М. Леонтєва, П.І. Зінченко у своїх працях говорили, що запам'ятовування не є відбитком предмета [3;42]. В.І. Самофанова, З.М. Істоміна, П.П. Пальцева, С.Г. Бархотова показали, що є певні відношення між повнотою, швидкістю і міцністю запам'ятовування.

    Нас зацікавили такі аспекти вивчення даної теми, як слухова та образна пам'ять дітей середнього дошкільного віку.

Об'єкт даного дослідження є пам'ять дітей  дошкільного віку.        

Предмет –вивчення слухової і образної пам'яті.

Гіпотеза -  у дітей середнього дошкільного віку переважає слухова пам'ять.

5

Мета даної роботи – виявлення переважаючого виду пам'яті у дітей  дошкільного віку.

Завдання дослідження:

1. .Обгрунтувати сутність

2. дослідити образну та слухову пам'ять дітей дошкільного віку.

3. Здійснити аналіз отриманих результатів

Здійснення мети і виконання задач можливе завдяки методам роботи, які ми вибрали:

1.    Теоретичний аналіз психолого-педагогічної літератури.

2.    Проведення діагностики.

3.    Спостереження.

                                                                                                                                6                                                                      

РОЗДІЛ I. ЗАГАЛЬНЕ ПОНЯТТЯ ПРО ПАМ'ЯТЬ.

1.1.                    Фізіологічні механізми пам'яті.

Пам'ять -  це психічна властивість людини, яка відкриває їй можливості для нагромадження досвіду. Пам'ять виявляється у запам’ятовуванні, збереженні, розпізнаванні та  відтворенні явищ, процесів і психічних станів. Завдяки цій психічній властивості ми здобуваємо інформацію, засвоюємо знання про світ і розвиваємо наші вміння та вправність. У найширшому розумінні цього слова, пам'ять – це властивість, яка створює умови для впливу попередніх подій і переживань на сьогодення. Усвідомлюючи не лише саме переживання, але й його миттєвість в історії нашого життя зі свідомим розміщенням у часі і просторі. Завдяки пам'яті зберігаємо, переховуємо, відтворюємо різні елементи нашого досвіду, не лише інтелектуальні, але й емоційні та моторно-рухові. Пам'ять про почуття піднесення, напруження може іноді зберігатися довше, ніж інтелектуальна пам'ять про події, пов’язані з ними.

Своїм умінням пристосовуватися до різноманітних, мінливих умов життя людина також завдячує пам'яті, яка, окрім того, є фундаментом для створення нових реалій, спричинюється до перетворення існуючої дійсності. Завдяки пам'яті про минулі події й переживання ми маємо відчуття неперервності власного розвитку й усього нашого життя попри те, що живемо  в надзвичайно в мінливому світі.

Незважаючи на численні дослідження психологів, нейрофізіологів, фізіологічні механізми пам'яті ще й досі залишаються мало вивченими. Прийнято вважати, що фізіологічна основа тривалої пам'яті полягає в так

названих слідових часових зв’язках, утворених в корі півкуль головного мозку на умовно-рефлекторних принципах. 

7

Запам’ятовування можливе завдяки пластичності нервової системи, мозку, тобто завдяки притаманній нервовій системі властивості змінюватися під впливом подразників, залишати й зберігати в собі сліди діяння подразників. Мозок кожної людини має властивість пластичності, але ступінь цієї пластичності у різних людей різний.

              Від ступеня пластичності мозку залежить і якість пам’яті людини. Пластичність мозку не є раз і назавжди даною і незмінною властивістю. Показником пластичності мозку є швидкість утворення в корі великих півкуль тимчасових нервових зв’язків, тривалість їх збереження, жвавість і легкість їх оживлення.

              Є ряд досліджень, які розширюють і поглиблюють знання про механізми закріплення і збереження слідів вражень. Відомо, що існують певні умови для фіксації і збереження сліду. За одних умов виниклий слід збудження є короткочасним, зберігається секунди чи хвилини, за інших – зберігається детально. Щоб короткочасний слід збудження став довготривалим, необхідний деякий час, протягом якого слід закріплюється, або, як кажуть психологи, консолідується. Якщо після виникнення сліду збудження в нервовій клітині або групі клітин тут же виникає інших слід від дії нового подразника, та початкове враження загальмовується і зникає, тобто не консолідується. Таким чином, здобуті експериментальні факти дають змогу зробити такі висновки: 1) вплив або збудження викликає зміни рибонуклеїнової кислоти в нервовій клітині; 2) ці зміни створюють можливість специфічно відповідати на повторні подразники.

              Тимчасові нервові зв’язки є фізіологічним механізмом утворення асоціацій. Асоціація – це зв’язок між окремими подіями, фактами, або явищами, відображеними в нашій свідомості й закріпленими в нашій

пам’яті. Без цих зв’язків, або асоціацій, неможлива нормальна психіч

8

на діяльність людини, в тому числі діяльність пам’яті. Запам'ятовування будь-якого предмета завжди відбувається в зв’язку з іншими предметами.

1.2. Процеси пам'яті.

При виділенні процесів пам'яті як підставу розглядають різні функції, виконувані пам'яттю в житті і діяльності. До процесів пам'яті відносять запам'ятовування, відтворення, а також збереження і забування матеріалу. У вказаних процесах особливо яскраво виявляється зв'язок актів особливих самостійних (мнемічних) дій.

Хоча в порівнянні процесів пам'яті кидається в очі, здавалося б, протилежна їх функціональна направленість, ці процеси повинні розглядатися в єдності. Єдність виявляється не тільки в очевидному їх зовнішньому зв’язку і взаємної обумовленості (характеристики відтворення матеріалу, наприклад, багато в чому визначаються особливостями його запам'ятовування, і також збереження, забування), але і в більш тісних відносинах взаємного проникнення і діалектичних переходів одного процесу в інший.

Оскільки відновлення представляє собою не автоматичне зчитування матеріалу, а свідоме його конструювання,  і навіть реконструювання, то в саме відтворення обов'язково включаються і процеси короткочасного запам’ятовування і збереження. Більш того, в процесі відновлення постійно здійснюється і довготривале запам'ятовування. Так зване повторення матеріалу є не що інше, як його відтворення, але воно разом з тим є і процесом заучування.

9

Аналогічно можуть бути проаналізовані і процеси збереження – забування. Але для цього вони передусім повинні бути осмислені саме як

процеси. Так, збереження може бути зрозуміло як функція участі матеріалу пам'яті в діяльності індивіда. Ця участь може бути неусвідомлюваною. Але в будь-якій дії людини позначається весь досвід його особистості. У цьому значенні випадання того або іншого матеріалу з пам'яті (забування) означає лише випадання його з діяльності. Іншими словами, забування не буває абсолютним. Психологічно воно означає лише трудність (або неможливість) перекладу певного змісту психіки в короткочасну пам'ять, в полі усвідомлюваного. Саме в такому значенні (у значенні більш або менш глибокого забування) використовується це поняття в звичному вживанні. Проте забування як процес генетично починається з відвернення уваги від об'єкту. Будь-яке переключення уваги з об'єкту А на об'єкт Б означає свого роду забування А. Тому забутим виявляється не тільки те, що пов'язане з трудністю  (або неможливістю) відтворення, але і весь той зміст досвіду, який в даний момент актуально не усвідомлюється, не присутній в свідомості. Забування, таким чином, це сторона всякого психічного процесу, в тому числі і всякого процесу пам'яті. Саме запам'ятовування як процес, що припускає переміщення свідомості по об'єкту, обов'язково включає в себе тимчасове забування матеріалу. Це і є конкретний прояв єдності протилежних процесів пам'яті.