ЗМІСТ

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ………………………………………. 31

ДОДАТКИ……………………………………………………………………….. 33

ДОДАТОК А…………………………………………………………………….. 33

ДОДАТОК Б………………………………………………………………………34 
 
 
 
 
 
 

ВСТУП

        Початкова школа – важливий  етап у житті школярів, оскільки  саме в цей період відбувається перебудова свідомості дитини, її емоційної сфери, соціальна та психологічна адаптація до умов школи.

        Посилення явищ дезадаптивного характеру в навчально-виховному процесі пов’язане із збільшенням непрогнозованих критичних ситуацій у повсякденному житті, особливо, як свідчить практика роботи школи, вони загострюються в момент вступу до школи, період первинного засвоєння вимог, які висуває нова соціальна ситуація.

        Водночас психологічні характеристики  молодшого шкільного віку можна  вважати найбільш сензитивними до навчально-виховних впливів, що робить можливим проведення ефективної роботи з профілактики й корекції дезадаптації учнів початкової школи. Наукове обґрунтування індивідуально-психологічних та соціально-психологічних факторів дезадаптації є важливим завданням сучасної соціальної педагогіки і практичної психології.

        Актуальним у сучасних умовах є питання комплексного вивчення дезадаптації дітей у школі. Як свідчать результати наукових досліджень діти відчувають стан дезадаптації при систематичному шкільному навчанні. З цим пов’язані проблеми важковиховуваності та труднощів у навчанні ; медико-біологічні і соціопатичні дисфункції, які ускладнюють процес адаптації в будь-якому віці .

        Отримані результати з дослідження  дезадаптації молодших школярів , значно розширюють уявлення про особливості психології молодших школярів і будуть корисними в практиці роботи шкільного психолога з молодшими школярами.

       Причини дезадаптації пов’язують  зі стресом (Г.Г. Аракелов, Г.  Крайг, О.М. Черепанова), порушенням значущих для дитини відносин учитель-учень (М.І. Буянов, В.І. Гарбузов, О.І. Захаров, В.Є. Каган, Н.Ю. Максимова), неоптимальним стилем спілкування в родині (О.Л. Кононко, В.М. Петрунек, Т.М. Титаренко, Г.О. Хомич), індивідуальними особливостями: повільність (інертний тип нервової системи), імпульсивність, запальність, підвищена сором’язливість, замкнутість, надмірна чуттєвість і підвищена збудливість нервової системи (О.П. Осадько, Л.П. Пономаренко), низькою самооцінкою (К.В. Бардін, А.М. Валлон, М.Ф. Дементьєва, M.Н. Герберт).

        Таким чином соціальна значущість  проблеми дезадаптації молодших  школярів , необхідність подальшого  розширення уявлень про особливості  та чинники закріплення даної  проблеми в цей період ,обумовили  вибір теми нашого дослідження : „ Причини шкільної дезадаптації молодшого школяра”.

        Об’єктом дослідження даної проблеми виступає психологічний клімат малої групи , психологічні особливості дезадаптації молодших школярів.

         Предметом дослідження є психологічні особливості молодших школярів , причини їх дезадаптації в молодшому шкільному віці.

          Мета дослідження : визначити та проаналізувати причини дезадаптації в молодшому шкільному віці та виявити шляхи її подолання.

          Завдання дослідження :

1. Проаналізувати психологічні особливості молодших школярів.
2. Виявити причини шкільної дезадаптації молодших школярів.
3. Розробити рекомендації , щодо вчасного виявлення дезадаптованих молодших школярів.
4. Обгрунтувати шляхи  подолання дезадаптації у молодших школярів.

     При вирішенні поставлених завданнь ми використали такі методи:

     теоретичні: порівняльний аналіз літературних джерел ,психологічної наукової літератури з проблеми даного дослідження ; узагальнення даної інформації ; емпіричні : методи діагностики , методи збору емпіричного матеріалу ( анкетування ) ; для визначення психологічних особливостей молодших школярів та методи кількісної та якісної обробки експериментальних даних. 
 
 
 
 
 

РОЗДІЛ  I. ТЕОРЕТИЧНІ ТА МЕТОДОЛОГІЧНІ ПРОБЛЕМИ

ДОСЛІДЖЕННЯ ДЕЗАДАПТАЦІЇ МОЛОДШИХ ШКОЛЯРІВ.

1.1 Сутність поняття „дезадаптація”, її прояви.

     Початковий  етап систематичної шкільної освіти – один з найважливіших періодів у житті дитини. Це пов’язано  не тільки зі зміною соціальної ситуації розвитку дитини, її соціального статусу  й зайняттям нової, соціальної позиції школяра, але й з сукупністю різноманітних аспектів розвитку й формування дитини як соціального індивіда, складним взаємопереплетінням процесів соціалізації та персоналізації, які у зазначений період життя дитини ведуть до становлення не тільки нових способів діяльності, а й до формування «базових основ  особистості».[3]

     Успішність  проходження даного періоду обумовлена особливостями проходження дошкільного  етапу, розвитком дошкільника в  родині, дитячому садку, що у значній  мірі інтегроване таким поняттям, як «психологічна готовність до школи». Специфіка групи, тобто шкільного класу, куди входить дитина, полягає в тому, що він керується вчителем, що, як показали численні дослідження, є для дитини дуже референтним, й одночасно саме він виступає носієм усіх групових цінностей, норм, правил, які повинен засвоїти починаючий учень. Використовуючи різні способи впливу, педагог значною мірою впливає на формування взаємин дитини з іншими дорослими,

     однолітками.

     Суттєва зміна деяких складових соціальної ситуації розвитку в сучасних умовах призвела до збільшення кількості дітей початкових класів,які відчувають стан дезадаптації . Цей стан дослідники, вчителі й батьки пов’язують не стільки з проблемою здоров’я або успішності, скільки із соціально-психологічним входженням дитини в шкільне життя, в колектив класу, в систему шкільних відносин.[6]

     Як  відзначала Л.І. Божович (1968), перехід  від дошкільного дитинства до шкільного характеризується рішучим  зміною місця дитини в системі  доступних йому відносин і всього способу її життя. При цьому слід підкреслять, що положення школяра створює особливу моральну спрямованість особистості дитини. Для нього вчення не просто діяльність по засвоєнню знань і не тільки спосіб підготовки себе до майбутнього, воно усвідомлюється і переживається дитиною як його участь у повсякденному житті оточуючих людей [4].

       Всі ці умови призводять до  того, що школа стає центром  життя дітей, наповненою їх  власними інтересами, взаємовідносинами  та переживаннями. Причому внутрішня  психічна життя дитини, котра стала школярем, отримує зовсім інший зміст і інший характер, ніж у дошкільному віці: вона, перш за все, пов'язана з його вченням і навчальними справами. Тому те, як буде справлятися маленький школяр зі своїми шкільними обов'язками, успіх або неуспіх у навчальних справах, має для нього гостру афективну забарвлення. Втрата ж відповідного положення в школі і невміння опинитися на висоті викликає у нього переживання втрати основного стрижня свого життя, ой соціального підгрунтя, стоячи на якій він відчуває себе членом єдиного суспільного цілого.

     Тому  у процесі адаптації можна  виділити стан нестійкої психічної  активності особистості – дезадаптацію, при якій під впливом психогенних  факторів відбувається розпад стереотипної системи відношень, втрата значущих цінностей. Це супроводжується негативними емоційними переживаннями й нездатністю реально оцінити ситуацію, знайти раціональний вихід із ситуації, що склалася .[9]

     З поняттям "шкільної дезадаптації" пов'язують будь-які відхилення у  навчальній діяльності школярів. Ці відхилення можуть бути і у психічно здорових дітей, і у дітей з різними нервово-психічними розладами (але не в дітей з фізичними дефектами, органічними розладами, олігофренією та ін.) Шкільна дезадаптація, згідно з науковим визначенням, - це утворення неадекватних механізмів пристосування дитини до школи, які проявляються у вигляді порушень навчальної діяльності, поведінки, конфліктних відносин з однокласниками і дорослими, підвищеного рівня тривожності, порушень особистісного розвитку і т.д. Характерні зовнішні прояви, на які звертають увагу педагоги і батьки - це зниження інтересу до навчання аж до небажання відвідувати школу, погіршення успішності, повільний темп засвоєння навчального матеріалу, неорганізованість, неуважність, повільність або гіперактивність, невпевненість у собі, конфліктність і т.д. Одним з основних факторів, що сприяють формуванню шкільної дезадаптації, є порушення функції ЦНС.

     Зазвичай  розглядаються 3 основні типи проявів  шкільної дезадаптації:

     1) неуспішність у навчанні за програмами, що виражається в хронічній неуспішності, а також у недостатності і уривчастість загальноосвітніх відомостей без системних знань і навчальних навичок (когнітивний компонент ШД);

     2) постійні порушення емоційно-особистісного  ставлення до окремих предметів, навчання в цілому, педагогам, а також до перспектив, пов'язаних з навчанням (емоційно-оцінний, особистісний компонент ШД);

     3) систематично повторювані порушення  поведінки в процесі навчання  і в шкільному середовищі (поведінковий  компонент ШД). [22]

     У більшості дезадаптивних дітей  досить чітко можна простежити всі  три зазначених компонента, однак  переважання серед проявів шкільної дезадаптації того чи іншого з них  залежить, з одного боку, від віку і етапів особистісного розвитку, а з іншого - від причин, що лежать в основі формування шкільної дезадаптації [Вострокнутов, 1995]. За даними різних авторів дезадаптація відзначається у 10-12% школярів (за Є. В. Шилової, 1999), у 35-45% школярів (за А. К. Маан, 1995). У багатьох школярів порушення навчальної адаптації виникають на тлі наявних проблем з соматичним або нервово-психічним здоров'ям, а також внаслідок цих проблем.

     Дезадаптація  школярів - найгостріша проблема педагогіки, викликана багатьма причинами, у  тому числі соціальними: складна, нестабільна ситуація в суспільстві, мікроклімат у родині й атмосфера у школі .

     Відомо, що діти, соматично хворі, ослаблені  або з патологією характеру (хоча й практично здорові), не можуть не давати випадків шкільної дезадаптації. Також установлено, що сучасні розумово й емоційно збережені діти заздалегідь опиняються в ситуації, в якій звичайна, нормальна адаптація дитини ускладнена. [10]

     У сучасній психологічній науці існує  своєрідна класифікація форм шкільної дезадаптації :

      1.Несформованість елементів і навичок навчальної діяльності. Первинним наслідком є зниження успішності. Причиною несформованості навчальної діяльності можуть бути як індивідуальні особливості рівня інтелектуального розвитку дитини, так і педагогічна занедбаність, неуважне ставлення батьків (і вчителя) до того, як діти опановують прийоми навчальної діяльності, особливо в перші дні перебування у школі.

     2. Несформованість у першокласників  мотивації навчання, їхня спрямованість  на інші, нешкільні види діяльності. Батьки кажуть приблизно так: «Немає інтересу до навчання, йому би грати та грати, пішов до школи з інтересом, а тепер...». Необхідно розрізняти первинну несформованість мотивації та вторинну, тобто розрідження мотивації навчання під впливом несприятливих факторів. Зовнішні симптоми відсутності навчальної мотивації подібні до симптомів несформованості навичок навчальної діяльності - недисциплінованість, відставання в навчанні, неуважність, безвідповідальність, але, як правило, на тлі констатованого досить високого рівня пізнавальних здібностей.[14]

     3. Нездатність довільної регуляції  поведінки, уваги, навчальної  діяльності, що виявляються в  неорганізованості, неуважності,  залежності від дорослих. Причину  недостатнього рівня розвитку  довільності поведінки дитини  за відсутності первинних порушень найчастіше шукають в особливостях сімейного виховання: це або гіперпротекція, що потурає (уседозволеність, відсутність обмежень і норм), або домінуюча гіперпротекція (повний контроль дій дитини з боку дорослого).

     4. Невміння пристосуватись до темпу шкільного життя. Найчастіше це буває в дітей з мінімальною мозковою дисфункцією, у соматично ослаблених. Однак останнє не складає причини соціально-психологічної дезадаптації. Причина може бути в особливостях сімейного виховання, у «тепличних» умовах життя дитини. «Типова» непристосованість виявляється по-різному: у тривалому (до пізнього вечора на шкоду прогулянкам) готуванні уроків, іноді у хронічних запізненнях у школу, часто в роздратуванні дитини наприкінці навчального дня, чи навчального тижня.[18]