Аспеты смысла жизни в юности

     Перший  етап — дитяча гра, протягом якої дитина приймає себе різні професійні ролі, «програючи» окремі елементи пов’язаної з ними поведінки. Другий етап — підліткова фантазія, коли підліток бачить себе у мріях представником тієї чи іншої привабливої для нього професії. Третій етап, який охоплює весь підлітковий та більшу частину юнацького віку,— попередній вибір професії. Різні види діяльності сортуються та оцінюються спочатку з точки зору інтересів підлітка («Я люблю читати художню літературу» «Стану філологом»), потім —з точки зору його здібностей («в мене гарні справи з математикою; може, зайнятися нею?») ) нарешті, з точки зору йога системи цінностей («Хочу допомагати людям, стану юристом»). Четвертий етап — практичне прийняття рішення, власне вибір професії включає в себе два головних компоненти; визначення рівня кваліфікації майбутньої діяльності, обсягу та часу підготовки до неї, вибір конкретної спеціальності. Вибір спеціальності — багатоступеневий процес. Вже до кінця ІХ класу школярі повинні зробити вибір між трьома соціальними орієнтаціями: на загальну освіту (вступ у X клас), на професійну освіту (вступ в ПТУ або технікум), безпосередньо на роботу (з наступним завершенням або незавершенням освіти). Крім інтересів, здібностей та ціннісних орієнтацій, важливу роль у прийнятті рішення має оцінка своїх об'єктивних можливостей — матеріальних умов сім'ї, рівня навчальної підготовки, стану здоров'я і т.д. Той, хто вибирає професійну освіту або роботу, повинен відразу ж доповнити соціальну орієнтацію професійною — куди саме поступити та що робити. У інших таке рішення відкладасться до закінчення XI класу, до того ж у одинадцятикласників, як і у дев'ятикласників, вибору професії передує більш широка соціальна орієнтація: установка на вуз, спеціальну професійну освіту або роботу.

     Вибір професії передбачає наявність у школярів інформації двоякого роду: про світ професій (в цілому) взагалі та можливості і вимоги кожної з них; про себе, свої здібності та інтереси [19, с.237]. І такої інформації старшокласнику не вистачає. В основі ставлення до світу професій лежить запозичений досвід відомості, отримані від батьків, знайомих, друзів, однолітків. з книжок, кінофільмів, телепередач. Досвід цей звичайно абстрактний, тому шо не пережитий, не вистражданий людиною. Переважна більшість старшокласників обирає професію більш-менш стихійно. Суттєві фактори професійного самовизначення  -  це віковий період, в якому здійснюється  вибір професії, рівень інформованості і рівень домагань старшокласників.

     Звичайно, невизначене майбутнє не дає можливості йти до нього. Спроби батьків прискорити цей процес за допомогою прямого психологічного впливу, як правило, дають негативні результати,   викликаючи   у   старшокласників   зростання тривожності, а іноді і відмову від будь-якого самовизначення, небажання взагалі щось вибирати (що відповідає стадії «приречення» або «дифузії» ідентичності за Ж. Марша). Раннє самовизначення вважається позитивним, хоча теж має свої недоліки. Підліткові захоплення нерідко обумовлені випадковими факторами. Категоричність вибору та небажання розглянути інші варіанти часто служить психологічним захисним механізмом, засобом втечі від сумнівів. У майбутньому це може призвести до розчарування. Іноді рання професіоналізація пов'язана з несприятливими сімейними умовами, низькою успішністю та іншими негативними факторами, які знижують рівень свідомого та добровільного вибору.

     Важливий  також і рівень інформованості старшокласників  як про майбутню професію, так і  про самих себе. Юнаки та дівчата погано знають конкретні особливості кожної професії, що робить їх вибір переважно випадковим. Професійна орієнтація — частина соціального самовизначення особистості. Вибір професії по-справжньому вдалий тільки тоді, коли він пов'язаний з соціально-моральним вибором, з роздумами про смисл життя [40].

     Таким чином, треба відзначити, що юність - це перехід від фізіологічної  зрілості до зрілості соціальної, змістом якої є включення старшокласника до дорослого життя, засвоєння тих норм та правил, які існують у суспільстві. Соціальна зрілість в наш час настає пізніше, тому що необхідно значно більше часу для отримання необхідної освіти. 

      2.3.  Розвиток ціннісних  орієнтацій старшокласника 

     У період ранньої юності відбувається становлення моральної самосвідомості, яка характеризується переходом на новий рівень  конвенційний та постконвенційний (за Л. Кольбергом).

     Загальну  теорію морального розвитку особистості  розробив американський психолог Л. Кольберг [56], який вважав, що еволюція моральної свідомості дитини йде паралельно її розумовому розвитку. Він виділяв три рівні морального розвитку: доморальний (доконвенційний), конвенційний (рольовий конформізм) та постконвенційний (автономної моралі, власних моральних суджень, принципів). Кожний рівень включає по два ступені.

     1. Доморальний рівень (4—10 років) — вчинки визначаються зовнішніми обставинами, а їхня мотивація конформна — 
уникнути покарання і отримати нагороду. На першому ступені (гетерономна мораль) судження про вчинок залежить від тієї нагороди або покарання, які можуть статися за даним вчинком. На другому ступені (індивідуалізм) — судження про вчинок виноситься у відповідності з тією користю, яку з нього можна отримати.

     2. Конвенційний рівень (10—13 років) — людина дотримується умовної ролі, орієнтуючись при цьому на принципи  інших людей. На третьому ступені (конформність у міжособистісних відношеннях) судження грунтуються на тому, чи отримає вчинок схвалення інших людей. Дана ситуація «гарного хлопчика і гарної дівчинки» визначається золотим правилом: «Не роби іншим того, чого б не бажав самому собі».На четвертому ступені судження виносяться у відповідності з встановленим порядком, повагою до влади та встановлених нею заходів.

     3. Постконвенційний рівень (приблизно 13 років) — людина озглядає поведінку, виходячи з власних критеріїв, «автономної моралі», що передбачає і високий рівень розумової діяльності. Справжня моральність досягається лише на цьому рівні розвитку  і не раніше 20 років. На п 'ятій стадії (суспільний договір та індивідуальні права) виправдання вчинку засновується на повазі демократично прийнятого рішення або взагалі на повазі прав людини, наприклад, свобода повинна захищатися незалежно від думки більшості. На шостій стадії (універсальних стійких моральних принципів) вчинок кваліфікується як правильний, якщо він продиктований совістю, незалежно від його законності. Визначається рівність людей та повага до людської гідності. Тут відбувається відмова від егоцентризму. X.Ремшмідт вказує, що звільнення від егоцентризму означає формування таких особливих моральних здібностей, як застосування до самого себе тих же критеріїв оцінки, що й до інших; використання загальних принципів як основи моральної поведінки та оцінка за ними як себе, так і інших; здатність враховувати потреби оточуючих тією ж мірою, як і свої власні.

     У юності починається поступовий перехід  до «автономної моралі» (3 рівень), хоча менше 10% юнаків старше 16 років, на думку Кольберга, досягають шостої стадії. Більшість людей, на думку цього психолога, так ніколи і не переходять четверту стадію. Встановлені міжстатеві розбіжності (відмінності) у моральному розвитку: дівчата досягають четвертого ступеня (конформної поведінки) швидше, ніж хлопці та затримуються на ньому довше. Ці відмінності пов’язані з особливостями соціалізації дівчат. Сучасному поколінню старшокласників притаманний більш тверезий, розумно-практичний погляд на життя, значно більша незалежність, ніж юнакам, що жили кілька десятків років тому.

     Треба відзначити, що складнощі та протиріччя життя актуалізують проблему вибору, вміння активно шукати сенс свого життя. Старшокласники мають більш відкритий і сміливий погляд на світ, включали проблеми морально-етичного характеру. Переважна більшість сучасних старшокласників трактують принцип справедливості таким чином: «Від кожного по можливості, кожномe - за його справами та реальним внеском у загальний добробут людей”.

     На  нашу думку, релятивістська моральна позиція сучасної шкільної молоді не є моделлю вседозволеності та моральної розпусти (анархії), а є скоріше більш глибоким поглядом на моральні проблеми. Закінчуючи школу, більшість старшокласників — це молоді люди практично морально сформовані, із зрілою та достатньо стійкою мораллю [16]. Становлення особистості, самовизначення в ранній юності пов'язані з формуванням світогляду — системи узагальнених поглядів, знань, переконань, уявлень, цінностей, ідеалів тощо.

     Світоглядні позиції в ранній юності будуються  на інтелектуальному розвитку, інтересі до особистості, рефлексії, що веде до   формування   власних   переконань.   Старшокласники пізнаючи світ, повертаються до власного «я», вирішуючи світоглядне питання: «А що я значу в цьому світі?» Вони шукають відповіді на всі запитання; вони категоричні в своїх поглядах, що засвідчує максималізм. Картина світу в ранній юності може бути матеріалістичною чи ідеалістичною, релігійною чи науковою. Безумовно, стаючи дорослішою, молода людина буде повертатися до світоглядних проблем, але вже на вищому рівні.

     Як  вважає М.Р.Гинзбург [24],  для світогляду старшокласників характерне усвідомлення соціальної перспективи, яка виражається в діалектиці минулого-теперішнього-майбутнього «Я». Критичність по відношенню до минулого дитинства супроводжується відносно високою самооцінкою та спрямованістю життєвих перспектив у майбутнє.

     На  нашу думку , у ранньому юнацькому віці, у порівнянні з підлітковим, відбувається часткова гармонізація особистості, її подальше становлення. Таким чином, старшокласники, опинившись на порогі дорослості, спрямовані у майбутнє. Реалізація основних потреб цього віку призводить до відносної стабілізації особистості, формування «Я-концепції», світогляду. Центральним новоутворенням стає самовизначення — професійне та особистісне. Саме в період ранньої юності виявляється свідоме позитивне ставлення до навчання. Все це дає можливість в цей віковий період здійснювати пошуки сенсу життя.

     У процесі формування світогляду старшокласника особливо важливою є проблема сенсу життя, яка фігурує в роздумах учнів про себе і своє призначення [68, с.247]. Пошук сенсу життя допомагає молодій людині інтегрувати численні вимоги, що виникають у різних сферах її життєдіяльності, вибудовувати життя не як послідовність розрізнених подій, учинків, а як цілісний процес, а також максимально інтегрувати, мобілізувати всі здібності і можливості для розв'язання життєвих проблем та досягнення значущих цілей. У ранній юності вже сформовані важливі внутрішні умови для пошуку сенсу життя (потреба в сенсі життя, інтелектуальні можливості, світогляд, стійкість переживань тощо), однак ще відсутні засоби для його здійснення. Вони знаходяться поза людиною — у соціальному оточенні, де вона виконує різні види діяльності, розкриває свої здібності та нахили, відчуває й усвідомлює соціальну відповідальність [68,с. 247].

     Отже, пошук сенсу життя в ранній юності є передумовою майбутнього включення у соціальні відносини. Однак проблема сенсу життя переживається на цьому віковому етапі далеко не всіма.

     Загальні  світоглядні пошуки в ранній юності конкретизуються у життєвих планах, які є надзвичайно важливими у становленні мотиваційної сфери особистості [68]. Провідна роль у світогляді старшокласників належить ідеалам, які нерідко набувають спонукальної сили, стають мотивами їхньої діяльності. У юнака змістова наповненість ідеалів зовсім інша, ніж у підлітка. Якщо ідеалом підлітка є конкретна людина, яка викликала у нього яскраві враження, то у ранній юності школяр починає свідомо формувати власні ідеали [40]. У старшокласника він спирається на загальні принципи, які можуть бути реалізовані в різних ситуаціях і утворюють чітко усвідомлювану моральну позицію. Перехід до узагальненого ідеалу є важливим етапом у розвитку особистості.

     Усі учні старших класів роздумують про  своє майбутнє, вибудовують найрізноманітніші плани, ставлять певні цілі, які нерідко виявляються нереальними. У процесі реалізації задуманого багатьох із них підстерігають розчарування в накреслених планах, часто і в собі, внаслідок чого вони нерідко збиваються з обраного шляху, бо замість того щоб мобілізуватися, схиляються до сумнівних життєвих цілей [32]. Як правило, це є наслідком або надто конкретного (стати саме таким спеціалістом, вступити на такий-то факультет), або надто загального (служити прогресу людства, бути корисним суспільству) окреслення життєвих перспектив. Надто конкретне визначення перспектив позбавляє юну особистість необхідного маневру, надто загальне — нерідко унеможливлює необхідну для успішного самовизначення концентрацію сил [29].

     Ми  вважаємо, що кожна молода людина раніше чи пізніше вирішує проблему власної оцінки свого існування. У період старшого шкільного віку відбувається рефлексія власного життєвого шляху, з'являється потреба реалізувати себе, тобто стати людиною, яка зробила саму себе.

     Потреба у сенсі життя проявляється у  тому, що без появи у старшокласника цінностей, які визначають сенс існування, його життєдіяльність не відповідає власним можливостям, не спрямована в майбутнє і негативно ним оцінюється.

     Деякі психологи, наприклад А. Маслоу, вважають, що задоволення вищих потреб, їх виникнення пов'язане з задоволенням нижчих та є можливим лише за цієї умови. В. Франкл дотримується іншої точки зору. Потреба в актуалізації, яка виражається в формі пошуків людиною сенсу життя, виступає на перший план, незважаючи на те, чи задоволені «нижчі» потреби. Потяг до пошуку та реалізації людиною смислу життя В. Франкл розглядає як природжену потребу, притаманну всім людям, як основний двигун поведінки та розвитку особистості. В. Франкл узагальнив основні шляхи, з допомогою яких людина може зробити своє жипя осмисленим по-перше, це те, шо людина дає світу (творчість та її результати): по-друге, це те, що людина бере від світу (переживання цінностей); по-трете, позиції, які людина обирає відносно кого, що вона не в змозі змінити, а може лише оцінити.

     Відповідно до цього відокремлюють три групи смисложиттєвих цінностей: цінності творчості, цінності переживання та цінності відношення [19,с. 256].

     Сутність  цінностей творчості становить  праця, яка с внеском у суспільство, а не просто виконання певних функцій. Тобто, не від нашої професії, а від нас самих залежить, чи самореалізуємося ми на роботі. Серед цінностей переживання В. Франкл особливо виділяє кохання, яке, на його думку, не осліплює, а навпаки, робить людину зрячою. Кохання дозволяє побачити те, що є лише можливістю. Третя група цінностей стосується ставлення людини до свого життя. Те, як вона сприймає тягар долі, мужність, яку виявляє у стражданнях та випробуваннях. Отже, людина завжди в змозі віднайти смисл свого буття за будь-яких обставин.

     Те, що кожна людина вільна у виборі позиції не тільки стосовно своєї фізичної, але й психічної природи, найяскравіше та найдраматичніше проявляється у тих випадках, коли необхідно обирати позицію по відношенню до своєї нездорової  психіки.

     В. Франкл   започаткував новий напрямок у психотерапії, так звану «логотерапію», яка нині дуже популярна в західник країнах і виконує завдання корекції смисложиттєвих уявлень людини.  Причому  йдеться  не про те,  щоб дати людині  конкретні вказівки, як і для чого їй жити, а про те, як допомогти їй віднайти свою власну мету, шлях, життєве завдання, відповідні її індивідуальності та унікальним обставинам життя, допомогти зрозуміти, що життя ніколи, навіть перед смертю, не буває безнадійним та безглуздим. У служінні справі, або в коханні до іншої людини, або у відношенні до власної долі існує сама людина, сенс її буття. «Двері» до щастя відкриваються «ззовні».