Аспеты смысла жизни в юности

ВСТУП 

     В віковій  психології до себе привертає  увагу  період ранньої юності. Саме,  протягом юнацького віку особистість досягає, високого  рівня  інтелектуального розвитку, збагачує ментальний досвід, уперше масштабно роздивляється свій внутрішній світ, свою індивідуальність, формує цілісний Я-образ, самовизначається у життєвих і професійних планах, осмислено спрямовує  свій погляд у майбутнє, що свідчить про перехід її до етапу дорослості.

     Протягом  ранньої юності особистість виходить на рубіж відносної зрілості, у цей період завершуються бурхливий ріст і розвиток її організму, а також первинна соціалізація.   Різноманітні ознаки юнацтва як особливої соціально-психологічної, демографічної групи, якій властиві специфічні цінності, мова і норми поведінки, стиль, дозвілля, рішучість в реалізації задумів, є свідченням властивої тільки йому соціальної, психологічної ситуації розвитку.

     Основне соціальне завдання на цьому етапі  – соціальне та особистісне самовизначення, формування світогляду. У процесі формування світогляду старшокласника особливо важливою є проблема пошуку   сенсу життя, яка фігурує в роздумах учнів про себе і своє призначення.

     Пошук сенсу життя, визначення ціннісних орієнтацій в житті допомагає молодій людині інтегрувати численні вимоги, що виникають у різних сферах її життєдіяльності, вибудовувати життя не як послідовність розрізнених подій, учинків, а як цілісний процес, а також максимально інтегрувати, мобілізувати всі здібності і можливості для розв'язання життєвих проблем та досягнення значущих цілей.

     Потреба у сенсі життя проявляється у  тому, що без появи у старшокласника цінностей, які визначають сенс існування, його життєдіяльність не відповідає власним можливостям, не спрямована в майбутнє і негативно ним оцінюється. Загальні світоглядні пошуки в ранній юності конкретизуються у життєвих планах, які є надзвичайно важливими у становленні мотиваційної сфери особистості. Є.Степанова, Є.Рибалко,  Е.Мейман  відзначають,  що  для правильного розуміння гетерохронії  важливо мати  на  увазі значення  і роль  того  чи  іншого  структурного  утворення чи  функції в життєдіяльності   людини.                                                                           

     Дослідження психічного  розвитку  людини   представників  західної  гуманістичної  психології  (Р.Бернс,  Е.Еріксон,  К.Роджерс,  А.Маслоу, Р.Мейлі)  ґрунтуються   на  ідеї  цілісності  та  унікальності  людської  особистості,  її  високої самоцінності.  Загальна  проблематика  психічного  розвитку  дитини посіла  значне  місце  у  теорії  психології  завдяки  працям  З.Фройда,  Е.Еріксона,  Л.Виготського,  Ж.Піаже,  Г.Костюка,  Д.Ельконіна  та  інших. 

     О.Кононко розглянула в своїх дослідженнях самолюбність як  базову якість  особистості,  складову  життєвої компетентності. Проблему формування особистості в ранній юності вивчали В.С.Мерлін, О.Кучменко, О.Лічко, І.Кон, Т.Снєгірьова, В.Лосенков. Дослідження проблеми ідентичності в ранньому юнацькому віці  провели Е.Еріксон,  Дж.Марша, С.Хаузер.

     Водночас  поза увагою дослідників практично залишилось виявлення особливостей пошуку сенсу життя в ранньому юнацькому віці, хоча це, на нашу думку, відіграє особливо важливу роль в майбутньому самовизначенні підростаючого покоління.

     Слід  також відзначити практичну відсутність  спеціальної психологічної роботи в системі шкільної психологічної служби в напрямку визначення сенсу життя в ранньому юнацькому віці. Саме пошук психологічних аспектів, які забезпечують пошук сенсу життя визначив актуальність дослідження цієї проблеми. 

               Об’єкт  дослідження -  пошук сенсу життя в ранньому юнацькому віці.

              Предмет дослідження  -  психологічні аспекти пошуку сенсу життя в   ранньому юнацькому віці.

       Мета  дослідження  полягає у  теоретичному та емпіричному вивченні психологічних аспектів пошуку сенсу життя в ранньому юнацькому віці. 

       Завдання дослідження:

1. Проаналізувати соціальну ситуацію розвитку в ранньому юнацькому віці.
2. Обґрунтувати   світоглядні засади пошуку сенсу життя в ранній юності.
3. Визначити роль ідентичності в визначенні життєвих планів  старшокласників
4. Провести емпіричне дослідження ціннісних орієнтацій старшокласників, між особистісних відносин та локусу контролю в ранньому юнацькому віці.

     Методи  дослідження:  теоретичний аналіз вітчизняних та зарубіжних наукових джерел, метод бесіди, метод спостереження, метод тестування, метод опитування.

       Емпіричне   дослідження  було  проведено  за  наступною   програмою.

     1.  Діагностика ціннісних орієнтацій  в ранньому юнацькому віці. Діагностику  ціннісних орієнтацій старшокласників та її вплив на визначення сенсу життя було  проведено за  допомогою методики М.Рокича „Ціннісні орієнтації”(Додаток А).  

     2. Діагностика  міжособистісних  відносин в ранньому юнацькому віці. Діагностику  міжособистісних відносин  було проведено за допомогою методики незакінчених речень (Додаток Б), виявлено вплив соціального оточення на визначення старшокласниками сенсу життя.

     3. Діагностика показників сенсу  життя в ранньому юнацькому  віці.

     З  метою  вивчення  показників сенсу  життя в ранньому юнацькому віці  було використано метод бесіди та спостереження. Метод бесіди допоміг встановити соціально-психологічну готовність випускника до дорослого життя.

     4. Діагностика локусу контролю  старшокласників. 

      Діагностику  суб’єктивного контролю  старшокласників було проведено за допомогою тесту-опитувальника, розроблений Є. Ф. Бажіним на основі шкали локусу контролю Дж. Роттера.  Тест-опитувальник представлено в Додатку В.

     З  метою  вивчення  проблеми сенсу  життя в ранньому юнацькому віці   нами  було  проведено емпіричне дослідження на базі Первомайської ЗОШ І-ІІІ ступенів. Загальна  кількість  дітей,  які  приймали  участь  у  дослідженні  -  26 старшокласників, віком 16-17 років.  Серед них 14 хлопчиків та 12 дівчаток.

     Практичне значення одержаних результатів дослідження визначається тим, що отриманий практичний результат емпіричного аналізу допоможе практичному психологу визначити напрямки роботи по формування світоглядних позицій старшокласників та напрямки діяльності в самовизначенні сенсу життя в ранньому юнацькому віці.

     Структура  роботи  зумовлена теоретичним та емпіричним  дослідженням. Робота   складається  із вступу,  трьох розділів,  висновків до  кожного розділу,  загального  висновку, списку  використаних  джерел,  додатків.  Повний  обсяг роботи  складає   78  сторінок. Список  використаних  джерел  складає 77 найменувань.  Робота містить 3 додатки та 7 таблиць.  
 
 
 

РОЗДІЛ   1.    СУТНІСТЬ  СОЦІАЛЬНОЇ СИТУАЦІЇ

РОЗВИТКУ  В РАННІЙ ЮНОСТІ    

      1.1. Психологічні  особливості розвитку старшокласника

     Протягом  юнацького віку особистість досягає, високого  рівня  інтелектуального розвитку, збагачує ментальний досвід, уперше масштабно роздивляється свій внутрішній світ, свою індивідуальність, формує цілісний Я-образ, самовизначається у життєвих і професійних планах, осмислено спрямовує  свій погляд у майбутнє, що свідчить про перехід її до етапу дорослості.  В період ранньої юності старшокласник опиняється на порозі реального дорослого життя і дивиться на теперішнє з позиції майбутнього, шукає смисл свого життя.

     Якщо  розглядати розвиток тільки як зміну  психічних функцій, то всі основні  новоутворення вже закінчились у підлітковому віці, закріплюючись та удосконалюючись у старшокласника. Тому, деякі автори розглядають ранню юність як період завершення новоутворень, що виникли у підлітковому віці. І цей період з 11— 12 до 17—18 років називають підлітковим. Але розглядати розвиток старшокласника таким чином було б помилково. Кожен віковий період важливий сам по собі у житті окремої людини. Незалежно від зв'язку з іншими віковими періодами. Адже тільки з притаманною цьому віку соціальною ситуацією розвитку відбуваються досить істотні зміни особистості.

     На  думку І.С.Кона [33], нова соціальна позиція старшокласника змінює для нього значущість учіння. У порівнянні з підлітками інтерес до навчання у них підвищується. Це пов’язано з тим, що складається нова мотиваційна структура учіння. Домінуюче місце займають мотиви, пов'язані з самовизначенням та підготовкою до самостійного життя. Ці мотиви отримують особистісний смисл та стають дійовими.

     Старшокласники, для яких головною є навчально-професійна діяльність, починають розглядати навчання як необхідну базу, передумову майбутньої професійної діяльності. Саме у старшому шкільному віці проявляється свідоме позитивне відношення до навчання. Їх цікавлять переважно ті предмети, які будуть потрібні у подальшому житті, їх знову починає хвилювати успішність навчання. Різноманітні ознаки юнацтва як особливої соціально-психологічної, демографічної групи, якій властиві специфічні цінності, мова і норми поведінки, стиль, дозвілля, рішучість в реалізації задумів, є свідченням властивої тільки йому соціальної, психологічної ситуації розвитку.

     Як  вважає В.С.Мухіна [48], протягом ранньої юності особистість виходить на рубіж відносної зрілості, у цей період завершуються бурхливий ріст і розвиток її організму, а також первинна соціалізація.

     Утверджуючись у світогляді, самоусвідомлюючись і  самовизначаючись, прагнучи індивідуальної неповторності, юнаки і дівчата виявляють значно вищий, ніж у підлітковому віці, рівень навчальної діяльності, комунікативності, починають узгоджувати у своєму баченні майбутнього близьку і віддалену перспективи, нерідко переживаючи при цьому кризу ідентичності.

     Досліджуючи розвиток особистості в ранній юності, дослідники розглядають його натуральний і соціальний ряди [19;22;24;37].

     Звернемо  свою увагу на натуральний ряд розвитку, тобто процесі фізичного дозрівання юнака. Ранню юність небезпідставно вважають перехідним віком. Біологічним критерієм переходу від дитинства до зрілості є фізичне, зокрема статеве, дозрівання. Процеси дозрівання відбуваються нерівномірно. Це проявляється ні на міжіндивідуальному рівні, оскільки в 15 років один старшокласник може бути постпубертальиим (статево зрілим) юнаком, другий - пубертальним (який статево дозріває) підлітком, а третій - допубертальною (в якого ще не настав період статевого дозрівання) дитиною, так і на внутрііндивідуальному рівні (різні біологічні системи однієї і і тієї людини не дозрівають одночасно).

     Відбуваються  значні зміни в серцево-судинній системі: збільшується просвіт кровоносних судин, об'єм і продуктивність серця, що забезпечує нормальний кровообіг за різних у тому числі й напружених, станів організму. Продовжується функціональний розвиток нервових клітин головного мозку. Умовні зв'язки в ранньому юнацькому віці характеризуються вищою стійкістю та більшими можливостями переключення.

     На  цьому віковому етапі у більшості  юнаків і дівчат завершується статеве дозрівання. У дівчат уже сформовані вторинні статеві ознаки, внутрішні статеві органи продовжують інтенсивно рости, завершується формування жіночого типу статури тіла. У юнаків відбувається інтенсивне формування вторинних статевих ознак, чоловічого типу статури.

     Проаналізуємо соціальний ряд розвитку. Перехід від дитинства до дорослості в людському суспільстві передбачає залучення дитини до оволодіння системою знань, норм і навичок, завдяки яким індивід може створювати матеріальні та духовні цінності, виконувати суспільні функції і нести соціальну відповідальність. Тобто ранній юнацький вік пов'язаний із процесом соціалізації.

     На  соціалізацію юнаків і дівчат впливають  умови та перебіг психічного й особистісного розвитку. Залежно від їхніх індивідуально-психологічних особливостей виокремлюють такі типи соціалізації [68,с.236]:

     — соціалізація,   яка  супроводжується  серйозними 
проблемами в поведінці, конфліктними ситуаціями, труднощами у засвоєнні соціальних ролей тощо;

     — плавна, розмірена соціалізація. За такого її перебігу 
юна особистість включається в доросле життя порівняно 
легко, не завдаючи клопоту батькам і педагогам;

     — соціалізація,   яка  характеризується  швидкими, 
стрибкоподібними змінами, що ефективно контролюються 
особистістю. Таким юнакам і дівчатам властивий високий 
рівень самоконтролю, самодисципліни.

     На  нашу думку, особливості цих типів соціалізації по-різному виявляються у життєдіяльності хлопців і дівчат. Як правило, дівчата випереджають у соціальному розвитку хлопців. Вони глибше й ефективніше засвоюють соціальні ролі, покладають на себе відповідальність за своє життя. У виборі професії, навчального закладу міжстатеві відмінності не простежуються.

     Соціальна ситуація розвитку в старшому шкільному віці зумовлена особливостями перебування учня на порозі самостійного життя, необхідністю особистісного і професійного самовизначення, вибору життєвого шляху. Психологічним центром ситуації розвитку старшокласників стає вибір професії, внаслідок чого у них формується своєрідна внутрішня позиція [68,с.237]. Своєрідність її зумовлена зорієнтованістю у майбутнє, сприйняттям теперішнього крізь призму цієї основної спрямованості особистості.

     Як  відзначає М.М.Заброцький [29], суттєвою особливістю внутрішньої особистісної позиції старшокласника є зміна характеру потреб, які з безпосередніх перетворюються на опосередковані, усвідомлені та довільні. Учень може керувати своїми потребами і прагненнями, складати життєві плани, що засвідчує досить високий рівень особистісного і соціального розвитку. На цьому віковому етапі відбувається формування механізму цілетворення, основними проявами якого є наявність у людини певного задуму, плану життя, життєвої мети, проекту цілі, загального досвіду свого буття. Цей механізм пов'язаний із прагненням і здатністю старшокласника здійснювати самопроекцію на майбутнє[16]. Йдеться про його прагнення і здатність ставити конкретні цілі, переносити себе в майбутнє, вибудовувати своє реальне життя з проекцією на майбутнє. Нова внутрішня позиція учня старших класів змінює важливість для нього змісту, мети і завдань навчання. Він оцінює своє навчання з огляду на його значущість для власного майбутнього, особливо для вибору професії.