Антропологічні погляди У. Джеймса

Міністерство  освіти і науки України

Дніпропетровський національний університет ім. О. Гончара

Соціально-гуманітарний факультет

Кафедра філософії

 

Дипломна робота

за освітньо-кваліфікаційним  рівнем «бакалавр»

Тема:

«Антропологічні погляди У. Джеймса»

 

 

Виконала:

Ст. гр. СФ-05-1                                      _______________   Петренко Л. С.

 

Керівник:

д. філос. наук

проф. каф. філософії                             _______________   Окороков В. Б.

 

Рецензент:

д. філос. наук

проф. каф. філософії                            ________________   Панфілов В. О.

 

Допущено до захисту: 

зав. каф. філософії,

д. філос. наук,   

проф. каф. філософії                           ________________    Гнатенко П. І.

 

 

2009 рік

 

Зміст:

                                

                                                                                               стор.                                                

Вступ . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .   3

          Розділ 1. Прагматична концепція людини У. Джеймса . . . . . . .    7

          Розділ 2. Психологічний та релігійний вимір людини в

          концепції У. Джеймса . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .  25

Висновки  . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .  48

Список використаної літератури . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 51

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Вступ

 

В історичному контексті  творчість У. Джеймса постає однією з форм адаптації європейської інтелектуальної спадщини до специфіки американської культури початку ХХ століття. Свою концепцію Джеймс вважав продовженням і розвитком традиції британського емпіризму. На антропологічні ідеї філософа зокрема вплинули ідеї А. Бергсона, Дж. Мілля а також філософів, тісно пов’язаних з дослідженнями в природничонаукових областях, таких як Г. Фехнер, Е. Мах, Г. Лотце, Фр. Майерс. Джеймс походив із глибоко релігійної сім’ї. Його батько був послідовником релігійно-містичного вчення Е. Сведенборга, що позначилося на позиції мислителя щодо філософських питань релігії, зокрема в його знаменитій книзі «Різноманіття релігійного досвіду».

Одночасно його роботи відрізняє  характерна риса, котру Д. Дьюї оцінює як «революційну зміну точки зору»: на відміну від попередників він звертає увагу не на первинні принципи і начала буття і пізнання, а на наслідки і очікувані результати. На думку багатьох дослідників, вирішальний вплив на неї мала еволюційна теорія Дарвіна і пов’язане з нею уявлення про функції інтелекту в процесі пристосування до умов середовища. Інший представник прагматизму Ч. Пірс визначає пізнання як свого роду службову функцію інтелекту, призначену для вдоволення непізнавальних потреб людини. В той же час, Ч. Пірс далекий від того, щоб робити індивідуальну людину центром своєї філософії. Окрема людина аж ніяк не визнається ним в якості деякої самодостатньої фігури. Навпаки, людина постійно розглядається ним як цілком залежна частина більш обширного цілого. І хоча саме Ч. Пірс вважається засновником прагматизму, однак значний вплив на розвиток цього напряму мав У. Джеймс.

Актуальність  теми дослідження. Проблема людини – одна з найбільш привабливих тем психологічних і філософських досліджень Джеймса, ця проблема є сполучною ланкою різних за своїми задачами і цілями робіт американського мислителя. Адже з усіх прагматистів саме Джеймс дав ґрунтовну розробку поняття людини як діючої істоти. Проте тим не менше, залишаються невирішеними проблеми специфіки антропологізму Джеймса і докази того, що розкриття сутності людської природи дійсно об’єднує, а не роз’єднує праці філософа.

У зв’язку з тим, що антропологічна філософія У. Джеймса, та й прагматизм зокрема відіграли значну роль у встановленні декількох напрямів сучасної філософії, таких як неопрагматизм, методологічний прагматизм, а також концептуалістичний прагматизм, що поєднував ідеї прагматизму та філософії логічного аналізу, дослідження антропології цього американського філософа є актуальним сьогодні.

Актуальність теми також пов’язана з тим, що на ми маємо обмежену кількість не лише перекладів робіт самого Джеймса, але й відсутність перекладів навіть самих відомих критичних досліджень творчості Джеймса (наприклад, фундаментального дослідження Р. Б. Перрі).

Ступінь розробленості проблеми. В радянський період нашої історії серед робіт на дану тематику можна виділити статтю Ю.К. Мельвіля «Психологічний прагматизм У. Джеймса» у підручнику з буржуазної філософії та книгу А.С. Богомолова «Буржуазна філософія США ХХ ст.». Серед сучасних дослідників особливу увагу можна звернути на публікації Предко О., Кірющенко В.В., Фокеєва Ф.В., Юшкевича П. та ін.

На думку У. Джеймса, за філософією залишається вічне  право збереження залишку невирішених питань, комплекс антропологічних ідей і являє собою такий резерв для різних інтерпретацій споконвічних філософських проблем. Рішення Джеймсом проблеми людини настільки неоднозначне і деколи парадоксальне, що це породжує взаємовиключні оцінки його антропологізму. Так, наприклад, не дивлячись на американську історико-філософську традицію оцінки «радикального емпіризму» Джеймса як перш за все своєрідного варіанту філософського демократизму, деякі ідеї Джеймса вплинули на італійський прагматизм в особі Дж. Папіні, Вайлаті, Кальдероні та ін., котрі пов’язали свою філософію з фашизмом в кінці 20-х років минулого століття (в 1926 році Муссоліні, в даному ним в пресі інтерв’ю, шокував дослідників творчості Джеймса, назвавши американського мислителя в числі своїх основних філософських вчителів). Такий дослідник творчості Джеймса як Р. Б. Перрі, безумовно правий, вважаючи, що лідер італійського фашизму, знав роботи Джеймса в молодості лише по окремим вибірковим фрагментам, і міг знайти подібні «цікаві» ідеї і в будь-яких інших роботах по філософії. Перрі також правий в оцінці прагматизму Джеймса як антитоталітаристсської концепції.

Не дивлячись на те, що критична література по філософії  Джеймса в США та Європі обширна, вона має переважно характер тематичних збірок по окремим проблемам. Критичні дослідження, що носять сугубо самостійний характер в оцінці антропологічних ідей Джеймса, на жаль, в них не робиться спроба виокремити проблему людини як таку. Дана проблема розглядається або у зв’язку з соціологічною проблематикою, як в роботі Дона С. Браунінга «Плюралізм і особистість», або у співвідношенні з паралельним аналізом ідей інших мислителів. Особливий інтерес представляє робота Патріка К. Дулі «Прагматизм і гуманізм» своєю спробою прослідкувати нанизаність найбільш оригінальних ідей Джеймса на проблему людини.

Завершуючи огляд літератури можна зауважити, що головний недолік попередньої філософії Джеймс вбачав у її відриві від життя, в нерозумінні сутності людини. Замість того, щоб давати людині цілісне уявлення про світ і про себе, вона ставить перед нею недосяжні планки у вигляді абсолютних істин і цінностей, природу яких, до того ж, інакше ніж туманно, пояснити не може. В центрі філософії Джеймса стоїть індивідуум з його думками, мріями, стражданнями, таємничими релігійними переживаннями.

Ціллю даної роботи є розкриття сутності природи людини в гуманістичній концепції У. Джеймса.

Основні задачі дослідження – це виявлення специфіки розуміння філософом даної проблеми в контексті вчення прагматизму, та виявлення особливостей розуміння людини У. Джеймсом через призму релігії і психології.

Об’єктом  дослідження є прагматична концепція У. Джеймса.

Предмет дослідження: антропологічний вимір гуманістичної концепції У. Джеймса.

Методологія. При дослідженні використовувався головним чином історико-філософський метод, для того, щоб показати зв'язок філософії Джеймса з іншими філософськими напрямами та її вплив на них; та аналітично-компаративний метод, за допомогою якого була здійснена спроба виділити специфіку антропологізму Джеймса на фоні його попередників.

 Результати дослідження можна виразити в наступних положеннях:

• антропологізм Джеймса носить «плюралістичний» характер, що обумовлює, з одного боку, різносторонній характер проблем, порушених в його роботах, а з іншого – внутрішній зв'язок усіх його досліджень, зосереджених на розкритті сутності людської реальності;
• не принципово для Джеймса чи існує абсолютна свобода волі людини, але принципово, що існує свобода вибору людиною із плюралізму можливостей побудови того чи іншого способу життя;
• віра людини, згідно У. Джеймса, є основним імпульсом до обмеження абсолютної індивідуальної свободи, проте саме віра створює можливість для поєднання невидимої духовності людини з діяльністю людського тіла;
• антропологія У. Джеймса носить демократичний та гуманістичний характер.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

1. Прагматична концепція людини  У. Джеймса

 

Середовище, дійсність з усіма  її аспектами, в якій існує людина У. Джеймс характеризує крізь призму свого вчення – прагматизму, а  точніше, як він сам його називає, радикального емпіризму. Згідно Джеймса даний напрям він називає емпіризмом, тому що він визнає свої найбільш достовірні висновки про факти в якості простих гіпотез, котрі можуть змінюватися по мірі накопичування досвіду; щоб називатися радикальним, «емпіризм не повинен включати в себе ні одного елемента, який не може бути даним в безпосередньому досвіді, рівно як і випускати будь-який елемент, безпосередньо даний в досвіді, а будь-які відносини, що зв’язують елементи і  дані в досвіді повинні вважатися реальними, як і все в цій системі». Кожного, хто визнає у якості основної гіпотези, що плюралізм – постійна форма світу, Джеймс називає радикальним емпіриком [3, c. 6].

 В своїй системі  логіки і онтології раціоналізм  схильний звеличувати універсалії і ставити ціле вище частини. Емпіризм, навпаки, будує свій пояснювальний принцип на частині, елементі, індивіді; ціле розглядає як сукупність частин, а універсалії вважає абстракціями. По суті, це мозаїчна філософія, філософія множинних фактів. Відповідно, бачення речей Джеймсом починається з частин, а цілому відводиться другорядна роль. Отже, вся філософська проблематика у Джеймса звернена до індивіда, який знаходиться в центрі цього плюралістичного всесвіту разом зі своїми інтересами, бажаннями та турботами.

Оскільки Джеймс намагається  вирішувати будь-яку філософську проблему ставлячи її у відношення до людини, то з його точки зору, навіть історія філософії в значній мірі являє собою своєрідне зіткнення людських темпераментів [6, c. 8]. Саме від темпераменту залежить значення та переконливість, котрі філософ приписує тим чи іншим аргументам; темперамент підштовхує обирати більш м’яку чи більш сувору точку зору на світ. Філософ шукає світ, який би відповідав його темпераменту, і тому вірить у будь-яку картину світу, що йому відповідає. Таким чином «емпірик» - це людина, котра любить всю різноманітність фактів у їх безпосередності, а «раціоналіст» - прихильник абстрактних та вічних принципів.

Саме в зіткненні темпераментів  полягає на думку Джеймса дилема в філософії, котру він вбачає у наступному: «Ви шукаєте таку систему, котра змогла б поєднати в собі дві речі: з однієї сторони, правдиве наукове поводження з фактами і готовність з ними рахуватися – словом дух пристосування, а з іншої – стару віру в людські цінності і спонтанність, що з них витікає – байдуже романтичного чи релігійного типу. Таким чином обидві частини вашого ідеалу безнадійно відірвані одна від одної. Якщо ви зупиняєте свій погляд на емпіризмі, ви помічаєте, що він пов'язаний з применшенням людини і невір’ям; якщо  ви звертаєтесь до раціоналістичної філософії, яка дійсно може називатися релігійною, то виявляється, що вона позбавлена контакту з конкретними фактами, що їй чужі наші радощі і прикрощі» [6, c. 15].

Цілком очевидним є те, що філософія  створюється і розвивається людиною, проте зазвичай у визначеннях філософії на перший план висувався її зміст. Для Джеймса ж є важливим саме те, що вона – саме людське, більш того,  особисте вираження внутрішніх інтимних людських потреб і можливостей. Ми всією своєю суттю приймаємо участь у побудові своїх філософських поглядів [14]. Особистий характер філософії не означає, за Джеймсом, що у кожної людини повинні бути погляди, в корні відмінні від поглядів інших людей. Ці погляди можуть бути і спільними, і не обов’язково, аби кожен самостійно створював їх для себе. Важливо лише, щоб, яким би не було їх походження, вони стали б  його  особистісними переконаннями, його особистим способом сприйняття світу і поведінки в ньому, щоб вони повністю виражали його власне суб’єктивне  світовідчування.

Джеймс вважає, що роздуми про досвід різних філософів мають жалюгідне значення порівняно з безпосередніми, особистими почуттями людей, котрі його переживають. «Філософи мають справу з тінями, істину ж знають ті, хто живуть і відчувають» [6, c. 19-20].  Джеймс пропонує у якості рішення даної проблеми новий метод – прагматизм, котрий здатен залишатися релігійним, подібно до раціоналізму, але в той же час, подібно до емпіричних систем він здатен зберігати близькість до фактів. Філософ зауважує, що природжені раціоналісти і природжені прагматики ніколи не зрозуміють один одного. «Ми (прагматики) завжди будемо дивитися на них як на щось віджиле, примарне, а вони бачать в нас вандалів – і це безнадійно… Чому б не поглянути на речі більш реально і не зрозуміти, що на зміну одним теоріям приходять інші, більш правильні?» [22].

Основна установка прагматизму  Джеймса полягає в тому, що будь-яку  проблему, наскільки б абстрактною і метафізичною вона не здавалася, ставити в безпосереднє відношення до наших потреб, інтересів і запитів окремої людини, і саме її вирішення шукати в тому прямому впливі, який вона може здійснити на людське життя. Згідно даного методу вся задача філософії повинна була б тоді полягати в тому, щоб вказати, яка вийде для мене і для вас певна різниця в певні моменти нашого життя, якби була б істинною та чи  інша формула світу.

Прагматист рішуче, раз  і назавжди, відвертається від  цілої купи застарілих звичок. Він відвертається від абстракцій і недоступних речей, від словесних рішень, від замкнутих систем, від уявних абсолютів і начал. Він звертається до конкретного, доступного, до фактів, дії, влади. Це означає відмову від метода раціоналістичного і визнання методу емпіричного [6, c. 29]. Прагматизм не має ніяких упереджень, ніяких стримуючих вільне дослідження догматів, ніяких незмінних канонів і критеріїв. Прагматизм є цілком вільним, відкритим всьому. Він рахується з будь-якою гіпотезою, прислухається до всіляких аргументів.