Шпаргалка по "Политологии"

4. Політичні субкультури.

У кожному  суспільстві поряд із різними  типами політ. культури існують політ. субкультури. Субкультури-сукупність політ. орієнтацій і моделей політ. поведінки, що хар-на для певних соціальних груп та регіонів. Кожна політ. субкультура включає і те загальне, що характеризує домінуючу в суспільстві політ. культуру, і те специфічне, що відрізняє дану субкультуру. Її особливості зумовлені відмінностями становища різних суспільних груп, відмінностями через етнічні, расові, релігійні, освітні та інші риси. Так, певні особливості притаманні політ. субкультурі жінок-схильність до підтримки партій і організацій консервативного напрямку, що зумовлюється обмеженням соціальних контактів жінок, звичкою наслідувати традиційні шаблони поведінки. Дуже специфічною є молодіжна політ. субкультура: перевага таких цінностей, як можливість спілкування і якість життя. Водночас для старших поколінь найбільшою цінністю залишається матеріальний достаток. Підтипи політ. субкультур: 1)тоталітарно-авторитарна; 2)адаптаційна (ухилення від показань заради збереження комфорту); 3)активістсько-демократична; 4)радикальна (екстремістська)-антилегітимність мислення

5. Політична соціалізація. Основні етапи  та посередники

Політ. соціалізація – процес, в ході якого людина засвоює цінності, нормі та зразки поведінки, які дозволяють їй відповідати  вимогам та очікуванням, що пред’являються до неї суспільством. Це необхідний елемент відтворення та збереження політ. системи, оскільки вона готує громадян до виконання політ. ролей. По суті це процес включення індивіда в політ. систему. 3 етапа: 1) доконвенціальний (відрізняється егоцентричністю та індивідуалістичністю сприйняття світу; під дією сім’ї у дитини формується свідомість); 2) конвенціальний ( шкільний період життя): індивід усвідомлює свій зв’язок із суспільством та політикою, придбає політ. знання; 3) постконвенціальний: формування власної критичної позиції, яка лежить в основі політ. поведінки, формується політ. особистість. Посередники, через яких здійснюється включення індивіда в політику: сім’я, дошкільні дитячі заклади, школа, вузи, первинні групи, політ. інститути, молодіжні організації, релігійні та суспільні об’єднання, засоби масової інформації.

Політична соціалізація розглядається в політології  як процес включення індивіда в політичну  систему. Процес взаємодії особистості з політичною системою двоїстий. По-перше, політична система самовідтворюється, оновлюється від залучення громадян до участі в діяльності своїх організацій. У цьому процесі політична соціалізація стає механізмом акумуляції політичних цінностей та цілей системи, створює необхідні умови для збереження спадкоємності поколінь у політиці. По-друге, вимоги політичної системи організують структуру самої особи. Політична соціалізація активно впливає на формування політичної свідомості особи та її політичну поведінку, що сприяє становленню особистості громадянина.

7. Політична культура та національні політичні традиції.

Політична культура — це специфічний, історично і  класово зумовлений продукт життєдіяльності  людей, їхньої політичної творчості, що відображає процес освоєння класами, націями, іншими соціальними спільностями й індивідами політичних відносин. У загальному розумінні політична культура — це культура політичного мислення і політичної діяльності, ступінь цивілізованості характеру і способів функціонування політичних інститутів, організації всього політичного життя у суспільстві.

Політичні традиції є способом передавання стереотипів  політичної свідомості та політичної поведінки, які були сформовані під  впливом соціальних факторів та особливостей історичного розвитку конкретного  народу, наступним його поколінням.

Вносячи в  політику значний елемент сталості, поміркованості та навіть статичності, традиції уможливлюють більш-менш успішне  прогнозування в політиці. Традиції в суспільному житті є підґрунтям, на якому базуються різноманітні політичні дії значних мас людей у сфері політики. Традиції народу виявляються в певних рисах поведінки, що постійно відтворюються за різних історичних обставин.

10.Функції  політичної культури.

Політична культура виконує важливі функції в  політичному житті суспільства. В науці під функцією розуміють роль, яку соціальний інститут або явище відіграють у житті суспільства. Пізнавальна функція політичної культури озброює людей знаннями, необхідними для успішної діяльності у сфері політики, для формування кожною людиною власної думки з питань політики й політичного життя. Важливого значення тут набувають знання політичних і правових норм, законів країни, політичних принципів, способів політичного управління суспільством, структури й функції політичної системи і т.п. Регулююча функція політичної культури виявляється в прямому або опосередкованому впливові на поведінку людей та організацій щодо сприйняття ними політичних подій, оцінки існуючих політичних систем та їх окремих елементів, політичних діячів, посадових осіб апарату управління, а також впливу на процес підготовки і прийняття політико-управлінських рішень і т.п. Виховна функція полягає в тому, що політична культура сприяє інтелектуальному розвитку особистості, розширенню його кругозору завдяки набутим політичним знанням Сутність комунікативної функції полягає в тому, що через політичні традиції, які домінують у суспільній свідомості і практиці, стереотипи політичної свідомості і поведінки передаються новим поколінням. Шляхом виховання й навчання, а також під впливом безпосередньої практики нові покоління сприймають існуючі еталони домінуючої політичної культури. Інтегративна функція полягає в тому, що політична культура стає опорою існуючої політичної системи, сприяє згуртованості всіх верств населення, створюючи таким чином широку соціальну базу системи влади правлячого класу, забезпечуючи підтримку функціонуючої політичної системи більшістю населення.

11. Політичні міфи та стереотипи

Мифы носители под средством который осуществляется переход от одной идеологии к другой. Стереотип – укоренелая схема восприятия общественых явлений, включающая скрытый или явный признак этих явлений. 

Тема 8 . Політичне лідерство.

1. Політичне лідерство  та його обгрунтування.

Проблема  лідерства стала предметом наукового  дослідження дуже давно. Нею займалися ще Платон і Арістотель. Пізніше Макіавеллі описав образ лідера-государя, який будь-якими засобами досягає політ. цілей. Лідер (від англ. leader-вождь) – авторитетний член організації або малої групи, особливий вплив якого дає йому змогу відігравати істотну роль у соціальних процесах. Лідер – особа, яка здатна впливати на інших з метою інтеграції спільної діяльності. Проблеми лідерства вивчають різні науки: психологія, соціологія, соціальна психологія і т.д. Особистість, яка претендує на лідерство, повинна мати певні соціально значущі риси, які формуються в процесі її взаємодії з іншими людьми. Вебер виокремлює 3 типи лідерства: 1) традиційне лідерство – це право на лідерство, належність до еліти, віра у святість традицій. Воно базується на вірі підлеглих у те, що влада законна, оскільки вона існувала завжди, і ця влада пов’язана з традиційними нормами, на які посилається правитель; 2) харизматичне лідерство хар-ся вірою підлеглих у надзвичайні здібності вождя та його винятковість. Широкі маси населення вірять у те, що такий лідер покликаний самим життям виконувати якусь виняткову місію, тому вони бувають навіть фанатично віддані такій людині; 3)раціонально-легальне лідерство означає появу в суспільному житті політ. лідера через демократичні процедури виборів, що відповідають вимогам закону. Обраному лідеру надаються широкі повноваження, за будь-які зловживання він нестиме відповідальність перед виборцями. Роль лідерів є особливо значною в переломні періоди розвитку, коли від них вимагається швидке прийняття рішень, здатність правильно зрозуміти конкретні завдання.

2. Лідерство умови  ,за яких можлива  поява справжнього  лидерства. 

Лідерство —  елемент структуралізації групи. Його існування й функціонування визначається об'єктивними потребами організації соціального життя. У цих потребах, в особливостях соціальної і політичної організації суспільства слід шукати пояснення характеру лідерства.

Особистість, що претендує на лідерство (відповідно до потреб групи), повинна мати певні  соціальне значущі риси, які формуються в процесі її взаємодії з іншими людьми. Але при цьому не можна розглядати особистість статично. Уже те, що особистість стає лідером, бере на себе відповідальність, спричиняє певні зміни її поведінки, індивідуальних характеристик, хоч детермінованість поведінки лідера суспільними відносинами зовсім не позбавляє його індивідуальності та активності.

У політичному  житті за характером і масштабами діяльності розрізняють лідерів  трьох рівнів:

• лідер першого рівня — малої групи;
• лідер другого рівня — громадського руху (організації, партії);
• лідер третього рівня — політик, що діє в системі владних відносин у національному масштабі.

Лідера малої  групи висуває невеликий колектив людей, які мають спільні інтереси. Характерною ознакою цього рівня лідерства є те, що воно формується на підставі особистих рис людини, які оцінюються групою безпосередньо в процесі спільної групової діяльності. Лідеру малої групи притаманні, як правило, організаторські здібності, уміння спілкуватися, діловитість, підприємливість, прагматизм Не претендуючи на вичерпність, назвемо такі: велика працездатність, висока аналітичність розуму, компетентність, яскраво виявлена схильність до суспільної та державної діяльності, міцність принципів і переконань за здатності до сприйняття альтернатив і пошуку нового, уміння переконувати і вести за собою людей, оптимізм, увага до людини тощоД

Зародження  лідера громадського руху, починається, мабуть, тоді, коли його перший громадський  досвід, помножений на неординарні особисті риси, дає йому можливість зробити для себе важливі й сміливі узагальнення типу: «Я знаю суть проблем, що постали перед нами, бачу шляхи їх вирішення; те, що я пропоную, сприймають! підтримують люди, які мене оточують, і я можу очолити їБудь-який лідер уже із самого початку намагається заявити про себе, мати якомога більше прибічників, формалізуватись, увійти в існуючу політичну системуЛідерство в національному масштабі — це:

• «дистанційне»  лідерство (лідер і його прибічники не мають прямих контактів з населенням; їх відносини з народом опосередковуються масовими комунікаціями, організаціями, людьми, що обслуговують політичну машину);

• «багаторольове»  лідерство (лідер орієнтується на бажання  свого безпосереднього оточення, політичної партії, бюрократичної виконавчої машини, широкого загалу і його завдання — підтримувати рівновагу між цими, часто дуже суперечливими, бажаннями);

• фактична корпоративність, хоч і формальна індивідуальність лідерства

3. . Принципи висування політичних лідерів в демократичному суспільстві.

Принципи  висування політичних лідерів в  демократичному суспільстві визначає так звана антрепренерська система  рекрутуваня лідерів.

Антрепренейська система характеризується відкритістю, широкими можливостями для представників  будь-яких суспільних груп претендувати на заняття лідерських позицій; невеликою кількістю інституціональних фільтрів - формальних вимог до потенційних лідерів; широким колам селекторату до якого фактично належать усі виборці країни, високою конкурентістю добору, гостротою суперництва на заняття керівних позицій, першочерговою значимістю особистих якостей, індивідуальної активності, умінням знайти підтримку широкої аудиторії.

Антрепренерська система у західних демократіях  панує. Політичну активність більшість  лідерів проявляє тут уже в молоді роки. Висунення на виборні партійні, а пізніше на державні посади відбувається звичайно після отримання диплому про вищу політичну або юридичну освіту. Партійна кар’єра стає обов’язковою ланкою у політичній кар’єрі державного діяча.

Отже, за умов цивілізованого змагання за право управління політичною сферою суспільства під політичним маркетингом розуміють сукупність форм, методів і технологій дослідження, проектування, регулювання та впровадження в суспільно-політичну практику тих чи інших настанов суспільної свідомості з метою завоювання ринку влади та утримання контролю над ним.

Сутністю  політичного маркетингу є вивчення існуючої та формування бажаної громадської думки щодо образу (іміджу) політика, політичної організації чи ідеї

4. .Критерії оцінки популярності та ефективності діяльності лідера  в сучасній Україні

Критеріями  оцінки популярності та фективності  діяльності лідера в сучасній Україні  є слідуючи питання: що конкретно  той чи інший політик для економічного росту держави, для покращення благопочуття кожного конкретного громадянина та його вплив на імідж України на зовнішньому ринку.

5. основні риси сучасного  політика .

Дуже важливим елементом ефективної політичної діяльності лідера є довіра, емоційна й практична  підтримка лідера його прибічниками. Як свідчить політичний досвід, наявність довіри набагато збільшує можливості та ефективність діяльності політика. За таких умов люди охоче і без примусу беруть участь у реалізації запропонованої ним політичної лінії. За умов загальної довіри прорахунки лідера не дуже помічають, а помилки легко вибачають. Коли такий лідер раптом міняє політичний курс на інший, то це можуть розцінювати не як крах його попередніх задумів, а як гнучку політичну тактику та необхідний прагматизм.