Шпаргалка по "Политологии"

    Найкращою формою правління вважав республіку, коли на чолі стоїть особа обрана на невизначений строк. Диктатура допоскається лише при надзвичайному стані. Найгіршою формою правління вважав тиранію. Багато уваги Макіавеллі приділяв релігії, яка, на його думку, має грати певну роль в політиці.Надавав перевагу язичеству над християнством. 

3. Політичні погляди  Д. Локка

Дещо іншу позицію займав ДЛокк, який виражав  потреби більш зрілого буржуазного  суспільства. Він автор твору  «Нарис про людський розум». Для ефективного функціонування держави Д.Локк пропонує систему стримувань і противаг — поділ влади на законодавчу, виконавчу й федеративну (союзну). Законодавча влада має бути у парламента, виконавча — належати суду й армії, а федеративна влада, що відає відносинами з іншими державами, — в руках короля. Влада короля, вважав Локк, повинна бути обмежена конституцією. 

4. Політичні погляди  П. Гобса

  Розвинули теорію природного права та суспільного  договору англійські мислителі Томас  Гоббс (1588—1679) і Джон Локк (1632—1704). Т.Гоббс  був сучасником англійської буржуазної революції та захисником монархії. У своїй головній праці «Левіафан» він розкриває свою концепцію влади і держави. Гоббс проводить аналогію між політичними реаліями та функціонуванням людського організму: верховна влада — душа держави, посадові особи — суглоби, нерви — це нагороди й покарання, справедливість і закони — це розум і воля, громадянський мир — здоров'я, непокора — хвороба, громадянська війна — смерть держави. Людина як біологічна істота — природне тіло, держава — твір мистецтва. Сама держава була створена за суспільним договором. 
 

5. Політичні погляди  Ш. Монтеск¢є. Політичні погляди Ж. Ж. Руссо та Вольтера

   Особлива  роль у розвитку соціально-політичної думки XVII—XVIII ст. належала французьким  просвітителям. Видатний французький  мислитель Шарль Монтеск'є (1689—1775) написав цілий ряд творів, серед яких особливо треба виділити його фундаментальну працю «Про дух законів». Монтеск'є виявив себе як активний борець проти деспотизму за політичну й громадську свободу, за правову державу, в якій би панувало «правління законів».

   Монтеск'є  надав ідеї Локка про розподіл влади більш чіткої форми. Поділивши  владу на законодавчу, виконавчу  та судову, Монтеск'є вбачав у пропонованому  поділі гарантію безпеки громадян від  беззаконня та свавілля. Однак такі гарантії, за Монтеск'є, можуть стати реальними лише в тому випадку, коли влада поділена між різними політичними силами, які взаємно стримують одна одну. Монтеск'є висловлювався також і за доповнення конституційної монархії народним представництвом.

   Письменник, філософ і публіцист Франсуа Марі Аруе, що взяв собі псевдонім Вольтер (1694—1778), також написав цілий ряд творів, де критикував вади феодального устрою, виступав проти панування церкви та релігійного фанатизму. В центрі його роздумів — обгрунтування принципу політичної свободи, яка водночас зв'язувалася із суворим дотримуванням законів. Невід'ємною рисою мислячого та справедливого суспільства Вольтер вважав свободу думки й слова, свободу совісті. Письменник засуджував всілякі прояви нетерпимості стосовно інакомислячих: інквізицію, релігійні війни, переслідування єретиків. Він гаряче симпатизував республіканській формі правління, оскільки вона більше за інших наближає людей до природної рівності.

Демократичні  тенденції найбільш яскраво виявилися  у Жан-Жака Руссо (1712—1778). Твір Руссо, який здобув йому велику популярність, — «Про суспільний договір, або Принципи політичного права». У «Суспільному договорі...» Руссо наполягає на прямому та безумовному управлінні народу без будь-якого поділу влади. 

6. Політичні погляди  К. Маркса і  Ф. Енгельса

Учення К.Маркса (1818—1883) і Ф.Енгельса (1820—1895) виникло  в кінці 40-х років XIX ст. в Європі. Це був період революцій, національних війн, бурхливого промислового розвитку та загострення класової боротьби.

  Основна ідея соціально-політичних поглядів Маркса та Енгельса полягала в тому, що в результаті внутрішнього розвитку капіталізму будуть зруйновані вузькі рамки класових та національних відносин, створяться умови для розкріпачення людини. Свобода та всебічний розвиток людини, з погляду засновників марксизму, можливі тільки в асоціації та через асоціацію. Але просування до звільнення людини здійснюється через класову боротьбу і революцію, знищення одного класу іншим, через установлення влади робітничого класу, котра остаточно усуне поділ суспільства на соціальні класи і приведе до однорідного, соціальне справедливого суспільства.

Проблема  визволення людини, формування цілісної, гармонійної, всебічно розвиненої людини — головна ідея Маркса та Енгельса. Уже в своїх ранніх працях Маркс писав про необхідність установлення принципово нового суспільного устрою, який би зробив вихідним моментом розвитку саме людину. Енгельс також у своїх перших творах виступав як послідовний прихильник гуманізму.

У творах періоду формування марксизму, особливо в «Маніфесті Комуністичної партії», Маркс та Енгельс формулюють розуміння історичного процесу як суспільно-політичної діяльності . народних мас, обґрунтовують необхідність заміни капіталізму та переходу до комуністичного суспільства. Тут же дається аналіз шляхів розвитку робітничого класу, його ролі в історії, робиться висновок про необхідність пролетарської революції для соціалістичних перетворень суспільства. У «Маніфесті» сформульовано одне з центральних положень соціально-політичної теорії марксизму — ідея диктатури пролетаріату, намічено контури майбутнього суспільства. 
 

7. Політичні погляди  М. Вебера

  Політична думка сучасного світу продовжує  перебувати під значним впливом  теоретичних розробок видатних вчених, що жили на стику XIX—XX ст., таких як М.Вебер, В. Парето, Г.Моска, Р.Міхельс та інші.

  Німецький соціолог та політолог Макс Вебер (1864—1920) здобув широке визнання у західних країнах як розробник теорії державної бюрократії. Аналізуючи таке суспільне явище, як «державна бюрократія». Вебер дійшов висновку, що бюрократія — це раціональна форма колективної діяльності людей, а капіталізм — це «концентрований вираз раціональності». Якщо в державі функціонує розвинений бюрократичний механізм, відзначав він, то такий механізм має вигляд машини у порівнянні з неме-ханічними видами виробництва.

Велику увагу  в своїй теоретичній діяльності М.Вебер приділяв проблемам влади. Намагаючись типологізувати це суспільно-політичне явище, Вебер дійшов висновку, що в історії розвитку суспільства існувало три типи влади: традиційна, харизматична та раціональна. 

8. Михайло Драгоманов  – представник  українського лібералізму

М.Драгоманов, намагаючись перенести ідею прогресу на український політичний грунт, ототожнює її з ідеєю духовно-морального, економічного та політичного розвитку суспільства. На думку вченого, чим більше розви-дена суспільна організація, тим вищий щабель соціального прогресу може бути досягнутий. Незважаючи на те, що Драгоманов поділяв марксистські ідеї про соціалізм як більш прогресивний лад, що може виникнути лише у промислове розвинутих країнах, а також визнавав твердження Маркса про політику і державу як надбудову над економічним базисом, він позитивно ставився до спенсерівської теорії еволюції як різнобічної диференціації й розвитку людського суспільства.

  Політична програма М.Драгоманова була побудована в основному на п'яти провідних принципах. Це, по-перше, визнання за державою з її політичною системою і конституцією можливості координації соціально-економічного життя, створення конституційно-репрезентативної системи;

по-друге, ідея щодо еволюції існуючої політичної системи як засобу проведення широких політичних реформ; по-третє, визнання вирішального значення ідеї культурництва, тобто думка про те, що визвольна боротьба має вестися лише просвітницькими засобами і культура може стати основною для функціонування майбутньої республіканської держави; по-четверте, європоцентризм, тобто переконання, що історичний процес у Росії має пройти той самий політичний шлях, як і в країнах Західної Європи (вчений називав його парламентсько-земським варіантом, що замінить абсолютистську монархію); по-п'яте, ідея федерації і «громадівського соціалізму» як вирішальної умови перебудови царської імперії на автономічних засадах. 

9. Політичні погляди  Михайла Грушевського

 Розгляд  цього питання треба розпочати з діяльності М.С.Грушевського (1866— 1934), видатного вченого-історика, політолога, публіциста і політичного діяча. Багато своїх праць Грушевський присвятив громадсько-політичній тематиці, охопивши майже всі сторони української політики, суспільного життя й культурного розвитку.

  Витоки  своїх політичних поглядів сам М.Грушевський  визначав у праці «Українська  партія соціалістів-революціонерів та її завдання». У цій праці розкривається  сутність народницького світогляду вченого — ідея пріоритетів інтересів  народу, суспільства над інтересами держави. Цю ідею він відстоював протягом усієї своєї наукової та громадської діяльності. Виходячи із пріоритету ідеї народності, Грушевський звертається до дослідження історії українського народу як окремої етнокультурної одиниці, чому він присвятив десятки років наполегливої праці. Саме дослідження історії українського народу привели вченого до обгрунтування історико-юридичних прав цього народу на самостійність і власну державність.

Досліджуючи проблему, вчений дійшов висновку, що селянство є основою української нації і самим історичним процесом воно навчено дивитися на себе як на єдиного справжнього представника нації, охоронця її традицій та ідеології, що воно є сильним, активним і національне відмінним від селянства Московщини, що Україна взагалі є країна землеробська, мужицька, з мужицькою культурою.

Не тільки ідея народності, але й ідея слов'янської  федерації були тими підвалинами, на яких базувалася вся наукова і  громадська діяльність М.Грушевського. 
 

10. Фундаментальні політичні ідеї Нового часу.

  Політична думка Нового часу формувалася під  знаком ідеології Просвітництва, ідеології  буржуазії — молодого прогресивного класу, який рвався до влади. Виникнувши в XVII ст. в Англії, ідеї Просвітництва поширилися у Франції XVIII ст. та в інших країнах.

  Просвітителі (Д.Локк, Ш.Монтеск'є, Вольтер, Дідро, Ж.-Ж.Руссо  та інші) заперечували феодальну експлуатацію, політичний деспотизм, станові привілеї, відстоювали інтереси широких народних мас. Вихідною для розвитку соціально-політичної думки XVII—XVIII ст. стала ідея «природного права», що була сповнена новим змістом. Під «природними правами» в XVII—XVIII ст. малися на увазі права бути вільними в переконаннях та діях, володіти та розпоряджатися власністю, бути рівними, мати гарантії від свавілля можновладців. Розвинули теорію природного права та суспільного договору англійські мислителі Томас Гоббс (1588—1679) і Джон Локк (1632—1704). В своїх вченнях ці мислителі ставлять приватну власність на перше місце. Приватна власність – це початковий вимір моделі свободи з якої повинна брати початок уся система природного права.

  На  стику XVIII—XIX ст. спостерігається бурхливе піднесення політичної думки в Німеччині, найбільш яскравими представниками якої були І. Кант (1724—1804) та Г. Гегель (1770—1831). І.Кант найбільш повно обгрунтував політичну доктрину лібералізму.

     Виникають ідеї соціалізму(Т.Морр, Т.Кампанелло, М. Мореллі). Представниками  утопічного соціалізму є Фур’є, Оуе, Сімон. Із утопічного соціалізму виходить марксизм. (Маркс і Енгельс). 

11. Особливості політичної думки в Україні в 16-17 ст.

    В  історії суспільно-політичного життя  в Україні XVI-XVII ст. характеризується розвитком прогресивного ідейно-політичного руху, пов’язаного з визвольною боротьбою українського народу. Це був період, коли на зміну бурхливому розквіту прийшов етап занепаду й розпаду, тривалого іноземного поневолення багатьох українських земель.

    Велику  роль у формуванні політичної  свідомості українського народу  відігравали освіта, наука, мистецтво.  Поширенню освіти сприяли братські школи. Саме вони стали основою створення Киево-Могилянської академії. Ця установа стала першим вищим закладом на східнослов’янських землях.

  Надзвичайно велика роль у житті українського народу, в його боротьбі за волю, за незалежну й суверенну державу належить козацтву. Саме в його контексті стало можливе створення Конституції Пилипа Орлика 1710 року. Незважаючи на те, що ця Конституція в життя не була втілена, вона має велике значення як документ, котрий вперше в історії України де-юре зафіксував принципи, покладені в основу державно-політичного устрою. Вперше українська державна ідея знайшла втілення в юридичному документі, де було визначено, які саме і в якому порядку мають бути здійснені державні реформи в Україні. Важливе місце в Конституції Пилипа Орлика посіла проблема взаємин між гетьманом і народом.