5.  Лібералізм та неолібералізм як пол. течі сучасності

З допомогою  ліберальної ідеології «третій  стан» боровся із захисниками феодальних порядків. Клас промисловців та торговців, що народжувався, мав велику потребу в економічній свободі, у представницьких установах, які не залежали б від свавілля монархів. Буржуазія намагалася захистити свої доходи від надмірно , високих податків та прямих конфіскацій. Ідеологія лібералізму була спрямована на створення необхідних соціально-політичних передумов для інтенсивного розвитку капіталізму. Соціальному лібералізму або неолібералізму, що прийшов на зміну класичному варіанту, були вже притаманні ідеї посилення  ролі державних органів у суспільному житті, створення «держави загального добробуту». Така держава мала б запобігати соціальним конфліктам, допомагати найбільш знедоленим верствам суспільства, активно втручаючись в економічне життя через податки, бюджет, планування. У сфері економічної політики прихильники неолібералізму обстоювали необхідність збереження змішаної економіки, рівноправності різних форм власності, життєздатність яких мав визначити ринок. Розвиток ринку та його механізмів передбачалося, здійснювати під контролем держави, на яку покладалася відповідальність за підвищення ефективності економіки, а також основна відповідальність за вирішення завдань соціальної політики, здійснення демократичних перетворень у суспільстві. Основною ідеєю «соціального лібералізму» в політичній сфері була ідея «плюралістичної демократії», спрямованої на врахування інтересів усіх верств суспільства, їх участь у політичному житті, здійснення таких принципів, як поділ влади, прийняття рішень у всіх представницьких органах на підставі демократичних норм, в обстановці відкритості.

6. Соціалізм як політ течія

Існує декілька соціаліс-х, пол-х концепцій.Марксистьська  соц.політ думка. ЇЇ основна ідея полягає в тому, що в рез-ті внутр. Розвитку соціалізму будуть зруйновані рамки класових та націон. Відно-

Син. Створ-ся умови для розкріпачення людини.Але  просування до звільнення людини здійсн-ся через класову боротьду та революцію, через установл. Влади робітничого  класу.Соц-демокр, концепції соціаліз

Практична діяльність прихильників концепцій розгортається на основі соц-політ теорії демократ соціалізму. Велику увагу прид-сявтілення у життя принципів екон. Політ та соц. демократії, сформул, в декларації Соцінтерну.

Автори декларацій виходять з того, що тільки в рез-ті розвитку міжнар-ого співробітництва можливе успішне здійснення концепцій демокр. соціалізму. Ліворадикальні концепції соціалізму.Ліворадикалізм под-ся на 3 течії:

Анархізм,троцькізм  та екологічний соціалізм. Зараз  найбільший вплив з ліворадикальних течій має еколог. Соціалізм. Його прихильники висунули свою модель сусп-ва, у якому припин-ся зростання економіки, скор-ся зайве вир-во та зайве споживання. Прихильники течії виступають проти тих моделей ек-ого розвитку, які ставлять під загрозу ек-не майбутнє

7. Концепція екологічного  соціалізму

впливова  соціально-політична течія, що сформувалася на Заході на початку 80-х років. Конкретно-історичною основою його виникнення стали негативні наслідки НТР, глобальні проблеми сучасної екології. Загроза ядерної катастрофи, екологічна криза, голод мільйонів людей у країнах, що розвиваються, енергетична криза, масове безробіття породили протести широкої громадськості, сприяли розвиткові масових демократичних рухів, спрямованих на вирішення глобальних проблем екології.

8. Фашизм та неофашизм

фашизм —  це войовничий антидемократизм, расизм і шовінізм, що доведені до істерії, звеличення тоталітарної держави. Характерною рисою ідеології фашизму було «вчення» про арійську вищу расу й концепція нації як вищої й вічної реальності, яка базується на спільності крові. Фашисти всі нації ділили на вищі й нижчі, уважаючи, що вищі нації повинні панувати над нижчими й нещадно подавляти будь-які спроби їхнього опору. Уся економічна і соціальна система фашизму базувалася на пануванні монополістичного капіталу під жорстким контролем держави. Фашизм виступав за інтеграцію всіх верств населення в расове або корпоративне суспільство, в якому трудящим належала роль «виробничого капіталу». Під час панування фашистів було заборонено страйки, а створені ними «профспілки» стали засобом контролю над робітниками. 

9. Правий і лівий екстремізм як сучасна ідеол-огія і політика.

Екстремізм — це схильність у політиці та ідеології до крайніх поглядів і дій. Як свідчить сус-на практика, екстремізм можуть породжувати різноманітні чинники: соці-но-ек-ні кризи, різкий спад життєво-го рівня основної маси населення, тоталітарний та авторитарний хар-р існуючих режимів, жорстоке придушення владою опозиції, переслідування інак-омислячих, нац-ний гніт. Слід зазначити, що в по-літичному плані екстремізм намагається підірвати дієвість сус-них структур та інститутів, що функ-ціонують, за допомогою силових методів. З цією метою екстремісти організовують заворушення, провокують страйки, вдаються до терористичних актів. Представники цієї політичної течії виступа-ють проти будь-яких компромісів, переговорів та угод, пов'язаних із взаємними поступками.

У політичній течії екстремізм традиційно поділяє-ться на лівий та правий. Як свідчить політична практика, ліві екстремісти у своїх поглядах зверта-ються, як правило, до ідей марксизму-ленінізму та інших лівих течій (анархізм, лівий радикалізм), проголошуючи себе найпослідовнішими борцями «за справу пролетаріату», «трудящих мас» і т.п. Представники лівого екстремізму таврують капіта-лізм за соц-ну нерівність, пригнічення особистості, експлуатацію, а соціалістичне сус-во вони підда-ють критиці за бюрократизацію, за зраду принци-пів класової боротьби.

На противагу  лівим, праві екстремісти викривають вади буржуазного сус-ва з украй консервативних позицій, тавруючи його за «занепад» моралі, нар-команію, егоїзм, споживацькі настрої, засилля «ма-сової культури», відсутність «порядку». Найбільш послідовним правоекстремістським політичним ру-хом є фашизм, що виник в обстановці революційн-их процесів, які охопили країни Західної Європи після Першої світової війни і перемоги революції в Росії.

Масовою базою  правого та лівого екстремізму, як раніше, так і зараз, слугують дрібнобуржуазні  й маргинальні верстви, а також  частина інтелігенції, окремі групи військових, частина студентства, на-ціоналістичні й релігійні рухи, які конфліктують з владою.

Екстремізм  і основна форма його вияву  — терор-изм, у тому числі й  міжнародний, набув останнім часом  значного поширення на території багатьох країн світу. Деструктивні сили правого та лівого гатунку й націоналістичного хар-ру, використову-ючи помилки та прорахунки, здійсненні демокра-тизації сус-ва, виступають проти існуючих держа-вних інститутів, сус-но-політичного устрою, нор-мальних міжнац-них відносин, роздмухують і про-вокують конфлікти на політичному, нац-ому та ре-лігійному грунті, висувають ультимативні вимоги, які взагалі не можна виконати. Правий та лівий ек-стремізм у будь-яких формах, як свідчить політич-на практика, несе горе й страждання народам, ро-бить їх заручниками вузькогрупових інтересів пев-них політичних сил. 

11.Ідеалогія:анархизм

Він виник  майже два століття тому. Для нього  характерні два провідні напрямки: анархо-індивідуалізм і анархо-комунізм. Основні ідеї анархо-індивідуалізму були сформульовані в XIX ст. французьким філософом П. Ж. Прудоном. Ці ідеї зводилися до того, що нове суспільство має базуватися на пріоритеті особистості, на егоїзмі. Оскільки держава й особистість несумісні, анархо-індивідуалізм виступав проти держави, проти. будь-якої централізованої влади. Майбутнє суспільство уявлялося анархо-індивідуалістам як суспільство обміну послугами, між  дрібними власниками, в якому немає антагонізму класів та насильства, досягнуто «взаємної угоди». Це вчення, яке Прудон назвав «теорією взаємності», розцінювалося марксизмом як одна з форм дрібнобуржуазного утопізму, оскільки в новому суспільстві робітничий клас повинен укласти з буржуазією «взаємну угоду». 
 

ТЕМА  № 10

1. Політичні погляди  Платона і Аристотеля

Справжньою  вершиною політичної думки Стародавнього  світу є політична філософія  Стародавньої Греції. Різні соціально-політичні  вчення, що виникли тут, містять у  собі, як у зародку, майже всі пізніші  теорії. Цьому сприяв особливий устрій Греції. Йдеться про поліси — держави, що являли собою общини вільних громадян. В цих полісах йде класова диференціація, виникають багаті та бідні прошарки. Йде шалена боротьба за владу, з’являються реалістичні концепції влади.

     Погляди рабовласницької аристократії виражав Платон (427—347 рр. до н.е.). Платон мріяв про ідеальну державу. Він написав спеціальний твір - «Держава». Політичний ідеал Платона — аристократичний державний устрій, «влада кращих». Він виступає з різкою критикою рабовласницької демократії, з ненавистю ставиться до тиранії, олігархії (влади багатих), тимократії (влади військових). Усім цим формам організації влади протиставляє власний проект досконалої держави й правління.

   Основна суть платонівської держави — справедливість, що полягає у ретельному виконанні кожним членом суспільства своїх обов'язків. Останні визначаються природними нахилами людини. На чолі такої держави стоять філософи, які на основі вічних ідей мудро керують суспільством.

   Величезну роль в історії політичної думки  відіграв інший античний мислитель Аристотель (384—322 рр. до н.е.). Аристотель розглядав державу як форму спілкування громадян. Людина, на його думку, є істотою політичною, і вона може себе реалізувати тільки в суспільстві і через суспільство. Держава, стверджував Аристотель, виникла не через угоду між людьми, а природним шляхом — із сім'ї. Мета створення держави полягає не тільки в тому, щоб вирішувати економічні та політичні питання, а й у тому, щоб не дозволяти людям чинити несправедливість, допомагати їм задовольняти потреби. Служіння спільному благу було для Аристотеля критерієм правильності державної форми, а найкращою формою держави він вважав політею (правління більшості в інтересах усіх). 

12.   Політична думка в Україні кінця 19 - початку 20 ст.

   Цей етап розвитку соціально-політичної думки в Україні пов'язаний з постаттю відомого вченого та політичного діяча М. Драгоманова. М.Драгоманов звертається до здобутків тогочасної західноєвропейської науки, до ідеї суспільно-культурного прогресу і діалектики, що посідала центральне місце в найбільш поширених тоді суспільно-політичних програмах і соціально-філософських теоріях. Драгоманов поділяв марксистські ідеї про соціалізм як більш прогресивний лад і позитивно ставився до спенсерівської теорії еволюції. Політична програма М.Драгоманова була побудована в основному на п'яти провідних принципах:

1. визнання  за державою можливості координації  соціально-економічного життя

2. ідея щодо  еволюції існуючої політичної  системи 

3.визнання  вирішального значення ідеї культурництва

4.європоцентризм

5.ідея федерації 

Провідну  роль в розвитку укр. політ. думки  належить М.С.Грушевському (1866— 1934), видатному  вченому-історику, політологу, публіцисту і політичному діячу. Він проголошував ідею пріоритетів інтересів народу, суспільства над інтересами держави. Досліджуючи історію України вчений дійшов висновку, що основа укр. народу – селяни, а головна його мета – земля і воля. Проте Грушевський стояв на засадах федирації, розглядаючи її не як втрату волі, а як шлях до нових можливостей розвитку.

  Відомим українським політичним мислителем і політичним діячем консервативного напрямку був ВЛипинський (1882—1931). Українська держава у майбутньому, на думку Липинського, має бути незалежною монархією спадкового характеру з обов'язковою передачею успадкованої гетьманської влади. Політична програма В.Липинського базувалася на: 1) гарантія недоторканості особи; 2) забезпечення права приватної власності на землю; 3) проведення аграрної реформи; 4) об'єднання всіх українських земель, а в зовнішній політиці — союз із Росією і Білорусією.

  Особливу  роль у розвитку української  політичної думки відіграли націоналістичні  ідеї Д. Ткачука, Д. Донцова  та М. Міхновського. 
2. Політичні погляди Макіавеллі. Макіавелізм як політична доктрина

  Великим і оригінальним мислителем, політичним письменником епохи Відродження був Нікколо Макіавеллі (1469—1527). Він залишив цілий ряд творів, які дуже високо піднесли його в історії політичної думки. Серед цих творів найбільш значні «Монарх», «Роздуми на першу декаду Тіта Лівія», «Історія Флоренції» тощо. Розглядаючи політику як автономну галузь людської діяльності, Н.Макіавеллі зазначав, що вона має свої цілі й закони, які не залежать не лише від релігії, а й від моралі. На його думку політика має:

1.пояснити  минуле

2.керувати сучасним

3.прогнозувати  майбутнє

Він також  вважав, що історія залежить від  двох факторів:

1.фортуна  (доля)

2.фірті (енергія).

Макіавеллі  відстоював людину борця, людину, яка  творить себе, навколишнє середовище. Політика у своїй діяльності має  опиратися на знання людської природи, а людська природа не завжди позитивна їй притаманні і негативні риси. Головним критерієм політичної діяльності, метою якої е зміцнення держави, виступає користь і успішність у досягненні поставлених завдань. Тому добре все те, що сприяє зміцненню держави, політичного результату можна досягати будь-якими засобами, в тому числі обманом і відкритим насиллям. Така політика згодом дістала назву макіавеллізму.