Шпаргалка по "Политологии"

Політична партія — це організація, що об’єднує на добровільній основі найактивніших представників тих чи інших класів, соціальних верств та груп. Основним призначенням партії є політична освіта мас та надання цілеспрямованого й організованого характеру діям цих мас для захисту власних інтересів.

Процес становлення  політичних партій як необхідних і впливових елементів політичної структури суспільства створює реальні можливості залучення до політики все більш широких верств населення. Ефективність функціонування партій визначає можливість їх реального впливу на політичну владу в державі.

Відомий німецький політолог М. Вебер виділяв три періоди в розвитку партій як суб’єктів політичної діяльності: у XVI—XVII ст. в Європі — це аристократичні групи, що об’єднували невелику кількість представників політичної еліти; у XVIII—XIX ст. — це вже політичні клуби, що орієнтувалися на залучення до активної політичної діяльності людей, впливових не тільки в політиці, а й в інших життєво важливих сферах суспільного життя; у ХІХ—ХХ ст. формуються сучасні масові партії. 

2.Основны  ознаки ты ф-ції  політ.партій

Політична партія — це організація, що об'єднує на добровільній основі найбільш активних представників тих чи інших класів, соціальних верств і гуртів. Політичні партії, як правило, мають свою програму, систему цілей, які вони активно пропагують та захищають, більш-менш розгалужену організаційну структуру, покладають на своїх членів певні обов'язки та встановлюють норми поведінки. Це дає змогу партіям бути могутнім чинником  підвищення рівня організованості політичного життя. Зміст і сутність політичних партій розкриваються через їх класифікацію. Виходячи з природи соціальної бази, можна виділити партії, що  виражають інтереси:

1) окремих  класів 

2) окремих  соціальних верств та гуртів;

3) кількох  класів та соціальних  гуртів 

3 ідеологічного  погляду розрізняють: 

1) ідейно-політичні  або світоглядні партії;

2) прагматичні  або партії виборчої кампанії.

За принципами організації розрізняють:

1. кадрові партії;

2) масові  партії 

3) партії, що  будуються на чітких, формально  визначених принципах членства 4) партії, в яких відсутній інститут офіційного членства;

5) парламентські  партії.

До основних функцій політичних партій у суспільстві  належать: представництво соціальних інтересів, соціальна інтеграція, політична  соціалізація, створення ідеологічних доктрин, боротьба за державну владу й участь в її здійсненні, розробка політичного курсу, формування громадської думки тощо. Надзвичайно важливою проблемою сьогоднішнього життя всіх країн світу є співвідношення однопартійності та багатопартійності. суспільства.

3. Типи політичних партій.

Політична партія — це організація, що об’єднує на добровільній основі найбільш активних представників тих чи інших класів, соціальних верств і гуртів.

Зміст і сутність політичних партій розкриваються через  їх класифікацію. В основу такої  класифікації можуть бути покладені різні критерії: соціальна база, ідеологічна спрямованість, принципи організації та ряд інших. Виходячи з природи соціальної бази, можна виділити партії, що виражають інтереси: 1) окремих класів (наприклад, буржуазні, пролетарські, селянські тощо); 2) окремих соціальних верств та гуртів (наприклад, інтелігенції, дрібної буржуазії); 3) кількох класів та соціальних гуртів (наприклад, політичні партії, що виникають на основі соціально-визвольних рухів).

З ідеологічного  погляду розрізняють: 1) ідейно-політичні або світоглядні партії, які у своїй діяльності керуються певними ідеологічними принципами; 2) прагматичні або партії виборчої кампанії, які не мають певних ідеологічних програм і беруть собі за мету мобілізацію більшої частини електорату для перемоги на виборах.

За принципами організації розрізняють: 1) кадрові партії, що об’єднують у своїх лавах невелику кількість професійних політиків та спираються на фінансову підтримку привілейованих верств суспільства; 2) масові партії, що орієнтуються на залучення до своїх лав якнайбільшої кількості членів з метою забезпечення за допомогою членських внесків фінансової підтримки своєї діяльності; 3) партії, що будуються на чітких, формально визначених принципах членства (статут, форми та умови вступу до партії, партійна дисципліна тощо); 4) партії, в яких відсутній інститут офіційного членства, а належність до партії виявляється, наприклад, через голосування за її кандидатів на виборах; 5) парламентські партії. 

4. Багатопартійність як необхідна умова становлення демократичного процесу.

Надзвичайно важливою проблемою сьогоднішнього життя всіх країн світу є співвідношення однопартійності та багатопартійності. Політичний досвід свідчить: однопартійність  притаманна, як правило, політичному життю суспільства, де відсутня розвинута соціально-класова структура, функціонує відстала економіка, наявний низький рівень політичної культури більшості населення, а демократія знаходиться у зародковому стані.

Ось чому в  сучасному світі у більшості  держав функціонують багатопартійні політичні системи, бо саме вони є важливою умовою демократизації всіх сторін життя суспільства. Це найбільш розвинена форма політичного плюралізму, який віддзеркалює багатоманітність інтересів класів, соціальних гуртів та спільнот, що виявляються в політичній сфері. 
 

5. Відмінність політичних  партій від груп  інтересів, суспільних  організацій, груп  тиску тощо.

Політична партія – це організація , що об’єднує на добровільній основі найактивніших представників  тих чи інших класів, соціальних верств та груп.Основне призначення -політична освіта мас та надання цілеспрямованого й організованого характеру діям цих мас для захисту власних інтересів. Головна мета діяльності- захист соціально- політичних інтересів певних груп населення.Існування та функціонування суспільно- політичних об’єднань- характерна ознака будь-якого демократичного суспільства. Діяльність суспільних організацій та рухів, на відміну від державних інститутів , характеризується тим , що ці організації  і рухи не мають жодних владних повноважень; відрізняються і від політичних партій , бо не мають на меті оволодіння державною владою.Суспільні організації – масові об’єднання громадян для здійснення цілей , які сягають у далеку перспективу.

6. Партійні системи з домінуючої та єдиною партією

Система с  доминирующей и единственной партии вводилась только коммунистами и фашистами. Особенности: наличие анти системных партий и оппозиций; характерно центральное положение доминирующей партий; поляризация – результат идеала размежевания; атомизированая система; система ограниченного или умеренного плюрализма; система с зафиксированным законом определенной партии.  

7. Багатопартійна система. Принцип взаемовідносин між партіями. Закон Дюверже.

Ось чому в  сучасному світі в більшості  держав функціонують багатопартінні політичні системи, бо саме такі є важливою умовою демократизації всіх сторін життя суспільства. Це найбільш розвинена форма політичного плюралізму, який віддзеркалює багатоманітність інтересів класів, соціальних груп та спільнот, ще виявляються в політичній сфері.

8. Двопартійна  система:

а)жесткая  – все депутаты голосуют одинакаво  б)гибкая – депутаты голосуют как  хотят. 1)совершеная – основные партии на выборах получают более 80% голосов 2)несовершеная - основные партии на выборах получают менее 80% голосов и вынуждены идти на союзы.

11.. Політичні партії лівої орієнтації

(Прогресивные  социалисты, Компартия, Социалистическая, Селянская). Цели: Возобновление админ-команд  методов управления экономикой  как это было при союзе; преостановление приватизации, частичная реприватизация и национализация; запрет на частную собственость и прежде всего на землю; Выступают за востановление СССР; Вхождение в СНГ; Отказ от сотрудничества с международными орг.; Предоставление равного статуса рус.яз. как и укр. яз.  

 9 .Політичні партії правої та правоцентриської орієнтації

Цели: построение независимого демократического гос-ва.; ускорение экономических реформ с акцентом на соц. защищеность населения; соединить принципы либерализма  в экономике с идеалами и елементами соц. защищености в консерватизме; реформирование  экономики с реформ в налоговой и бюджетных сферах. Методи достижения цели: а)национал-демократы: выступают за постепенные изменения, на первом месте демократические идеалы. б)национал-радикалы: выступают за радикальные изменеия, на первом месте национальные интересы. ( а)КОН, правые, УНА, ОУН, Укр. национал-социалист. партия. б) Правоценристы, Рух, ДПУ, Укр. республиканская партия, Хрестьянская, Либерально демократическая партия Укр.) 

10.  Політичні партії  центриської спрямованості

Стремятся избежать пол. крайностей левизны и национализма (Аграрная,НДП, Либеральная партия Укр. Социал демократы, Зеленые, Реформы  и порядок). Цели: Социальная защита и гос. обеспечение; Интернацианализм; Здоровый прагматизм по отношению участие Укр. в международных орг.; Отстаивание права собственности как первейшего и главнейшего условия деловой инициативы; Всяческая поддержка отечественого производителя.

12. Функції і методи  груп тиску.

Fії: а)офіційне представництво б)розширення конфліктів в сусп. в)співробітництво активних громадян в пол. житті г)связующее звено между пол. и гражданами. Методи:а)воздействие на власть открытое и скрытое (закрытое) б)воздействие на партию стоящую у власти в)воздействие на общественное мнение

Групи тиску  – організації, які створені для  захисту інтересів та що тиснуть  на органи держ. влади з метою  домогтися від них рішень, що відповідають цим інтересам. Влада для них  не самоціль, як для політ. партій. Функції: 1) це поєднуюче звено між політикою і народом; 2) сприяння активізації громадян в політ. житті; 3) засіб вирішення конфліктів; 4) функція офіційного представництва. Відкритий тиск – у вигляді інформування, концентрування, погроз чи шантажу. Зкритий тиск – використання особистих відносин. Організації, що здійснюють тиск, наз. ломбі. Типи тиску: тиск на владу; впливання на партії, що стоять у влади; впливання на суспільну думку ( страйки). 

13. Типи груп тиску. 

а)по принадлежности:кадровые,масовые,частные,общественные б)по установленым целям:группы интересов(материальные),группы предпринимателей, общество защиты прав потребителей, группы идей: конфессиональные, идеологические, группы по положению (молодежные, женские и т.д.), филосовские и пол.клубы

Групи тиску  – організації, які створені для захисту інтересів та що тиснуть на органи держ. влади з метою домогтися від них рішень, що відповідають цим інтересам. Влада для них не самоціль, як для політ. партій. Типи груп тиску: 1) групи інтересів – свідоме об’єднання людей на грунті спільності потреб та інтересів, що прагне здійснювати вплив на владу заради відображення своїх інтересів; 2) групи ідей ( конфесійні – захищають суспільно-церковне та політ. інтереси; ідеологічні; групи по статусу – молодіжні організації, жіночі рухи; філософські та політ. клуби і т.д.

15. Партійні системи.

Надзвичайно важливою проблемою сьогоднішнього політичного життя всіх країн  світу є співвідношення однопартійності  та багатопартійності. Політичний досвід свідчить: однопартійність притаманна, як правило, політичному життю суспільства, де бракує розвинутої соціально-класової структури, функціонує відстала економіка, спостерігається низький рівень політичної культури більшості населення, а демократія перебуває в зародковому стані.

Як показала політична практика, головною вадою однопартійності є гальмування економічного й соціального розвитку суспільства.

Ось чому в  сучасному світі в більшості  держав функціонують багатопартійні політичні  системи, бо саме такі є важливою умовою демократизації всіх сторін життя суспільства. Це найбільш розвинена форма політичного плюралізму, який віддзеркалює багатоманітність інтересів класів, соціальних груп та спільнот, що виявляються в політичній сфері.

Тема 7.

1-2. Сутність та структура політичної культури

Політична культура — це специфічний, історично і класове зумовлений продукт життєдіяльності людей, їхньої політичної творчості, що відображає процес освоєння класами, націями, іншими соціальними спільностями й індивідами політичних відносин. Через відтворення, передачу з покоління в покоління та засвоєння попереднього політичного досвіду політична культура виступає у суспільстві як засіб діяльності людей у сфері політики для реалізації своїх класових, національних та групових інтересів. У загальному розумінні політична культура— це культура політичного мислення і політичної діяльності, ступінь цивілізованості характеру і способів функціонування політичних інститутів, організації всього політичного життя у суспільстві. Термін “політична культура” має багато тлумачень: система переконань, вірувань та почуттів, які надають порядок і значущість політичному процесу і забезпечують прийняття основоположних правил, що спрямовують поведінку в політичній системі; система переконань про моделі політичної поведінки і політичні інститути; модель орієнтації і поведінки в політиці; сукупність позицій, цінностей і зразків поведінки, що торкаються взаємовідносин влади і громадян; ідеологічне, надбудовне явище, особливий різновид культури, якість, спосіб духовно-практичної діяльності і відносин, що забезпечують відбиття, закріплення й реалізацію докорінних класових і суспільних інтересів тощо. Ось чому політичну культуру можна визначити як зумовлений попереднім політичним досвідом певний рівень політичної свідомості людей у суспільстві, їхнє вміння використовувати набуті політичні знання в практичній діяльності, а також способи політичних дій і політичної поведінки індивідів або суспільних груп. Політична культура знаходить свій вияв у діяльності держави, політичних партій, політичних рухів, суспільних організацій, трудових колективів, окремих громадян, у демократії, конституції, в системі правових норм, у ставленні до них громадян держави.