Шпаргалка по "Политологии"

роль: є умовою вир-ва, виступає результатом вир-ва, визначає характер і

кількісний рівень споживання. Кларк стверджу, що розподіл НД регулюється

сусп.  законом згідно якого кожному  фактору належить та частина

багатства, яку цей фактор створює. На характер розподілу факторів вир-ва

впливає 3 групи чинників: закони, що регулюють розвиток продуктивних

сил; 2.Економічні закони функціонування ринку. 3. Економічна роль

держави. Існують така принципи розподілу  доходів: зрівняльний, ринковий,

за накопиченим майном і за прівелеями.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

30. Розподільчі  відносини та їх місце у  відтворювальному процесі. 

Теорія розподілу була започаткована  Д.Рікардо. Він вважав, що визначення

доходів, що регулюють розподіл продукту між класами є основним завданням

політекономії. Розподільчі відносини, в основному, розглядаються через

призму розподілу НД. Об’єктами  розподілу можуть бути: ресурси, капітал,

прибуток, зарплата, виробничий та інтелектуальний  потенціал. З т з

об’єктів розрізняють: розподіл факторів виробництва, розподіл продуктів,

розподіл доходів. Суб’єкти розподілу: фіз особа або домогосподарство,

фірма або підприємство, держава. Розподіл  у відтворенні виконує трояку

роль: є умовою вир-ва, виступає результатом вир-ва, визначає характер і

кількісний рівень споживання. Кларк стверджу, що розподіл НД регулюється

сусп.  законом згідно якого кожному  фактору належить та частина

багатства, яку цей фактор створює. На характер розподілу факторів вир-ва

впливає 3 групи чинників: закони, що регулюють розвиток продуктивних

сил; 2.Економічні закони функціонування ринку. 3. Економічна роль

держави. Існують така принципи розподілу  доходів: зрівняльний, ринковий,

за накопиченим майном і за прівелеями.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

20.Витрати підприємства на виробництво являють собою важливий елемент відтворювального процесу первинної ланки і відтворюють у собі витрати підприємства на всі спожиті ресурси на виробництво продукції.

   По-друге, на рівні підприємства  одночасно існує два підходи  до визначення витрат виробництва:  бухгалтерський та економічний.  В економічних дослідженнях особливу  цінність мають економічні витрати,  а в господарській практиці  — бухгалтерські витрати. Саме  бухгалтерські витрати законодавчо  закріплені в законах про податок  на прибуток підприємств.

   При з’ясуванні сутності  витрат слід пам’ятати, що  їх існування в економіці зумовлено  рідкістю ресурсів і можливістю  їх альтернативного використання. Якщо для виробництва деякого  конкретного товару використано  певні ресурси, то це означає,  що їх застосування вже неможливе  для виробництва якогось іншого  товару. Витрати в економіці пов’язані  з відмовою від можливості  виробництва альтернативних товарів  і послуг. Отже, витрати, які слід  ураховувати при прийнятті економічних  рішень, — це завжди альтернативні  витрати, тобто альтернативна  вартість (цінність) ресурсів при  найдоцільнішому, альтернативному  варіанті їх застосування. Для  кращого розуміння цього положення  слід звернутися до теми 2, де  розглядається проблема виробничих  можливостей. Витрати на оплату  ресурсів здійснюються в грошовій  формі і часто називаються  економічними витратами.

   Економічні витрати —  це ті виплати, які підприємство  повинне зробити, або ті доходи, які підприємство повинно забезпечити  постачальнику ресурсів для того, щоб відволікти ці ресурси  від використання в альтернативних  виробництвах.

   Виходячи з цього визначення  категорія витрат виробництва,  або економічних витрат, належить  до мікроекономічного рівня, хоча  й не виключений вплив на  неї з боку макроекономічних  структур.

  Виплати фірми, пов’язані  з виробництвом продукції або  наданням послуг, можуть бути  або зовнішніми, або внутрішніми.

   Зовнішні витрати являють  собою плату постачальникам ресурсів (праці, сировини, енергії і т.  д.), які не є власністю даного  підприємства. Але підприємство  може використовувати ресурси,  що належать до його власності.

   Використання будь-якого  ресурсу пов’язано з певними  витратами, незалежно від того, кому він належить, і власні  ресурси підприємства хоча й  не оплачуються, але чогось  коштують. Виходячи з логіки економічної  доцільності власні ресурси теж  підкоряються загальним закономірностям  альтернативності використання  ресурсів.

   Витрати на власний і  самостійно використаний ресурс  є внутрішніми витратами.

Економічні витрати — це сума зовнішніх і внутрішніх платежів, включаючи в останні і нормальний прибуток, необхідних для того, щоб  залучити і утримати ресурси в  межах даного напряму діяльності.

   Постійні і змінні витрати.  Виробництво потребує не тільки  праці, землі і капіталу, але  також і часу. Трубопроводи не  можна збудувати за одну ніч.  Щоб пояснити роль часу у  виробництві і для витрат, треба розрізняти три різних часових періоди. Ми визначаємо миттєвий період як проміжок часу, який настільки короткий, що виробництво залишається сталим. Короткостроковий період означає час, протягом якого підприємства можуть пристосувати виробництво шляхом переміни змінних факторів, таких як матеріали і праця, але не можуть змінити сталі фактори, такі як основний капітал.

   Довгостроковий період —  це проміжок часу, достатній для  того, щоб усі фактори виробництва,  у тому числі й основний  капітал пристосувати до потреб  ринку протягом цього періоду.

   В економічній теорії  короткостроковий період використовують  для визначення постійних, змінних  і граничних витрат.

   Постійні витрати (ПВ) —  це витрати, величина яких не  залежить від зміни обсягу  продукції. Які витрати підприємств  є постійними? Такі як орендна  плата, амортизація основного  капіталу, страхові внески, утримання  управлінського персоналу. Постійні  витрати виплачують навіть тоді, коли продукцію взагалі не  виробляють.

   Змінні витрати (ЗВ) —  це витрати, величина яких у  короткостроковому періоді змінюється  залежно від зміни обсягу продукції.  Вони складаються з витрат  на сировину, заробітну плату,  пальне, тобто містять усі витрати,  які не належать до постійних.

    Постійні і змінні  витрати у сукупності становлять  валові витрати (ВВ).

   За означенням завжди  ВВ = ПВ + ЗВ.

Прибуток підприємства в загальному розумінні являє собою частину  вартості прибуткового продукту, створеного працею, і є складовою частиною доходу підприємства. Всі підприємства здають замовнику готові об'єкти або  реалізують продукцію, відшкодовують  витрати на виробництво, купують  основні виробничі фонди і  нормовані обігові засоби, та для  нормальної діяльності вони мають отримувати, крім того, ще й певний прибуток.

 Таким чином, прибуток —  це частина виручки, що залишається  після відшкодування всіх витрат  на виробничу і комерційну  діяльність підприємства.

 Прибуток є основним фінансовим  джерелом розвитку підприємства, науково-технічного вдосконалення  його матеріальної бази і продукції,  всіх форм інвестування. Він слугує  джерелом сплати податків. З урахуванням  значення прибутку вся діяльність  підприємства спрямована на його  зростання. Тобто прибуток, як  економічна категорія відбиває  дохід, який створений в процесі  ма

теріального виробництва в процесі підприємницької діяльності.

 

 

 

 

21. Термін  «капітал підприємства» повинен  асоціюватися з терміном «капітал  капіталістичного підприємства».

Капітал капіталістичного підприємства — це засоби вироб¬ництва, інше майно та цінності, які обслуговують процес виробництва, а також просте і розширене відтворення підприємства.

Хоч би яка була суспільна форма  процесу виробництва на під¬приємстві, він у всякому разі має бути безперервним протягом досить тривалого періоду, тобто повинен періодично знов і знов пробігати одні й ті самі стадії. Тому всякий процес виробництва на підприємстві, який розглядається в постійному зв’язку і безперервному потоці свого відновлення, є водночас процесом відтворення.

Розглядаючи процеси кругообігу і  обороту капіталу, ми маємо на увазі  наявність таких умов:

1) підприємство виробляє предмети  споживання, наприклад хліб, тому  його продукція реалізується  на ринку споживчих товарів;

2) продукція підприємства користується  попитом, тому воно має можливість  щороку нарощувати обсяги виробництва  і реалізації;

3) у галузі відсутні монополії  й олігополії, тому діє принцип  ринку чистої (досконалої) конкуренції;

4) продукція реалізується господарством  за готівку, а не в кредит;

5) на ринку ресурсів завжди  пропонується достатня кількість  ресурсів, необхідна для здійснення  на підприємстві простого і  розширеного відтворення;

6) у тривалому періоді підприємство  орієнтується на одержання нормального  прибутку.

Кругообіг капіталу — це безперервний рух капіталу, у процесі якого  він послідовно проходить три  стадії, набуває на кожній з них  певної функціональної форми і повертається до своєї вихідної форми — грошової.

     Капітал починає свій  рух із грошової форми. Грошовий  капітал Г використовується на  купівлю засобів виробництва  Зв і робочої сили Рс, які поєднуються в процесі виробництва В і створюють новий товар Т, після реалізації якого капіталіст одержує його вартість у грошовій формі Г¢.

У процесі кругообігу капітал проходить  три стадії.

Перша стадія: Г — Т (Рс + Зв) — купівля на ринку засобів виробництва і робочої сили (стадія обігу).

Друга стадія: ...В...Т¢ — стадія виробництва, на якій створюються нові товари. Літера В означає процес виробництва, а літера Т¢ — обсяг товару з такими витратами, що можна одержати прибуток.

Третя стадія кругообігу: Т¢ — Г¢ — стадія реалізації виробленої продукції, тобто товарного капіталу, на конкурентному ринку.

Оборот капіталу — це кругообіг  капіталу, узятий не як окремий акт, а як процес, що безперервно повторюється. Оскільки капітал проходить у  своєму русі сферу виробниц¬тва і сферу обігу, то його час обороту складається з часу вироб¬ництва і часу обігу.

Час виробництва — це той час, протягом якого капітал перебуває  у сфері виробництва. Його найважливішою  частиною є робочий період, тобто  кількість робочих днів, яка витрачається на виробництво готового продукту, коли предмети праці підлягають безпосередній  обробці. Робочий період залежить від  характеру галузі виробництва, рівня  техніки на тому чи іншому підприємстві та інших умов.

  

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

22. Позичковий  капітал - це певна сума вільних  грошей, які надаються їх власником  у тимчасове користування  іншій   особі  (підприємцю)  з  метою  отримання процента.

Позичковий капітал або капітал, що приносить проценти, як і торговельний, виник задовго до капіталізму, ще у рабовласницькому суспільстві  у вигляді лихварського капіталу. Він, як і купецький капітал, відіграв. значну роль у руйнуванні феодалізму й становленні капіталізму. Проте  в умовах сучасної ринкової системи  позичковий капітал втратив свою самостійність й існує як відокремлена частина промислового капіталу.

В силу яких причин відбувається така відокремленість? Об'єктивна необхідність появи особливої групи підприємців, що виконують специфічні функції  перетворення грошей в капітал, диктується самою природою капіталу як самозростаючої вартості. Річ у тім, що в процесі кругообороту й обороту капіталу утворюються тимчасово вільні грошові кошти, які не можуть в кожний даний момент бути використані як капітал.

Джерелом таких коштів, по-перше, е амортизація основного капіталу, яка накопичується у вигляді  амортизаційного фонду і є  тимчасово вільною до повного  зносу основного капіталу. По-друге, тимчасове вивільнення грошових коштів відбувається і в результаті незбігу часу реалізації готової  продукції і часу закупівлі сировини й матеріалів для нового виробничого  циклу. По-третє, частина оборотного капіталу, а саме - гроші, призначена для виплати заробітної плати. По-четверте, частина прибутку виділена для нагромадження. Ці гроші не можуть бути використані  за призначенням, доки не досягнуть  певного мінімуму. До цьго вони є тимчасово вільними. Нарешті, по-п'яте, - це гроші, призначені для нагромадження всіма верствами населення. Останні акумулюються в ощадних касах, страхових товариствах, які разом з банками здійснюють кредитні операції.

Поява тимчасово вільних грошових коштів суперечить самій суті капіталу (бо ж капітал - це вартість, яка приносить  додаткову вартість). Тому за таких  умов об'єктивно утворюється особлива група підприємців, яка концентрує у своїх руках тимчасово вільні гроші і пускає їх в обіг з метою  забезпечити їх зростання. Саме такі гроші, передані одними підприємцями в  тимчасове користування іншим з  метою їх самозростання, набувають  форми позичкового капіталу.

Позичковий капітал у пороцесі свого руху, як і будь-який інший капітал, повинен не лише зберегтися у своїй початкове авансованій сумі грошей, але й зрости, тобто принести своєму власнику доход. Цей доход виступає у формі процента.

Гроші у формі позичкового капіталу набувають додаткової споживної  вартості, а саме - приносять прибуток.

 

 

 

 

 

23. Капітал у сфері торгівлі

Капітал як ресурс набуває форми  торгового капіталу, якщо він забезпечує рух продукту від виробника до споживача. Функцією торгового капіталу є обслуговування процесу купівлі  і продажу товарів. Торговий капітал  історично передує капіталістичному способу виробництва. Він існував  у рабовласницькій і феодальній формаціях і виступав як незалежна  і самостійна форма капіталу.

Торговий капітал мав прогресивне  значення в докапіталістичних формаціях. Він був тією ланкою, що забезпечувала  економіч¬ний зв’язок між виробниками і споживачами. Торговий капітал розкладав натуральне господарство феодального суспільства, прис¬корював перетворення натурального господарства в товарне, активно сприяв розвиткові ринку. Торговий капітал концентрував грошові ресурси в руках приватних осіб і цим готував одну з умов виникнення промислового капіталу.