Шпаргалка по "Политологии"

19.Суть підприємництва, його види та функції.*

Підприємництво – ініціатива людей в господарській діяльності на свій страх і ризик; П - ініціативна, самостійна господарська діяльність людей, направлена на отримання прибутку шляхом організації та використання ресурсів з метою вир-ва та реалізації товару.

Функції:

- ресурсна – реалізується в продуктивному використанні капіталу, трудових та матеріальних, інформаційних ресурсів;

- організаторська (орг вир-ва, збуту, реклами);

- творча – пошук нових рішень, новаторські ідеї.

принципи:

- вільний вибір діяльності;

- самостійне прийняття рішень;

- розпорядження на свій розсуд одержаними доходами;

- вілне наймання робочої сили

- певні правові гарантії: юридичний захист, , законодавче забезпечення свободи конкуренції;

Основні форми підпр-в: індивідуальне, колективне, державне. Види за діяльністю: виробниче, комерційне, фінансове, посередницьке, страхове.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

1. . Зародження і розвиток політичної економії.

 Основні школи і течії  в

політичній економії. Політекономія-складова частина економічної теорії.

Економічна теорія складається  з політекономії, макроекономіки,

мікроекономіки, історії економічних  вчень. Макро- і мікроекономіка

конкретизують загальнотеоретичні положення  політекономії. Макроекономіка

на рівні країни, мікроекономіка на рівні окремих галузей. В цілому

економічна теорія є методологічною основою всіх економічних дисциплін.

Господарчо-економічні проблеми завжди знаходились в центрі уваги людей.

Перші наукові проблеми зустрічаєм також в давності в рамках єдиної

філософської науки. Накопичення  великих обсягів економічних  знань

призводить до їх розчленування. Виникнення спеціальних досліджень

відноситься до початку 17 ст. (зародження капіталізму та формування

національних ринків).Тоді й виник термін політекономія. Він був вперше

застосований французьким вченим - меркантилістом Антуаном де

Меркантилізм-перша школа політекономії. Походить від італійського слова

мерканте (купець). Багатство суспільства ототожнювали з золотом.

Джерелом багатства-торгівлю. Меркантилісти  сприяли розкладу феодалізму,

первинному накопиченню капіталу.

 

 

 

 

 

 

 

 

30.Розподільчі відносини та їх  місце у відтворювальному процесі.

Теорія розподілу була започаткована  Д.Рікардо. Він вважав, що визначення

доходів, що регулюють розподіл продукту між класами є основним завданням

політекономії. Розподільчі відносини, в основному, розглядаються через

призму розподілу НД. Об’єктами  розподілу можуть бути: ресурси, капітал,

прибуток, зарплата, виробничий та інтелектуальний  потенціал. З т з

об’єктів розрізняють: розподіл факторів виробництва, розподіл продуктів,

розподіл доходів. Суб’єкти розподілу: фіз особа або домогосподарство,

фірма або підприємство, держава. Розподіл  у відтворенні виконує трояку

роль: є умовою вир-ва, виступає результатом вир-ва, визначає характер і

кількісний рівень споживання. Кларк стверджу, що розподіл НД регулюється

сусп.  законом згідно якого кожному  фактору належить та частина

багатства, яку цей фактор створює. На характер розподілу факторів вир-ва

впливає 3 групи чинників: 1.закони, що регулюють розвиток продуктивних

сил; 2.Економічні закони функціонування ринку. 3. Економічна роль

держави. Існують така принципи розподілу  доходів: зрівняльний, ринковий,

за накопиченим майном і за прівелеями.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

32. Економічні цикли.

Існування буль якої економіки не є рівномірним, існують злети падіня піднесення, що в сукупності становлятьциклічність( період розвитку ек від початку однієї кризи до наступної). Цикл влючає фази кризи, депресії, пожвавлення, піднесення. головна з них – криза – різке порушення ек рівноваги в наслідок диспропорції у процесі відтворені, що раптово зростають. Ознаками цієї фази є дифіцит вільних місць, падіня цін, інвестицій, ЗП, зменьшення обсягів в-ва... Депресія – фіза застою в-ва, незначної ліквідації товар надлишку. Пожвавлення (піднесенння) – розширення обсягів в-ва до маштабів підвищення прибутковості, кредитна експансія, швидке зростання зайнятості, штучне стимулювання сукупного попиту. ЕЗ – це розвиток нац ек протягом пеного періоду. Воно є однією з фаз ек циклу, що йде після депресії. За тривалістю циклі бувають короткі ( 2-3 роки), середні( до 10) , довгі(40-60).

Наша країна перебуває в глибокій кризі 90-х років в наслідок руйнування командно адміністративної ек і формування ринкової, порушення єдиного НГК в межах СРСР.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

33. Змішана економічна система є адекватною формою функціонування сучасних розвинутих країн і характеризується такими рисами:

1) високим рівнем розвитку продуктивних  сил і наявністю розвинутої  ринкової інфраструктури суспільства;

2) різноманітністю (плюралізмом)  форм власності й рівноправним  функціонуванням різних господарюючих  суб'єктів (приватних, колективних,  корпоративних, державних);

3) оптимальним поєднанням ринкового  механізму з державними методами  регулюванням економіки, які органічно  переплітаються і доповнюють  один одного;

4) орієнтацією на посилення соціальної  спрямованості розвитку економіки.  Збільшуються затрати на освіту, медичне обслуговування, створюються  державні й приватні фонди  соціального страхування та соціального  забезпечення населення тощо.

Дослідження закономірностей і  ступенів розвитку суспільства є  винятково важливою проблемою для  науки та суспільної практики. Без  цього не можна зрозуміти складні  соціально-економічні процеси руху людства до вершин цивілізації.

Вчені-економісти минулого і сучасності по-різному трактують сутність та особливості історичного розвитку суспільства. Найбільшого поширення  набули формаційний і цивілізаційний підходи до розуміння періодізації процесу економічного розвитку людського суспільства.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

35 Закономірності та особливості  розвитку перехідної економіки

Серед надзвичайного комплексу  змін у постсоціалістичних країнах, що відбуваеться при становленні ринкових відносин, деякі з них носять неминучий характер, тому в літературі їх розглядають як закономірності. Серед них виокремлюють: втрату державою фун. одноособового розпорядження економічними ресурсами; бюджетну кризу; трансформаційний спад. 1-ша закономірність -  втрата державою фун. одноособового розпорядження економічними ресурсами – свідчить про те, що держава перестае бути единим, всесильним розпорядником усіх матеріальних ресурсів і втрачае монопольну владу на прийняття економічних рішень. Це виявляеться в таких основних аспектах: 1.ринкове реформування призводить до такого становища, за якого держава, як джерело господарського законодавства, згідно з установленними нею самою законами. Після прийняття законодавчого акту ним мають керуватись всі держ.органи, підприємства, та інші суб’екти ринку. 2. зміна економічного статусу держави передбачае формування нових інструментів її впливу на господарське життя в країні. Йдеться про її можливість ефективно впливати на поведінку всіеї маси суб’ектів ринку за допомогою грошових, кредитних, валютних, податкових та інших фінансових регуляторів. 3. для держ.виникає необхідність компенсації провалів(фіаско) ”народжуваних” ринкових відносин, що змушує її займатися традиційно успадкованими від колишньої системи деякими виробничими фун., а також фінансувати соціальну сферу, фундаментальну науку, охорону навколишнього середовища тощо.

2-га закономірність перехідної  економіки – це бюджетна криза  що тісно пов’язана зі зміною  стану держави в економіці.

3-тя закономірність перехідного  періоду – це трансформаційний  спад. Він пов’язаний з глибокою  економічною кризою, яка зумовлюеться кризою координацій і дій між економ.суб’ектами. це пояснюеться тим, що попередні дерективно-планові механізми координації господарської діяльності вже були розвалені, а нові, ринкові, навіть у поєднанні з державним регулюванням, - ще слабі або відсутні взагалі. Трансформаційний спад і бюджетна криза поглиблювались також через некомплексність та половинчатість ринкових заходів, що знижували їх ефективність.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

36.Особливості  ринкової трансформації ек-ки України.

- минула система – антипод  ринку

- глибинний характер перетворень  (відносини власності, спосіб  розподілу ресурсів, зміна елементів  надбудови)

- економічний спад зумовлений  і об’єктивними ричінами і прорахунками

- налагордження нових зовн-ек відносин

- інтеграція, нелека

- затяжний трансформаційний період

- тіньова ек-ка

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

38. Форми  МЕВ

МЕВ – с-ма господарських зв”язків фізичних та юридичних осіб на інтернаціональному рівні, на рівні держав, групи держав, міжнародних економічних організацій, які орієнтовані на реалізацію їх потреб; це особлива сфера здійснення виробничих зв”язків, які вийшли за територіальні рамки окремих держав; це сукупність суспільно виробничих зв”язків суб”єктів світового господарювання.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

39.  Глобалізація  як новий етап розвитку…

глобалізація економічної діяльності є однією з головних тенденцій  в розвитку сучасного світу, що величезний чином впливає не лише на економічне життя, але й тягне за собою  політичні (внутрішні і міжнародні), соціальні і навіть культурно-цивилізаційні наслідки. Ці наслідки все більше відчувають на собі практично всі країни і серед них, звичайно, Україна, яка цілком усвідомлено, активно і цілеспрямовано рухається в напрямку інтеграції в світову економіку. Тому аналіз цього всесвітнього процесу має не лише теоретичне, але і суто практичне, і причому надзвичайно важливе, значення для України, для її зовнішньоекономічної, а в більш широкому значенні - всієї економічної політики.

Тим часом процес глобалізації, що розгортається в його сучасних формах переважно в останні півтори  два десятиріччя з особливою  силою таїть в собі досить велику кількість непорозумінь і протиріч, стає предметом гострих дискусій в академічних і ділових колах, на міжнародних форумах, де нерідко  стикаються самі різні, часом прямо  протилежні думки, оцінки, прогнози. Сьогодні досить важко знайти більш модну  та дискусійну тему, ніж глобалізація. Про неї говорять та сперечаються вчені, політики, бізнесмени, релігійні  діячі, журналісти. Предметом жвавих дискусій є майже все – що таке глобалізація, коли вона розпочалась, як вона співвідноситься з іншими процесами суспільного життя, які  будуть ї наслідки. Проблеми і перспективи  сучасної людської цивілізації, що інтенсивно обговорюються на межі 21 ст. і третього тисячоліття, на одному рівні з питаннями  науки, техніки, культури, стилю життя, в чималій мірі обертаються і  навколо проблем економічної  глобалізації.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

40. Економ  азпекти глобальних пробле.

ГП – всезагальні проблеми згальнопланетарного масштабу, пов’язані з життєвими інтересами людства і мможуть бути вирішені спільними діями всіх країн

Глобальні проблеми поділяють на три  сфери дії.

- До першої належать проблеми, які виникають у сфері взаємодії  природи й суспільства. Серед  них: надійне забезпечення людства  сировиною, енергією, продовольством  тощо, освоєння ресурсів світового  океану, оволодіння космічним простором.  Особливість переростання цих  проблем у глобальні полягає  в тому, що сьогодні споживання  ресурсів, що відновлюються і  що не відновлюються, досягло  величезних масштабів і характеризується  тенденцією до подальшого зростання.

- До другої сфери належать  проблеми суспільних взаємовідносин, а саме: між державами різних  економічних устроїв, подолання  економічної відсталості багатьох  країн світу, локальні, регіональні  та міжнародні кризи тощо. На  перший план серед них вийшла  проблема регіональних конфліктів, у тому числі і в державах, що переходять до ринкових  відносин. У розв”язанні цієї проблеми зацікавлені не лише держави, які мають ракетно-ядерний потенціал, а й народи усієї планети.

- Третя сфера – розвиток людини, забезпечення її майбутнього.  Вона охоплює передусім проблеми  пристосування сучасної людини  до умов природного й соцго середовища, що змінюються під впливом НТП, питання сучасної урбанізації, боротьби з епідеміями і тяжкими захворюваннями.

Класифікація глобальних проблем  за сферами дії не означає, що вони відокремлені одна від одної. Межі між  сферами часто мають умовний  характер, а окремі глобальні проблеми зумовлені процесами, що є результатом  взаємодії не лише природи й суспільства, а й відносин між

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

30. Розподільчі  відносини та їх місце у  відтворювальному процесі. 

Теорія розподілу була започаткована  Д.Рікардо. Він вважав, що визначення

доходів, що регулюють розподіл продукту між класами є основним завданням

політекономії. Розподільчі відносини, в основному, розглядаються через

призму розподілу НД. Об’єктами  розподілу можуть бути: ресурси, капітал,

прибуток, зарплата, виробничий та інтелектуальний  потенціал. З т з

об’єктів розрізняють: розподіл факторів виробництва, розподіл продуктів,

розподіл доходів. Суб’єкти розподілу: фіз особа або домогосподарство,

фірма або підприємство, держава. Розподіл  у відтворенні виконує трояку