Основні напрями демократизації суспільного життя в Україні

      По  аналогії із законодавством про вибори у законодавстві про референдуми вирішено питання про право на оскарження помилок у списку громадян, які мають брати участь у референдумі (ст. 34 Закону).

      На  стадії підготовки референдуму відбувається також широка кампанія по роз'ясненню  населенню мети референдуму, змісту питань, що виносяться на нього, ознайомленню з порядком голосування тощо. Відповідно до ст. 8 Закону про референдум, громадянам, політичним партіям, громадським організаціям, масовим рухам, трудовим колективам надається право вільної агітації за прийняття закону або іншого рішення, що виноситься на референдум, а також проти прийняття закону чи рішення.

      Всі рішення щодо референдуму, а також  проекти законів, інших рішень, які виносяться на референдум, підлягають опублікуванню засобами масової інформації. Останні висвітлюють хід підготовки і проведення референдуму, їхнім представникам гарантується вільний доступ на всі збори і засідання, пов'язані з референдумом, і одержання інформації.

      Найбільш  відповідальну стадію референдуму  становить голосування і визначення підсумків референдуму. Саме на цій стадії виявляється воля народу і відбувається ухвалення закону чи іншого рішення. Тому суворе і неухильне дотримання вимог процедури, всіх процесуальних гарантій набуває тут особливого значення.

      Для забезпечення повної свободи волевиявлення  на референдумі Законом передбачена  система певних заходів і правових гарантій щодо організації і проведення голосування, які сприяють дотриманню таємниці голосування, недопущенню різних порушень законодавства.

      У загальному порядку голосування  проводиться в день референдуму  із 7 до 20 години. Також існує процедура дострокового голосування, голосування у місцях перебування громадян, коли вони за станом здоров'я або з інших причин не можуть прибути в приміщення для голосування.

      Голосування відбувається у спеціально відведених і обладнаних за законом належним чином приміщеннях. Кожний громадянин голосує особисто. Бюлетені для голосування заповнюються голосуючим у кабіні або кімнаті для таємного голосування.

      Законом передбачається низка вимог щодо змісту і форми бюлетенів.

      Важлива роль у здійсненні контролю за дотриманням встановленого порядку голосування належить громадськості.

      Третя стадія референдного процесу завершується підбиттям підсумків голосування  на референдумі.

      В українському законодавстві про  референдуми детально врегульовані порядок підбивання підсумків голосування, умови дійсності бюлетенів і ті вимоги, яким мають відповідати протоколи голосувань.

      Визначаються  недійсними бюлетені для голосування  невстановленого зразка, а також  бюлетені, які не містять точно  встановленого рішення громадян. Якщо виникають сумніви щодо дійсності бюлетеня, питання вирішується дільничою комісією з референдуму шляхом голосування її членів (ст. 40 Закону).

      У законодавстві Росії встановлене  більш чітке і однозначне правило щодо встановлення недійсності бюлетеня: такими визнаються бюлетені, не завірені комісією; не встановленого зразка, а також ті, в яких не викреслений жоден з варіантів відповіді або викреслені всі (ст. 33. Закону Російської Федерації "Про референдум"). Ймовірно, що й в українському законодавстві про референдум згодом будуть запроваджені більш точні вимоги щодо визнання недійсності бюлетенів.

      Відповідна  комісія з референдуму може визнати  результати референдуму недійсними через допущені в ході голосування або під час підрахунку голосів порушення Закону про референдум (ст. 41).

      Проект  Закону, рішення вважається ухваленим  громадянами, якщо за нього було подано більшість голосів громадян від числа тих, хто взяв участь у референдумі.

     Референдум  визнається таким, що не відбувся, якщо в ньому взяло участь менше  половини громадян, внесених до списків для голосування, а референдум з питань дострокового припинення повноважень Верховної Ради та Президента визнається таким, що не відбувся, якщо в ньому взяло участь менше двох третин від загальної кількості громадян, внесених до списків для голосування.

      Закон, прийнятий шляхом референдуму, не потребує видання спеціального акту про введення його в дію. Згідно із ст. 44 Закону про  всеукраїнський та місцеві референдуми, закони, інші рішення, прийняті референдумом, обнародуються у встановленому законодавством порядку опублікування правових актів Верховної Ради і вводяться в дію з моменту їх опублікування, якщо у самому законі, рішенні не визначено інший термін.

      Датою прийняття закону чи рішення вважається день проведення референдуму.

      На  відміну від виборчого законодавства, яке передбачає кілька підстав для призначення повторних виборів, ст. 43 Закону про всеукраїнський та місцеві референдуми передбачає єдину умову, яка дає право Верховній Раді призначити повторний всеукраїнський референдум — якщо під час його проведення були допущені грубі порушення Закону. Визнання ж референдуму таким, що не відбувся, не є умовою для призначення повторного референдуму. Оскільки очевидно, що громадян, які проігнорували голосування, не цікавить, яке рішення буде прийнято, і вони згодні підтримати будь-яке з них. З іншого боку, неучасть у референдумі може свідчити про негативне ставлення громадян до самого законопроекту. Тому будь-який результат (як позитивний, так і негативний) є рішенням самих громадян, їхнім волевиявленням.

      У Законі про референдум передбачені  норми, що мають сприяти дотриманню законності при проведенні референдуму. Ст. 10 Закону встановлює можливість притягнення до відповідальності осіб, що перешкоджають шляхом насильства, обману, погроз або іншим шляхом вільному здійсненню громадянином права брати участь у референдумі, вести до голосування агітацію, а також членів комісії з референдуму, посадових осіб, які вчинили підлог документів референдуму, завідомо неправильний підрахунок голосів, порушили таємницю голосування або допустили інші порушення Закону. Ця стаття відсилає до чинного адміністративного та кримінального законодавства, норми якого визнають конкретні міри покарання за вчинені правопорушення!

      Ст. 186-4 Кодексу України про адміністративні порушення передбачає, що публічні заклики або агітація за бойкотування референдуму, перешкоджання членам ініціативної групи у збиранні підписів громадян під вимогою про проведення референдуму, а так само будь-яка агітація в день проведення референдуму; видача членом дільничної комісії з референдуму бюлетеня для голосування за іншу особу; втручання у роботу комісій з референдуму, що перешкоджає виконанню ними обов'язків, пов'язаних з підрахунком голосів або визначенням результатів референдумів, — тягнуть адміністративну відповідальність у вигляді накладення штрафу.

      Ст. 129-1 Кримінального кодексу України  передбачає, що перешкоджання шляхом насильства, обману, погроз, підкупу або іншим шляхом вільному здійсненню громадянином права брати участь у референдумі, вести агітацію у день проведення референдуму — карається позбавленням волі на строк до п'яти років або виправними роботами на строк до двох років, чи штрафом до десяти офіційно встановлених мінімальних розмірів заробітної плати.

      Ті  самі дії, вчинені членом комісії  з референдуму або іншою службовою  особою, караються позбавленням волі на строк від одного до п'яти років, або виправними роботами на строк до двох років чи штрафом від семи до п'ятнадцяти офіційно встановлених мінімальних розмірів заробітної плати.

      Підлог  документів референдуму, приписка, завідомо неправильний підрахунок голосів, порушення  таємниці голосування, вчинені членом комісії з референдуму або  іншою службовою особою, караються  позбавленням волі на строк від одного до п'яти років, або виправними роботами на строк до двох років чи штрафом від семи до п'ятнадцяти офіційно встановлених мінімальних розмірів заробітної плати. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

    Розділ 3. Громадянсько-політичні обєднання як чинник народовладдя в Україні

     
Демократичність держави і суспільства  насамперед визначається рівнем розвитку народовладдя, тобто тим, наскільки  реально існуючі процедури виявлення  і здійснення волі народу впливають  на управління державними та суспільними  справами.

    Найбільш  ефективно такий вплив може здійснюватися  у формі прямого (безпосереднього) народовладдя. Під прямим (безпосереднім) народовладдям розуміється безпосередня участь громадян у здійсненні державної  влади, їх пряме волевиявлення під  час прийняття державних рішень.

    Першою  в історичному плані була саме ця форма народовладдя. В умовах первісного суспільства вона здійснювалась  у вигляді загальних зборів членів конкретної спільноти, а у перших державних утвореннях – у вигляді  народних зборів, в яких брали участь усі громадяни. Участь у народних зборах усіх вільних громадян, в ідеалі, мали забезпечувати прийняття рішень, які відповідали б інтересам більшості у даному державному утворенні.

    Класичним прикладом народних зборів як форми  прояву безпосередньої демократії є організація державної влади в античних Афінах.

    Із  розвитком і зміцненням держав, ускладненням їхніх політичних систем стало неможливим вирішувати усі питання загальнодержавного значення шляхом залучення до цього  всього населення, чисельність якого постійно збільшувалася. За цих умов зародилася і набула поширення інша форма народовладдя – представницька.

    За  такої організації більшість  загальнодержавних питань вже вирішуються  не усіма громадянами держави, а  лише певними групами їх. Останні  є повноважними представниками населення, від імені та за дорученням якого вони приймають рішення, що стають обов’язковими до виконання. Група, яка представляє все населення держави, утворює загальнодержавний орган, що дістає право виступати від імені всієї держави і приймати рішення, обов’язкові до виконання на всій її території.

    Такі  представницькі органи можуть називатися по-різному – парламент, народні, національні збори, конгрес тощо. В Україні представницьким органом, уповноваженим приймати загальобов’язкові  в межах усієї держави рішення (закони), є Верховна Рада України.

    Поряд із колективними (колегіальними) загальнодержавними органами можуть створюватись й одноособові  органи, уповноважені виступати від  імені держави. В Україні, як і  в багатьох інших країнах, це є Президент.

    Група ж осіб, яка виступає від імені  певної частини населення держави, утворює орган місцевого самоврядування (місцеву раду, муніципалітет тощо), який може приймати рішення, що є обов’язковими  для виконання у межах певної частини території країни і стосуються питань, які належать до компетенції такого органу.

    Із  розвитком і вдосконаленням форм прояву представницького народовладдя вони починають постійно застосовуватись  для повсякденного управління справами держави і суспільства. Однак  безпосереднє народовладдя не вилучається з державно-правової та політичної практики. Саме завдяки безпосередньому народовладдю створюються органи представницького народовладдя. Більш того, його значення зростає.

    Чинна Конституція України, що носієм суверенітету і єдиним джерелом влади в Україні є народ. Здійснення влади народом відбувається за Конституцією, як безпосередньо, так і через органи державної влади та органи місцевого самоврядування. Тобто Конституція України проголошує всебічне і повне народовладдя.

          З правової точки  зору, народовладдя означає приналежність  усієї суспільної влади, в тому числі  державної, народові, вільне здійснення народом цієї влади відповідно до його суверенної волі в інтересах  як всього суспільства, так і кожної людини й громадянина. Визнання народу верховним носієм державної влади є вираженням народного суверенітету. Це означає, що народ, не поділяючи ні з ким своєї влади, здійснює її самостійно і незалежно, виключно в своїх інтересах. Право народу на встановлення і здійснення влади є його природнім правом, відтак народний суверенітет – невідчужуваний і недоторканний. Іншими словами, як проголошено у ст. 5 Конституції України, ніхто не можу узурпувати державну владу. Право визначати і змінювати конституційний лад в Україні належить виключно народові і не може бути узурповане державою, її органами чи посадовими особами.