Основні напрями демократизації суспільного життя в Україні

     - Принцип плюралізму. Демократична  організація суспільства неможлива  без його дотримання. Він дає  можливість управляти на основі  врахування множинного характеру громадської думки і позицій різних суб'єктів політики. У плюралістичному суспільстві з цією метою меншості надається гарантоване законом право на опозицію. Підкоряючись законам та іншим рішенням державної влади, прийнятим за волею більшості, меншість має узаконену можливість виражати свою незгоду з такими рішеннями, знімати з себе відповідальність за ті з них, які можуть мати негативні наслідки.

     Якщо  тоталітарна держава придушує опозицію, а авторитарна всіляко обмежує, то в демократичному суспільстві  вона є органічним елементом політичного процесу. Наявність опозиції в парламенті, інших сферах суспільного життя забезпечує реальний плюралізм думок і дій, що є необхідною умовою вироблення оптимальних рішень. Без опозиції, як свідчить історичний досвід, виникає реальна загроза переродження демократії в диктатуру. Ефективним засобом боротьби опозиційних сил за реалізацію своїх інтересів є багатопартійність. Якраз багатопартійність, яка функціонує за умови, коли всі політичні партії мають рівні правові можливості боротися за виборців і за своє представництво в органах державної влади, виключає монополію будь-якої партії на цю владу.

     - Принцип рівності. Цей принцип  демократії проголошений Великою  французькою революцією кінця  XVIII ст. У XX ст. його було втілено  у Загальній декларації прав людини. Перша стаття цього документа проголошує: «Всі люди народжуються вільними і рівними у своїй гідності й правах».. Демократія передбачає лише політичну рівність усіх перед законом, незалежно від соціального і матеріального становища, але не може гарантувати однакового рівня життя. Подібна нерів­ність, хоч і по-різному, існує практично в усіх сучасних демократіях. Проте держава під впливом демократичних сил вживає заходів для забезпечення достатнього рівня соціальної захищеності соціальних груп, які потребують допомоги.

     - Принцип поділу влади. Згідно  з ним законодавча, виконавча  і судова гілки влади відокремлені  та достатньо незалежні одна  від одної. Водночас вони постійно  взаємодіють у процесі формування  і здійснення державної політики. Такий поділ влади фактично відсутній у тоталітарних і авторитарних режимах, де, по суті, і законодавча, і виконавча, і судова влада зосереджені в руках монарха, узурповані вузькою групою правлячої еліти або ж перебувають під контролем правлячої партії. У демократичному суспільстві кожна з влад наділена повноваженнями, але кожна з них урівноважує одна одну і не дозволяє жодній з них посісти панівні позиції в суспільстві.

     - Виборність основних органів  державної влади. Демократія передбачає  забезпечення вільних виборів, які докорінно відрізняються від виборів недемократичних і формальних. Усі громадяни за таких умов мають виборчі права і реальну можливість брати участь у виборах. Втім, демократія не виключає наявності цензу осілості, згідно з яким право обирати та бути обраним у багатьох країнах мають лише ті громадяни, які проживають там упродовж певного часу. - Гласність. Вона є однією з передумов свободи слова. Передбачає вільний доступ преси і громадськості до інформації про діяльність органів влади, господарських, політичних, громадських організацій.

     У демократичному суспільстві засідання  парламенту відкриті для засобів  масової інформації та громадськості, частково, а іноді й повністю транслюються радіо і телебаченням. Елементом  гласності є оперативна публікація стенограм парламентських дебатів, результатів поіменних голосувань. Нормою є відкритість державних бюджетів, звітів про діяльність міністерств і відомств. Іншими сло­вами, в демократичному суспільстві громадяни мають у своєму розпорядженні широку інформацію про діяльність обраних ними органів влади, партій і громадсько-політичних організацій. Особливу роль у забезпеченні такої гласності відіграють незалежні статус і вільні від цензури преса та інші засоби масової інформації. Звісно, вони повинні відповідати за свою інформацію і можуть бути притягнені до судової відповідальності за її перекручення, і.поширення недостовірних даних, наклепів як на офіційних осіб, так і на звичайних громадян, а також за розголошення державних таємниць. Але демократія не допускає обмежень на обґрунтовану критику будь-кого в засобах масової інформації.

     - Незалежний контроль. Здійснюється  не тільки «згори», а й постійно  та ефективно «знизу». Відсутність  контролю за діяльністю державних  структур з боку громадськості  породжує бюрократизм, корупцію тощо. Але демократичний контроль не має нічого спільного з державним «контролем» за тоталітарного режиму.

     Для демократизації суспільства важливим є вироблення дієвих засобів боротьби з бюрократизмом: розвиток реальної критики; радикальне зміцнення законності й правопорядку; створення ефективного механізму своєчасного самооновлення політичної системи. Для цього необхідно використовувати ті інститути демократії, які витримали випробування часом, модернізуючи їх у разі потреби, рішуче відмовлятися від форм демократії, які не відповідають конкретно-історичним умовам; створювати нові демократичні інститути для сприяння розвиткові самоуправлінських засад у державному і громадському житті.

     . Але важливо, що вони на відміну  від прийнятих недемократично піддаються оперативній корекції, забезпечують зворотний зв'язок і вчать громадян мистецтву управління на власному досвіді.

     Великою загрозою для демократії е вульгарне  ототожнення її з уседозволеністю  та безвідповідальністю. Не­розуміння або ігнорування того, що демократія не може існувати поза законом і над законом, створює реальну небезпеку сповзання суспільства до стихії та анархії, свавілля і влади натовпу (охлократії). Ще Платон застерігав, що найбільша свобода може перетворитися на жорстоку тиранію, якщо народ стає юрбою, натовпом, який керується лише інстинктом. Як свідчить історичний досвід, демократія, яка трансформується в охлократію, неминуче прямує до диктатури й тиранії. Демократія повинна опиратися на законність і владу, яка її забезпечує.

     Головною  силою, що гарантує законність і збереження демократичних норм і цінностей, є міцна державна влада.. Демократія при цьому припускає з боку влади рішучі дії, застосування законного  примусу до злочинців, екстремістів та інших елементів, які загрожують суспільству. 3. Становлення і розвиток демократії в сучасній Україні

     Щоб демократія стала у суспільстві  новою діючою системою влади, важливо  щоб люди не тільки розуміли сутність її основних принципів, а й були згідні жити згідно з цими принципами – самостійно, без постійної опіки, всесильної влади, з усією повнотою відповідальності.

     Наша  країна не дуже багата демократичними традиціями. По суті, протягом всього періоду  радянського тоталітаризму в  Україні не розвивалися елементи особистих свобод і правової держави, демократичної свідомості суспільства та особистості.. Основними передумовами формування демократичного суспільства в Україні є:

     - розширення економічної свободи;

     - радикальна зміна інститутів  суспільства, усієї системи цінностей  й психології людей, які породила тоталітарна система;

     - підвищення рівня політичної  дисципліни і політичної культури  громадян;

     - встановлення ефективного контролю  суспільства над політикою можновладців;

     - подолання економічних проблем.

     Динамізм  демократичних процесів в Україні залежить від рівня:

     § політичної активності громадян;

     § економічної, соціальної й політичної стабільності суспільства;

     § співвідношення політичних сил;

     § розвитку національної ідеї та правосвідомості.

     Сучасна модель демократії – плюралістична. Це система представницького правління, за якою парламентарі обираються народом і є відповідальними перед ним.

     Сучасною  політичною наукою та всією громадсько-політичною думкою сформовано чіткі засади демократичної  політики:

     § оптимальне поєднання класового й загальнолюдського, універсального й національного;

     § гуманістична спрямованість, подолання  технократизму, насильства, злочинності;

     § демократизм і моральність у  здійсненні політики;

     § громадянськість і патріотизм.

     Під час вироблення та реалізації політики важливо враховувати такі основні чинники:

     § конкретно історичні умови розвитку соціуму, геополітичні умови й географічне  розташування держави;

     § рівень участі чи відчуження населення  щодо влади й державно-суспільних справ;

     § спрямованість національної ментальності, рівень розвитку політичної та правової свідомості;

     § етнонаціональний і демографічний  чинники суспільного розвитку;

     § відповідність політичних ідеалів  і завдань історичній традиції, політичним цінностям певного суспільства, а також принципам гуманізму й соціальної справедливості;

     § реальна міжнародна ситуація і ставлення  до держави світової громадськості. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

    Розділ 2. Нормативно-правові  акти як база розвитку демократії 

     Демократичність держави і суспільства насамперед визначається рівнем розвитку народовладдя, тобто тим, наскільки реально існуючі процедури виявлення і здійснення волі народу впливають на управління державними та суспільними справами.

     Незважаючи  на наявність низки законів, що регулюють  порядок проведення виборів та референдуму і відповідальності за порушення порядку їх проведення, стан дотримання законодавства під час проведення останніх виборів в Україні слід оцінити як незадовільний.

     Наприклад, новий закон “Про вибори народних депутатів України” за обсягом майже вдвічі більший за попередній, що може бути свідченням більшої деталізації окремих процедур. В той же час він містить і недоліки. За цим законом не виключено можливість включення одного і того ж виборця до кількох списків і таким чином порушення основного принципу виборчого права: один виборець – один голос. Не зрозумілим є і те, за якими документами має відбуватись голосування і у місцях позбавлення волі. Це питання під час виборчої компанії було залишено на розсуд адміністрації відповідних закладів. Не передбачена конкретна відповідальність за всі порушення Закону, які не перелічені у спеціальній статті, але ці заборони містяться у самому Законі. /О. Воробйов,                 В. Ковтунець. Новий закон про парламентські вибори в Україні. Матеріали практичного семінару для юристів. – К., 3-4 грудня 2001 року/.

     Діючі на момент виборів нормативні акти не ставили реальної перепони на шляху  масових порушень законодавства. Тому регламентуючі приписи, обмеження  і заборони у виборчих законах  є де-факто достатньо символічними, розрахованими радше на совість учасників виборчого процесу ніж на реальні механізми стримування. Порушення виборчого законодавства практично нічим і нікому не загрожує (крім окремих виняткових випадків, що підтверджують правило). Виборчий закон поки що існує окремо, а реальний виборчий процес, фактично, - окремо. Сьогодні така оцінка є не тільки поширеною думкою експертів, політиків, а й -  певним чинним, офіційною позицією Центральної виборчої комісії.

     Головна причина – суттєва недостатність у законодавстві норм покарання (передовсім – адміністративного) за порушення виборчого законодавства та складність механізмів її накладення. Більшість норм юридичної відповідальності (кримінальна, визнання виборів недійсними, зняття кандидата з реєстрації) можна віднести до норм виняткового характеру, що застосовуються у разі порушень виключного характеру, в одиничних випадках. Увесь же масив правовідносин, які щодня, щохвилини виникають у виборчому процесі  в кожному куточку країни, дрібні правопорушення, що масово можуть вчинятися при цьому мають регулюватися в адміністративному порядку – Адміністративним кодексом.. і якраз ця частина “стримуючого” українського законодавства є найбільш лаконічною і надто обмеженою.