Основні напрями демократизації суспільного життя в Україні

      Наведені  випадки є прикладом абсолютного  обов'язкового референдуму, проте теорія конституційного права розрізняє ще й відносно обов'язкові референдуми. Так, за Конституцією Швейцарії, в разі, коли одна із палат Федеральних Зборів винесе постанову про загальний перегляд Конституції, а інша палата з цим не погодиться, питання перегляду Конституції виноситься на референдум. Тут йдеться не про зміст перегляду, а лише про необхідність його як умовного факту.

      Факультативні референдуми — це референдуми, проведення яких можливе, проте не обов'язкове. Призначення референдуму в такому разі залежить від рішення органів, що компетентні призначати референдуми, а також від наявності іншої ініціативи проведення референдуму, передбаченої законодавством.

      У практиці зарубіжних країн є ще й  такий різновид факультативного  референдуму, який проводиться після прийняття відповідного закону вищим представницьким органом країни. Так, у законодавстві Швейцарії передбачене правило, за яким для проведення референдуму необхідно протягом 90 днів після прийняття закону парламентом зібрати 30 тис. підписів громадян, які виступають проти цього закону. Із 1944 по 1963 рр. тут проведено 20 таких референдумів, причому 8 законів було затверджено, а 12 — відхилено. В середньому через процедуру факультативного референдуму тут проходить майже З % законопроектів.

      Наприклад, в Італії та Австрії проведення референдуму передбачене регламентами їхніх парламентів як факультативних стадій після прийняття законів. Можливо, і в нашому законодавстві варто передбачити проведення референдуму в формі так званого "народного вето", коли народові надається можливість скасувати повністю або частково вже прийнятий законодавчий акт. Закон вважатиметься прийнятим, якщо у визначений термін не будуть подані заперечення від певної кількості виборців. Це посилить роль референдуму як гарантії прав народу у законотворчості.

      В українському законодавстві передбачено  спеціальні предмети та переліки питань, що виносяться на всеукраїнський та місцеві референдуми. Так, ст. З Закону "Про всеукраїнський та місцеві референдуми" окреслює предмет всеукраїнських факультативних референдумів, до якого зараховано:

• затвердження Конституції України, її окремих положень та внесення до Конституції змін і доповнень, окрім тих, що вимагають обов'язкового референдуму;

• прийняття, зміна або скасування законів України чи їхніх деяких положень;

• прийняття рішень, які визначають основний зміст Конституції та інших правових актів.

      З цього переліку видно, що коло питань, які виносяться на всеукраїнський референдум, обмежене нормотворчою сферою. На всеукраїнський референдум можуть виноситися лише загальнодержавні питання.

      Проте правовий режим проведення референдумів передбачає, що поряд з питаннями, які складають предмет всеукраїнських, обов'язкових і факультативних референдумів, є питання, з яких референдум взагалі не допускається, оскільки для їх вирішення потрібні професійні знання, досвід та інші передбачені законом підстави. У зв'язку з цим у ст. 74 Конституції зазначено, що референдум не допускається щодо законопроектів з питань податків, бюджету та амністії.

      Законом про всеукраїнський та місцеві референдуми  передбачається, що на всеукраїнський референдум не виносяться питання, віднесені  законодавством України до відання  органів суду і прокуратури; питання  амністії і помилування; питання  про вжиття державними органами України надзвичайних і невідкладних заходів щодо охорони громадського порядку, захисту здоров'я та безпеки громадян; питання, пов'язані з обранням, призначенням і звільненням посадових осіб, що належать до компетенції Верховної Ради, Президента та Кабінету Міністрів.

      За  змістом предмету всеукраїнські  референдуми поділяються на:

• конституційні, коли шляхом референдуму вирішується питання прийняття, затвердження або зміни Конституції;

• законодавчі, коли народним голосуванням вирішуються питання, пов'язані з прийняттям, затвердженням, зміною законів.

      До  останніх належать, як правило, також  референдуми щодо прийняття, зміни або скасування інших правових актів.

    Якщо  референдум проводиться з одного і того самого питання кілька разів, то за часом треба розрізняти:

      1) повторний референдум з означеного  питання проводиться у такому разі, якщо під час проведення всеукраїнського або місцевого референдуму були допущені грубі порушення законодавства про референдуми, Верховна Рада України у місячний строк, а відповідний орган місцевого самоврядування — у 15-денний строк можуть призначити повторний всеукраїнський або місцевий референдум на всій території республіки, відповідної адміністративної одиниці або її частини;

      2) новий (всеукраїнський) референдум з питань, що раніше виносились на референдум, може бути проведено не раніше як через 5 років, а місцевий — не раніше, як через рік від дня попереднього референдуму з цих питань.

      Проведення  всеукраїнських та місцевих референдумів регламентується Конституцією і Законом про всеукраїнський та місцеві референдуми. З точки зору порядку проведення референдум можна розглядати як референдний процес (іноді його називають референдарним процесом), який складається з відносно самостійних процедур, що здійснюються у певній послідовності:

• призначення референдуму;

• підготовка і проведення референдуму;

• голосування і визначення підсумків референдуму;

• опублікування і введення у дію законів та інших рішень, прийнятих референдумом.

      Всі стадії референдного процесу підпорядковані загальним принципам, властивим виборчому процесові.

      У всеукраїнському та місцевому референдумах мають право брати участь громадяни  України, які на день проведення референдуму досягли 18-ти років і постійно проживають відповідно на території України або області, району, міста, району в місті, селища, села.

Будь-яке  пряме або непряме обмеження  прав громадян України на участь у референдумі залежно від походження, соціального і майнового стану, расової чи національної належності, статі, освіти, мови, ставлення до релігії, політичних поглядів, роду й характеру занять забороняється.

      Не  мають права голосу громадяни, яких визнано судом недієздатними.

      Громадяни беруть участь у референдумі на рівних засадах. Кожний громадянин має один голос.

      Референдум  є прямим: громадяни беруть участь у референдумі безпосередньо.

      Голосування під час референдуму є таємним: контроль за волевиявленням громадян не допускається.

      Підготовка  і проведення референдумів здійснюється на демократичних засадах, відкрито і гласно.

      Законом запроваджені гарантії реалізації вказаних демократичних засад.

      Підготовка  і проведення всеукраїнського референдуму здійснюється за рахунок Державного бюджету, а місцевих    референдумів    —    за    рахунок    відповідних місцевих бюджетів.

      Першою  стадією проведення референдуму є його призначення. При цьому зазначимо, що розрізняють ініціативу про проведення референдуму і прийняття відповідного рішення про призначення референдуму. Законом детально врегульована процедура реалізації права вимоги проведення референдуму. Зокрема, громадяни України реалізують своє право на ініціативу всеукраїнського референдуму шляхом збору підписів. Нагадаємо, що їх має бути не менше 3 млн і підписи щодо призначення референдуму мусять бути зібрані не менш, як у двох третинах областей і не менш, як по сто тисяч підписів у кожній області.

      Збирання  підписів організовують і здійснюють ініціативні групи референдуму, що утворюються й діють відповідно до ст. 16, 17, 18 Закону про всеукраїнський та місцеві референдуми. Отже, на стадії призначення референдуму відбувається утворення ініціативних груп референдумів, їх реєстрація, збирання підписів ініціативними групами. Детальна регламентація цих процедур проведення -референдуму має дуже важливе значення, оскільки передбачає низку правових гарантій від всіляких порушень. Зокрема, ці гарантії стосуються вимог щодо форми й змісту листів для підписів громадян, порядку заповнення і збирання підписів (ст. 18). Передбачається також можливість оскарження в районний (міський) суд відмови Центральної комісії із всеукраїнського референдуму у реєстрації ініціативної групи, або відсутність рішення про реєстрацію (ст. 17 Закону).

      Після завершення збирання підписів ініціативна  група у триденний строк складає  підсумковий протокол, в якому зазначається загальна кількість підписів, дата реєстрації ініціативної групи, дата закінчення збирання підписів.

      Підписні  листи по акту передаються на зберігання у встановленому в законі порядку.

      Після підписання цього акту в тижневий строк група всеукраїнського референдуму передає підсумковий протокол, акт і вимогу про проведення референдуму до Центральної комісії із всеукраїнського референдуму (як відомо, її функції покладені на Центральну виборчу комісію по виборах народних депутатів України).

Центральна комісія забезпечує реєстрацію документів, підбиває загальні підсумки збору підписів в цілому по Україні, про що складається протокол.

      Після одержання належним чином оформленої пропозиції, органи державної влади, до повноважень яких входить призначення референдуму в місячний термін приймають одне з таких рішень:

      1) про призначення референдуму;

      2) про відхилення пропозиції про  проведення референдуму у разі наявності серйозних порушень законодавства про референдуми;

      3) про прийняття рішення, пропонованого у вимозі про призначення референдуму.

      У рішенні про призначення референдуму  визначається дата проведення референдуму, зазначається назва проекту закону, рішення, зміст питання, що виноситься на референдум.

      Дата  проведення всеукраїнського референдуму  призначається не раніше як за три й не пізніше як за чотири місяці, а місцевого референдуму — не раніше як за місяць і не пізніш як два місяці від дня прийняття рішення про проведення референдуму.

      Повідомлення  про призначення референдуму  та зміст проекту закону, рішення іншого питання, що виноситься на референдум, оголошуються відповідно у республіканських та місцевих засобах масової інформації у 10-денний строк після прийняття рішення про його призначення.

      Після прийняття рішення про призначення  наступає ^ друга стадія референдного процесу — підготовка проведення референдуму.

      Відповідно  до Закону про всеукраїнський та місцевий референдуми створюються структури  і умови, необхідні для проведення референдуму: дільниці для голосувань, комісії по проведенню референдуму і списки учасників референдуму.

      На  відміну від виборів, проведення референдуму не вимагає створення  виборчих округів. Згідно із ст. 23 Закону про всеукраїнський і місцеві референдуми, для проведення голосування і підрахунку голосів створюються тільки дільниці для голосування, що об'єднують від 20 до 3000 громадян, які мають право брати участь у референдумі.

      Керівництво всеукраїнським референдумом покладається на Центральну виборчу комісію, а також спеціально утворені для цього громадські органи — комісії по проведенню референдуму: дільничні, територіальні, що створюються в селах, селищах, районах, містах і областях, комісія Автономної Республіки Крим із всеукраїнського референдуму.

      Законами  України "Про всеукраїнський та місцеві  референдуми", "Про Центральну виборчу комісію" детально регламентуються повноваження цих комісій, організація їх роботи. Вельми важливою з точки зору захисту прав суб'єктів референдуму є норма, яка передбачає можливість оскаржити рішення і дії комісії з референдуму у вищестоящу комісію з референдуму, а у випадках, передбачених Законом, і в суд        (ст. 31).