Безробіття: причини, види, форми та наслідки

      3. добровільні внески громадських організації!, громадян, зарубіжних фірм;

      4. кошти служби зайнятості:

      5. цільові фінансові відрахування підприємств;

      6. інші надходження.

      Серед названих джерел надходження коштів основним джерелом повинні бути обоіз"язкоі;і  відрахування підприємств, організацій  та установ.

      Па  відрахування коштів до ДФСЗН впливають:

      демографічне  навантаження на зайняте економічно активне населення, що визначає обсяги різних соціальних фондів:

      рівень  зайнятості та ефективність праці економічно активного населення, від яких залежить обсяги валового внутрішнього продукту та фонду споживання; чисельність і склад незайнятого економічно активного населення, що визначає обсяги витрат на реалізацію програм зайнятості безробітних; розміри допомоги \ зв"язку з безробіттям.

      Досвід  країн з розвиненою економікою свідчить, що інвестиції в людські ресурси зростають, оскільки є необхідною умовою модернізації виробничих систем.

      Гака  політика проводиться на рівні як держави, так і окремих господарських  об'єктів. У Франції, наприклад, з  державного бюджету на зайнятість виділяють 6,8% коштів, а відрахування підприємств, соціальних установ, різні внески за обсягом майже в 1,5 рази перевищуюсь надходження з оюджеіу.

      В Україні чаєчка фонду зайнятості у валовому внутрішньому продукту становить  приоЛИ-jhu и,->%. що І і багато разів менше, нг/к у країнах з розвиненою економікою.

      Звідси  можна зробити висновок, що в нашій  країні фінансова база для розв'язання проблем зайнятості недостатня і  не відповідає ситуації на ринку праці, яка різко загострюється через  не ^зний потенціал безробіття.

      За  рахунок конгі айнятості фінансуються заходи активної і пасивної політики. Співвідношення витрат на ці заходи залежить від стану ринку праці та безробіття, рівня законодавчих гарантій, досягнутого рівня розвитку служби зайнятості.

      Зарубіжний  досвід свідчить про різні підходи окремих країн щодо розподілу коштів на активні і пасивні заходи політики зайнятості. У таких країнах, як Франція, Німеччина, Англія переважають витрати на підтримування рівня доходів населення, а на активні заходи витрачається значно менше коштів. У Франції, наприклад, частка витрат на активні і пасивні заходи відповідно дорівнює 28,4% і 71,6%; в Англії - 29,1% і 70,9%, у Німеччині - 44,1% і 55.9%.

      Зворотну  картину щодо витрат на активні й  пасивні заходи політики зайнятості населення спостерігаємо у Швеції та Італії, де відповідні витрати становлять 67,6% і 32,4% та 51.6% і 48,4%.

      Стратегія зайнятості населення в Україні  має пов'язуватися з подальшим  розвитком і розширенням активних заходів для запобігання повальному безробіттю та які можуть визначатися тільки на загальнодержавному і міжрсі іональному ріннях. Це здійснюється шляхом розроблення законодавчих актів, удосконалення системи управління, координації фінансових витрат па реалізацію заходів економічної і соціальної політики у сфері зайнятості, підвищення рівня її наукового обтрушування.

      Важливим  є об'єднання річного та довгострокового  підходів до програмування зайнятості населення, як це передбачено статтею 14 Закону України "Про зайнятість населення".

      Відповідно  до Закону України "Про зайнятість населення" створено Державний фонд сприяння зайнятості населення (ДФСЗН), який формується та використовувається на державному і місцевому рівнях.

      Основні джерела коштів фонду:

      1. кошти державного і місцевого бюджетів:

      2. обов'язкові відрахування підприємств, організацій та установ:

      3. добровільні внески громадських організації!, громадян, зарубіжних фірм;

      4. кошти служби зайнятості:

      5. цільові фінансові відрахування підприємств;

      6. інші надходження.

      Серед названих джерел надходження коштів основним джерелом повинні бути обоіз"язкоі;і відрахування підприємств, організацій та установ.

      Па  відрахування коштів до ДФСЗН впливають:

      демографічне  навантаження на зайняте економічно активне населення, що визначає обсяги різних соціальних фондів:

      рівень  зайнятості та ефективність праці економічно активного населення, від яких залежить обсяги валового внутрішнього продукту та фонду споживання; чисельність  і склад незайнятого економічно активного населення, що визначає обсяги витрат на реалізацію програм зайнятості безробітних; розміри допомоги \ зв"язку з безробіттям.

      Досвід  країн з розвиненою економікою свідчить, що інвестиції в людські ресурси  зростають, оскільки є необхідною умовою модернізації виробничих систем.

      Гака  політика проводиться на рівні як держави, так і окремих господарських об'єктів. У Франції, наприклад, з державного бюджету на зайнятість виділяють 6,8% коштів, а відрахування підприємств, соціальних установ, різні внески за обсягом майже в 1,5 рази перевищуюсь надходження з оюджеіу.

      В Україні чаєчка фонду зайнятості у валовому внутрішньому продукту становить  приоЛИ-jhu и,->%. що І і багато разів менше, нг/к у країнах з розвиненою економікою.

      Звідси  можна зробити висновок, що в нашій  країні фінансова база для розв'язання проблем зайнятості недостатня і не відповідає ситуації на ринку праці, яка різко загострюється через не ^зний потенціал безробіття.

      За  рахунок конгі айнятості фінансуються заходи активної і пасивної політики. Співвідношення витрат на ці заходи залежить від стану ринку праці та безробіття, рівня законодавчих гарантій, досягнутого рівня розвитку служби зайнятості.

      Зарубіжний  досвід свідчить про різні підходи  окремих країн щодо розподілу  коштів на активні і пасивні заходи політики зайнятості. У таких країнах, як Франція, Німеччина, Англія переважають витрати на підтримування рівня доходів населення, а на активні заходи витрачається значно менше коштів. У Франції, наприклад, частка витрат на активні і пасивні заходи відповідно дорівнює 28,4% і 71,6%; в Англії - 29,1% і 70,9%, у Німеччині - 44,1% і 55.9%.

      Зворотну  картину щодо витрат на активні й  пасивні заходи політики зайнятості населення спостерігаємо у Швеції та Італії, де відповідні витрати становлять 67,6% і 32,4% та 51.6% і 48,4%.

      Стратегія зайнятості населення в Україні має пов'язуватися з подальшим розвитком і розширенням активних заходів для запобігання повальному безробіттю та які можуть визначатися тільки на загальнодержавному і міжрсі іональному ріннях. Це здійснюється шляхом розроблення законодавчих актів, удосконалення системи управління, координації фінансових витрат па реалізацію заходів економічної і соціальної політики у сфері зайнятості, підвищення рівня її наукового обтрушування.

      Важливим  є об'єднання річного та довгострокового  підходів до програмування зайнятості населення, як це передбачено статтею 14 Закону України "Про зайнятість населення".

      Відповідно  до Закону України "Про зайнятість населення" створено Державний фонд сприяння зайнятості населення (ДФСЗН), який формується та використовувається на державному і місцевому рівнях.

      Основні джерела коштів фонду:

      1. кошти державного і місцевого бюджетів:

      2. обов'язкові відрахування підприємств, організацій та установ:

      3. добровільні внески громадських організації!, громадян, зарубіжних фірм;

      4. кошти служби зайнятості:

      5. цільові фінансові відрахування підприємств;

      6. інші надходження.

      Серед названих джерел надходження коштів основним джерелом повинні бути обоіз"язкоі;і  відрахування підприємств, організацій  та установ.

      Па  відрахування коштів до ДФСЗН впливають:

      демографічне  навантаження на зайняте економічно активне населення, що визначає обсяги різних соціальних фондів:

      рівень  зайнятості та ефективність праці економічно активного населення, від яких залежить обсяги валового внутрішнього продукту та фонду споживання; чисельність і склад незайнятого економічно активного населення, що визначає обсяги витрат на реалізацію програм зайнятості безробітних; розміри допомоги \ зв"язку з безробіттям.

      Досвід  країн з розвиненою економікою свідчить, що інвестиції в людські ресурси зростають, оскільки є необхідною умовою модернізації виробничих систем.

      Гака  політика проводиться на рівні як держави, так і окремих господарських  об'єктів. У Франції, наприклад, з  державного бюджету на зайнятість виділяють 6,8% коштів, а відрахування підприємств, соціальних установ, різні внески за обсягом майже в 1,5 рази перевищуюсь надходження з оюджеіу.

      В Україні чаєчка фонду зайнятості у валовому внутрішньому продукту становить  приоЛИ-jhu и,->%. що І і багато разів менше, нг/к у країнах з розвиненою економікою.

      Звідси  можна зробити висновок, що в нашій  країні фінансова база для розв'язання проблем зайнятості недостатня і  не відповідає ситуації на ринку праці, яка різко загострюється через  не ^зний потенціал безробіття.

      За  рахунок конгі айнятості фінансуються заходи активної і пасивної політики. Співвідношення витрат на ці заходи залежить від стану ринку праці та безробіття, рівня законодавчих гарантій, досягнутого рівня розвитку служби зайнятості.

      Зарубіжний  досвід свідчить про різні підходи окремих країн щодо розподілу коштів на активні і пасивні заходи політики зайнятості. У таких країнах, як Франція, Німеччина, Англія переважають витрати на підтримування рівня доходів населення, а на активні заходи витрачається значно менше коштів. У Франції, наприклад, частка витрат на активні і пасивні заходи відповідно дорівнює 28,4% і 71,6%; в Англії - 29,1% і 70,9%, у Німеччині - 44,1% і 55.9%.

      Зворотну  картину щодо витрат на активні й  пасивні заходи політики зайнятості населення спостерігаємо у Швеції та Італії, де відповідні витрати становлять 67,6% і 32,4% та 51.6% і 48,4%.

      Стратегія зайнятості населення в Україні  має пов'язуватися з подальшим  розвитком і розширенням активних заходів для запобігання повальному безробіттю та

      які можуть визначатися тільки на загальнодержавному і міжрсі іональному ріннях. Це здійснюється шляхом розроблення законодавчих актів, удосконалення системи управління, координації фінансових витрат па реалізацію заходів економічної і соціальної політики у сфері зайнятості, підвищення рівня її наукового обтрушування.

      Важливим  є об'єднання річного та довгострокового  підходів до програмування зайнятості населення, як це передбачено статтею 14 Закону України "Про зайнятість населення".

      Відповідно  до Закону України "Про зайнятість населення" створено Державний фонд сприяння зайнятості населення (ДФСЗН), який формується та використовувається на державному і місцевому рівнях.

      Основні джерела коштів фонду:

      1. кошти державного і місцевого бюджетів:

      2. обов'язкові відрахування підприємств, організацій та установ:

      3. добровільні внески громадських організації!, громадян, зарубіжних фірм;

      4. кошти служби зайнятості:

      5. цільові фінансові відрахування підприємств;

      6. інші надходження.

      Серед названих джерел надходження коштів основним джерелом повинні бути обоіз"язкоі;і відрахування підприємств, організацій та установ.

      Па  відрахування коштів до ДФСЗН впливають:

      демографічне  навантаження на зайняте економічно активне населення, що визначає обсяги різних соціальних фондів:

      рівень  зайнятості та ефективність праці економічно активного населення, від яких залежить обсяги валового внутрішнього продукту та фонду споживання; чисельність і склад незайнятого економічно активного населення, що визначає обсяги витрат на реалізацію програм зайнятості безробітних; розміри допомоги \ зв"язку з безробіттям.

      Досвід  країн з розвиненою економікою свідчить, що інвестиції в людські ресурси  зростають, оскільки є необхідною умовою модернізації виробничих систем.