Ступінь загрози суспільній безпеці від протиправних проявів діяльності неокультів, що становлять небезпеку для суспiльства та окремих громадян виявляється у таких напрямах:

         1 .Використання релігійного фактора як знаряддя втручання у внутрішні та зовнішні справи України, проникнення в органи законодавчої, виконавчої і місцевої влади та засоби масової інформації.

         2. Поширення деструктивних ідеологій, що становлять загрозу духовності українського народу та суперечать загальнолюдським нормам.

         3. Можлива поява  окремого войовничого релігійного  об’єднання, дiяльнiсть якого може  призвести до загибелi людей,  масових заворушень та терористичних  актів. 

         4. Провокування та  загострення конфліктів на релігійному й національному ґрунті.

         5. Поширення впливу неокультiв, дiяльнiсть яких супроводжується пiдривом громадського порядку, ушкодженням здоров’я й моральностi населення. Використання спецiальних хiмiчних препаратів і апаратури, котрі надають можливості маніпулювати вольовою сферою людини. Загрози, переслiдування, а в деяких випадках i фiзичний тиск на тих, хто вирiшив залишити громаду.

         6. Використання релiгiйних органiзацiй кримiнальними структурами. Можливе вiдмивання через них “брудних” грошей, отриманих злочинним шляхом, чи, навпаки, використання пожертв і, навiть, самих вiруючих для протиправної діяльності. У цьому зв’язку створює небезпеку поширення наркоманiї.

         Конкретним прикладом  деструктивної, або навіть терористичної  діяльності нових релігійних рухів у сучасному світі, є секта „Верховна істина”. Її засновник і гуру Шоко Асагара 1995 року наказав членам своєї секти розпилити бойовий газ (зарин) у токійському метро, внаслідок чого було отруєно кілька тисяч осіб, дванадцятеро з яких померло. Донині сотні людей, отруєних цією сектою, потерпають на симптоми, схожі на ураження мозку. Вождь секти „Верховна істина”, бажаючи досягти цілковитого послуху підданих, примушував їх уживати наркотики (LSD), замикав в ізольованих приміщеннях і піддавав прополіскуванню мізків. Ш. Асагара, якого пізніше судили в японському суді, на запитання про свою релігійну доктрину відповів, що він єдиний, хто врятує людство від близької неминучої загибелі. Бажаючи мати певність, що його пророцтва справдяться, він сам готував кінець світу. Щонайсильніші суспільні побоювання має породжувати те, що після нападу на токійське метро японська поліція виявила: у власності секти були фабрика зброї (карабінів) і хімічна фабрика, у якій вироблялися зарин та LSD. [18]

         Також ще одним прикладом деструктивної діяльності нових релігійних рухів у сучасному світі, є діяльність сатаністів, прихильників культу Сатани. Культ  магії, чорної месси, деякі види субкультури наркоманів, культи кривавих жертвоприношень – все це так чи інакше пов`язано з сатанізмом.

         "Церква сатани" була заснована в 1964 р. Ентоні  Ла Веем. Даний культ є практично  найзнаменитішим з усіх сатанинських  формацій. Культ в даний час  інституціювався як "церква" і  налічує лише в США кілька  тисяч адептів.

          Цікаво, що "Церква  сатани" навіть пройшла в США процедуру офіційної реєстрації, проте в 1990 році була позбавлена усіх податкових пільг, що надаються релігійним об'єднанням. [14, с. 74]

         Однією з головних «святих» книг у сатаністів, що відображають основні концепції їх діяльності, є "Сатаністськая біблия "(або"Чорна біблія") Ентоні Шандора Ла Вея. Книга ця - дешева і доступна. 

         У книзі принижується статус людини: "Сатана відносить  людину до тваринного світу і вважає її такою ж звіриною, як і інших ..." [1]

"Церква  сатани" носить послідовно матеріалістичний і антисоціальний характер. Її філософія життя - пошук насолод.

         Основоположні ідеї сатанізму вкрай деструктивно направлені: 
вседозволеність, тваринне існування, тваринна природа людини,  
життя - це насильство; необхідно підкорятися своїм ницим інстинктам і потягам; потрібно вступати врозріз з вимогами суспільних законів або хоча б бути індиферентним до них; соціальні структури треба руйнувати; все пов'язане з офіційними релігіями повинно опоганюватися. [15, с. 106]

         Соціально-деструктивну сторону і криміногенний характер діянь оккультичних сект ми можемо побачити на прикладі такого (далеко не повного списку):

- викрадення людей, у тому числі дітей;  
- розпуста малолітніх;  
- згвалтування;  
- осквернення могил; 
- спаклюження храмів та інших культових споруд традиційних релігій і конфесій;  
- вживання та розповсюдження наркотиків;  
- сексуальні оргії і примушення до гомосексуалізму;

- ритуальні вбивства. [15, с. 108] 

         Ось деякі наочні приклади декількох злочинних та антисоціальних вчинків, що були діями, заснованими на містично-релігійній основі:   
               * Ритуальне вбивство в жовтні 1988 року в Онтаріо 25-річним сатаністом Брентфордом своєї 12-річної сестри (перерізав їй горло) [12];

         * Затримання американською  поліцією в квітні 1989 року біля Браунсвілла (у штаті Техас) сатаністської секти, що вчиняла людські жертвоприношення.[12];  
               * Ритуальне вбивство кількома школярами в м. Черкесську своєї однокласниці: вони зарізали дівчину і пили її кров як ритуальний напиток [11];  
               * Ритуальне вбивство в м. Гомелі семирічного хлопчика і першокласниці, яке вчинив адепт окультизму; при затриманні той заявив, що вбив з містичних мотивів [11];

         * Засудження в  1995 році в м. Івано-Франківську  (Україна) трьох адептів, приналежних до сатаністського культу за "осквернення могил". [11];  
               * Ритуальне вбивство-жертвоприношення хлопчика в м. Бресті в жовтні 1995 року [12];  

         Отже, оккультичні, екстремістські течії релігії слід розглядати та досліджувати окремо, оскільки вони являються негативним проявом феномену релігії, вони є ніби своєрідною релігійною девіацією, що сприяє і є серйозною причиною різноманітних деструктивних процесів у суспільстві.  
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

Висновки.

         Релігія – це складне  соціальне і духовне явище , корені якого виходять з глибинних теренів суспільної історії. Соціальна природа та риси релігії вказують на її зв'язок з розвитком суспільства – певної само відтворюючої системи, де один елемент пов'язаний з іншим. Слово походить від лат. Religio – і означає зв'язок.

         Людство здавна прагнуло віднайти відповіді, пов'язані із загадковим світом сакрального. Згодом це прагнення спричинило формування окремої галузі філософських знань -- релігієзнавства.

         Як самостійна галузь релігієзнавство почало формуватися у XIX ст., відокремлюючись від онтології, соціальної філософії, філософії історії, етнології, етики, естетики тощо.

         Безліч дисциплін  вивчають релігію в окремих аспектах: філософія релігії., історія релігії, психологія релігії, феноменологія релігії, географія релігії і головне – соціологія релігії.

         Соціологія релігії  починає формуватися із середини XIX ст.

         Соціологія релігії -- розділ релігієзнавства, що вивчає суспільні  основи релігії, її місце, функції й  роль у суспільній системі, вплив  релігії на інші елементи цієї системи й специфіку зворотного впливу на релігію певного суспільства.  Її засновниками вважаються такі видатні соціологи як: Макс Вебер, Еміль Дюркгейм, Георг Зіммель та інші, що виробили методологічні засади й теоретичні принципи, якими послуговується сучасна соціологія релігії.

         Соціологія релігії  досліджує релігію як суспільну  підсистему; вивчає причини виникнення релігії; закономірності й особливості  її функціонування; аналізує структуру  та елементи релігії, її місце, функції  й роль у суспільній системі; визначає сутність, характер впливу релігії на особу, соціальні спільноти та специфіку їхнього взаємовпливу.

         Соціологія релігії  розглядає феномен релігії на теоретичному (загальносоціологічному) й емпіричному (чуттєвому) рівнях. Теоретичний рівень дає змогу сформувати фундаментальні положення про релігію як цілісну систему, що функціонує у взаємозв'язку з іншими структурними елементами суспільства. На емпіричному рівні релігія постає у своїх конкретних проявах -- як на макро- (суспільство, регіони), так і на мікрорівні (особа, малі соціальні групи віруючих). [6, с. 267] 

          Релігія виконує  надзвичайно важливу роль у  житті як окремої людини, так  і цілого суспільства: 

          По-перше, релігія  дає людині не тільки певну картину  пояснення світу, а й наповняє сенс її життя; Релігія допомагає людині зберігати внутрішній спокій, душевну рівновагу, утверджує індивідуальну та суспільну самосвідомість та самоцінність, задовольняє нематеріальні вищі потреби людини у духовності;

          По-друге, релігія  об`єднає людей, сприяє встановленню соціальних взаємозв`язків, створює сприятливий осередок для комунікації між людьми; Релігія має здатність конструювати суспільство в єдину сім`ю, єдину цілісність;

          По-третє, релігія  виконує функції нормативно-етичного інституту. Вона, через систему норм, цінностей, санкцій бере участь в регуляції суспільної поведінки, здатна корегувати міжособистісні стосунки, спрямовувати у правильне русло дії людей;

          По-четверте, релігія  взаємопов`язана практично зі всіма  сферами суспільного життя та життя окремого індивіда, взаємодіє з базовими соціальними інститутами: економікою, політикою, освітою, культурою, правововідносинами, особливо сильно взаємодіє релігія також з інститутом сім`ї, має великий вплив на визначення взаємостосунків та обов`язків членів сім`ї, на систему поведінки та виховання тощо.

          Отже, з  цього  випливає, що релігія є невід`ємною  ланкою соціальної системи і одним  з важливих елементів, які  мають  здатність забезпечувати  сталість і цілісність суспільства як єдиного  організму.

Список  використаних джерел: 

1)LaVey. A. Satanic bible. — New York: Avon Books, 1969.

2)Белла  Р. Соціологія религии. Американская  соціологія. М., 1972.

3)Вебер М. Протестантская этика и дух капитализма. М., 1964. С. 603

4)Гараджа В. Социальная религия. М. 1996.

5)Городяненко.  Соціологія. Підручник. – К.: Академія, 2003

6)Гудима  Релігієзнавство: Підруч. для студ. вищ. мед. закл. освіти I-II рівнів

акредитації. - Т. : Укрмедкнига, 2002.

7)Гудінг Д., Леннокс Дж. Людина та її світогляд: у пошуках істини і реальності: Перекл. з рос. зі звіркою з англ. оригіналом під заг. Ред.. М.А. Жука люка. – К.: УБТ, 2007 – 480 с.

8)Дюркгейм Е. Первісні форми релігійного життя. Тотемна система в Австралії. К.: — Юніверс, 2002.

9)Дюркгейм  Э. Социология и теория познания // Новые идеи в социологии. Вып. 2. СПб., 1914.

10)Елсукова А. Н. Соціологія. Учебное пособие. – Минск: Тетра Системс, 1998.

11)Жертвоприношение было совершено накануне Рождества Пресвятой Богородицы // Благовест (Православная газета Рязани), октябрь 1995. — №10(22).; Ростиков Е. Сатана идет в атаку // Рабочая трибуна, 6 сентября 1996.

12)Исцеление от культов: Помощь жертвам психологического и духовного насилия / Под ред. Майкла Д. Лангоуни: Пер. с англ. Е. Н. Волкова и И. Н. Волковой. — Нижний Новгород: Нижегородский госуниверситет им. Н. И. Лобачевского, 1996.

13)Кудоляр О. Роль релігійного чинника в політичному процесі в Україні // Суспільство-дайджест. – 2002, № 3

14)Макдауэлл Дж., Стюарт Д. Мир оккультного. — М.: „Новая жизнь, 1994.

15)Опарін О. А. Манкурти XXI століття. Археологічне дослідження Другої книги Царств: Монографія. – Х.: Факт, 2004. – 208 с. 

16)Осипова  Е. Социология Эмиля Дюркгейма. М., 1977.

17)Пірен М. І.  Соціологія релігії. Підручник. – К.: ДП Персонал, 2008. – 344 с.

18)Руденко О. Релігія і суспільство. http://ua.textreferat.com/referat. Скачано: 05.12.08.

19)Сірий Є. В. Соціологія: загальна теорія, історія розвитку, спеціальні та галузеві теорії: Навч. посіб. – К.: Атака, 2007. – 480 с.