Социология религии

П Л А Н 

Вступ ……………………………………………………………………………..3-6  

                

Розділ I. Предмет і об'єкт соціології релігії як галузі соціальної науки.

1. . Загальне поняття соціології релігії як науки………………………...........7-8
2. . Предмет соціології релігії………………………………...………...............8-9
3. . Об`єкт соціології релігії………………...……………………………...….9-10

 

Розділ II. Становлення соціології релігії як галузі наукового соціологічного знання. 

2.1. Класик соціології релігії О.Конт…………...……………………...…….10-12

2.2. Погляди М.  Вебера та Е. Дюркгейма на феномен релігії ……………..13-16 

Розділ III. Релігія як соціальний інститут. Її еволюційні та організаційні форми.

3.1. Еволюційні  та організаційні форми релігії за Р. Беллом………………17-20

3.2. Соціальні  функції та взаємозв`язок релігії з іншими соціальним інститутами………………………………………………..………………..…20-28

3.3. Оккультистські  релігійні формації як прояв  дисфункціонального прояву релігії………………………………………………………………...................28-32 

Висновки..……………………………………………………………………...33-34 

Список використаних джерел..……………………………………………….35-36 
 
 
 
 
 
 

Вступ.

         Релігія і суспільство  – це тема, що завжди турбувала і  турбуватиме людей на будь-якому  етапі розвитку суспільства, а тим  більше вона є актуальною для нас  зараз. Адже наше сьогодення - це час  розростання соціально-політичних проблем, глобальних конфліктів,  соціальних потрясінь, час хаосу і невизначеності,  час загострення девальвації моральних норм суспільства.

Людство увійшло в нове тисячоліття. Світ став набагато складнішим, розвиток його важко передбачити.

         Втрата духовних цінностей та особистісних орієнтирів є одним з найсильніших чинників, які призводить до деградації суспільства  та порушення стабільності, яка є  основою здорового і повноцінного функціонування соціуму як єдиної системи.

Релігія ж вміщає в собі схеми орієнтирів поведінки  та взаємодії між людьми у соціумі, ідеалів моралі, життєвих цінностей, суспільних норм.

         У сфері релігії основна маса людей соціуму вбачає відповіді на питання свого буття, тому протягом всієї історії людства одним з найважливіших інструментів духовного, ідеологічного, морального впливу на окремих людей і суспільство в цілому були системи релігійних вірувань.

         Також щодо питання  релігії окремо слід зазначити, те, що сьогодні у всьому світі спостерігається  розквіт різноманітних сект, розростання популярності езотеричних культів, сатанізму та демонології, які  в більшій чи меншій мірі носять антисоціальний,  деструктивний характер. Їх діяльність сприяє становленню нездорового духовному клімату,  моральному упаду в суспільстві.

Тому одним із найважливіших питань, що постають перед людством є питання виховання духовно розвиненої, моральної особистості, яка б керувалась у своїх діях не лише легітимними нормами суспільства або релігійними традиціями, але й орієнтувалася на загальнолюдські цінності, збагачуючи своєю власною діяльністю й особистим прикладом духовну культуру свого народу та моральний досвід людства в цілому.

         Актуальність теми релігії як соціального феномену полягає й в тому, що релігія є невід`ємним елементом соціуму. Релігія має відношення практично до всіх основних сфер суспільного життя: починаючи політикою, економікою, правотворчістю, освітою, культурою і завершуючи суспільною діяльністю і приватним життям окремого індивіда.

         Отже, релігія була і залишається важливим системоутворюючим фактором соціально-політичного та культурного життя суспільства в цілому та кожної людини зокрема, тому актуальність вивчення, дослідження на тематику феномену релігії є невичерпною. 

         У період  античності й до епохи Відродження у працях філософів та вчених релігія розглядалась з погляду гносеології  або психології, в ній не виділялися соціальні аспекти. Починаючи з XVII—XVIII ст. вчені все частіше розглядають релігію у зв’язку з соціальними та історичними умовами, з боротьбою прогресивної буржуазії проти феодалізму та його ідеології. Голландський філософ Бенедикт Спіноза (1632—1677) вперше сформулював так звану теорію обману, за якою релігія визначалася як результат обману в інтересах монархії та духовенства, а також неосвіченості людей.

         Соціальні корені релігії частково були розкриті французьким просвітником К. Вольпеєм, який пояснив виникнення та існування релігії страхом не тільки перед грізними силами природи, а й перед правителями, гнобителями народу. Причини релігії він шукав у соціально-політичному середовищі та у формах правління.

         Тема релігії як соціального феномену порушувались в працях цілого ряду визначних соціологів, які намагались з’ясувати ті шляхи, якими релігійні вірування і організації сприяють інтегративним процесам в суспільстві.

         Теорії місця релігії в суспільстві таких соціологів, як Г. Спенсер, Е. Дюркгейм, М. Вебер, Т. Парсонс, П. Сорокін та інших справили значного впливу на підходи до вивчення суспільства, викликали захоплення, але в той же час зустрілись із жорсткою критикою. Переважно ця критика була спрямована на контроверсійні теоретичні побудови Е. Дюркгейма, М. Вебера, Т. Парсонса.

         Найбільш розробленою темою є критичне переосмислення праць в галузі соціології релігії Е. Дюркгейма і М. Вебера. Цілий ряд дослідників в галузі історії соціологічної думки звертались до їхніх праць, висували аргументи на користь цих теорій, або намагались спростувати їх.

         Погляди Е. Дюркгейма на значення в суспільному житті релігійних комплексів розвивали його учні М. Мосс і М. Хальбвакс. Критичний розгляд дюркгеймівської теорії релігії представляли Р. Нісбет, С. Люкс, Е. Волворк, Х. Альперт. Т. Парсонс детально розглядав його концепцію, оскільки його погляди на значення релігії в суспільстві значною мірою базувались на дюркгеймівському аналізі. В радянській історико-соціологічній літературі детальний аналіз дюркгеймівських поглядів на релігію представлено О.В. Осіповою; також до цієї теми звертались Г.П. Францов, Д.М. Угрінович, А.Б. Гофман.

         Веберівські теоретичні побудови також знайшли широкий відгук в науковому середовищі. Його праці з соціології релігії і особливо з питання значення протестантизму для формування капіталістичного духу викликали цілий шквал публікацій і праць, як на Заході, так і в радянській науці. Ставлення до цієї проблеми можна порівняти із гойдалкою: періодично змінюють одне одне категоричне заперечення досягнень Вебера в цій галузі і веберівські “ренесанси”. На Заході відомі такі веберіанці, як Й. Вайс, В. Шлюхтер, Ф. Тенбрук. В радянській науці до цього питання детально підходили Ю.Н. Давидов, П.П.Гайденко, Л.Г. Іонін. [18] 
 

Мета дослідження курсової роботи – з`ясувати сутність релігії як соціального феномена, соціальну роль релігії в суспільстві, структуру релігії та її взаємодію з іншими соціальними інститутами.

Об`єкт дослідження – релігія з як соціальне явище. 

Предмет дослідження – взаємодія релігії і суспільства, соціальний «вимір» релігії, її вплив на соціальну поведінку. 

Виходячи  з мети дослідження ставляться такі завдання:

1. Опрацювати та проаналізувати теоретичний матеріал з досліджуваної теми
2. Проаналізувати значимість соціальної ролі інституту релігії та взаємодію його з іншими суспільними інститутами.

 

Методи  дослідження: аналіз літератури та документів узагальнюючих науковий досвід вивчення і дослідження релігії. 

Практичне значення дослідження  полягає в тому, що подана в даній роботі інформація може бути використана для загального ознайомлення з соціологією релігії як наукою та формування соціологічного погляду на феномен релігії. 

Структура роботи: курсова робота складається зі вступу, трьох розділів та висновків. Завершує курсову роботу список використаної літератури, які було застосовано під час проведення дослідження. Загальний обсяг складає 36 сторінок. 
 
 
 
 

1. Загальне  поняття соціології релігії як науки.

         Релігія є суспільно-історичним утворенням, одним із важливих соціальних інститутів суспільства, невід`ємним структурним елементом соціуму, тому  явище релігії не може бути поза увагою соціологічної науки.

         Соціологія релігії  є галуззю соціології та однією з  релігієзнавчих наук. Як наукова дисципліна, вона функціонує в контексті соціологічного знання й інших наук про релігію.

         Розглядаючи релігію  як соціальний феномен, соціологія релігії  спрямовує свій погляд на соціальні  аспекти: як утворюються і функціонують релігійні групи та інститути, завдяки чому вони функціонують або припиняють існування; які стосунки між релігійними групами, чому між ними виникають конфлікти; що належить до ритуальних дій тощо.

         Соціологію цікавлять  релігійні вірування не самі по собі, а те, що відбувається в суспільстві під впливом релігії. [5] 

         Розрізняють два  рівні соціології релігії: теоретичний, який охоплює вивчення релігії, як особливого соціального інституту, підсистеми суспільства, та емпіричний, який вивчає релігійність соціальних, регіональних та соціально – демографічних груп з використанням всіх методів конкретно – соціологічного аналізу.

         Соціологія релігії  належить до соціологічних теорій середнього рівня. Вона акумулює емпіричні дані, що характеризують релігію як одну з соціальних підсистем, і, узагальнюючи ці дані, розробляє її теоретичну модель в межах загальносоціологічної теорії. Як галузь соціологічної науки, соціологія релігії використовує вироблені нею поняття і засоби, без яких неможливе пізнання соціальної реальності як цілісної системи (група, роль, влада, культура тощо) і окремих соціальних феноменів (родина, клас, економіка та ін.). Застосування соціологічного інструментарію і соціологічних засобів при вивченні релігії виправдане й ефективне передусім для пояснення цього соціального інституту. [18]

         Отже, соціологія релігії  – це наука, що вивчає релігію як суспільний феномен у різноманітних  його аспектах.

Вона  також вивчає взаємодію релігії  із суспільством та з різними елементами суспільного життя, її місце в  суспільній системі, соціальні функції релігії тощо. [17, с. 16] 

1.2 Предмет соціології  релігії 

         Як вже було зазначено, Соціологія концентрує свою увагу на соціальному «вимірі» релігії, її впливі на соціальну поведінку. Соціолог повинен  при цьому спиратися й на історичні дані, але, на відміну від історика, його цікавлять загальні правила, стандарти поведінки, засоби релігійної мотивації, а не те, що є неповторним у тій чи іншій релігії. 
Принцип опори на емпіричні дані є загальним для всіх наук про релігію, у тому числі й соціології. Водночас він є своєрідною межею, що розділяє соціологічне вивчення релігії від феноменологічного, філософського й теологічного. Соціолог, вивчаючи релігію, має справу з тим, що доступне для чуттєвого сприйняття. Тому до релігії як предмета соціологічного аналізу він не відносить надприродне, а обмежується тільки емпіричними даними.

         Соціолог займається тим, що можна спостерігати і перевірити. Він не задовольняється загальним  враженням або теологічними аргументами  на підтвердження, наприклад, тези про те, що релігійна віра зумовлює моральні засади людської поведінки. Тільки емпіричні дані можуть підтвердити або спростувати це твердження. Соціолог повинен отримати ці дані, і, тільки тоді, коли він володітиме цими даними, може будувати теоретичні моделі. 
               Соціологія релігії — емпірична наука, яка ґрунтується на фактах, які можна чітко зафіксувати й описати. Для соціолога важливі сукупність актів поведінки індивідів і груп, вербальних дій людей і продуктів їхньої діяльності (матеріальної і духовної), тобто те, що роблять, висловлюють і думають люди.