Предмет философии

n:justify">Людина у сучасному світі, попри всі свої технічні й інформаційні досягнення, створення безлічі артефактів, щільного речового заповнення буття, дуже незначно просунулася в осягненні таїн Універсуму. Унікальність і загадка людського буття, а не його оснащеності, також малодоступні. Динамічна рівновага (гомеостаз) Всесвіту залежить від можливостей переважно сліпого впливу на неї людини. Але чи ж зовсім довільною є самодіяльність її, співпричетність до реалізації законів Всесвіту? Новий феномен людства – глобальність – загострив це питання, як і протиріччя буття людини в умовах глобалізації. Духовна ситуація людства привела до необхідності ціннісної переорієнтації ідеальних систем “самоорганізації” буття людини у світі: правової культури, мистецтва, моралі, релігії, екологічної культури, науки. Нові сенси буття людини значно вплинули на зростання цінності майбутнього у порівнянні з минулим. Але змінилася якість цінностей, їхня шкала, пафос. Непевними стали також цінності науки і техніки.

Глобальні проблеми людства. Поняття глобальної проблеми торкається тих проблем, що пов’язані з корінними інтересами планетарного людства Основні серед них: природокористування, сировинно-енергетична, геополітична, демографічна, екологічна, творчої особистості. Вирішення глобальних проблем – це засіб подолання загрози катастрофи людства (кліоциду). Можливості коеволюції природи і ноосфери визначають стратегічні шляхи вирішення глобальних проблем.

Стратегія  майбутнього  і  перспективи  людства. Головне стратегічне завдання людства – перетворення біосфери в ноосферу (сферу розумної і передбачуваної регуляції). Звідси необхідність розробки новітніх наукових програм у зв’язку з альтернативами сучасній техногенній цивілізації, пошуку нових технологій. Значною сьогодні стає роль філософії техніки, її пропаганди у технічних вузах. Новою реальністю стала інформаційна революція. Людина ще нездатна до адекватного перебування навіть в інформаційному суспільстві, тим більше – у “віртуальному просторі буття”. Комп’ютерний оптимізм і песимізм сьогодні нарівні сліпі.

Можливості прогнозування майбутнього. Складність перспектив задає й необхідність нового рівня прогнозування майбутнього. Теоретичними його засадами служить діалектика минулого – сучасного – майбутнього. Майбутнє стало регулятором сучасного завдяки науковим передбаченням та прогнозам. Структура передбачень та їхня типологія досить складні. Існує багато різновидів прогнозу. Стратегічними прогностичними можливостями володіє філософія: від неї ми сподіваємося дізнатися – на що можна сподіватися у достатньо віддаленому майбутньому?

 

 

 

 

Тема: Соціальний інститут.

ПЛАН:

Вступ: Поняття соціального інституту.

1. Родина й шлюб як соціальний інститут.

2. Наука і освіта

З. Наука як соціальний інститут.

4. Церква – релігійний інститут.

 

Вступ: Поняття соціального інституту.

Термін «інститут» має безліч значень. У європейські мови він прийшов з латинського: іnstіtutuм – установа, пристрій. Згодом він придбав два значення: вузько-функціональне (назва спеціалізованих наукових і навчальних закладів) і широке соціальне (сукупність норм права по визначеному колу суспільних відносин). Соціологи наділили це поняття новим змістом. Додалися нові, суто соціологічні деталі, але стрижень – сукупність норм, що регулюють визначену сферу суспільних відносин – залишився колишнім.

Найчастіше виділяють п'ять соціальних інститутів:

       інститут родини та шлюбу;

       політичні інститути (держави, права)

       економічні інститути;

       інститути освіти;

       інститут релігії (церква).

Розглянемо деякі з названих інститутів. Вони призначені задовольняти життєві найважливіші потреби: у відтворенні роду, у безпеці й соціальному порядку, у добуванні засобів існування, у передачі знань і соціалізації підростаючого покоління, у задоволені духовних запитів. Отже, соціальний інститут – особливий пристосувальний пристрій суспільства, створений для задоволення його найважливіших життєвих потреб, регульованих зводом соціальних норм і санкцій.

Одним з перших дав теоретичне уявлення про соціальні інститути Торстен Веблен у книзі «Теорія дозвільного класу» (1899 р.). Еволюція суспільств – це процес природного добору соціальних інститутів. Людство училося виживати й пристосовуватися до життя, організувати відносини за допомогою норм. Так у людей зародився, можливо найбільш ранній соціальний інститут – інститут шлюбу. Передаючись від покоління до покоління норми поводження й інституціональні норми ставали звичкою, звичаєм, традицією. Вони направляли спосіб життя і спосіб мислення людей у певне русло.

Основні інститути є в кожнім суспільстві: від самих примітивних до найсучасніших. Соціальний інститут не абстракція. Він позначає реальну сукупність людей, що трудяться у даній сфері, а також систему конкретних законів, управлінських рішень і практичних заходів щодо регуляції стосунків. Соціальний інститут – це гігантська соціальна система, що охоплює сукупність статусів і ролей, соціальних норм і санкцій, соціальних організацій, що спираються на персонал, апарат керування й особливих процедур чи практик.

Інститути, як і всякі системи, постійно розвиваються. Інститут родини та шлюбу пройшов такі етапи, як груповий шлюб, полігамія та моногамія. Еволюцію перетерпіла сфера виробництва: від полювання й збирання до виробництва без особистої участі людей.

Вище були названі фундаментальні інститути. Але у кожного головного інституту є свої системи напрацьованих практик, методів, прийомів, процедур. Так економічні інститути не можуть обійтися без захисту приватної власності, професійного підбору, маркетингу, ринку тощо. Усередині політичних інститутів ми виявляємо інститути судочинства, адвокатури, присяжних, президентства і т.д. Завдання головних інститутів здійснюються через функціонування неголовних, не основних: це соціальні приватні практики або звичаї.

У соціальних інститутів є свої функції, але виникають також і дисфункції. Функції спрямовані на певну користь, що інститут приносить суспільству. Дисфункція пов’язана з завдаванням шкоди суспільству. Наприклад, задача інституту освіти – готувати грамотних фахівців. Але якщо він погано справляється зі своєю задачею й суспільство не одержує дійсних фахівців, то функція перетворюється в дисфункцію.

Функції і дисфункції бувають явні й латентні, якщо вони не заявляються відкрито та сховані від очей. До явних функцій школи відносяться придбання знання й атестата зрілості, підготовка до вузу. Але в неї є й сховані функції: придбання визначеного соціального статусу, зав'язування міцних дружніх зв'язків тощо.

Функції та дисфункції можуть бути явними для одних членів суспільства й латентними для інших. Наприклад, одним важливо придбати в університеті фундаментальні знання, а іншим зав'язати потрібні знайомства.

Латентні функції у той же час відрізняються від дисфункцій тим, що не наносять шкоди. Вони показують, що користь від соціальних інститутів можна витягти набагато більшу, ніж про це заявляється безпосередньо.

1. Родина й шлюб як соціальний інститут.

Соціологи традиційно розглядають родину, як соціальну групу, члени якої зв'язані спорідненням чи шлюбом, актом усиновлення та живуть спільно, співробітничаючи економічно, піклуючись про дітей. Деякі вчені думають, що головну роль у родинах грають психологічні зв'язки; вони вважають, що родина – це тісно зв'язана група людей, що піклуються друг про друга й поважають один одного.

Сучасний соціолог Ентоні Гідденс дав більш широке визначення: родина – це осередок суспільства, що складається з людей, які підтримують один одного соціально, економічно чи психологічно або ідентифікують один одного як підтримуючий осередок.

Родини розрізняються за складом, за типом спадкування, місцем проживання та за принципом розподілу влади. Соціальні взаємини між чоловіками й жінками в рамках родини можуть бути організовані за принципом подружніх чи родинних зв'язків.

У нуклеарній родині дружні стосунки батьків і їхніх дітей складають ядро взаємин. У розширеній родині, що складається з декількох поколінь – ядро сімейних відносин утворюють кровні родичі. Нуклеарна родина являє собою найкращий тип сім’ї у сучасних індустріальних суспільствах. Розширену родину (так уважає багато соціологів) підірвала індустріалізація. На підтвердження цього Вільям Дж. Гуд приводив ряд чинників: 1. Люди переміщаються у пошуках роботи й службового росту, що послабляє родинні зв'язки, які вимагають частих і близьких контактів; 2. Індустріалізація сприяє зростанню соціальної мобільності, що приводить до тертя між кровними родичами, які належать до різних шарів. 3. Індустріалізація заміщає кровноспоріднені групи у вирішенні таких проблем як забезпечення безпеки, захисту, освіти, грошового кредитування соціальними. Інститутами. 4. В індустріальному суспільстві на перший план виходять особисті досягнення індивіда, що зменшує залежність індивіда від членів сім’ї.

В останні роки багато соціологів прийшли до висновку, що індустріалізація та розширена родина не є такими вже несумісними. Вивчаючи сімейне життя текстильних робітників у Нью-Гемпширі у 21 столітті, знайшли, що індустріалізація сприяла посиленню родинних зв'язків.

За типом успадкування родини бувають трьох видів. В умовах патрилінеальної структури, де родовід ведеться по батьківській лінії, люди просліджують походження та передають спадщину по лінії батька. При матрилінеальній структурі спадкування здійснюється по материнській лінії. При білінеальному типі обидві сімейні лінії індивіда мають однакову важливість.

За місцем проживання розрізняють три види. У випадку патрилокального проживання молодята поселяються у будинку родини чоловіка. Зворотна схема превалює в умовах матрилокальної моделі. Неолокальна модель – молоді пари відокремлюються й живуть окремо від батьків.

За типом влади буває патріархальний уклад: роль глави родини виконує чоловік, а при його відсутності – старший за віком чоловік. Матріархальний сімейний уклад указує на значне зосередження влади у руках жінок. Третій тип укладу – елітарний: влада й авторитет розподіляються між чоловіком і дружиною на рівних. Цей тип сімейних відносин останнім часом набирає вагу в усіх країнах світу.

Люди, що вступають до шлюбу є представниками різних родових груп і це впливає на структуру родини. Група, об'єднана родинними зв'язками, зацікавлена у збереження деякої частки контролю принаймні над частиною своїх членів після їхнього вступу в шлюб.

Історично мінлива форма соціальних відносин між чоловіком і жінкою, за допомогою якої суспільство упорядковує і санкціонує їхнє полове життя і встановлює їхні подружні і родинні права й обов'язки. Усі суспільства обмежують припустиме коло, з якого індивідам варто вибирати собі партнерів для шлюбу. Правильний вибір чоловіка регулюється двома типами матримональних норм. Ендогамія – правила, що вимагають вибору шлюбного партнера усередині певних груп, тобто серед представників свого класу, раси, етносу чи групи віросповідання. Екзогамія— правила, що вимагають вибору шлюбного партнера поза межами власної групи, коли люди повинні одружуватися з індивідами, не зв'язаними кровним спорідненням. Норми екзогамії насамперед базуються на принципі виключення кровного споріднення і звичайно містять у собі табу на інцест – заборону сексуальних відносин між близькими кровними родичами. Порушення таких заборон викликають осуд і відразу в спільноті. Табу на інцест є єдиною універсальною нормою у світі найрізноманітніших моральних принципів.

Взаємозв'язки між чоловіком і дружиною можуть будуватися на чотирьох різних принципах: моногамії – один чоловік й одна дружина; полігінії – один чоловік і дві чи більше число дружин; поліандрії – два чи більше чоловіків і одна дружина; груповий шлюб – два чи більше чоловіків і дві чи більше дружин. Моногамія вважалася кращої в менше, ніж 20% типів суспільства. Полігінія одержала широке поширення в 80% суспільств, включених у вибірку дослідження, де чоловікам дозволяється мати по дві дружини. Поліандрія зустрічається вкрай рідко. Як правило вона не означає волю сексуального вибору для жінок, найчастіше вона означає, що молодші брати чоловіка одержують право жити з дружиною свого старшого брата. Наприклад, у деяких народів в Індії, якщо сім’я не може дозволити собі женити всіх синів, вона може знайти дружину тільки для старшого сина.

Соціологи далекі від згоди у поглядах на те, чи існував коли-небудь груповий шлюб як культурна норма. Маються деякі свідчення того, що така форма шлюбу дійсно існувала у мешканців бразильських джунглів, у жителів Маркізьких островів південної частині Тихого океану, у чукчів Сибіру й у народу тодас в Індії.

Якщо суспільство хоче зберегти себе, воно повинне відтворювати нових членів. Сексуальні спонукання не обов'язково вирішують цю задачу, оскільки багато людей розуміють, що можуть задовольняти свої сексуальні потреби і без відтворення. Тому суспільства звичайно стимулюють своїх громадян до дітородіння. В аграрних суспільствах мати дітей економічно вигідно. Для стимуляції можуть також використовуватися релігійні розуміння. У багатьох країнах вважають шлюб і дітей синонімами «гарного життя»; відсутність дітей часто розглядається як нещастя.