Зв’язок родинного і шкільного виховання у педагогічному досвіді В.О.Сухомлинського

Самоутвердження молодої людини проходить у боротьбі із своїми власними вадами і недоліками, у боротьбі самого з собою. Перемога над самим собою - найбільша перемога. „Щасливим, пише В.О.Сухомлинський, може бути лише той, хто є володарем своїх бажань, хто вміє володіти собою, своїми почуттями.” Треба відзначити, що багатьом нашим дітям і учням саме бракує цієї дуже цінної риси - відповідності рівня бажань і домагань рівневі їх заслуг і можливостей. Разюча невідповідність власних домагань власним достоїнствам породжують паразитичний спосіб життя дітей у деяких сім'ях - дармоїдство, марнотратство, сімейні і соціальні конфлікти. Незагнуздані і неприборкані примхи, претензії, незаслужені й невиправдані вимоги молодої людини, які нерозумно задовольняються дорослими, - джерело егоїзму, міщанської психології, зарозумілості, появи спотворених характерів[27,с. 532].

В.О.Сухомлинський  з нових позицій підходить  і до оцінки життєвої позиції, і ролі дитини в сім'ї. Діти в сім'ї - це не тільки слухняні виконавці волі батьків і старших, вони рівноправні члени сім'ї, активні учасники всіх сімейних справ, вони можуть чинити взаємний позитивний вплив на сім'ю; поведінку батьків і старших, їх ставлення до своїх сімейних і громадських обов'язків. Вони не повинні відчувати своєї нерівності, неповноцінності, приниженої гідності. Василь Олександрович завжди відстоював право дітей активно втручатись у сімейні справи. Під впливом думки дітей, їх вимог, ставлення батьків до деяких антисоціальних явищ - п'янства, крадіжок, обману, нечесного способу життя та інших аморальних вчинків, - можна змінити або позбутися цих явищ [23, с. 82].

В.О.Сухомлинський  з нових позицій порушує й дуже актуальну проблему сучасності - проблему спілкування дітей з дорослими, проблему нового соціального середовища, виховання дітей за місцем проживання. Педагог наголошує на тому, щоб у спільній діяльності і спілкуванні з дорослими діти почували себе рівноправними, не відчували приниження їхньої гідності, не ставали формальним об'єктом виховання. Бо спілкування з дорослими тільки в тому разі матиме належний виховний вплив, коли виступатиме не як службовий обов'язок, а як веління душі й серця, як потреба духовної єдності і дружби поколінь, потреба повторення себе в дітях [26, с. 583].

2.3. «Батьківська педагогіка» – єнціклопедія сімейного виховання

Педагогічна творчість В. О. Сухомлинського багатогранна і невичерпно багата. Учений-педагог, полум'яний публіцист ставить у своїх творах проблеми морального й естетичного виховання, розумового розвитку, проблеми всебічного гармонійного розвитку і громадянського виховання.

Водночас В. О. Сухомлинського все життя хвилювали  й проблеми сімейного виховання, батьківської педагогіки, тієї найменшої  соціальної клітинки, де закладаються основи особистості, формуються характер молодої людини, моральні почуття, поведінка, громадянська зрілість. Він був переконаний у тому, що успіху у вихованні поколінь можна досягти тільки спільними зусиллями сім'ї, школи і громадськості. "Всі шкільні проблеми стоять і перед сім'єю, усі труднощі, які виникають у складному процесі шкільного виховання сягають своїм корінням у сім'ю". В. О. Сухомлинський твердив, що зміцнення сім'ї, вдосконалення родинного виховання - одна з найважливіших соціальних проблем, від розв'язання якої залежатиме майбутнє нашого суспільства, моральне обличчя молоді[23, с. 180].

"Батьківська  педагогіка" Сухомлинського - це захоплююча і хвилююча розповідь про найважливіший, священний обов'язок батьків щодо своїх дітей, це пристрасний гімн благородній душі дитини, її сподіванням, устремлінням, людському сімейному щастю. Водночас це гірка правда про те, як батьківська нерозсудливість, сліпа потворна любов до дітей, духовне зубожіння та інші вади сімейного життя призводять до трагічних наслідків -спотворення душі дитини, появи антисоціальних явищ, дармоїдства, марнотратства, споживацької психології, дитячої злочинності[2, c. 123].

В. О. Сухомлинський був справжнім  знавцем і дослідником психології людини, він глибоко розумів душу дитини, її переживання, почуття, прагнення і сподівання, досконало знав психологію взаємин батьків і дітей, молодшого і старшого поколінь, між особових стосунків у дитячих колективах, психологічний клімат у соціальних групах і ті фактори, що його зумовлюють.

Будучи  глибоко переконаним у тому, що дитина - це дзеркало сім'ї, в якому  відбивається духовний світ батька та матері, В. О. Сухомлинський, вивчав у першу чергу, інтелектуальну і моральну атмосферу родин своїх вихованців. Невтомна дослідницька робота, спрямована на пізнання особливостей фізичного розвитку, духовного і морального світу малят, допомагала знаходити відповіді на питання, чому та чи інша дитина схвильована, нервова, неврівноважена, чому обмежені її інтелектуальні можливості та інтереси, де криються корені морального неблагополуччя.

Деякі батьки вважають, що їхня влада щодо дітей повинна проявлятися, головним чином, у формуванні заборон. Але це неправильно. Якщо дитина чує самі тільки заборони, це сковує її, робить несміливою, пасивною. Вимоги батьків повинні виражатися не тільки в заборонах, а, головним чином, у спонуканні дитини до певних позитивних дій.

Отже, авторитет  батьків залежить від багатьох умов, однією з яких є правильне, уміле  використання батьківської влади. Батьківська влада - це не тільки право, а й мистецтво.Саме тому червоною ниткою через усі твори   В.О. Сухомлинського проходить думка про мудрість материнської і батьківської любові, про гармонію доброти і вимогливості, ласки та суворості.

Там, де немає мудрості батьківського  виховання, любов матері й батька до дітей нівечить дітей. Є багато різновидів цієї любові, основні з них – це:1) любов замилування; 2) любов деспотична; 3) любов відкупу[23, c.208].

Любов замилування будується на тому, що мати й батько радіють кожному крокові дитини, не замислюючись над тим, який це крок і до чого він може привести. Як наслідок, сини і дочки "сідають на шию" батьків, перетворюються в маленьких тиранів, бо любов замилування розбещує душу дитини насамперед тим, що вона не знає впину своїм бажанням. Принципом її життя стає девіз дикуна, негідника й хулігана: все, що я бажаю, мені дозволяється, ні до кого мені діла немає, головне - моє бажання. Дитина, яка виховується в дусі замилування, не знає, що в людському співжитті є поняття "можна", "не можна", "треба". Їй здається, що все можна. Особливо калічиться дитяча думка в тих випадках, коли замилування спеціально організовується дорослими, коли дітей перетворюють у іграшку.

Любов деспотичну так описує В.О. Сухомлинський: «Я часто чую тривожні роздуми батьків: був син маленькою дитиною - був добрим, зговірливим, слухняним; підріс - став грубим, норовливим. Чому це так відбувається? Я тисячу разів переконався, що причина цього явища - у невмінні батьків користуватися батьківською владою; у тому, що примус усвідомлюється і переживається дитиною як зла сила, яка пригнічує її волю. Батьківська влада повинна заохочувати, одухотворяти внутрішні духовні сили дитини - її бажання бути хорошою. Це бажання є буквально в кожної дитини»[23, c. 222].

Любов відкупу полягає в тому, що є батьки, щиро переконані в тому, що, забезпечуючи всі матеріальні потреби дітей, вони виконують свій батьківський обов'язок. Матеріальними витратами, вважають такі батьки, можна виміряти батьківську любов, у найгіршому разі відкупитися (морально-емоційна товстошкірість, присутня батькам-чоловікам)[23, c.228].

В. О. Сухомлинський з нових позицій порушує й дуже актуальну проблему сучасності - спілкування дітей з дорослими, а також з нових позицій підходить і до оцінки життєвої позиції, і ролі дитини в сім'ї. Діти в сім'ї - це не тільки слухняні виконавці волі батьків і старших, їх ставлення до своїх сімейних і громадських обов'язків. Вони не повинні відчувати своєї нерівності, неповноцінності, приниженої гідності.

Видатний  педагог дав ряд цінних практичних порад батькам щодо того, як створити в сім'ї умови для повноцінного морально-емоційного розвитку:

І.Взаємини в  сімейному колективі треба будувати так, щоб навіть найменших його членів зв'язували з іншими почуття взаємного обов'язку, поваги і турботи.

2. Важливо створити такі умови, щоб дитина в міру своїх сил була творцем добрих справ для інших людей, із самого початку для рідних. Особливо небезпечним для моральності В.О.Сухомлинський вважав індивідуалізм і споживацький характер життя молодих у сім'ях, бо саме там, де батьки віддають дітям усе і не вимагають від них взамін нічого, виростають люди з кам'яним серцем, егоїсти, ледарі.

3. Головним "лікарем" усіх моральних недуг є праця. Але ефективним засобом виховання вона стає лише за умови, коли надихається благородними моральними мотивами - спочатку зовнішніми, які з часом переростають у внутрішні. Найелементарніший мотив - своєю працею принести рідним радість.

У наші дні немає важливішого завдання у сфері виховання людини, ніж учити батька й матір виховувати своїх дітей. З практики багаторічної праці було з'ясовано, що без турбот про педагогічну культуру батьків неможливо розв'язати жодного завдання, що стосується виховання та навчання.

В. О. Сухомлинський створив педагогічну  школу для батьків, яка складалася з таких відділів: дошкільний; батьків учнів І-ПЇ класів; IV-VIII класів; ІХ-Х класів, де за три роки дотого, як віддати своїх дітей до навчання, мати й батько починають вчитися у школі для батьків.

Вчений-педагог  обґрунтував провідні принципи, у  відповідності з якими має здійснюватися педагогічна пропаганда серед батьків:

- виховання дітей - почесний суспільний обов'язок батьків;

- батько і мати повинні бути не менш мудрими творцями людини, ніжпедагоги;

- високий культурний та освітній рівень сучасних батьків вимагає, щоб педагогічна пропаганда здійснювалася на рівні сучасних даних науки про розвиток і виховання підростаючого покоління - фізіології, психології, педагогіки;

- у вирішенні складних проблем виховання необхідно забезпечувати 
індивідуальний підхід і додержання педагогічного такту;

- систематичність педагогічної пропаганди і всебічне охопленнябатьків.

Батькам у першу чергу читалися лекції, в яких розкривалися загально методичні проблеми морального виховання, основні життєві етичні проблеми, велася розмова про умови морального виховання, про ті якості особистості, які мають бути притаманні батькам, бо без них не виховаєш хороших дітей.

У багатьох лекціях, бесідах, консультаціях конкретно розглядалися питання методики формування певних моральних якостей, позитивних рис характеру, навичок культурної поведінки дошкільників.

Вдалося добитися того, що в сім'ї діти-дошкільнята  проходять своєрідну материнську  школу. Це нічим не замінна школа морального, розумового, емоційного й естетичного виховання. Ніякий, навіть найідеальніший дитячий садок на може замінити материнської школи або надолужити те, що упущене матір'ю і батьком у найтоншій сфері духовного життя людини - у вихованні особистості. Велику увагу приділяють вихованню почуття людини.

2.4 Впровадження ідей В.О.Сухомлинського в системі сучасного шкільно-сімейного виховання

Книга В. Сухомлинського "Батьківська педагогіка" не дає  готових рецептів для батьків, але  кожний наведений у ній приклад, вислів, розповідь чи епізод учать нас, як треба виховувати справжню людину - борця за квітучу Україну, як обережно треба підходити до душі дитини, щоб провести її через дитинство до справжнього людського щастя. Хай поради видатного педагога залишаться в нашій пам’яті навічно: без батьківської мудрості нема виховуючої сили сім’ї. Батьківська мудрість стає духовним надбанням дітей; сімейні стосунки, побудовані на громадянському обов’язку, відповідальності, мудрій любові й вимогливій мудрості батька й матері самі стають величезною виховуючою силою. У сім’ї шліфуються найтонші грані людини-громадянина, людини-трудівника, людини - культурної особистості.

Із сім’ї  починається суспільне виховання. У сім’ї, образно кажучи, закладається коріння, з якого виростають потім і гілки, і квітки, і плоди. Сім’я - це джерело, водами якого живиться повноводна річка нашої держави.

Жоден педагог світу не сказав так мудро і переконливо про сімейне виховання, про роль батька і матері в ньому, як Василь Олександрович Сухомлинський. Велику справу зробила б Українська держава для виховання майбутніх поколінь, якби "Батьківська педагогіка" В. О. Сухомлинського стала надбанням кожної української сім’ї.

Сучасні вчені  теж займаються питаннями сімейного виховання, бо принципи національного виховання юних поколінь дають можливість надати процесу роботи з батьками наукового штибу, виявляють свою роль у спрямуванні всієї навчально-освітньої і виховної системи на засвоєння дітьми національної духовної культури, активізації на цій основі організації педагогічної просвіти батьків.

У процесі  родинного виховання потрібна правильна й цілеспрямована організація впливу на дитину, спрямована великим педагогічним знанням. А тому В.О.Сухомлинський не тільки проповідував потребу педагогічної освіти батьків, а й практично її здійснював.

А щоб по-справжньому  організувати виховання в родині, треба максимально використовувати  кращі здобутки народної педагогіки.

"Справжньою  школою виховання щедрості, душевності  і чуйності є сім'я: ставлення  до матері, батька, дідуся, бабусі, братів, сестер є випробуванням людяності", — писав В.Сухомлинський[27, c. 408].

А справжнє виховання  приходить з належним оволодінням  батьками сучасних педагогічних знань, вивчення власних родоводів, традицій своєї родини.