Зв’язок родинного і шкільного виховання у педагогічному досвіді В.О.Сухомлинського

 

Міністерство  освіти і науки України

Слов’янський державний педагогічний університет

Кафедра педагогіки

 

 

 

 

 

Зв’язок родинного і шкільного виховання у педагогічному досвіді В.О.Сухомлинського

 

Курсова робота

 

 

 

Виконала: студентка 3 курсу

групи М

факультету ПВПК.

Шаповалова  Ілона

Науковий керівник: Євтухова Т.А.

 

 

 

 

 

 

 

 

Слов’янськ,2010

 

План
Вступ	3
Розділ 1. Сутнність системи шкільно-сімейного виховання	6
1.1 Завдання, зміст  і методика виховання дітей  у сім’ї	6
1.2 Зародження  та розвиток родинного виховання на Україні	10
1.3 Види й  методи роботи з батьками учнів	13
Розділ 2. Зв'язок родинного та шкільного виховання  в педагогічному досвіді В.О.Сухомлинського	18
2.1 Видатний  український педагог В.О.Сухомлинський	18
2.2 Висвітлення  ролі сім’ї через педагогічну спадщину В.О.Сухомлинського	21
2.3 «Батьківська  педагогіка» - енциклопедія сімейного виховання	25
2.4 Впровадження  ідей В.О.Сухомлинського в системі  сучасного шкільно-сімейного виховання	29
Висновки	32
Список використаної літератури	34

 

Вступ

 

Дитина —  дзеркало сім'ї. Як у краплі води відбивається сонце,

так у дітях  відбивається моральна чистота матері й батька

В.О. Сухомлинський 

 

Актуальність дослідження. В умовах економічної та духовної кризи, що панує в сучасному українському суспільстві надзвичайно гостро постає проблема відродження традиційних основ української родини та родинних виховних звичаїв, традицій як інтелектуального та морально-етичного, громадсько-патріотичного джерела формування особистості, основного механізму стабілізації родинних відносин.

Сьогодні стає дедалі очевидним, що без засвоєння  молодим поколінням цінностей родинних традицій, основ „сімейної педагогіки”  не можна побудувати демократичне, гуманне суспільство. На необхідності звернення до виховного досвіду  народу та його духовно-моральних принципів, родинних виховних традицій наголошують державні документи: Декларація про державний суверенітет України, Державна програма „Освіта” („Україна XXI століття”) [5, с.4].

Система родинно-сімейного  виховання настільки важлива в житті кожної людини й усієї планети, що Генеральна Асамблея ООН, оголосивши 1994 рік Міжнародним роком сім'ї, визначила спільну для всіх країн тему: "Всі ми — одна родина", яка за своїм змістом і суттю відображає взаємозв'язок основного осередку суспільства і вселюдської родини. Генеральна Асамблея ООН постановила що "починаючи з 1994 року, 15 травня щорічно буде відзначатися Міжнародний день родини", підкресливши цим величезне значення сім'ї в фізичному й духовному становленні особистості і суспільства [22, с.14].

Родина є  основою держави. Родина, рід, родовід, народ - поняття, що розкривають моральну й духовну сутність, природну послідовність  основних етапів формування людини. Від роду до народу, нації - такий природний шлях розвитку кожної дитини, формування її національної свідомості й громадянської зрілості[21, с. 58].

Родинне виховання - перша природна і постійно діюча  ланка виховання. Без докорінного поліпшення родинного виховання не можна домогтися значних змін у подальшому громадянському вихованні підростаючих поколінь. У сім'ї закладається духовна основа особистості, її мораль, самобутність національного світовідчуття і світорозуміння.

 Останнім часом в періодичних виданнях та методичних посібниках з¢являється досить багато публікацій щодо зв’язку родинного і шкільного виховання учнів. Це говорить про те, що названа проблема продовжує хвилювати багатьох науковців, педагогів, представників широкої громадськості.

 Аналіз багатопланових досліджень свідчить, що поняття “культура взаємин” не має єдиного визначення. З’ясовано лише окремі аспекти цієї проблеми. Бракує даних про структуру категорії “культура взаємин батьків і дітей” та особливості виховання культури батьківсько-дитячих взаємин. Недостатньо вивчене й питання головних напрямів виховної діяльності початкової школи і сім’ї для підвищення культури взаємин батьків і дітей молодшого шкільного віку.

Розв’язання цієї проблеми, як підтверджує вітчизняний  і світовий досвід, можливе за умови  оптимізації управління процесом виховання  за допомогою гуманізації освіти, що має забезпечити утвердження пріоритету загальнолюдських цінностей у суспільстві.

Система гуманістичних  поглядів, створена українськими педагогами, філософами та діячами культури є  надбанням громадської і педагогічної думки впродовж століть. Проблемам виховання дітей і молоді в дусі гуманізму особливу увагу надавав В.О.Сухомлинський. Він неодноразово підкреслював, що нема і не може бути виховання гуманіста без людської любові і поваги до вихованців, бо саме розумна любов і повага роблять дитину здатною піддаватись впливові педагога і колективу [11, с. 22].

В.О.Сухомлинського все життя хвилювали проблеми сімейного виховання, батьківської педагогіки, тієї найменшої соціальної клітинки, де закладаються основи особистості, формуються характер молодої людини, моральні почуття, поведінка, громадянська зрілість. Він був переконаний у тому, що успіху у вихованні поколінь можна досягти тільки спільними зусиллями сім'ї, школи і громадськості. Усі шкільні проблеми стоять і перед сім'єю, усі труднощі, які виникають у складному процесі шкільного виховання, сягають своїм корінням у сім'ю. В.О.Сухомлинський твердив, що зміцнення сім'ї, вдосконалення родинного виховання - одна з найважливіших соціальних проблем, від розв'язання якої залежатиме майбутнє нашого суспільства, моральне обличчя молоді [19, с. 50-51].

Отже, об’єктом нашого дослідження є взаємини між родиною і школою як основа розвитку у вихованні учня.

Предмет дослідження: методи та прийоми здійснення взаємозв’язку родинного і шкільного виховання на основі педагогічної спадщини В.О.Сухомлинського, вплив родинного виховання на навчання та розвиток школяра.

Мета:

1. Вивчити психолого-педагогічну літературу з питання зв’язку родинного та шкільного виховання.

 2. З’ясувати сутність поняття „зв’язок родинного і шкільного виховання”, а також розкрити його прояв у педагогічній спадщині В.О.Сухомлинського.

3. Довести важливість і необхідність взаємозв’язку родинного виховання з сучасною школою.

Завдання: 

1. Проаналізувати  стан проблеми родинного виховання в педагогічній теорії та практиці.

2. Розглянути історію виникнення родинного та шкільного виховання в різні періоди розвитку суспільства.

3. Показати  значення співпраці родини та  школи в ефективній організації  навчально-виховного процесу.

4. Виявити актуальність проблеми зв’язку родинного та шкільного виховання в педагогічному досвіді В.О.Сухомлинського.

    5. Науково обґрунтувати психолого-педагогічні умови виховання взаємин батьків і дітей у сім’ї і школі.

Методи  науково-педагогічного дослідження:

1. Вивчення педагогічного досвіду В.О.Сухомлинського з приводу взаємозв’язку родинного та шкільного виховання.
2. Теоретико-методологічний аналіз філософської та психолого-педагогічної літератури; узагальнення педагогічного досвіду з питання моделювання.
3. Синтез теоретичного матеріалу, концепцій і думок В.О.Сухомлинського з приводу взаємозв’язку родинного і шкільного виховання.

Практичне значення дослідження полягає у застосуванні принципів, методів родинного та шкільного виховання, описаних у роботі, на уроках у різних класах та в родинах учнів для налагодження співробітництва між школою і родиною. У роботі описані шляхи підвищення педагогічних знань батьків і оптимізації взаємодії школи та сім’ї, а також показана актуальність проблеми шкільно-сімейного виховання в суспільстві.

Розділ 1.Сутність системи шкільно-сімейного вихвання

1.1. Завдання, зміст і методика виховання дітей в сім'ї.

Відомо, що сім’я  – природне та найбільш стійке формування людського суспільства, яке акумулює в собі всі найважливіші його ознаки. Сім’я завжди була найкращим колективним вихователем, носієм найвищих національних ідеалів [15, с. 128].

З перших днів появи дитини на світ родина покликана готувати її до життя та практичної діяльності, в домашніх умовах забезпечити розумну організацію її життя, допомогти засвоїти позитивний досвід старших поколінь, набути власного досвіду поведінки й діяльності. Сім'я є природним середовищем первинної соціалізації дитини, джерелом її матеріальної та емоційної підтримки, засобом збереження і передання культурних цінностей від покоління до покоління.

Основними завданнями родинного виховання є:

• виховання фізичної й морально здорової особистості, забезпечені необхідних екосоціальних умов для повної реалізації можливостей розвитку дитини (генотипу), повноцінного психічного та духовного її становлення формування навичок здорового способу життя;
• створення атмосфери емоційної захищеності, тепла, любові, взаєморозуміння, чуйності, доброзичливості, належних умов для розвитку почуттів;
• забезпечення духовної єдності поколінь, збереження родинних традицій, сімейних реліквій, вивчення родоводу, прилучення дітей до народних традицій, рідної мови, звичаїв, обрядів, виховання в них національної свідомості і самосвідомості;
• засвоєння моральних цінностей, ідеалів, культурних традицій близькими людьми та в суспільному оточенні, виховання культури поведінки, правдивості, справедливості, гідності, честі, людяності, здатності виявляти турботу про молодших, милосердя до слабих і людей похилого віку;
• залучення дітей до чарівного світу знань, вивчення народних казок, пісень, прислів’їв, приказок, дум, лічилок тощо;
• виховання поваги до школи та вчителя, прагнення до освіти й творчого самовдосконалення;
• включення дитини до спільної з дорослими діяльності, розвиток творчої працьовитої особистості, спрямування її зусиль на турботу про навколишнє середовище; виховання дітей цивілізованими господарями та підготовка їх до життя в умовах ринкових відносин;
• формування естетичних смаків і почуттів, уміння розрізняти красиве й потворне в мистецтві та житті, поважати прекрасне у вчинках людей; забезпечення умов для творчої практичної діяльності.

Отже, родина є природним середовищем первинної соціалізації дитини, джерелом її матеріальної та емоційної підтримки, засобом збереження і передання культурних цінностей. Сім’я покликана готувати дитину до життя та практичної діяльності, в домашніх умовах забезпечити розумну організацію її життя, допомогти засвоїти позитивний досвід старших поколінь, набути власного досвіду поведінки й діяльності.

Оскільки мета виховання підростаючого покоління  – формування всебічно розвиненої особистості, родина, як і школа, здійснює моральне, розумове, трудове, естетичне  і фізичне виховання.

Духовно-моральне виховання передбачає формування в дітей високої духовності та моральної чистоти. Складність цього завдання в тому, що воно вирішується, як правило, через добре поставлене в духовно-моральному аспекті життя родини, суспільного ладу, вчинки людей, приклад батьків.

Велику увагу  приділяють вихованню в дітей любові до батьків, рідних, рідної мови, культури свого народу; поваги до людей; піклування про молодших і старших, співчуття і милосердя до тих, хто переживає горе; шанобливого ставлення до традицій, звичаїв, обрядів, до знання свого родоводу, історії народу.

Ефективність  виховання дітей у родині залежить від її непорушного авторитету, подружній  вірності, любові до дітей і відданості обов'язку їх виховання, материнському  покликанні жінки, піднесенні ролі батьків  у створенні та захисті домашнього вогнища, забезпеченні на їх прикладі моральної підготовки молоді до подружнього життя.

Важливим у  родинному вихованні є те, наскільки  родина живе інтересами всього народу, інтересами держави. Діти прислухаються  до розмов батьків, є свідками їхніх  вчинків, радіють їхнім успіхам чи співчувають невдачам.

Виховний вплив  родини зростає, якщо батьки цікавляться  не лише навчанням, а й позанавчальною діяльністю своїх дітей. За таких  умов інтереси родини збігаються з  інтересами суспільства, формується свідомий громадянин.

Дієвим чинником родинного виховання є спільна трудова діяльність батьків і дітей. Дітей слід залучати до сімейної праці, вони повинні мати конкретні трудові обов'язки, адекватні їх віковим можливостям. Така співпраця дітей з батьками має сильніший виховний вплив, ніж словесні повчання.

Успіх родинного  виховання значною мірою залежить від організації домашнього побуту, традицій сімейного життя: порядку  в сімейному господарстві, залучення  дітей до розподілу бюджету сім'ї, загального режиму дня, визначення для кожного робочого місця, зокрема для навчальних занять, дотримання певних сімейних правил (кожна річ має своє місце, прийшов з прогулянки-вимий руки та ін.). Домашній затишок облагороджує дітей [10, с. 6].