Соціальна реабілітація дітей та молоді з особливими потребами

ІІІ. Безпосередня робота з групою батьків  передбачає наступне:

• зустрічі з батьками в офісі соціального закладу чи  у кімнаті для занять, обмін інформацією, звіт про хід реабілітації і успіхи дитини, обговорення на майбутнє;
• виступ на зустрічі батьків і відповіді на їх запитання;
• організація семінару для батьків, виступи, бесіди, рольові ігри, практичні заняття вдома;
• організація спеціального курсу для батьків з тої чи іншої тематики;
• показ слайдів чи відеопрограм про заняття дітей, пояснення їх цілі та змісту;
• організація відкритого уроку чи заняття з спеціалістом;
• відкритий день чи вечір в реабілітаційному центрі;
• організація спільних заходів (відпочинок, концерти) з батьками і спеціалістами, асоціації батьків і спеціалістів;
• залучення батьків до підготовки і проведення особливих заходів – свят, фестивалів;
• допомога батькам в організації групових екскурсій для дітей ( в зоопарк, на іподром, спортивні змагання і т.д.);
• інтерв’ювання батьків про їх відношення до послуг і подальших очікувань.

ІV. Опосередкована робота з групою батьків  передбачає наступне:

• надання батькам інформаційних проспектів послуг, відомостей про     кваліфікації  персоналу, розпорядок роботи спеціалістів, зміст заняття;
• розсилка інформаційного буклету про те, як , на яких умовах і в яких  випадках слід звертатись до конкретних спеціалістів;
• підготовка інформаційного бюлетеня і його регулярна розсилка;
• організація виставки книг чи ігрового матеріалу в методичному    кабінеті чи Куточку для батьків;
• підготовка буклету, що пояснює процедури тестування, оцінювання, перевірки ходу виконання реабілітаційного плану, інтерпретації результатів;
• видача батькам книг додому чи копіювання для них потрібних фрагментів;
• розсилка чи передача опитувальників для з’ясування потреб і думок батьків про послуги;
• підготовка відеопрограми для батьків;
• організація стенду чи дошки оголошень в кімнаті, в якій батьки чекають дітей;
• складання статей для місцевих журналів чи газет, надання батькам вирізок із журналів і газет;
• підготовка навчального посібника чи керівництва для батьків.

V. Розвиток контактів  між сім’ями призначений для того, щоб:

• сприяти розвитку мережі нянь серед групи батьків;
• організувати відвідування досвідченим членом одного із батьків сім’ї, в якій народилася дитина, що потребує реабілітаційних послуг;
• допомогти організувати асоціації чи групи самодопомоги батьків;
• брати участь в регулярних зустрічах батьків надому чи в спеціальному місці;
• залучати батьків до ремонту чи налагодження обладнання;
• добиватися того, щоб батьки були представлені в комісіях чи радах шкіл і реабілітаційних центрах;
• добиватися того , щоб батьки захищали свої права, були залучені в роботу громадських організацій, що впливають на розвиток законодавства і порядку надання послуг, на прийняття рішень психолого-медико-педагогічною комісією;
• допомагати батькам організовувати клуби за інтересами і заходів для дітей.

      Деякі аспекти роботи із сім’єю дитини, що має дитину з обмеженими можливостями, потребують особливої уваги. Наприклад, зазвичай вважається, що взаємодіяти  слід з матір’ю дитини, так як в основному, вона завжди приходить на консультацію і стає в курсі всіх проблем і подій в житті сім’ї. Але це помилковий погляд. Участь батька в реабілітаційному процесі в цілому набагато підвищує ефективність зусиль спеціалістів.

      Для того, щоб подолати труднощі надання  допомоги сім’ї дитини-інваліда, корисно використати наступні ресурси:

      а) робота в команді, де для кожного  випадку назначається один куратор, що координує дії решти;

      б) обмін досвідом, використання знань  і умінь співробітників; організація  консиліуму, групи підтримки для  самих спеціалістів, де можна ділитися успіхами чи обговорювати невдачі, знаходити спільні рішення проблеми;

      в) використання публікацій з питань соціальної роботи та відеотеки для підкріплення знань спеціалістів і для рекомендацій батькам.

      Існує 6 компонентів успіху взаємодії спеціалістів і батьків, зокрема відвідування сім’ї надому:

1. регулярний контакт (в залежності від можливостей і необхідності – раз в тиждень, в два тижні чи в шість тижнів);
2. підкреслення здібностей дитини, а не їх відсутність чи недоліки;
3. використання допоміжних матеріалів, посібників для батьків;
4. залучення до роботи не лише батьків, але й інших членів сім’ї , родичів;
5. увага до більш широкого спектру потреб (мова йде не лише про дитину, але і про всю сім’ю);
6. організація груп підтримки, в яких обговорюються результати та проблеми ( зазвичай в таку групу входять різні спеціалісти : соціальний працівник, психолог, педагог, психотерапевт).

      Все це буде сприяти розвитку дитини і  підвищувати мотивацію батьків  до співробітництва.  
 

 

Висновки 
 

     Соціально-економічна ситуація, що склалася на сучасному етапі розвитку України, кризові явища у сфері економіки і фінансів, зумовлюють необхідність посилення соціального захисту дітей-інвалідів та молодих інвалідів, визначення пріоритетних напрямів у цій важливій роботі, одним з яких є соціальна реабілітація.

     Повноцінне  життя людини можливе лише за умови, коли вона не відчуває ніяких обмежень у виконанні життєвих функцій. Проте, якщо такі обмеження з певних причин все ж виникають, в цивілізованому суспільстві це означає лише те, що спільними зусиллями цієї людини та її оточення вони мають бути усунуті.

     Головною  метою і результатом соціальної роботи з людьми з обмеженнями  є максимально можливе залучення  їх до всіх сфер соціального життя, наближеного до такого стану здійснення соціальних функцій, яке притаманне звичайним людям.

     Соціальну роботу з людьми, які мають обмеження, здійснюють з позицій забезпечення “рівних можливостей”, нормалізації та інтеграції. Реабілітація – це комплекс заходів, направлених на відновлення здоров’я і здібностей інвалідів, створення йому необхідних умов і рівних можливостей в усіх сферах життєдіяльності.

     Покращення  ефективності здійснення соціальної реабілітації дітей- інвалідів можливе за таких  умов:

     - зміни соціальної установки відносно  інваліда, як людини неповноцінної, яка потребує лише співчуття; він має відчувати себе повноцінним членом суспільства і вести активний спосіб життя відповідно до своїх здібностей та можливостей;

     - розширення сітки соціальних  установ, організацій, громадських об’єднань, що займаються проблемами інвалідності, а зокрема дітей-інвалідів та молодих інвалідів, включення їх в комплекс реабілітаційних заходів;

     - створення умов, які дають можливість  інвалідам вести повноцінне життя  у відповідності з їх індивідуальними здібностями та інтересами, брати участь у політичній, економічній та соціально-культурній сферах життя.

     Важливу роль у здійсненні процесу соціальної реабілітації відіграє сім’я, яка виховує  дитину-інваліда. Тому їм теж слід надавати психолого-педагогічну та медико-соціальну допомогу. Соціально-педагогічна допомога сім’ї сприятиме соціалізації дитини, покращенню і нормалізації життя родини, а також виробленню нової концепції діяльності всіх спеціалістів, причетних до виховання дітей з особливими потребами.

     Важлива частина роботи із соціальної реабілітації знаходиться за межами соціальних програм, таких як медична реабілітація, професійна  реабілітація, соціально-побутова реабілітація. Більше уваги слід приділяти навчанню інвалідів соціальним навичкам, основним правилам  спілкування, психокорекційної поведінки. З цією метою впроваджуються такі організаційні форми роботи, як клуби спілкування, творчі лабораторії, недільні школи, реабілітаційні центри, ігротеки, літні реабілітаційні школи, гуртки з декоративно-прикладної, художньої та літературної творчості, конкурси і фестивалі художньої творчості, свята до пам’ятних дат, благодійні естафети, телемарафони, екскурсії тощо.

     Отже, зміст соціальної реабілітації можна  визначити як:  реконструкція  соціокультурного оточення дітей та молоді; активізація соціокультурних і соціопедагогічних функцій конкретної особистості у задоволенні основних соціальних потреб.

 

Список  використаної літератури 

     1. Айшервуд М. М. Полноценная  жизнь инвалида. – М.: Педагогика, 1991.

     2. Асмол А.Г. Социальная работа: ребенок из культуры достоинства // Соц. робота. – 1992. – Вип. 6. – С. 9-10.

     3. Берко В.Т. О реабилитации: Врачебно-трудовая  експертиза и реабилитация инвалидов.  Респ. Межвед. Сб. – К.: Здоровье. 1986.

     4. Бех І.Д. Теоретичне задання навчання і розвитку аномальних дітей. // Педагогіка і психологія. – 1995. - №4. – С. 147-155.

     5. ВернерД. Реабилитация детей –  инвалидов. Руководство для мам,  имеющих детей с физиологическими  и умственными недостатками, работников  местных служб здравоохранения и реабилитации – М., 1995.

     6. Виховання дітей з особливими  потребами в сім’ї / упорядник  Іванов І.Б. – К: УОЦССМ. –  1998. –840.

     7. Всеукраїнська благодійна газета  для інвалідів “Повір в себе”.

     8. Грачев Л.Н. программа социальной  работы с семьями, имеющими детей- инвалидов – М.: Просвещение, - 1992. – 98С.

     9. Дитинство в Україні, права,  гарантія, захист: Зб. Зак.: В 2 т / Упоряд. В.І. Довженко, А.С.Волинець, І.Б.Іванова  та ін. – К.: АТ Видавництво  “Столиця”, 1998. – Т.1.

     10. Добровольська Т.А., Шабаніна П.К., “Соціальні проблеми інвалідності”. Соціологічні дослідження – 1992. – №5.

     11. Закон про основи соц. захищеності  інвалідів в Україні від 21.03.1991 р.

     12. Звєрєва І.Д., Іванов І.Б. Інвалід  і суспільство: програми інтеграції// збірник теорій та методолог. матеріалів для працівників соц. служб для молоді. – Випуск 1-й: Н.Л.О, 1995 – 92С.

     13. Звєрєва І.Д., Коваль Л.Т. Соц.  пед-ка як основа соц. роботи. Інформ. – метод бюлетень // Довіра  і надія – 1994. – №5.

     14. Звєрєва І.Д., Коваль Л.Т., Хлєбнік  С.Я. Соц. Пед-ка / Соц. робота. Навч посібник. -  К.:ІЗМК, 1997. – 392С.

     15. Іванова І.Б. Соц-пед робота  з дітьми-інвалідами в системі  соц. служб для молоді: Автореф.  Днс... конд. Пед. наук. – К., 1998.

     16. Кобзар І.Б. Дитинству – соціальний  захист // Пед. газета., - 1998. – №4 – 3С.

     17. Конвенція ООН про права дитини / Ратифікована постановою ВР  №789-12 від 27.01.91).

     18. Коренев П.М. и др. Медико-соц.  Проблемы детей-инвалидов // Материалі  междун. Научн. Конф. “Жінки за  духовну безпеку сус-ва”. ЧII –  Харків, - 199. – С 39-41.

     19. Літопис Руський за Іпатієвським  списком. – К. Дніпро, 1980.

     20. Мигович І.Г. Соц. роб. // Вступ  до спеціальності. – Ужгород.  – 1997. – С 48.

     21. Михайлець А.П, Діагноз до народження // Ранок. – 1991 - №6. – 8С.

     22. Міщенко В.С. Допомога всіх, хто потребує // Вітчизна, - 1998. - № 3, 4 – 16 с.

     23. Нац. держ. програми з питань  соц. допомоги, та підтримки дітей,  молоді, жінок і сім’ї / Упорядники  – Дротрико Р.І., Толстоухова С.В., Шотоніна О.К., Тонека Н. Л.-К.: УДСММ, 1997. – 152 С.

     24. Нові підходи до організації навчання методичної реабілітації та соц. – труд. адаптації осіб з фіз. вадами в Україні. / Рекомендації // Освіта України, 1998, 2 вересня – 8с.

     25. Національний семінар з питань  проф. Реабілітації і зайнятості  інвалідів // Укр. і аспекти праці. – 1999. - №1. с. 46-47.

     26. Одинченко Л.Н. Допомога аномальним  дітям в Україні. (X-XX ст.) // Пед-ка  і психологія – 1995 №2. с. 127-134.

     27. Островська Л.В. Соц. захист  дітей та молоді // Рідна школа, 1997, №6. – 7С.

     28. Последовательная политика реабилитации инвалидов: Типовая программа реабилитации и интеграции жля национальных государственных органов. – Стросбург, 1992.