Соціальна реабілітація дітей та молоді з особливими потребами

      Третій рівень  – мікрорівень.  Він дає змогу розглядати дитину в рамках усього соціума. Сюди входить насамперед соціальна політика, державні програми, заснування, заходи,  суспільні об’єднання, фонди і т.д. Основна ціль макрорівня, як і всього процесу реабілітації, – це включення нетипової дитини в соціум, її соціалізація.

      Основною ціллю діяльності реабілітаційної  служби є надання дітям і підліткам кваліфікованої медичної, соціально-правової допомоги, формування в них максимально повної і ранньої соціальної адаптації.

    Перед колективом, що здійснює реабілітаційні заходи, ставляться такі завдання:

• Виявлення на території міста або району дітей, підлітків з обмеженими можливостями, створення про них комп’ютерної бази даних;
• Спільне з консультативно-діагностичними службами охорони здоров’я й освіти вивчення причин і термінів виникнення інвалідності дитини і підлітка;
• На підставі типових базових програм розробка індивідуальних програм реабілітації дітей і підлітків з обмеженими можливостями і їх реалізація;
• Здійснення взаємодії спеціалістів центру з батьками дітей, що мають відхилення в розвитку, для забезпечення безперервності реабілітаційних заходів і соціальної адаптації сім’ї і дитини;
• Навчання батьків основам психосоціальних, медико-педагогічних знань, залучення їх до активного співробітництва;
• Координація спільних дій медичних, дошкільних, шкільних, інтернатних, фізкультурно - оздоровчих і спортивних закладів;
• Створення умов для нервово-психічної, фізичної і соціальної реабілітації дітей: наближене до дому предметне середовище, психологічний клімат, встановлення доброзичливих відношень рівності і поваги між педагогом і дитиною, любові до нього і материнської турботи;
• Забезпечення дітей і підлітків з обмеженими можливостями, що не відвідують закладів освіти, необхідними умовами розвитку;
• Соціально-правова підтримка дітей-інвалідів і їхніх сімей у використанні ними прав, пільг і послуг;
• Підвищення кваліфікації співробітників центру з дитячої і підліткової реабілітації.

      Наголосимо  на формах і методах соціальної роботи з людьми, які мають обмежені можливості:

• центри соціальної реабілітації та адаптації. Головна мета їхньої діяльності – формування елементарних умінь, сприяння розвитку навичок самообслуговування, сприяння його адаптації і повній інтеграції в сучасне суспільство;
• збір і систематизація банків даних щодо дітей, які мають обмежені можливості;
• індивідуальна робота (телефонне консультування, вирішення юридичних питань, консультація з працевлаштування);
• спеціалізовані служби знайомств для клієнтів;
• консультативні пункти, клуби спілкування та взаємодопомоги батьків;
• організація масових заходів (конкурсів, фестивалів, виставок, концертів);
• оздоровлення;
• сприяння навчанню та працевлаштуванню. Так, громадські організації створюють майстерні з пошиття одягу, курси з навчання користування ЕОМ;
• матеріальна допомога.

 
 
 
 
 
 

     

РОЗДІЛ 2

    Технології  соціальної реабілітації дітей і молоді з особливими потребами

          2.1. Програма соціальної реабілітації

      Комплексна соціальна  реабілітація дітей, що мають порушення розвитку, являє собою систему мір, спрямованих на здійснення позитивних змін у житті дитини і його сім̓ї, координує і інтегрує зусилля різноманітних спеціалістів і інших представників соціального оточення дитини, зміцнюючи мережу соціальної та іншої підтримки всієї сім̓ї.

      Модель комплексної реабілітації  дитини з особливими потребами  можна представити у наступному  вигляді:

      
 
 
 
 
 
 
 
 
 

 
 
 
 

      Рис.2.1. Модель комплексної  реабілітації

      Медична реабілітація -  комплекс заходів, спрямованих  на зниження ступеня інвалідності, попередження погіршення або пом’якшення наслідків хвороби.

      Психологічна  реабілітація – процес відновлення психічних проявів та здібностей дитини після порушення. Внаслідок створюється рівновага у психіці та поведінці дитини, що відповідає нормі.

        Педагогічна реабілітація – відновлення  дитини як суб’єкту ведучої  діяльності (гри, навчання) і спілкування в умовах виховання та освіти.

      Соціально-педагогічна  реабілітація – це її залучення  в спільноту, в сім’ю, школу, клас, в систему освіти, що сприяють повноцінному функціонуванню.

      Проводячи комплексну реабілітацію педагогічний працівник навчально-реабілітаційного центру реалізовує такі функції:

• організаторську (створення умов для продуктивної діяльності та позитивного самовиявлення особистості, надання допомоги у її самовизначенні в усіх сферах життєдіяльності);
• реабілітаційну (здійснення діагностичних, запобіжно-профілактичних та корекційно-розвиваючих заходів у  соціально-правовій і психолого-педагогічній сферах);
• охоронно-захисну (забезпечення захисту прав особистості у суспільстві взагалі та в учнівському, груповому колективі);
• прогностичну (здійснення прогнозування процесу особистісного розвитку вихованців).

      Програма  реабілітації – це система заходів, що розвивають можливості дитини і  всієї сім’ї, яка розробляється  командою спеціалістів (яка складається  з  лікаря, соціального працівника, педагога, психолога) разом із батьками. У багатьох країнах такою програмою керує  один спеціаліст – це може бути будь-який із перерахованих спеціалістів, який прослідковує і координує реабілітаційну програму (спеціаліст-куратор). Така система заходів розробляється індивідуально для кожної конкретної дитини і сім’ї, враховуючи як стан здоров’я і особливості розвитку, так і можливості і потреби сім’ї. Програма реабілітації може розроблятися на півроку чи на більш короткий термін – в залежності від віку і умов розвитку дитини.

      По  проходженню встановленого терміну  спеціаліст - куратор зустрічається  з батьками дитини, щоб обговорити досягнуті результати, успіхи і невдачі. Необхідно також проаналізувати всі позитивні і негативні  події, що відбулися в  процесі  виконання програми. Після цього спеціаліст разом з батьками розробляє програму реабілітації на наступний період.

      Програма реабілітації – це  чіткий план, схема спільних дій батьків і спеціалістів, що сприяють розвитку здібностей дитини, їх оздоровленню, соціальній адаптації (наприклад, професійної орієнтації), причому в цьому плані обов’язково передбачаються заходи відносно інших членів сім’ї: набуття батьками спеціальних знань, психологічна підтримка сім’ї, допомога сім’ї в організації відпочинку, відновлення сил і т. д. Кожен період програми має мету, яка розбивається на ряд підцілей, оскільки передбачається працювати зразу в кількох напрямках, підключаючи до процесу реабілітації різних спеціалістів.

      Основними принципами формування  індивідуальної програми реабілітації  є:

• індивідуальність;
• неперервність;
• послідовність;
• приємливість;
• комплектність.

       Індивідуальність реабілітації  означає необхідність врахування  конкретних умов виникнення, розвитку  і виходу інвалідності у даного індивіда.

       Неперервність передбачає організаційне  і методичне забезпечення нерозривності  методичного процесу реалізації  різних організаційних заходів.  В протилежному випадку відбувається  низьке зниження її ефективності.

      В той час необхідно дотримуватись певної послідовності у проведенні реабілітації, що диктується особливостями протікання захворювання інваліда, можливостями його соціально-середовищного оточення, організаційними аспектами реабілітаційного процесу.

       Приємливість етапів реабілітації полягає у врахуванні кінцевої мети наступного етапу при проведенні заходів попереднього.

       Комплектність реабілітаційного  процесу означає необхідність  врахування на всіх етапах  багато численних аспектів реабілітації, медичних, професійних, правових, навчально-виробничих.

    Структура індивідуальної  програми реабілітації інваліда визначена Примірним положенням по індивідуальну програму реабілітації інваліда і містить наступні розділи:

• реєстраційний номер картки, номер акту посвідчення, найменування закладу медико-соціальної експертизи;
• паспортні дані інваліда;
• дані про рівень загальної освіти;
• дані по рівень професійної освіти;
• дані про професію – рід трудової діяльності, заняття людини, що володіє комплексом соціальних знань, умінь і навиків, отриманих шляхом освіти, навчання;
• дані про кваліфікацію -  рівень підготовленості майстерності, ступінь готовності до виконання роботи з певної спеціальності чи посади, що визначається розрядом, класом, званням;
• дані про спеціальність – вид професійної діяльності, удосконалений шляхом спеціальної підготовки;
• дані про  виконувану до даного моменту роботу ті адреса місця роботи;
• дані про соціально-побутовий статус сім’ї і роль  інваліда в сім’ї;
• дані про соціально-економічний статус;
• соціально-побутові умови сім’ї;
• джерела доходу;
• клініко-експертні дані, що включають групу інвалідності, динаміку інвалідності за останні 5 років, загальну тривалість інвалідності, закодований по МКБ клінічний діагноз і ступінь вираження функціональних порушень, клінічний прогноз;
• оцінку реабілітаційного потенціалу, що включає:

           а) стан фізичного розвитку;

           б) психофізіологічну витривалість  – інтегральну оцінку фізичної  і фізіологічної витривалості  з врахуванням властивостей нервової  системи;

• дані про рівень розвитку професійно важливих знань, навиків, умінь;
• оцінку соціально-психологічного і соціально-економічного статусу, включаючи:

              а) соціально-психологічну реактивність (компетентність) – здатність індивіда  ефективно взаємодіяти з оточуючими  його людьми в системі міжособистісних відносин;

              б) напрямок соціальної діяльності, включаючи участь індивіда в  різних видах діяльності в  макросоціумі;

              в) сімейно-побутові взаємостосунки;

              г) рівень та структуру кругозору;

• дані про структуру потреб інваліда, тобто вказання тих бажань, потягів, об’єктів, необхідних для існування та розвитку інваліда і виступаючих джерелом його активності;
• коло інтересів інваліда

      -   рівень обов’язків (ступінь важкості  цілей, які він ставить перед  собою);

• дані про реабілітаційний потенціал;
• дані про реабілітаційний прогноз;
• дані про вираженність обмежень життєдіяльності і можливості їх відновлення (компенсації);
• реабілітаційно-експертний висновок.

  Індивідуальна програма реабілітації (ІПР) складається з трьох програм:

1. програми медичної реабілітації;
2. програми професійної реабілітації;
3. програми соціальної реабілітації.

          Програма соціальної реабілітації  в ІПР включає: 

• інформування та консультування з питань соціально-побутової реабілітації інвалідів;
• навчання інваліда самообслуговуванню, включаючи інформування по технічних засобах реабілітації, навчання техніці та методичним прийомам для самообслуговування, навчання правилам особистої гігієни;
• адаптаційне навчання сім’ї інваліда повинно забезпечувати інформування, консультування і навчання сім’ї інваліда з різних питань;
• навчання інваліда користуванню технічними засобами реабілітації повинно забезпечити відповідність ергономічних потреб фізичним і психофізіологічним потребам інваліда;
• організація життя інваліда в побуті, включаючи архітектурно-планувальне вирішення проблеми адаптації жилого приміщення до потреб інваліда, оснащення технічними засобами реабілітації;
•        - забезпечення інвалідам технічними засобами реабілітації, включаючи підбір технічних засобів у відповідності з медико-соціальними показаннями, доставку технічного засобу, його сервісне обслуговування;
• - навчання персональної безпеки, яке включає оволодіння знаннями і навиками таких видів діяльності, як користування газом, електрикою, туалетом, ванною, транспортом, ліками та ін.;
• -  навчання соціальним навикам, яке включає засвоєння знань і навиків, що дозволяють інваліду приготувати їжу, прибрати приміщення, попрати білизну, здійснити ремонт одягу і т. д.;
• - навчання соціальному спілкуванню, яке включає забезпечення можливості інваліда відвідувати друзів, кіно, театр та інше;
• - навчання соціальній незалежності, яке повинно бути направлене на можливість самостійного проживання, можливість розпоряджатися грошима, користуватися громадянськими правами, брати участь у громадській діяльності;
• - надання допомоги у вирішенні особистих проблем;
• - консультування з правових питань, яке повинно забезпечити правову допомогу інвалідам в області соціального захисту і реабілітації;
• - навчання навикам проведення відпочинку, заняття фізкультурою і спортом.