Соціальна реабілітація дітей та молоді з особливими потребами

      При формуванні програми соціальної реабілітації необхідно визначити:

      а) виконавця (найменування установи);

      в) форму реабілітації (амбулаторна, стаціонарна, пансіонат, відділення денного перебування, клубна);

      в) термін виконання (дати початку і закінчення реабілітаційного заходу);

      г) обсяг (зміст і кількість реабілітаційних заходів);

      д) прогнозуючий результат (можливість компенсації  обмежень життєдіяльності, досягнення самообслуговування, самостійного проживання, інтеграції у суспільство).

      Припустимо, необхідна програма, яка буде включати наступні заходів:

-    медичні (оздоровлення, профілактика);

      - спеціальні (освітні, психологічні, психотерапевтичні, соціальні), направленні  на розвиток загальної чи точної  моторики, мови і мовлення дитини, її розумових здібностей, навиків самообслуговування і спілкування.

      При цьому решта членам сім’ї необхідно  розбиратися у тонкощах дитячого розвитку, вчитися спілкуванню один з одним і з дитиною, щоб  не погіршити первинні дефекти розвитку несприятливими впливами ззовні. Тому, в програму реабілітації будуть входити організація сприятливого оточення дитини, набуття нових знань і навиків батьками дитини і її близьким оточенням.

      Після початку виконання програми здійснюється моніторинг, тобто регулярне прослідковування ходу подій у вигляді регулярного обміну інформацією між спеціалістом-куратором і батьками дитини. При необхідності куратор сприяє батькам, допомагає подолати труднощі, ведучи переговори з потрібними спеціалістами, представниками закладів, пояснюючи, відстоюючи права дитини і сім’ї. Куратор може відвідувати сім’ю, щоб краще розібратися в труднощах, які виникають при виконанні програми. Таким чином, програма реабілітації є циклічним процесом, умовно поданим на даному малюнку: 
 

 

 
 
 
 
 
 

       Рис.2.2.  Елементи програми реабілітації

      Програма  реабілітації передбачає, по-перше, наявність  міждисциплінарної  команди спеціалістів, а не ходіння сім’ї, що має дитину-інваліда, по багатьох кабінетах чи установах, а по-друге, участь батьків у процесі реабілітації, яка представляє собою найбільш складну проблему.

      Встановлено, що дітям вдається досягти набагато кращих результатів, коли в реабілітаційному процесі батьки і спеціалісти  стають партнерами і разом вирішують  поставленні завдання.

      Але, деякі спеціалісти відмічають, що батьки інколи не висловлюють ніякого  бажання співпрацювати, не просять  допомоги чи поради. Можливо, це і так, але ми ніколи не дізнаємося намірів  і бажань батьків, якщо не запитаємо  їх про це.

      На  перший погляд дитина-інвалід повинна бути центром уваги своєї сім’ї. В дійсності ж цього може не відбуватися в силу конкретних обставин кожної сім’ї і певних факторів: бідність, погіршення здоров’я інших членів сім’ї, подружні конфлікти і т. д. У цьому випадку батьки можуть неадекватно сприймати побажання чи настанови спеціалістів. Інколи батьки розглядають реабілітаційні послуги в першу чергу як можливість отримати перерву для самих себе: вони відчувають полегшення, коли дитина починає відвідувати школу чи реабілітаційні заклади, тому що в цей момент можуть, на кінець, відпочити чи зайнятися своїми справами.

      При цьому всьому важливо пам’ятати, що більшість батьків хочуть приймати участь у розвитку своєї дитини.

      На  Заході соціально-реабілітаційна робота, що передбачає участь батьків, використовується трохи більше 10 років. При цьому, ті, хто застосовує цю модель на практиці, переконуються в її перевагах у порівняні із старою моделлю, коли спеціалісти всю свою увагу і всі зусилля направляли лише на дитину, часто не проявляючи інтересу до думки батьків.

      Взаємодія з батьками передбачає деякі труднощі. Потрібно бути готовим до труднощів  і розчарувань. Зняття міжособистісних  чи культурних бар’єрів, зменшення  соціальної дистанції між батьками і соціальним працівником може вимагати певних зусиль. Але потрібно пам’ятати, що при відсутності взаємодії спеціалістів і батьків результат з дитиною може бути нульовим: відсутність подібної взаємодії набагато знижує ефективність соціально-реабілітаційних послуг – це може підтвердити любий педагог школи-інтернату для дітей з обмеженими можливостями чи спеціаліст реабілітаційного центру.

      Що  ж означає працювати з батьками? Співробітництво, включення, участь, навчання, партнерство – ці поняття звичайно використовується для визначення характеру взаємодії. Зупинимося на останньому понятті – партнерство, - оскільки воно найбільш точно відображає ідеальний тип спільної діяльності батьків і спеціалістів. Партнерство передбачає повну довіру, обмін знаннями, навиками і досвідом, допомоги дітям з особливими потребами. Партнерство – це такий стиль відносин, який дозволяє визначити загальні цілі і досягнути їх з великою ефективністю.

      Працюючи  з батьками, необхідно враховувати  різноманітність сімейних стилів і  стратегій. Навіть члени подружжя можуть дуже відрізнятися один від одного своїми установками і очікуваннями. Тому те, що стало ефективним в роботі з однією сім’єю, зовсім не обов’язково буде сприяти успішному партнерству з іншою. Потрібно бути готовим слухати, спостерігати і досягати компромісу.

      Якщо дитина в стані приймати участь в діалогах спеціалістів і батьків, вона може стати ще одним партнером, думка якого, можливо, відрізняється від думки дорослих і який може несподівано запропонувати нове вирішення проблеми своєї реабілітації. Таким чином уявлення про потреби дітей розширюються за рахунок думок самих дітей.

      Успіх любого партнерства полягає у  дотриманні принципу взаємної поваги учасників взаємодії і принципу рівноправності партнерів.

      Тому  соціальному працівнику бажано консультуватися  так само часто, як вони консультуються у нього. Це дуже важливо по крайній мірі з трьох причин. По-перше, батькам надається можливість висловитися, скажемо, не тільки про недоліки і проблеми, але і про успіхи і досягнення дитини. По-друге, така інформація допомагає розробляти  і прослідковувати індивідуальні реабілітаційні плани. По-третє, тим самим проявляється повага до батьків і створюється атмосфера довіри – запорука успішної комунікації.

      Слід  заохочувати батьків обмінюватися знаннями, визнавати успіхи дитини,  розуміти важливість тих чи інших занять, проявляти ініціативу. Якщо експерт зловживає своєю позицією, підкреслює свою важливість, надає перевагу односторонній передачі знань, існує ризик збільшення залежності від нього батьків, зниження їх самостійності і впевненості в собі. Соціальний працівник повинен ділитися своїми почуттями, демонструвати відкритість, тоді і батьки не будуть відчувати сором’язливість у його присутності. Звичайно, батькам і команді спеціалістів слід спільно приймати рішення.

      В силу досвіду, освіти і тренінгу, спеціаліст при встановленні партнерства з батьками дітей-інвалідів повинен:

      - уникати уніформності і схвалювати  різноманітність; слухати, спостерігати  і досягати домовленості;

      - запитувати так часто, як запитують  його, проявляти відвертість, щоб встановити довірливі відносини з батьками;

      - давати необхідні пояснення;

      - не робити нічого наодинці.

      Можна намітити 5 тактик роботи з батьками в залежності від того, як взаємодіє  соціальний працівник з однією сім’єю чи групою батьків – напряму чи опосередковано, чи розвивається мережа контактів між сім’ями, які в цьому випадку можуть іноді надавати підтримку один одному і без участі соціального працівника.

      Розглянемо  ці тактики:

І. Безпосередня робота з конкретною сім’єю:

      а) соціальний працівник (чи інший спеціаліст) наносить візит сім’ї і в ході його:

      - звертає увагу на зовнішній  стан і оточення будинку, під’їзду, квартири;

      -  намагається побачитися не лише  з матір’ю, але і з батьком,  іншими дітьми і дорослими  членами сім’ї;

      -  інтерв’ює батьків про потреби, проблеми і ресурси;

      -  цікавиться позашкільними заняттями  дитини;

      -  відповідає на запитання батьків;

      - спостерігає за тим, як в  сім’ї поводяться з дитиною,  навчають і розвивають її;

      -  демонструє стратегії поведінки,  навчання, вирішення проблем.

      б) батьки наносять візит соціальному  працівнику і в ході його:

      -  спостерігають, як спеціаліст  поводиться з дитиною;

      -  спеціалісти спостерігають, як  батьки поводяться з дитиною;

      - спеціаліст знімає на відеоплівку  спілкування батьків з дитиною, потім аналізує результати;

      - демонструє батькам відеофільм, щоб обговорити і проаналізувати  побачене разом.

Соціальний  працівник:

      1) організовує консультацію з представниками  інших служб, якщо це необхідно  йому для кращого розуміння  і вирішення проблем, або якщо може допомогти сім’ї;

      2) пропонує батькам заповнити картки  і схеми, опитувальники з розвитку  дитини, потім порівнює їх результати  зі своїми відповідями; 

      3) запрошує батьків відвідати засідання  комісії, що обговорює питання,  які стосуються їх дитини;

      4) самостійно чи за участю інших  спеціалістів допомагає батькам  вибрати книги, іграшки, спеціальне  навчальне обладнання для дому;

      5) організовує зібрання, щоб оцінити  розвиток дитини у зв’язку  з ходом виконання реабілітаційного  плану;

      6) представляє батькам письмовий облік результатів тестування чи оцінювання;

      7) передає батькам письмовий висновок з рекомендаціями занять на дому;

      8) обговорює з батьками матеріали,  що є  у нього, які стосуються  їх дитини і зберігаються  в  папці;

      9) запрошує батьків в клас, де проводяться заняття, залучає їх до участі у проведенні занять;

      10) організовує для батьків зустріч  із студентами-практикантами чи  співробітниками служби, щоб батьки  поділились своїм досвідом і висловили думку про рівень послуг, що надаються.

      ІІ. Опосередкована робота з конкретною сім’єю передбачає наступне:

      - запис інформації і коментарів  батьками і спеціалістами у  спеціальному щоденнику;

      -    представлення в звітах результатів  реабілітації;

      - письмові оповіщення, інформація  для батьків, організовані соціальним працівником з участю інших спеціалістів;

      -     контакти по телефону;

      -  видача батькам у бібліотеці  книг (або у відеотеці фільмів)  за рекомендаціями спеціаліста

      -    видача батькам додому спеціальних  ігор чи навчальних посібників;

      - заповнення батьками опитувальників, карт чи схем розвитку здібностей людини; 

• проведення батьками вдома ігор і занять;
• заняття у вихідні дні, надання інформації про можливості відпочинку;
• надання батькам можливості знайомитися із змістом папки матеріалів, що стосуються їх дитини;
• видача батькам додому текстів, вивчених на заняттях в реабілітаційному центрі, пісень, віршів, переліку вправ;
• перерахування телепрограм, які доцільно дивитися батькам разом з дітьми.