Система вищої педагогічної освіти за кордоном

     Прийняття «Закону про орієнтації» (1989р.) фактично розпочався злиттям двох структур підготовки вчителів і створення єдиного  вищого педагогічного навчального  закладу, єдиного типу для шкіл всіх ступенів - від дитячих садків до ліцеїв - інститутів підготовки вчителів. Вони стануть вищими професійними навчальними  закладами з дворічним терміном навчання на базі трирічної університетської підготовки. Суттєвою характеристикою  цього навчального закладу для  вчителів є його дослівна назва - «уні­верситетський інститут підготовки викладачів». Такі навчальні заклади організовуються  у кожному із 26 навчальних округів  країни. Всі інші педагогічні навчальні  заклади будуть поступово ліквідовувати.

     4. Американська вища  освіта

     Вчені та теоретики ніяк не можуть визначити, що являє собою в США вища освіта. Це струнка система, подібна до системи  середньої освіти. Вища освіта включає  в себе цілий ряд елементів, поєднаних  досить вільним і умовним зв'язком. Ці елементи весь час міняються, змінюють мету і назву, не говорячи про кількість  та географічне положення. Впевненим  можна бути тільки в тому, що вища освіта йде за середньою. Цей вислів президента (в минулому) правління  науково-педагогічного центру США  Т.Крона говорить про те, що у США  єдиної системи вищої освіти немає. В цьому багато американських  авторів (наприклад Р.Хофшптедтер, Р.Хе-вигхорст) бачать одну з гарантій академічної свободи і навіть запевняють, що будь-яка система вищої освіти в США була б несприйнятлива для волелюбного американського народу. Зрозуміло, що не можна говорити про типовий вуз США, або типову програму.

     Зараз в США біля 3000 вищих навчальних закладів усіх типів (університети, технологічні інститути, чотирирічні та дворічні коледжі), в яких навчається біля 9 млн. студентів і щорічно приймають  близько 2 млн. першокурсників. Ці цифри  говорять про масштаби розвитку вищої  освіти у США. Із усіх країн заходу США має найбільший відсоток студентів  щодо всього населення, далі йдуть Японія, Канада, Австралія, Нова Зеландія. Це означає, що у віковій групі населення  від 18 до 20 років більш ніж 40% —  студенти. Характерною особливістю  вищої школи США є переважна  більшість приватних вузів, які  складають більш 2/3 від їх загальної  кількості, хоча 70% студентів навчаються у державних вузах. Це пояснюється  тим, що серед приватних вузів  є невеликі, з числом студентів  до 100 осіб, в той час як у деяких державних вузах навчається декілька десятків тисяч студентів.

     Керівництво вищою освітою в США є децентралізованим, оскільки, відповідно 10-й поправки до Конституції, вся система освіти підпорядкована органам управління окремих штатів. У державному масштабі керівництво здійснюється відомством освіти, що входить до складу департаменту охорони здоров'я та соціального забезпечення. Проте термін «керівництво» можна застосувати лише частково, оскільки функції відомства обмежуються швидше накопиченням і обробкою інформації (статистика), що поступає від влади штатів та навчальних закладів.

     Однак частка державних коштів на розвиток увесь час зростає, вона складає  приблизно 10% від загальних бюджетних  коштів вищої школи, остання частина  складається з асигнувань штатів, різних приватних пожертв.

     Університетська система США включає в себе так звані багатопрофільні університети та (значно престижніші) дослідницькі. Вищі навчальні заклади можуть претендувати на статус багатопрофільного університету, якщо здатні забезпечити навчання у ма­гістратурі, а в дослідницьких університетах ще й за докторськими програмами. З присудженням ступеня університет повинен забезпечити підготовку спеціалістів у галузі мистецтва, природознавства й суспільних наук, досить часто - в галузі юриспруденції, медицини, інженери. Професори й викладачі університетів мають, окрім володіння педагогічною майстерністю, виявляти інтерес до дослідницької діяльності та публікуватися. Якщо навчальний заклад відповідає усім цим критеріям, то це вже мультиуніверситет з кількома корпусами і коледжами, що забезпечують спеціалізацію у певній галузі знань. Освітня політика у таких університетах орієнтована на пріоритетні напрями федеральної наукової політики, що має на меті забезпечення відтворення високого рівня спеціалістів, першочергову підтримку фундаментальної науки, нала­годження стійких та продуктивних зв'язків з промисловим бізнесом.

     У США вищі навчальні заклади виконують  основну науково-дослідну роботу і  знаходяться під впливом федеральної  влади набагато більше. Так, за останні  роки майже 60% коштів, витрачених вищими навчальними закладами на науково  дослідну роботу, поступають від федерального уряду у вигляді замовлень, договорів, контрактів. Отже, загалом вплив федеральної влади на вищу школу є визначальним, оскільки фінансовий важіль знаходиться в її руках, але цей вплив здійснюється не через відомство освіти, а через інші урядові агентства.

     При відсутності єдиного програмно-методичного  центру з вищої освіти дуже важливою є акредитація вищих навчальних закладів. Акредитація полягає утому, що певні урядові громадські органи (часто ті й інші) визначають, наскільки  кожний окремий навчальний заклад задовольняє; чи не задовольняє певні стандарти. Безпосередньо акредитацією зайняті  понад 30 регіональних і професійних  агентств, затверджених відомством освіти. Акредитація можлива як щодо всього навчального закладу, так і окремих  спец­іальностей. Загальна акредитація  здійснюється регіональними комісіями, акредитація зі спеціальностей - професіональними акредитаційними агентствами. Всі  витрати з акредитації, пов'язані  з обслуговуванням навчальних закладів та оплатою праці ви­сококваліфікованих  спеціалістів, несе вищий навчальний заклад, який підлягає акредитації. Проте  вона вигідна для тих вищих  навчальних закладів., які не мають  перспективи отримати негативне  рішення комісії. Тому у рекламних  проспектах навчальні заклади завжди вказують, яку акредитацію вони пройшли.

     Загальне  керівництво навчальним закладом здійснюється «попечительською (опікунською) радою», до складу якої входить губернатор даного штату, якщо це державний вуз, голова промислової корпорації, релігійної общини чи приватна особа (якщо це приватний  вуз). Як правило, опікунська рада має  ряд комітетів, що відповідають за різні  аспекти діяльності вузу.

     Звертає на себе увагу велика кількість деканів, що відповідають за окремі ділянки  роботи з студентами. Наприклад, університет  Лихай (штат Пенсільванія) - приватний вуз, де працюють: декан зі студентських питань, декан зі студентського життя, декан, що відає гуртожитками, помічник декана зі студентських питань, два помічники декана зі студентського життя, замісник помічника декана зі студентського життя і досить велика кількість деканатів. Вони здійснюють контроль за студентством; крім того, існують органи самоврядування.

     Термін, який найчастіше визначає тип вищого навчального закладу в США - коледж. Коледж може бути самостійним вищим  навчальним закладом з дворічним  або чотирирічним строком навчання; він може також входити до складу університету.

     Довгий  час найбільший престиж мали університети, особливо такі, як Гарвардський, Стенфордський, Каліфорнійський, Нью-Йоркський (перш за все тому, що найбільш важливою вважалася  гуманітарна освіта). І зараз 70% студентів  займаються за гумані­тарними програмами. Проте великі технологічні університети, як Массачусетський, користуються значним авторитетом.

     Молодші та місцеві коледжі виконують  специфічні завдання. Вони розраховані  на населення з поблизької місцевості, повністю фінансуються місцевою владою, готують кадри для місцевих підприємств. Фактично вони являють собою середні  школи підви­щеного типу, що випускають спеціалістів з достатньою культурою  і практичними навичками (молодший персонал). Це проміжна ланка між  школою і власне вузом.

     Організаційно вищий навчальний заклад, незалежно  від типу, являє собою систему  адміністративних служб, навчальних і  дослідних підрозділів. Кількість, назва, функції залежать від масштабу і найменшою мірою - від типу (університет, коледж, інститут).

     Вища  школа готує бакалаврів, магістрів  і докторів наук (аналогія з нашим  вищим навчальним закладом: коледж - факультет, департамент - кафедра, магістр - аспірант). Очолюють коледжі і школи  декани, які отримують за свою посаду оклад на j більший, ніж платня професорові; департамент очолює голова — професор, який нічого додатково не отримує. Викладацьку роботу ведуть «повні» професори, молодші професори (доценти, аеистенти професора та інструктори (викладачі)).

     Вже в 70-ті роки в США відбулася демократизація вузів, яка полягала у збільшенні серед студентів частки дітей  трудящих, а також у зміні змісту освіти. Слід відзначити, що частка студентів  -дітей робітників і фермерів - у США і Англії є найбільшою у світі. Для підтримки здібної молоді уряд виділяє гранти, які дають можливо безкоштовно навчатися.

     Щоб вступити до університету в США, потрібно мати ступінь бакалавра. Щорічно  у цій країні випускають біля 80% бакалаврів, 20% магістрів, 3% докторів наук. Екзамен  до університету являєс собою систему тестів, які розраховані на 2-3 години письмової ро­боти. Питання спрямовані на виявлення кмітливості, логічності, вміння концентрувати увагу.

     У США немає єдиних правил організації  занять і всього навчального процесу  у вищих навчальних закладах. Тривалість навчального року- з середини вересня до кінця травня. Крім літніх канікул, протягом навчального року і три канікулярних періоди загальною тривалістю один місяць. Проте останнє є особистою справою кожного студента. Хто хоче раніше закінчити ВНЗ, той не має додаткових канікул. Крім самостійної роботи, студент може брати участь у роботі літніх шкіл, де набрати певну кількість залікових одиниць. 20% курсів є вибірковими, частина - факультативними. Вибіркові курси є заліковими, факультативні ж не враховуються як залікові одиниці.

     Тижневе навантаження студентів американських  вузів, маючи на увазі аудиторні  заняття, складає 16-24 години на молодших курсах, на старших - 14-16 годин. Проте  кожна аудиторна година повинна  доповнюватися двома годинами самостійної  роботи. Якщо студент запланував собі 16-18 залікових одиниць в семестр (кожна залікова одиниця складає 3 години на тиждень), то тижневе навантаження буде складати 48-54 години. Типова тривалість лекцій і практичних - 50-60 хвилин. Для кожного заняття, оск­ільки курси значною мірою є вибірковими, складається нова група. Тому реєстраційний відділ, що займається розкладом, навіть використовує комп'ютер, оскільки не може виробити для всіх студентів режим роботи з оптимальним використанням часу.

     Вимоги  до успішності студентів в американській  школі не є високими; немає також  єдиної системи обліку успішності. Як правило, середній бал (1,7) достатній  для отримання вченого ступеня  бакалавра. На першому курсі цей  мінімум складає 1,3 бали. Діє літерна  система оцінок, що доповнюється словесною  розшифровкою і числовою вагою.

     А    - відмінно, оцінюється 4 бали;

     В    - добре, оцінюється 3 бали;

     С    -задовільно, оцінюється 2 бали;

     D    - незадовільно, але допустимо, оцінюється 1 бал;

     Е    - недопустимо, оцінюється 0 балів.

     Разом з тим відсоток студентів, що відраховуються в американських вузах, загалом  великий і досягає 30-40% від кількості  прийнятих на перший курс. Це пов'язано  не лише з успішністю, але й з  необхідністю сплати за навчання.

     За  семестр проводиться 2-3 контрольні роботи; до їх перевірки залучаються  студенти-старшокурсники. Результати поточної перевірки враховуються при  виведенні середнього балу успішності з кожної дисципліни. Оцінка підсумкового екзамену, як правило, не складає більше половини сумарної оцінки.

     Екзаменаційні сесії в американських вузах  дуже короткі (10-12 днів) і мають назву  «період для повторення, консультацій і занять». Заняття проводяться 5 днів на тиждень. Обладнання, особливо престижних вузів, є досить добрим, - вони забезпечені всіма засобами ТЗН (діа-, епі-, кінопроектори); є учбове телебачення. Дуже широко використовується ЕОМ, навіть для добору кадрів.

     У структурі педагогічного освіти виділяються вузи різних рівнів: університети (4-5років), педагогічні коледжі (4-5 років), коледжі вільних мистецтв (4 роки), молодші коледжі (2 роки). У перших трьох зазначених типах навчальних закладів готують викладачів середньої  школи, у молодшому коледжі-учителів початкової школи. Присутні як державні, так і приватні заклади педагогічного  освіти. Серед найбільш відомих університетів, що готують педагогічні кадри, - Болл університет (штат Індіана), Північний Іллінойский університет (штат Іллінойс), Мічиганський університет (штат Мічиган), університет у Філадельфії (штат Пенсільванія). Основна частина майбутніх учителів навчаються чотири роки (70 %), менше третини — п'ять років, ще деякі - два роки.

     При чотирьох-п'ятилітній підготовці перші  два роки занять присвячені вивченню предметів загальноосвітнього циклу, де значне місце займають гуманітарні  дисципліни: економіка, філософія, література, історія, політологія, соціологія і  т.д. Передбачена спо­лучення обов'язкових  і селективних курсів. Програма включав  також вивчення теоретичних психолого-педагогічних дисциплін (загальна педагогічна психологія, психологія розвитку дитини, основи освіти, філософія виховання, історія педагогіки, педагогічна соціологія, порівняльна педагогіки, методи навчання, педагогічна етика). На ці дисципліни приділяється 25—35 % навчального часу. У структурі знань, що слід засвоїти майбутньому вчителю, виділяються загальні знання, спеціальні знання (наприклад, методи наукового дослідження), поведінкові науки (теорія поводження, ідеальне, нормальне й анормальне поводження).