Роль ігрової діяльності на розвиток дитини дошкільного віку

Майданчик для проведення рухливих ігор обмежують добре помітними  лініями. Оскільки дітям, захопленим грою, важко стежити за умовними або  нечіткими лініями, тимчасову розмітку в середині майданчика роблять для  кожної гри окремо. Використовують палички, прапорці, булави. Узимку лінії  розмічають темним порошком (дрібним  вугіллям, золою) або синькою. Щоб  запобігти травмам, особливо в іграх  з бігом і ловінням, лінії проводять  на відстані 1,5-2 м від стін, парканів та інших предметів [20].

Для проведення багатьох ігор потрібний різноманітний інвентар: м'ячі, прапорці, обручі, скакалки, булави. Бажано, щоб він був яскравим (кольоровим), добре помітним у грі. Приладдя та інвентар готують заздалегідь, щоб  на його розміщення й роздачу не затрачати багато часу. Дрібний інвентар доцільно роздати після пояснення правил гри, інакше діти будуть неуважними. У старших групах для роздавання та розміщення інвентарю вихователь залучає дітей, спостерігаючи, щоб вони робили це організовано й швидко. До проведення гри треба добре підготуватись: вивчити її зміст, правила, вірші та пісні, що її супроводять. Перед тим, як розпочати гру, бажано зацікавити дітей, щоб вони краще виконували рухи, які становлять її зміст.

Під час пояснення змісту гри дошкільнят розміщують так, щоб  кожний добре бачив і чув вихователя. Найкраще розставити їх у ті положення, з яких вони починають гру. В іграх  із шикуванням у коло вихователь стає разом з дітьми у коло. Якщо гра  починається з руху врозтіч, дітей  зручніше шикувати в шеренгу або  зібрати їх біля себе у півколо, щоб  усім було добре чути розповідь й  видно те, що їм показуватимуть. Під  час пояснення гри не рекомендується ставити дітей обличчям до сонця  або іншого джерела світла, бо це негативно впливає на зір і  розпорошує увагу.

Пояснювати зміст гри  треба виразно, дохідливе, коротко, щоб не стомлювати дітей. Розповідь  повинна викликати яскраве уявлення про дійових осіб, які зображатимуться. Емоційно-образне повідомлення сюжету допомагає дошкільнятам краще уявити ігрову ситуацію й виразніше виконувати рухи, характерні для певного образу. У ході гри правила роз'яснюються й уточнюються.

Для кращого засвоєння  гри рекомендується, особливо у молодших групах, найскладніші моменти пояснювати жестом і показом деяких рухів. Перед цим бажано нагадати дітям, як треба бігати, стрибати, кидати м'яч тощо. Іноді основний рух можна виконати кілька разів до початку гри. Наприклад, у грі "Влучи в кільце" діти спочатку виконують декілька разів кидки м'яча в кільце, а потім починають гру, під час якої відбувається змагання між командами [21].

Правила гри детально пояснюють  лише в тому випадку, якщо вона проводиться  вперше. Повторюючи її, тільки нагадують  основний зміст. Якщо вводяться ускладнення, потрібно роз'яснити додаткові правила  і способи виконання дій. Пояснивши  гру в старших групах, вихователь перевіряє, чи всі діти зрозуміли  її, ставить їм кілька запитань про  зміст і правила. Якщо діти добре  зрозуміли правила та ігрові дії, які вони повинні виконувати, гра  проходить злагоджено й чітко.

Обов'язковою умовою проведення командних ігор у старших групах є правильне комплектування команд (підгруп). Вони мають бути рівні  за силами й складом. У практиці є  кілька способів поділу гравців на команди [21]: за допомогою рахунку або фігурного марширування, а також за призначенням капітанів. При розподілі дітей за допомогою рахунку вони шикуються в шеренгу, а потім розраховуються на таку кількість номерів, скільки має бути у грі. Внаслідок цього способу команди не завжди формуються рівні за силами.

Розподіл гравців фігурним маршируванням здійснюється так: діти перешиковуються з колони по одному в колону по два, по три, де кожна  з новоутворених колон - одна з команд. Такий розподіл гравців не потребує багато часу. На початку гри діти можуть самі обрати капітанів залежно від кількості команд. Призначені капітани по черзі обирають гравців. Це дає змогу швидко укомплектувати команди, рівні за силами. Усі способи розподілу дітей на команди слід запроваджувати відповідно до характеру та умов проведення рухливої гри.

Після пояснення правил гри, обрання ведучого, розподілу гравців  на команди, розставивши відповідно дітей (у залі або на майданчику), вихователь переходить до її проведення. Кожна рухлива гра починається  за умовним сигналом (оплески у  долоні, свисток, змах прапорцем або  рукою) або командою вихователя. Сигнал подається після того, як вихователь переконався, що всі діти добре засвоїли правила й зайняли відповідні місця.

В іграх з розподілом дітей  на підгрупи, особливо в естафетах, бажано користуватися командами: "Увага!", "Руш!" Останню з них іноді  замінюють свистком. Це сприяє виробленню в дітей швидкої реакції на відповідні сигнали [10].

Ігри сюжетного характеру  де немає моменту змагання, не потребують чітких команд. Можна спокійно сказати, - "Гру почали" - або попередити дітей, що гра починається після  слів: "Один, два, три!" Після того, як гра розпочалася, вихователь уважно стежить за її ходом і поведінкою гравців.

Під час гри педагог  дає вказівки дітям, які допускають помилки або порушують правила. Зауваження слід робити, не заважаючи  ходу гри, не зупиняючи учасників. Практично  усі автори методичних вказівок згодні з тим, що гру не бажано несподівано  зупиняти [9]. Гру зупиняють лише тоді, коли більшість допускає грубі помилки і необхідно додатково пояснити її правила [12].

Особливої уваги потребують малоактивні й ослаблені діти, які недостатньо орієнтуються у  завданні, їм треба своєчасно допомогти (підтримати за руку під час переходу через "місток" та ін.), підбадьорити, щоб вони були впевненішими.

Висновок  до І розділу. Отже, спілкування є головною соціальною потребою дитини, яка виявляється з перших місяців її життя. Спочатку ініціатором спілкування є дорослий. Спілкування має форму особливого безпосередньо-емоційного виду спільної діяльності дорослого й немовляти. Наприкінці першого півріччя життя спілкування стає вже спільною предметною діяльністю дитини та дорослого. На основі викладеного маємо констатувати: розвиток спілкування дитини з дорослим долає два етапи:

• перше півріччя – емоційно-особистісне, ситуативне спілкування;
• від другого півріччя до трьох років – предметно-практичне, дієве, мовне спілкування.

Задоволення потреби дитини раннього віку в спілкуванні об’єктивує значущість процесу входження малюка в життя, освоєння ним необхідних вимог і правил співжиття з  іншими людьми. Навчаючи малюка спілкуватися, ми вчимо його спостерігати,  творчо мислити, дослухатися до дорослих, продуктивно  співпрацювати з ними. Подальше опрацювання  проблеми спілкування дітей раннього віку сприятиме розв’язанню одного з актуальних питань дошкільної освіти –  становлення особистості в  ранньому онтогенезі та створення для  цього сприятливих умов у сім’ї  й суспільному закладі.

РОЗДІЛ  ІІ. ЕкспериментальнА перевірка впливу ігрової ДІЯЛЬНОСТІ ЯК ФОРМИ СПІЛКУВАННЯ ДИТИНИ З ДОРОСЛИМИ.

2.1. Аналіз ігрової діяльності, як фактор формування спілкування дітей дошкільного віку з дорослими. Численні факти, отримані в дослідженнях, показують, що життя немовляти цілком залежить від дорослого. Дорослий задовольняє органічні потреби дитини: годує, купає, перевертає його. Дорослий задовольняє і потреба дитини в активній психічного життя: немовля помітно пожвавлюється, коли його беруть на руки. Переміщаючись у просторі за допомогою дорослого, дитина має можливість бачити більшу кількість предметів, простежувати їх зміщення відносно один одного, що формує його сенсорний досвід. Від дорослого виходять також слухові і відчутні враження.

Дорослий виступає для  дитини як посередника у спілкуванні  дитини з предметним світом. Часто  дитина починає маніпулювати предметом  у присутності дорослого, але  у нього пропадає інтерес до предмета, коли дорослого немає поруч. Основною формою спілкування дитини з дорослим поступово стає спільна діяльність, коли активність дитини стимулюється діями дорослого і коли дитина закликає дорослого до спільних дій.

Розвиток предметної діяльності дитини пов'язане з опануванням  тими способами поводження з предметами, які вироблені суспільством. Дитина навчається від дорослих орієнтуватися  на постійне значення предметів, яке  закріплене людською діяльністю. Предметний світ, оточуючий дитини, - меблі, одяг, посуд, іграшки - це предмети, які мають  певне призначення в житті  людей. Значення речей і осягає дитина в ранньому дитинстві безпосередньо  через предметні гри [20].

У грі у дитини розкриваються  ті його можливості, які ще не реалізуються в реальному житті. Це як би погляд у майбутнє. У грі дитина буває  сильніше, добрішими, витривалішими, кмітливим, ніж у багатьох інших ситуаціях. І це природно. Дитина повинна обов'язково співвідносити свої бажання з  бажаннями інших дітей, інакше він  просто не буде прийнятий в гру. Він  може пручатися з батьками, з вихователями, але тільки не з партнерами по грі. Гра формує у дитини навички спілкування, вміння встановлювати з однолітками та дорослими певні взаємовідносини. Крім того, приймаючи ту чи іншу роль, дитина засвоює і необхідні для виконання цієї ролі норми поведінки. Дитина повинна бути ніжним і турботливим у ролі батька: тата чи мами, добрим і уважним у ролі доктора, ввічливим і акуратним у ролі продавця і т.п.

Але гра впливає не тільки на розвиток особистості в цілому, вона формує і окремі пізнавальні  процеси, і мова, і довільність  поведінки. Справді, всі ми знаємо, як дитині важко керувати собою, особливо своїми рухами, коли необхідно, наприклад, хоча б кілька хвилин просидіти на місці або простояти, зберігаючи одну і ту ж позу. Виявилося, що в  грі, виконуючи роль вартового, діти можуть зберігати одну і ту ж позу до 9-10 хвилин. Часто буває досить сказати незграбному і наполегливо  не бажає легко рухатися дитині, що тепер він зайчик і повинен  стрибати так, щоб не почула лисиця, як всі його рухи стають легкими, м'якими, тихими [15].

Гра, особливо колективна, вимагає  від дитини мобілізації усіх його сил і можливостей: і фізичних, і розумових. Гра висуває високі вимоги до розвитку мовлення дитини: адже він має пояснити, у що і як він хотів би грати, домовитися з  іншими дітьми, хто яку роль може зіграти, зуміти вимовити свій текст  так, щоб їх зрозуміли інші, і т.д.

У грі бурхливо розвивається уява дитини: він повинен вміти  бачити замість палички ложку, замість 3 стільців - літак, замість кубиків - стінку будинку. Дитина мислить і  творить, плануючи загальну лінію ігри та імпровізуючи по ходу її виконання.

Гра необхідна дитині, і  якщо він з яких-небудь причин позбавлений  можливості досить часто грати з  однолітками, не бійтеся стати його партнером по грі. Перетворитеся  на 10-15 хвилин у вимогливого пасажира, прискіпливого покупця, вередуючого пацієнта-і цим ви не просто доставите радість дитині, а й допоможете йому не відстати в розвитку.

Гра настільки притаманна кожній дитині, що ми рідко ставимо  собі питання, чому ж виникає гра  і як вона розвивається? Звичайно, у  всі часи і у всіх народів діти, спостерігаючи за дорослими, прагнуть якомога швидше робити те ж, що і  вони, чинити так, як чинять навколишні їхні люди. У всіх дітей існує  потреба жити життям дорослих, відчувати  себе весь час доросліше. У народів, що стоять на досить низькому ступені  розвитку виробництва, де життя дорослих досить проста, діти дуже рано починають  активно і серйозно включатися в  це життя. Цим дітям не потрібні іграшки: вони відразу отримують маленькі «знаряддя виробництва». Так, чукчі  вже в колиску 6-місячній дитині давали ніж, а в рік - маленький арканчік. Займаючись з такими «іграшками», діти, по суті, вчилися дорослої діяльності, і в 5-6 років вони не грали в мисливця, а самі брали участь у цій полюванні.

Надалі, з розвитком суспільства, з розвитком виробництва, стався розрив між діяльністю дітей і  діяльністю дорослих. З неможливості включитися в життя дорослих і  з потреби жити цим життям народжується гра.

Ми бачимо, що гра не є  спочатку властивою дитині. Вона сама являє собою продукт розвитку суспільства. Гра не виникає стихійно, а складається в процесі виховання. Будучи потужним стимулом розвитку дитини, вона сама формується під впливом  дорослих [5].

У процесі спілкування  дитини з дорослим починає складатися нова ведуча діяльність-предметна, яка  займе своє місце на наступному етапі  розвитку, в період від 1 року до 3 років. У першому півріччі життя предмет  є для дитини насамперед приводом для спілкування з дорослим. Дитина може неодноразово викидати іграшку  з ліжечка, щоб дорослий підійшов до нього (особливо часто це відбувається в тих ситуаціях, коли дитині не вистачає спілкування, коли дорослі не приділяють йому достатньої уваги). До кінця 1-го року дитини починає цікавити результат  дій з предметом і дорослий все частіше потрібен дитині для  того, щоб розкрити новий спосіб дії з предметом: завести дзига або машинку, зібрати розібрану пірамідку, вкласти одну коробочку в іншу. Емоційне спілкування змінюється спілкуванням з приводу предметів, і провідною діяльністю стає предметна діяльність [6].

Здавалося б, що і до року дитини займають навколишні предмети і він намагається діяти з  усім, що йому доступно. Після року просто розширюються його можливості: дитина вже ходить і починає діяти  все з великою кількістю предметів. Проте сутність переходу до предметної діяльності полягає не в тому, що дитина взаємодіє все з більш  широким колом речей. Малюк починає  діяти з ними якісно по-новому.