Роль ігрової діяльності на розвиток дитини дошкільного віку

ВСТУП

Актуальність  дослідження. Демократизація державної діяльності та суспільного життя України потребує переорієнтації дошкільного виховання згідно з сучасними тенденціями духовного, економічного та національного розвитку країни. Концепція дошкільного виховання в Україні ґрунтується на наукових, теоретичних положеннях філософії, педагогіки й психології. Зокрема, одним з напрямів цієї Концепції є прищеплення дітям дошкільного віку загальнолюдських морально-етичних цінностей, таких як доброта, чуйність, милосердя, людяність, справедливість, правдивість, сумлінність, чесність, гідність, громадянськість, повага й гуманне ставлення до людей.

Маленька дитина входить  у складний багатогранний світ, у  якому їй доводиться бачити не тільки добро і справедливість, а й  зло, нечесність, корисливість. Тож  малюка треба навчити відрізняти добре від поганого. І робити це варто починати якомога раніше. Перші моральні установки, погляди починають формуватися саме в дошкільному дитинстві. При цьому формування моральних рис тісно пов'язано зі стилем взаємодії дорослого з дитиною, що саме ярко проявляється в ігровій діяльності та взаємодії. Саме доросла людина є взірцем для дитини.

Педагогічно доцільними способами  формування у дошкільнят моральних  рис є ігрова діяльність, адже гра не є пустою забавою, це зміст життя дитини, її творча діяльність, потрібна для її розвитку. У грі дитина живе і сліди цього життя глибше залишаються в ній, ніж слід дійсного життя. В ігровій ситуації дитина здійснює свої бажання,свої ростові потреби, нейтралізує свої емоційні конфлікти, а доросла людина допомагає їй та підтримує. У неї розвивається фізична сила, моторні вміння, швидкість і точність рухів, координація. У грі її учасники вчаться думати, працювати, творити, набуває досвід в різних ігрових ситуаціях і навіть такий, що допоможе в різних життєвих ситуаціях.

У грі дитина вчиться не лише швидко спостерігати, але й  успішно діяти, критично думати й  оцінювати те, що кругом неї діється. Особливо сприятливим для цього  середовищем є організовані ігри з правилами, в яких гравці вчаться  змагатися, перемагати в ситуаціях  якими регулюють правила. Гравці вчаться також контролювати свої бажання, критично оцінювати дійсні обставини гри, додержуватися її правил, що є дуже важливим для морального виховання. В ігрових ситуаціях  відбуваються зміни, у гравців формується їхня особистість, їхній характер, розвиваються суспільні риси, як чесна гра, дружнє ставлення один до одного, намагання  бути щораз кращим.

Саме гра творить місток між дитиною та дорослим світом, що дає змогу залучитись ближче до дійсності, сприяти усуспільненню  дитини, її підпорядкуванню ігровій  спільності з тенденцією дати особистий  вклад для успіху групи. Давно помічено, що людина, яка в дитинстві достатньою мірою не залучалась до гри, в дорослому житті виявляє нестачу певних необхідних їй якостей і умінь.

Ціль. Чим детальніше й глибше вчені-психологи й педагоги вивчають можливості такого феномену, як взаємодія дитини з дорослими, тим далі знаходяться межі її застосування, тим вище піднімається її ценз. Саме спілкування дітей з дорослими в процесі ігрової діяльності сприяє вихованню, навчанню, відпочинку, відновленню сил, емоційному зарядженню, корегуванню набутого досвіду, не лише у дітей, ай у дорослих, саме це і обумовило вибір даної теми.

Об’єкт  дослідження – спілкування дітей дошкільного віку з дорослими.

Предмет дослідження – специфіка та розвиток спілкування в дошкільному віці дітей з дорослими в процесі ігрової діяльності.

Мета  дослідження полягає у теоретичному обґрунтуванні та дослідженні проблеми спілкування дитини з дорослими, аналізі виявлення особливостей спілкування між дорослими та дітьми в дошкільному віці в процесі ігрової діяльності.

Гіпотезою дослідження є припущення про те, що застосування у спілкуванні дітей з дорослими ігрової форми діяльності сприятиме позитивній динаміці розвитку міжособистісних стосунків між ними за умови дотримання відповідного методичного забезпечення у межах розробленої структурно-логічної моделі, яка передбачає:

• організацію різних видів взаємодії (дитини з дорослим, дитини з однолітками у малих, а потім більших групах) у межах спеціально створеного педагогічного середовища;
• поступове включення вправ, завдань, ігор до різних видів діяльності дітей;
• створення умов для якісно вищого рівня розвитку міжособистісних стосунків у дітей дошкільного віку з дорослими.

Відповідно до об’єкта, предмета й мети визначено завдання дослідження:

1. Проаналізувати проблему спілкування дітей з дорослими;
2. Визначити роль ігрової діяльності на розвиток дитини дошкільного віку;
3. Зробити аналіз ігрової діяльності, як фактору формування спілкування дітей дошкільного віку з дорослими;
4. Дослідити практичні методи формування спілкування між дітьми та дорослими засобами ігрової діяльності.

 Методи дослідження. Робота базується на таких методах:

- загальнологічні методи (порівняння, аналіз, синтез, індукція і дедукція, єдність історичного й логічного, аналогії, узагальнення);

- методи теоретичного  дослідження (аналіз та синтез  педагогічної, соціально-педагогічної, філософської, психологічної літератури  з теми дослідження; аналіз  документів нормативно-правового  характеру, що регламентують діяльність  соціального педагога).

Структура роботи: робота складається зі вступу, двох розділів, висновку та списку використаних джерел.

РОЗДІЛ  І. ОСОБЛИВОСТІ СПІЛКУВАННЯ В РОЗВИТКУ ДИТИНИ ДОШКІЛЬНОГО ВІКУ.

1.1. Аналіз  та актуальність проблеми спілкування дітей з дорослими. Сучасний етап розвитку суспільства висуває нові завдання виховання дітей дошкільного віку. Зокрема, останнім часом державні інституції приділяють дедалі більше уваги однаковому доступу дітей до дошкільної освіти з перших років життя, забезпеченню оптимального розвитку кожної дитини в ранньому віці.

Ранній вік – своєрідний і неповторний етап у житті  людини. «Те, чого дитина не набула в  ранньому дитинстві, надовго залишається  прогалиною в наступні періоди, а  подекуди на все життя», – писав  один із фундаторів теоретичних досліджень раннього дитинства М. Щелованов. У ранньому дитинстві закладаються основи всього подальшого розвитку людини. У контексті модернізації системи дошкільної освіти все більшої вагомості набуває проблема створення сприятливих умов для розвитку в дитини вже в ранньому віці основ особистості, елементарних форм самосвідомості та компетентності, формування елементарного образу – “Я” [12].

Уся робота з маленькими дітьми має будуватися не за принципом  розвитку окремих психічних процесів, а спрямовуватися на максимально  різнобічне ознайомлення малюка зі світом предметів, людей та стосунків, під  час якого й відбувається поступовий розвиток,  удосконалення всіх психічних  процесів. У вирішенні цих завдань  провідну роль відіграє спілкування  з дорослим як центральний чинник когнітивного й вольового розвитку дитини.  Спілкування є необхідною умовою існування людини та, разом  із тим, одним з основних факторів і найважливішим джерелом її становлення  як усебічно розвиненої, творчої, соціально  свідомої особистості.

У працях Л. Виготського, Д. Ельконіна, Л. Божович, Н. Аксаріної, М. Щелованова, Г. Люблінської, В. Логінової, Г. Леушиної, О. Запорожця, М. Лісіної, Т. Пироженко спілкування («комунікативна діяльність») розглядається як специфічна діяльність дошкільників, яка має свою структуру, вікові особливості розвитку, свої форми й засоби. Останніми роками дослідники, зокрема вітчизняні, приділяли велику увагу питанням спілкування дітей дошкільного віку (З. Богуславська, М. Подьяков, О. Сорокіна, Л. Проколієнко, Л. Островська, А. Богуш, Т. Поніманська, І. Луценко,  О.  Кононко,    О. Проскура, С. Кулачківська, С. Ладивір та ін.)

Час дошкільного дитинства  є найоптимальнішим для розвитку особистості дитини, кожен рік  якого – важлива сходинка її зростання, що дало підстави назвати його “золотою порою життя”. У цьому віці дитина особливо потребує повноцінного спілкування з дорослими,  однолітками,  можливості самовияву,  задоволення потреб,  турботи про її щастя.  Досягнути успіху у вихованні можна лише за умови гуманного,  терплячого й умілого поєднання вирішення завдань виховання дитини та її розвитку [8].

Згідно з концепціями  періодизації дошкільного дитинства  виокремлюють три головні періоди  розвитку протягом перших шести років  життя дитини, кожен з яких є  кроком до загальнолюдських цінностей, нових можливостей пізнавати, емоційно освоювати й перетворювати світ. Ці періоди відмежовані один від  одного рівнем психічного розвитку дитини.

Кожен попередній створює  умови для наступного, їх послідовність  не може бути штучно «змінена» в  часі:

• немовлячий період (перший рік життя);
• раннє дитинство (від одного до трьох років);
• дошкільне дитинство (від трьох до шести-семи років).

Педагогічна вікова періодизація, що виходить із завдань виховання  дітей на різних етапах дошкільного  дитинства та відображає практику їх навчання й виховання в дошкільних закладах, зумовлює поділ дошкільного  дитинства на:

• ранній вік (від двох до чотирьох років);
• середній дошкільний вік (від чотирьох до п’яти років);
• старший дошкільний вік (від п’яти до шести-семи років).

Кожен вік є якісно особливим  етапом і характеризується багатьма змінами.  Особливості віку залежать від умов життя, стосунків із людьми, рівня розвитку психологічної структури  особистості, знань і мислення, сукупності певних фізіологічних ознак.

У першій державній Базовій  програмі «Я у Світі», яка розроблена на виконання Закону України «Про дошкільну освіту»  та Базового компонента дошкільної освіти в Україні й  у якій відображено вимоги до оновлення  змісту освіти дитини від народження до шести (семи) років життя, уніфіковано  вимоги до розвиненості,  вихованості  й навченості дитини раннього та дошкільного  віку, зазначається: «Раннє дитинство  – особливий період у житті  людини, основне призначення якого  – пристосування новонародженого  до нових умов життя, орієнтація в  них; оволодіння елементарними практичними  вміннями та навичками, відчуття своєї  причетності до навколишньої дійсності, залежності від неї та можливості певним чином впливати на неї... Інтенсивність  цього періоду є надзвичайно  високою, а здобутки дитини раннього віку – винятковими» [1].

Тривалий час ранньому віку не приділялася належна увага  у педагогічній науці й практиці, оскільки з певних соціальних причин наймолодші дітки здебільшого не відвідували ясла та дитячі садки. Нині ситуація в країні змінилася: серед  вихованців ДНЗ неухильно зростає  кількість малят до трьох років  (у дитячих садках сьогодні нараховується  до 20 % дітей раннього віку), а відтак інтенсивно відкриваються групи  раннього віку. Актуалізувалася потреба  в сучасному програмово-методичному  забезпеченні роботи з наймолодшими дітьми, у відповідному обладнанні й облаштуванні розвивального середовища [8].

Новонароджена дитина –  уже активний суб’єкт життєдіяльності, що вирізняється своїми потребами,  інтересами,  уподобаннями.  Упродовж життя вона має актуалізувати  свої потенційні можливості. Багато в  чому це залежатиме від дорослих і, зокрема, тих, хто буде з дитиною  в перші три роки її життя. Максимального  ефекту реалізації можливостей дитини можна досягти лише в тому разі, якщо методи та форми розвивальної роботи добиратимуться з урахуванням психофізіологічних особливостей віку.  Маємо пам’ятати:  недооцінка масштабності вікових,  психологічних змін,  які відбуваються в період раннього дитинства, призводить до того, що далеко не всі резерви цього віку реалізуються.

Кожний віковий етап має  власну цінність і тільки оптимальне використання всіх наданих ним можливостей  дійсно забезпечує розвиток психіки  дитини та становлення її особистості.

Ідея ампліфікації –  оптимального використання вікових  можливостей дитини на противагу  ідеї формованого розвитку – має  стати основою у виховній роботи з дітьми до трьох років. Якщо батьки й педагоги знають, беруть до уваги  вікові, особистісні можливості малюка, рахуються з ними, його розвиток відбувається відповідно до законів  природи, оптимально за часом, а не раніше чи пізніше [17].

Одним із найважливіших напрямів особистісно орієнтованої виховної діяльності дорослого має стати емоційно-соціальний розвиток дитини раннього віку, тобто розвиток у малюка передумов соціальної компетентності та емоційної спрямованості на довкілля й самого себе. Своєрідною ланкою емоційно-соціального розвитку є спілкування як особливий вид спільної діяльності дорослого й дитини. Перебуваючи серед людей з моменту народження, маля набуває першого соціального досвіду; у нього розвиваються соціальні потреби (у спілкуванні, захисті, підтримці, оцінці та ін.), соціальні почуття тощо.

На думку О.  Кононко,  потреба в спілкуванні з дорослими (спочатку рідними,  знайомими,  а пізніше – і з чужими) та з іншими дітьми (старшими й молодшими за неї, однолітками) – одна з первинних соціальних потреб, задоволення якої визначає повноцінний особистісний розвиток малюка [4]. Вияв дитиною раннього віку активного небажання спілкуватися з людьми може бути сигналом про певні порушення в соціальному розвиткові. Є діти, які повністю відмовляються від спілкування, що засвідчує ранній дитячий аутизм –  хворобу,  яка ускладнює процес соціалізації,  деформує особистісне становлення. Аутична дитина важко сприймає будь-яку зміну звичної обстановки, наближення до неї незнайомої людини. Навіть до родичів вона ставиться здебільшого як до постачальників того, що задовольняє її основні фізіологічні потреби. Аутичний малюк звертається до дорослого лише тоді, коли хоче їсти, пити, перевдягатися,  спати. У нього не вироблені навички спілкування. Простежується відставання в мовленнєвому розвитку. Такі діти потребують допомоги лікарів та певної уваги батьків і педагогів. Їм важче за інших дітей оволодіти комунікативними навичками, уміннями ініціювати контакт та відповідати на нього [4].