Прагматической анализ текста при переводе

Сучасний  читач  вельми  віддалився  від  тих  читачів, що сліпо вірили в усе написане, наприклад, лютерівську Біблію, а  після розпаду тоталітарної монолітності Радянської держави  поступово  адаптувався  до  національного,  культурного,  політичного різнобарв’я.  Розширений  горизонт  читацьких  очікувань  обумовлює  зростання сприйнятливості  до  будь-яких  нововведень  і  забезпечує  готовність  читача «брати участь  у  перекладацькому  експерименті –  реалізації тексту» [14, с. 59]. На перший погляд, з таким твердженням можна погодитись, проте кожна адресна група за своїм типом і складом потребує  свого,  іноді індивідуального,  підходу,  що  особливо  помітно,  коли йдеться  про  типи  тексту  й  дискурси,  що,  на  перший  погляд,  ідентичні  за структурною,  функціональною  та  комунікативною  специфікою.  Саме  тут  і виявляється   своєрідність  сприйняття  певної  культури,  або  багатогранність відтінків картин світу, які певним чином впливають на якість перекладу.

Поняття  про  одні  й  ті  самі,  тобто  еквівалентні,  предмети  та  явища  дійсності  в різних  мовах  відмінні,  оскільки  ґрунтуються  на  різних  уявленнях  у  національно-відмінних  свідомостях.  Це  цілком  природно  й  закономірно,  тому  що  різняться  способи  життя,  світобачення,  звички,  традиції,  ті  нескінченні  й  різноманітні умовності, що визначають національну культуру в емному значенні слова. Зважаючи на міжмовну й міжкультурну асиметрії, перекладач вимушений практично  в кожному випадку  перетворення  системи  смислів додавати або  усувати певні елементи смислу.

Дійсно,  в  еквівалентному  перекладі  всі  перетворення  смислів,  що  містяться  у вихідному  повідомленні,  мають  раціональний  характер  і  не  підпорядковані безпосередньо волі перекладача [10, 212].

Відмінність  перекладу-адаптації  від  перекладу-репродукції  та  інших  різновидів інтертекстів  або  видів (між)мовного  посередництва  полягає  в  тому,  що перекладацька  адаптація  свідомо  зорієнтована  на  зіставлення  й  перевірку  текстом оригіналу.  Перекладацька  адаптація  не  суперечить  перекладу-репродукції,  а  є комплементарним типом  перекладу.

Адекватний  переклад  у  будь-якому  разі  передбачає  адаптацію.  Інша  річ,  що пропорції  власне  перекладацьких  і  адаптивних  стратегій  підпорядковані  типові тексту,  та  не  просто  умоглядному  типові  тексту,  а  прагматичному.  Чим  ближче прагматична  функція  тексту  до  домінантних,  тим  більше  адаптивних  стратегій  необхідно  застосовувати,  але  не  забуваючи  про  власне  перекладацькі.  Іншими словами, головний критерій адаптації тексту – це його прагматична орієнтація. 

 

 2.2. Прагматична адаптація перекладу

Прагматичному  аспекту  перекладу  приділяли  увагу  Л. С. Бархударов  [15, с. 40],  А. Д. Швейцeр [16, с. 89], Г. Єгер та інші, адже при оцінюванні якості перекладу найважливішим показником служить зазвичай  досягнення  прагматичної  мети  [17, c. 152]. Еквівалентний переклад  часто буває прагматично неадекватним, якщо рецептор перекладу належить до іншого мовного колективу, іншої культури чи епохи. У цій роботі ми намагатимемося на прикладі перекладів твору Л.  Керола  “Аліса в Дивокраї” (“Alice in Wonderland”) російською та українською мовами розібратися, по-перше, які саме елементи тексту оригіналу було перекладено (чи то не перекладено) на догоду прагматичним контекстам сучасності; по-друге,  як впливають на розуміння перекладу дітьми елементи,  інтерпретовані під впливом певних соціально-політичних контекстів, як сприймаються такі елементи перекладу дитячої літератури читачами-сучасниками та наступниками?

Перекладати літературу для дітей, на нашу думку, слід насамперед, зважаючи на цільову авдиторію. Необхідність прагматичної адаптації перекладів творів Льюїса Керола постає з потреби врахування особливостей

дитячих мови та мислення. У  свою чергу, дихотомія мови та мислення дітей формується невід’ємно відкультурного й соціального середовища, у якому  живе дитина. Відповідно, читацькі запити змінюються діахронічно разом зі зміною поколінь із їхньою складною структурою соціальних відносин, психологією тощо. 

Так само й інтерпретаторам  не вдається уникнути появи в текстах  перекладів проявів свідомих або підсвідомих настанов. На приклад, новітні переклади “Аліси в Дивокраї” В. Корнієнка 2007 р., В. Панченка 2007 р., О. Корецької та С. Суліми 2007 р., В. Наріжної 2008 р. містять посилання на реалії політичного життя сучасної України. Наприклад, “Помаранчевий джем” [21, 8], “Помаранчеве варення” [26, 14], “джем із помаранчів” [25, 7], “помаранчеве варення” [23, 13]. Ми можемо зробити припущення,  що перекладачі надали перевагу новомодному виразу  “помаранчеве варення”,  а не традиційному “апельсинове варення” через те, що всі ці переклади датуються пізніше 2004 року (року Помаранчевої революції). Зазначимо, що поява епітета  “помаранчевий”, як показує практика, має двоякий вплив на сприйняття цього елемента читачами. Діти з україномовних сімей більш ймовірно зрозуміють значення “помаранчеве варення”, через знайоме їм словосполучення “Помаранчева революція”, що не можна сказати про дітей російськомовних сімей. Цей приклад дає підставу вважати, що обрання епітета “помаранчевий” знизив покази зрозумілості цього елемента тексту читачами,  адже значення словосполучення “апельсинове варення” змогли б зрозуміти буквально всі діти.

З іншого боку, словосполучення  “помаранчеве варення” підсилило ефект одивлення (цілеспрямоване увиразнення митцем художнього образу в силовому полі найнезвичніших асоціацій задля оновлення світосприйняття [5, 504]), присутній в оригіналі – адже не існує апельсинового варення, – що

українські читачі вербалізували  поясненнями “цікаве варення”, “спеціальне варення” тощо.

Переклади часів СРСР містять  історичні реалії: анахронічні совєтизми. Так, у 3 розділі  “Алисы в Стране Чудес” у перекладі А. Флоря [27] проводяться змагання – “нагоняй с ускорением” [22, 41], а після перегонів підбиває типово радянський підсумок: “победила Дружба” [27, 48]. У сучасних, пострадянських, перекладах ця історично обумовлена реалія відсутня, що пояснюється зміною читацького сприйняття поняття “змагання” у сучасних дітлахів. І навпаки, цей вислів був типовим та дуже добре знайо-мим дітям за радянських часів.  Ми вбачаємо дві можливі причини такого  “політодомашнення” англійської літературної казки: 1) намагання перекладача зробити казку Л. Керола ближчою й зрозумілішою для пересічної радянської дитини; 2)  інтерференція контексту сучасної реальної дійсності перекладача та автора, яка призвела до використання перекладачем реалій-анохронізмів.

Серед неадаптованих елементів  культурного контексту помічаємо те, що в українських та російських перекладах деякі перекладачі не вдалися до прагматичної адаптації англійських мір довжини та об’єму [дод. А]. Отож переважна більшість перекладачів залишила міри довжини  “дюйм”,  “фут”,  “миля”  неперекладеними. Можливо, вони намагалися через прийом “очуження” зберегти національний колорит оригіналу,  компенсуючи наявне в їх інтерпретаціях одомашнення  (наприклад переклад “daisy”  як “стокротки” [26, 13], адже зі стокроток плетуть віночки українські дівчатка). Чи доречно було заради цього жертвувати читацьким розумінням? 

Далеко не всі діти спроможуться визначити фрази, позбавлені смислового розвитку на зразок  “Цікаво,  скільки миль я вже пролетіла?” [25, 9] через поняття зі значенням  “відстань“. Може також відбутися підміна понять, що на вербальному рівні втілиться у фрази на зразок  “Як довго я лечу?”  (заміна просторового виміру часовим). Решта опитуваних дітей не зрозуміла значення лексеми “миля”. В таких випадках, як у цьому реченні присутній смисловий розвиток яких указує на те, що йдеться про міру довжини : “Тут вона стукнулася головою об стелю: ще б пак,  її зріст сягав за дев’ять футів!“ [22, 21]. Дещо краща ситуація з розумінням читачами мір довжини й об’єму, переведеними у звичні  “кілометри”,  “метри” (Л.  Яхнін)  та  “літри”  (О.  Корецька,  С.  Суліма)  безпосередньо в тексті перекладу.  При 100%-му правильному усвідомленні того, про які саме міри йдеться, дитина може доволі чітко пояснити, які саме об’єм та відстань маються на увазі, часто вдаючись до порівнянь:  “Три метри заввишки – це як ніби два мене поставити один на одного”. Ті самі міри довжини, переведені у звичні виміри у виносках,  значно погіршують розуміння читачами кількісного аспекту,  зводячи пояснення до загальників на зразок “сльози лилися з неї галонами” [25, 19] – “вона сильно плакала”, “було багато сліз” буде значно зрозуміліше дитині.

Найбільш адекватним буде сприйняття дітьми реалій,  які в перекладі відтворені за допомогою образних порівнянь,  як, наприклад,  уривок з перекладу Л. Яхніна:  “И тут она заметила какую-то шторку. Алиса отогнула ее и обнаружила махонькую, ниже колена, дверцу” [27, 19] або В. Панченка: “Але сльози, як і раніше, текли ручаями – аж поки Аліса не опинилася серед добрячої калюжі, дюймів із чотири завглибшки, що залила, мабуть, уже з половину зали” [26, 24]. Згадаймо, що самі діти даватимуть пояснення мір за допомогою порівнянь, що пов’язано з асоціативністю дитячого мислення. Перевагами такого перекладацького прийому також можна вважати непорушення художньої цілісності оповіді, як це було, скажімо, у тлумаченні мір довжини та об’єму за допомогою виносок.

Наявну множинність українськомовних перекладів можна чітко розмежувати за часовою належністю за критерієм наявності /  відсутності реалій політичного життя незалежної України. У свою чергу, ці реалії ускладнюють розуміння твору дитячою читацькою авдиторією так само, як і використання в перекладах системи вимірів, невластивої для нашої країни.

Можна також висунути припущення щодо появи нових перекладацьких спроб,  які б, зокрема, ураховували  досі нездолані елементи перекладу:  мовна однорідність та художнє переосмислення національних реалій відповідно до сприйняття читацької аудиторії.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ВИСНОВКИ

1. Прагматична  адаптація як вид мовного посередництва  більшістю дослідників розглядається  як доконечна форма перетворень,  допустимих у перекладі. В роботі запропоновано інший підхід, згідно з яким адекватність перекладу прагматично зорієнтованого тексту можлива за умов його адаптації до лінгвокультурних стереотипів реципієнта. Зрозуміло, що у такому разі пропорції репродуктивних й адаптивних стратегій в перекладі підпорядковуються прагматичній заданості певного типу тексту або дискурсу в оригіналі. Саме тому перекладацька адаптація не суперечить репродуктивному перекладу, а є комплементарною стратегією. Основна мета адаптивних стратегій полягає у відтворенні прагматичного потенціалу тексту або дискурсу в перекладі з урахуванням лінгвокультурних стереотипів носіїв мови та культури реципієнта.

2. Адаптивні переклади,  на відміну від суміжних видів  мовного посередництва, або інтертекстів (анотацій, перекладів за мотивами, переспівів) підлягають обов’язковому  зіставленню з вихідним текстом.  Свідомий вибір перекладачем  на користь адаптивних стратегій,  таким чином, передбачає, по-перше,  використання переважно мовних  і культурних моделей реципієнта  й, по-друге, відтворення прагматичного  потенціалу оригінального тексту  в перекладі, що призведе до  адекватної ідентифікації реципієнтом  типу тексту та дискурсу в  перекладі.

3. Прагматична адаптація передбачає дві стратегії: адаптація типа тексту та адаптація інформації типа тексту. Застосування адаптації інформації в культурі перекладу пояснюється тим, що зміна інформації типа тексту та засобів її подання обумовлена лінгвокультурними розбіжностями вихідного тексту та тексту перекладу. Адаптація інформації передбачає пріоритетність інформації типу тексту, що відповідає не так власне перекладу, як авторській редакції.

4. Для перекладача культурна асиметрія детермінує не лише принципову розбіжність у парадигмі текстів, а й визначає систему домінуючих функцій дискурсів, збереження яких під час перекладацької трансляції забезпечує адекватність їх ідентифікації та інтерпретації. Аналіз перекладів довів, що ідентифікація тексту або дискурсу передбачає адекватність на структурно-композиційному та семантико-стилістичному рівнях, тобто текст або дискурс розпізнаються у випадку, якщо аналогічна функція вихідного тексту в культурі реципієнта обслуговується адекватними структурними та семантичними засобами. За умов домінантної орієнтації на мовні й культурні переваги рецептора, ступінь близькості чи віддаленості від тексту оригіналу може варіюватися для текстів, що проходять адаптацію.

5.Адаптивний і прагматичний потенціал тексту пропорційні частотності функціонування культурно обумовлених мовних одиниць, до яких належать реалії, символи, лінгвоконцепти та залежать від домінування прагматичної функції.

6.Методологічні засади теорії прагматичної адаптації уможливлюють застосування наступних перекладацьких моделей до прагматичних типів текстів різних дискурсів та стратегій за умов адаптації інформації.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

І. Наукові праці

1. Комисаров В.Н. Прагматика перевода/ Лингвистики перевода.-М.: Международные отношения.-1980.-С.106-116.

2. Бархударов Л.С. Тетради переводчика.-Віп.10.-М.: Международные отношения.-1973.-С.110.

3. Брандес О.П. Прагматика языка как переводческая проблема/ Тетради переводчика.-Вып.16.-М.: Международные отношения.-1979.-С.65-71.

4. Кальниченко  О.А.,  Подміногін  В.О.  Переклад  та  адаптація  //  Вісник  Харківського  нац.  у-ту  ім. В.Н.Каразіна. Сер. романо-германська філологія. - Харків: ХНУ, 2004. - №636. -  С. 201-206.

5. Алексеева И.С.  Введение  в переводоведение:  Учеб.  пособие для студ.  филол..  и лингв.  фак.  высш. учеб.  заведений.  -  СПб.:  Филологический  фак.  СПбГУ;  М.:  Издательский  центр «Академия»,  2004.  - 352 с.

6.  Виноградов  В.С.  Темпоральная (временная)  стилизация  как переводческий прием //  Филологические науки.- 1997. - № 6. - С. 54 - 59.