Підготовка школярів до вибору педагогічної професії

     6. Діяльність педагога — це постійне  пізнання: ситуації, дитини, себе, соціального  оточення, умов взаємодії. Відсутність  такого пізнання призводить до  роботи наосліп, методом спроб  і помилок. Тільки на основі оперативного дослідження, яке здійснює вчитель, він може знайти адекватні засоби впливу, конструктивно розв'язати наявні конфлікти, забезпечити педагогічно доцільний розвиток подій.

Проте знання, здобуті  майбутнім учителем у навчальному закладі, не завжди можуть допомогти йому здійснити це пізнання на практиці. Так, базові для педагогічної діяльності дисципліни, що мають озброювати студента дослідницькими вміннями (педагогіка та психологія), найчастіше вивчаються на суто теоретичному рівні: студент отримує доволі формальні знання і часто не знає, як застосувати їх для розуміння конкретних подій. Ця неспроможність зробити теоретичні знання дійовим засобом пізнання шкільної дійсності призводить до того, що молодий учитель втрачає потребу в глибшому науковому обґрунтуванні ситуацій, що виникають, всебічному їх розгляді, виявленні сутнісних аспектів. Поступово він зовсім відмовляється від використання цих знань, розв'язує проблемні питання, або виходячи з особистих мотивів та імпульсивних поривань, або засобами, некритично перейнятими у колег.

     7. Професійна педагогічна діяльність  ставить виконавця перед необхідністю  обмежувати багатоконтекстність  відносин і поведінки. В очах  дитини людина, яка виконує педагогічні  функції, часто має статус «морально вищої», тому до неї висуваються особливі вимоги. Передусім учень очікує від учителя поведінки, яка завжди і цілковито відповідає педагогічній ролі. Ця постійна «соціальна відкритість» психологічно дуже важка. Вчитель відчуває себе начебто під постійним наглядом, змушений поводити себе стримано, долати імпульсивні поривання, постійно співвідносити свою поведінку з професійними та соціальними нормами. Безумовно, повне входження в професійну роль психологічно не менш шкідливе, ніж її ігнорування. Нерідко вчителі, які працюють на педагогічній ниві протягом кількох років, втрачають природність поведінки, індивідуальність, здатність до спонтанності, стають виразниками лише «професійної ролі». Це вже інша крайність, якої також треба уникати. Загалом кожний учитель має постійно пам'ятати, що дитина та батьки довіряють йому тільки в тому разі, коли він виправдовує їхні очікування. І це стає його звичкою незалежно від того, чи перебуває він у межах школи чи ні, чи є навколо нього знайомі учні або це незнайомі люди тощо. Морально усвідомлена соціальна вимога стає рисою характеру.

Студенти вищого навчального закладу найчастіше діють спонтанно. Адже соціальні  очікування від студентства, особисті потреби молодої людини, характер стосунків між юнаками визначають як пріоритетний незалежний від громадської думки тип поведінки. Студенти часто обирають для себе демонстративний стиль спілкування, прагнуть вирватися з-під формальних вимог. Тому виникає своєрідна «подвійна мораль»: у ситуаціях, які вважаються професійними (наприклад, під час практики у школі), студенти начебто «грають у педагога», а після завершення занять самі стають «пустотливими дітьми».

Унаслідок цих  розходжень саме студенти, найбільш адаптовані до структури навчальної діяльності, відчувають значні труднощі у процесі професійної діяльності: адже вони оволодівали зовсім іншими змістом і структурою діяльності, формували в себе відповідні до навчального процесу, але відмінні від професійної діяльності цілі і цінності. Справді парадокс: що краще людина відповідає вимогам системи професійної підготовки, то з більшими ускладненнями вона може стикнутися у процесі професійної діяльності. Саме тому відмінники навчання прагнуть повернутися до звичної для них діяльності зі «знаковими» об'єктами (наукою та викладанням її засад), адже тут їм усе зрозуміло. Цей факт міг би не викликати особливого занепокоєння, адже і наука, і вища школа тільки виграють від припливу талановитої молоді, чому ж обдарована людина мусить обмежуватися шкільною діяльністю, якщо вона здатна на більше? Але за цим нерідко стоїть глибоке розчарування у професійному виборі, у педагогічній дійсності, образа на навчальний заклад, що не підготував «як слід» до професійної діяльності. До того ж школа стає нібито «другорядною сферою», тоді як саме їй сьогодні так потрібні розумні, талановиті, компетентні вчителі. Тому слід ураховувати виявлені відмінності ще у процесі професійної підготовки, створювати умови для подолання цих розбіжностей, забезпечувати впровадження у навчальний процес цілей і цінностей професійної діяльності як провідних детермінант діяльності студентів.

Спостереження за діяльністю молодих педагогів  свідчать, що нерідко їхні ідеалізовані уявлення про професійну діяльність, глибоко зафіксована звичка діяти  в іншій системі цінностей  і дій заважають їм більш-менш безболісно звикнути до реальних шкільних вимог. Якщо ж їх заздалегідь хоча б теоретично спрямувати на можливий «неоптимальний варіант», труднощі, з якими вони стикаються в школі, відчувалися 6 менш гостро.

Молодий учитель  повинен мати хоча 6 загальні уявлення про ці труднощі, бо саме неготовність їх виявити, усвідомити та конструктивно подолати є випробуванням його професійної компетентності. Ці труднощі або більш-менш успішно долають, знаходячи свої власні, індивідуалізовані прийоми та засоби, або ігнорують, не помічають, обмежують потік негативної інформації про власні невдачі, або, психологічно зламавшись під їх впливом, назавжди залишають школу. Навіть простий перелік основних труднощів дав би змогу пом'якшити ефект непередбаченості від зустрічі з ними. Про це йтиметься в наступних двох розділах.  
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

1.3Стратегічні питання педагогічної професії 

     Важливим  моментом педагогічної діяльності є  виявлення, уточнення, усвідомлення тих  вихідних позицій, які відображають соціальні погляди та вимоги і водночас є внутрішніми збудниками власної діяльності вчителя. Тільки творче усвідомлення, прийняття відповідних стратегічних позицій гармонізує внутрішній світ учителя з його діяльністю, суспільством, учнями.

Розглянемо ці стратегічні питання, скориставшись алгоритмом завдань, який пропонують учителям Сполучених Штатів Америки, що беруть участь у конкурсі «Учитель року». Претенденти мають у довільній формі дати відповіді на такі запитання:

- професійна  біографія: описати причини, які спонукали до вибору педагогічної професії, основні події, що переконали в правильності зробленого вибору, схарактеризувати власний внесок в освіту або найвище досягнення в ній;

- філософія вчительства:  викласти особисті погляди на  професію вчителя і власну діяльність. Треба також сформулювати, як ви розумієте поняття «нагорода за педагогічну працю»;

- проблеми і  перспективи освіти: треба відповісти  на запитання: що ви вважаєте  головною проблемою освіти сьогодні? Обрати одну проблему, з'ясувати її причини, показати результат і запропонувати засоби вирішення;

- учительська  професія. Запропоновано три запитання:  Чи рекомендували б ви своїм  найздібнішим учням обрати професію  вчителя? Як ви допомагаєте  своїм колегам стати хорошими  вчителями? Якою мірою вчителі мають нести відповідальність за результати навчання своїх учнів?  

Ось який взірець  педагогічної рефлексії дала переможниця  конкурсу «Учитель року-89» Мері Бікуваріс. На мою думку, її відповіді лише незначно відрізняються від тих, під якими міг би підписатися вчитель будь-якої країни.

- Шість необхідних  якостей мають бути у учителів. По-перше, це любов до дітей.  По-друге, я знаю свій предмет  і не втомлююсь розвивати в  собі інтерес до нього. Я  використовую педагогічні методи, які ефективно залучають дітей до навчального процесу. Вміння керувати уроком, класом також необхідне видатному вчителеві, і я прагну виробити дійові прийоми, за допомогою яких можу впоратись із великою кількістю завдань, які активно залучають дітей до праці і виходять за межі урочного часу. Жоден учитель, позбавлений почуття гумору, не протримається в школі довго. Здатність посміятися разом з учнями, в тому числі над собою, — одне зі свідчень успіху моєї роботи. Нарешті, учитель має бути найуважнішим, найчутливішим спостерігачем. Як часто ставали мені у пригоді своєчасно помічені «дрібниці», специфічні для шкільного життя, коли, здавалося б, вже клацала клямка, що зачиняла двері взаєморозуміння між учителем і класом .

- Як учитель  своє завдання вбачаю в тому, щоб робити дещо більше, ніж просто передавати дітям інформацію. Я хочу, щоб інформацію, отриману в класі, вони використовували для власних роздумів і умовиводів, хочу, щоб вони самі для себе розв'язували всі проблеми. нях.

- Чула, як учні  кажуть: в учнів є право на помилку, Вважаю, це правильно. Однак помилки не повинні минати легко. Переконана: переважна більшість дітей, маючи досить часу і належну допомогу, здатні опанувати будь-який предмет.

- За роки роботи  вчителем я нерідко зустрічала  дітей, яким не давалося навчання. У спілкуванні з ними завжди покладаюся на доброту, прагну зробити так, щоб вселити в них упевненість: навіть якщо в школі у них щось не ладиться, в усьому іншому вони — нормальні люди.

- Усі мають  розуміти: «провал» учня — це  «провал» і його батьків, і його вчителів. Звичайно, учень має усвідомлювати первинність своєї ролі у власній освіті, але йому необхідні також схвалення і підтримка батьків, зацікавленість учителів, готових прищепити йому навички, викласти факти і теорії, на підставі яких він сам повинен будувати своє світорозуміння.

- Робота вчителя  дає не тільки відчутні нагороди, а й розраду. Задоволення вчителя  дуже схоже на радість селянина, який засіває ниву, доглядає сходи,  молиться про дощ і, нарешті,  збирає врожай. Мої найтямущі  учні, які виявили бажання стати вчителями, почують від мене слова схвалення, але я ніколи не обіцяю їм ні слави, ні грошей, ні гучного визнання.;-:

- Професія вчителя  необмежена в часі. Вона — підвалина  всіх інших професій. Гарні вчителі  сіють насіння, з якого виростають хороші лікарі, інженери, державні діячі, таксисти й астронавти. Якщо колишні учні приходять до мене через роки, моє серце переповнює усвідомлення того, що і я була причетна до дива набування досвіду, яке супроводжувало їх упродовж усього життя.

- Ми маємо  вчити молодих людей поважати  право іншого на погляди, які  розходяться з їхніми власними, вчити дивитися на землю як  на спільний дім людства, місце,  де люди отримують єдину спадщину. Ми маємо допомагати нашій  молоді бути терпимими .  

- Одне з найважливіших завдань працівників освіти сьогодні — покращення нашого власного іміджу в очах суспільства. Останнім часом багато написано про те, що є поганого в освіті. Нам слід краще попрацювати над тим, щоб сфокусувати увагу громадськості на наших досягненнях.

- Нарешті, ми  маємо невтомно переконувати, що  в усіх наших школах має  бути найсучасніша техніка. Ми  повинні охоче витрачати гроші  на те, щоб у наших дітей  були найкращі книги, комп'ютери,  одяг, щоб узагалі в школі їх  оточували кращі речі. І не  слід шкодувати грошей на навчання вчителів того, як вміло використовувати всі ці ресурси для розвитку молоді, яка готова посісти своє місце на світовій арені».

Подивіться, якими  схожими є проблеми вчительства  в усьому світі! І коли ми позбудемося  штучного шару матеріальних і побутових проблем, що виснажують наших учителів, то зможемо впевнено твердити, що вітчизняні педагоги готові працювати за найвищими світовими стандартами. Адже ті проблеми, які тільки сьогодні відкривають для себе західні педагоги, давно були предметом педагогічних роздумів наших співвітчизників А. С. Макаренка, В. О. Сухомлинського, сучасних педагогів О. А. Захаренко, В. Ф. Шаталова, В. П. Щетиніна й розв'язувалися ними на практичному рівні.

Останнім часом  людство зрозуміло, що саме в педагогічному просторі слід шукати відповіді на те, якою має бути людина XXI сторіччя. Вчені зробили ретельний аналіз історичних надбань в галузі освіти і виховання, визначили істотні розбіжності між традиційною, авторитарною, педагогікою і педагогікою гуманістичною. Гуманістичні традиції в педагогіці існують давно (Я. А. Коменський, К. Д. Ушинський, Й. Г. Песта-лоцці, Ф. Фребель, М. Монтессорі, С. Русова), активно розвиваються сучасними вченими (А. Маслоу, К. Роджерс). Однак масова школа завжди потерпала від авторитаризму, пересічний учитель навіть не підозрював, що його дії є безпосереднім втіленням саме авторитарної парадигми виховання. Тому дуже важливо сформулювати ознаки цих принципово відмінних концептуальних підходів до навчання та виховання, їх головні характеристики вдало визначили Ю. М. Кулюткін і Г. С.[6] 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

Розділ  ІІ: Соціально-педагогічні  аспекти довузівської підготовки як фактора вибору педагогічної професії 

2.1 Соціально-педагогічні  аспекти довузівської підготовки як фактора вибору педагогічної професії 

     Професія  педагога – одна з головних у  сучасному світі. Від його зусиль, майстерності та компетенції залежить майбутнє суспільства. Педагог –  це людина, яка більшу частину свого  життя займається  вихованням та навчанням. Якщо зупинити процес навчання, то нові покоління не отримають знань, які потрібні для підтримки культурного, економічного і соціального прогресу. Отже, проблема вибору педагогічної професії завжди актуальна, насамперед у сучасних умовах демократизації суспільства, зміни структури і змісту освіти та її гуманізації. Тому довузівська підготовка в різних навчальних закладах є перспективною і виступає необхідним елементом системи  “загальноосвітня школа – вищий навчальний заклад”.