Підготовка школярів до вибору педагогічної професії

     – запрошеному педагогу дати детальну, конкретну, стислу характеристику зацікавлених учнів;

     – подбати про створення невимушеної  довірливої атмосфери.

     Залучення до педагогічної діяльності.

     Зрозуміло, що школа не в змозі створити умови  для проби сил учнів у педагогічній діяльності. Тому, на наш погляд, цю роботу можна організувати таким  чином:

     1) залучати учнів до співпраці  з педагогами у ролі помічника-лаборанта  під час занять;

     2) готувати невеличкі доповіді  і реферати і виступати з  ними на заняттях;

     3) організовувати різноманітну роботу  з учнями молодших класів тощо.

     Наступною за рейтингом популярності серед класних керівників є така форма орієнтаційної роботи на педагогічні професії, як проведення письмових творчих робіт.

     Письмові  творчі роботи (6,7%) за пропонованою педагогічною тематикою, наприклад: “Мій улюблений учитель”, “Чим мені подобається професія вчителя” та ін.  дають можливість учням розкрити мотивацію вибору своєї майбутньої професії, висловити власні думки про майбутнє життя.

     Вивчення  досвіду проведення таких робіт  дозволило з’ясувати умови їх ефективності:

     а) для написання таких творчих робіт учням необхідно запропонувати план;

     б) необхідно враховувати психофізіологічні  та вікові особливості школярів і  у зв’язку з цим розробляти тематику творів та вимоги до них;

     в) про те, що буде проводитися письмова, творча робота учням необхідно повідомити заздалегідь;

     г) письмові роботи учні пишуть за власним  бажанням.

     Аналіз  письмових творчих робіт допоможе класному керівнику визначити напрямок інтересів, нахилів і здібностей учнів та відповідно скоригувати  свою виховну роботу.

     Класна година (5,1%). Серед форм роботи класного керівника класна година займає особливе місце. Нами було відвідано і проаналізовано 197 класних годин. Аналіз отриманих даних дозволяє зробити висновок, що лише окремі класні години несуть профорієнтаційне навантаження, зокрема спрямоване на педагогічну орієнтацію школярів.

     Наприклад, тільки 33% з числа класних годин  включали інформацію про професії взагалі  і лише 12% – про педагогічні  професії. Використовувалися найбільш поширені методи роботи, про які  ми вже говорили раніше, такі як бесіда – 4%, зустрічі – 6%, написання творчих робіт – 2%. Зовсім не використовувалися інші методи, які активізують діяльність школярів при ознайомленні с професіями. Це усні журнали, конкурси, диспути та дискусії, тематичні обговорення,  аналіз літературних тощо.

     Наукові джерела [1-5], дозволили визначити коло питань, які можна розглядати на класних годинах:

     а) цілеспрямовані  бесіди про педагогічну  діяльність;

     б) робота по вивченню індивідуальних якостей  школярів з метою  орієнтації на педагогічні професії;

     в) організація медичної просвіти, інформування про особливості вчительської професії, вимоги до здоров’я педагога  тощо.

     Для досягнення результативності орієнтації школярів на педагогічну діяльність потрібен зв’язок між сім’єю і школою. Взаємодія сім’ї і школи (2,9%), це, по-перше,   спільне розв’язання завдань виховання, які кожна із сторін виконує своїми засобами і методами, позитивно впливаючи на ефективність виховного впливу. Аналіз планів роботи класних керівників показав, що ними дуже мало уваги приділяється роботі з сім’єю і як правило, вона має формальний  шаблонний характер. У більшості випадків класні керівники відвідують учнів удома з метою вирішення питань, які потребують термінового втручання. Це не сприяє розвитку зв’язку сім’ї і школи, не приносить задоволення ні батькам, ні класному керівникові, оскільки такі питання вирішуються переважно “на емоціях”.

     Зовсім  відсутні відвідування годин учнів  з метою педагогічної освіти їхніх  батьків, визначення єдиного напрямку у формуванні в дитини певних рис характеру, необхідних для оволодіння майбутньою професією. Не є ефективними і виклики батьків до школи.

     Аналіз  даних, отриманих  при анкетуванні  педагогів, допоміг визначити, що класні керівники ще недостатньо залучають  батьків до участі у виховній, а тим більше профорієнтаційній роботі. Як правило, основне навантаження несе батьківський комітет, виконуючи різноманітні доручення класного керівника. Найбільш сприятливі умови для спільної діяльності сім’ї і школи, як вважають педагоги, виникають на батьківських зборах; але певна частина батьків не завжди відвідує збори. Отже, зрозуміло, спілкування педагога з батьками тільки на зборах не повинно бути єдиною формою такої роботи. Відвідування сім’ї, зміцнення взаємодії з батьками у питаннях вибору учнями професії повинно займати головне місце в діяльності класного керівника. При цьому педагог має керуватися правилами, які допомагають організувати спілкування з батьками.

     1. Класний керівник відвідує сім’ю  за попередньою домовленістю і за згодою батьків.

     2. Класний керівник  підтримує та  зміцнює авторитет батьків.

     3. Вся робота педагога з батьками  повинна бути зразком культури  і такту.

     4. Класний керівник і батьки  – дві зацікавлені сторони,  які беруть участь у професійному  визначенні дитини.

     5. Батьки повинні довіряти педагогу, тільки у цьому випадку   можливо правильно організувати  спільну роботу.

     6. Важлива умова  успішної діяльності  класного керівника – знання  можливостей сім’ї, ставлення   батьків до намірів дітей щодо  вибору майбутньої педагогічної професії.

     На  довершення треба зазначити, що  профорієнтаційна діяльність класного керівника щодо вибору учнями педагогічних професій має бути спрямована на використання особливостей підліткового віку. У  ній повинні широко застосовуватися методи активізації діяльності школярів, які розвивають їх самостійність, ініціативу, творчий пошук.

     Профорієнтаційна  робота має сформувати в учнів  комплекс уявлень, умінь та навичок, котрий буде свідчити про рівень їх готовності до педагогічної діяльності. Показниками цієї готовності є: вміння сприймати себе – самооцінка; знання правил вибору педагогічної професії; знання вимог до стану здоров’я і рівня освіченості; готовність до постійного самовдосконалення.

1.2 Педагогічна професія і людина: проблеми вибору і надбання

Чи готові нинішні  студенти педагогічних навчальних закладів до виконання професійних обов'язків  на належному рівні? Досі ми розглядали переважно об'єктивні складові професійної  діяльності вчителя (об'єктивні в  тому розумінні, що вони були відносно незалежними від обставин та конкретних осіб). Однак кожна конкретна людина, навіть якщо вона старанно «вбирає» в себе ці об'єктивні тенденції, вимоги, часто починає їх реалізовувати в істотно зміненому вигляді. Головна складність виявлення цих ненормативних відхилень у тому, що наявність цих змін, трансформування загальних вимог самою людиною може не усвідомлюватись і не визнаватись; вона впевнена, що успішно втілює основні педагогічні ідеї.

Це можна підтвердити  багатьма прикладами, достатньо запропонувати студентам перших курсів твір на тему: «Чому я хочу стати вчителем». Більшість таких творів дуже схожі один на одній. Дехто, безумовно, підлаштовується під прогнозовану реакцію викладача («Я хочу виглядати в його очах добре, тому відповідатиму не так, як я думаю, а гак, як повинен вважати студент педагогічного закладу»). Але більшість цілком природно пишуть: «Я обрав (обрала) професію вчителя тому, що це найкраща професія в світі! На неї покладено високу соціальну місію — формувати нове покоління. Від учителя залежить, яким буде завтрашній день планети! Я хочу зробити свій внесок у благородну справу виховання громадянина нового суспільства».

Подібний пафос  природний для юнацького віку. Більше того, психологи ознакою негараздів у формуванні особистості вважають відсутність високих прагнень, певної романтичності у сприйнятті дійсності.

Загляньмо глибше в мотиви вибору професії, яких самі майбутні педагоги можуть навіть не усвідомлювати. Але вивчення їх життєвого шляху  до вступу в педагогічний навчальний заклад, чинників, що впливали на прийняття відповідного рішення, дали підставу сторонньому спостерігачеві-психологу зробити деякі припущення і висновки.

     Олег  — різкий, неврівноважений хлопець, лідер від природи і визнаний ватажок серед однолітків. Звичка командувати і не натрапляти на опір закріпилася в нього ще з молодших класів. Він гарний організатор, але з ним важко — не терпить заперечень, вимагає повного послуху. Вважаючи себе самою довершеністю, він упевнений, що його життєве завдання — «викорінювати чужі вади», покращувати все людство. На менше він не згодний. Гадає, що найкраща для цього сфера — педагогічна. Тут він зможе (за його висловлюванням) «писати на чистій дошці, ліпити душі дітей, ще не викривлені неправильним вихованням».

     «Вступай  до педагогічного, — каже Миколі мати. І робота для тебе завжди знайдеться, і люди тебе поважатимуть! Дивись — учителям, що приїхали працювати до нашого села, всім надали житло. І відпустка велика. А працювати — це тобі не на виробництві або в колгоспі, відбув п'ять годин, і йди собі додому, займайся господарством. До того ж чоловіків у школі майже немає, там, дивись, і директором станеш!» І хоча такий прагматизм поки що не дуже цікавить Миколу (те, що так важливо для дорослих, не завжди є достатньо вагомим аргументом для юнака), але час від часу він починає замислюватись: а може, не слід відмовлятися від перспектив, окреслюваних матір'ю? Чому, справді, не обрати професію вчителя, адже вона не гірша за інші?

     А ось у Леоніда проблем з  вибором нема. Він обожнює історію. Вчителька історії створила сильний гурток, члени якого розробили та втілили проект музею бойової слави, котрий став гордістю не тільки школи, а й усього села. Льоня запоєм читає історичну літературу, захоплюється краєзнавством. Безумовно, він вступатиме саме на історичний факультет. Потрібно лише обрати відповідний навчальний заклад. Хотів іти до університету, оскільки мріє про наукову діяльність, але вчителька відрадила, мовляв, там такі вимоги та конкурси, що мало надії успішно скласти вступні іспити. До того ж інші оцінки у хлопця в атестаті не дуже високі. Вона підказала: «Йди до нашого педагогічного інституту. І додому недалеко, і хлопця з радістю візьмуть, та ще про наш музей знають. Тому в тебе будуть високі шанси вступити. І вчитися там цікаво. Ми, наприклад, щоліта в археологічні експедиції їздили, працювали на розкопках курганів. А зайнятись наукою ти зможеш і після закінчення інституту, навіть буде легше потрапити до аспірантури, ніж в університеті. Мені свого часу давали рекомендацію, але я заміж вийшла, поїхала за чоловіком, тепер прощавай, наукова діяльність! Однак я ні про що не шкодую, мені цікаво в школі. Ти хлопець, у тебе не буде таких перешкод».

     Ми  розглянули лише деякі приховані  і напівприховані причини, що привели  до вибору педагогічної професії. А скільки їх ще! Ось хлопець, який не вступив до вищого артилерійського училища, прийшов подавати документи на фізико-математичний факультет. Не приховує, що робить це тільки для того, щоб не втратити рік, після першого курсу знову вступатиме до військового училища. Інший заздалегідь прорахував свої шанси і вирішив, що нема сенсу йти в інший навчальний заклад, адже, якщо не вступить, доведеться йти до армії. А ось у педагогічному, кажуть, минулого року був недобір на факультет загально технічних дисциплін, чому не спробувати? Все одно після закінчення не збирається працювати вчителем, краще займеться комерцією, але матиме диплом про вищу освіту. А ця дівчина приїхала «за компанію» разом із подругою — сама вона ще не вирішила, до чого лежить душа, а рік втрачати шкода. Та й з подругою розлучатися не хочеться, їм удвох так добре.

     Можуть  бути найнепередбаченіші і, на думку  дорослих, несерйозні причини. Одна студентка  відверто зізналася: «В нас був великий  дім і опалювати його взимку було дуже важко. Я постійно мерзла. Тоді я вирішила, що піду працювати туди, де завжди тепло. В нашому селі тільки представники двох професій (медична сестра і вчителі) завжди працювали в теплому приміщенні. Тому я довго не могла визначити, де мені хочеться вчитися — в медичному училищі чи в педагогічному інституті».

     Дослідники, які кілька років тому вивчали  різні аспекти психології студентства, знали: значна кількість студентів  історичних факультетів вступали туди, сподіваючись після закінчення зробити  «політичну кар'єру», студенти-філологи орієнтувалися на журналістську професію, майбутні вчителі іноземної мови чітко знали, що в школі працювати не будуть, а шукатимуть роботу перекладача. І це в умовах державного замовлення, коли вищі навчальні заклади працювали на забезпечення країни педагогічними кадрами. «Це наївні, дитячі мрії, — казали про таких студентів одні дорослі критики. — Ще невідомо, чи знайдуть вони собі роботу в бажаній сфері!». «Це верх безсоромності! — казали інші. — Адже такі студенти позаймали чужі місця, де мали б змогу навчатися люди, які справді люблять школу!». Проте як би ми до цього не ставились, чинник незбігу цілей навчання та індивідуальної спрямованості студентів був дуже вагомим.

За численними дослідженнями мотивації вибору професії, до 40 % абітурієнтів вступали до інституту тому, що «всі навчаються» і «навчатися легше, ніж працювати». Тільки у 35 —40 % тих, хто вступає до педагогічних навчальних закладів, мотив, що збігався з профілем підготовки, виявився провідним. І це — реальність, на яку треба зважати. Останнім часом з'явився ще один дуже сильний мотив — молодь боїться безробіття і йде до педагогічних навчальних закладів, оскільки, якщо не вдасться влаштуватися в іншій сфері, то вчителеві робота завжди знайдеться.