Особливості підготовки дітей із обмеженими розумовими можливостями до навчання в школі (в умовах дошкільного навчального закладу)

На сучасному  етапі система спеціальної освіти в Україні має диференційовану  мережу закладів для виховання і  навчання дітей з обмеженими розумовими можливостями.

Проте за останні 10 років кількість дітей з обмеженими розумовими здібностями збільшилася на 22%. Щорічно кількість дітей зростає на 5-6 тисяч. Існуюча система не в змозі охопити усіх, хто потребує спеціальних умов виховання і навчання.

Корекційна і  освітня спрямованість спеціальних  навчально-виховних закладів безумовно забезпечує позитивні результати щодо всебічного розвитку дитини. За різних обставин діти не завжди потрапляють джо цих закладів, деякі з них отримують приватну допомогу, виховуються і навчаються в домашніх умовах. Сім'ї, в яких виховуються діти з певними проблемами розвитку шукають різні засоби і методи корекції порушення у своєї дитини та підготовки її до навчання у школі. Використовуючи

І

традиційні форми  освіти (дитячий садок, школа, реабілітаційні центри), батьки не відмовляються і від нетрадиційних.

Як свідчать результати практичної роботи, поєднання  різних видів і форм виховання  підвищує результативність підготовки дитини до навчання в школі. Саме на нетрадиційних методах підготовки до школи ми і зупинимося.

Із самого раннього віку дитина з обмеженими розумовими можливостями починає усвідомлювати, що її життя особливе, не таке як в інших. На її життєвому шляху виникає чимало труднощів, зокрема, труднощі в навчанні.

35

Особливе і, зазвичай, негативне ставлення інших людей  зпричиняє у дитини страх, розпач, гнів, сумніви у своїх можливостях навчатися, і т.д. Вони починають почуватися приреченими на приниження та знехтуваними суспільством, а відтак, неповноцінною особистістю. Завдяки ігротерапії, артотерапії та іншим сучасним методам навчання і виховання, діти «розкриваються» психологічно, починають розуміти свою унікальність у властивих їм здібностях і талантах, відчувають себе значущою і повноцінною особистістю, яка може навчатися добре у школі.

У 1903 р. З.Фрейд  вперше використав ігрову терапію з метою виявлення підсвідомих тривог і страхів. У 1920 р. Термін Хуг-Хелмут почала впроваджувати гру в процес лікування дітей. Через 10 років Анна Фрейд і Мелані Кляйн розробили принципи терапії та практики ігрової терапії, які нині є найпростішими і використовуються аналітиками або психоаналітичними ігровими терапевтами, а також можуть використовуватися і педагогами, зокрема, для підготовки до навчання у школі.

Ігротерапія - це терапія засобами ігрової діяльності, побудова стосунків між дорослими і дитиною за допомогою гри, в яких малюк відчуває себе значимою особистістю, яку цінують і люблять, і яка зможе навчатися у школі. У процесі ігротерапії дитина відкривається для виразу своїх емоцій, завдяки чому звільняється від напруги, фрустрації та відчуття пригніченості.

Ігротерапія передбачає використання емоційних , пізнавальних та фізичних здібностей дитини з метою  підготовки її до школи.

Ігротерапія ефективна  в тому випадку, коли інші методи вже  вичерпані. Ігрова діяльність є основним терапевтичним напрямом у роботі з дітьми, оскільки гра - основний вид діяльності дітей дошкільного віку. Для дітей гра - природній засіб самовираження, вона полегшує спілкування між ними та дорослими. І так , несвідомо для дитини, ми підготуємо її до школи.

36

Гра веде до катарсичної розрядки почуттів, може бути реконструктивною та конструктивною, пасивною та активною, груповою чи індивідуальною і т.д.

Насамперед, слід зазначити, що у дітей із обмеженими розумовими можливостями спостегіються  емоційні та особисті дефекти, які є вторинними порушеннями. У процесі ігротерапії створюються такі взаємини з дитиною, які корегують і певною мірою запобігають виникненню вторинних порушень.

Під час ігротерапії  навколишнє середовище і стосунки з  дитиною створені, пристосовані для її можливостей, її індивідуального рівня психічного розвитку. Це одна з головних умов, що забезпечує позитивний терапевтичний ефект. Терапевтичне значення гри не має обмежуватися лише моделюванням умов для вільного відтворення почуттів дитини. Гра впливає на всебічний дитячий розвиток, створює «зону найближчого розвитку» (Л.Виготський, 1966). Проте впливати на розвиток може лише повноцінна діяльність. За умови патологічного викривлення гри, вона фіксуватиме вже сформовані патологічні риси розвитку і, в подальшому, приводитиме до формування нових патологій.

Спираючись на результати аналізу ігрової діяльності дітей з обмеженими розумовими можливостями, можна визначити загальні завдання психотерапевтичної роботи:

-    розробка  прийомів для налагодження постійних контактів;

-    спілкування  між дитиною і дорослим в  процесі гри;

-    формування  стійкої спільної лдіяльності;

-    розширення  емоційно значимих   для дитини  сфер навколишнього середовища;

-    формування  адекватних уявлень щодо функціональних  властивостей предметів та явищ;

а саме головне - підготувати дитину до навчання в  школі.

37

До терапевтичних  чинників, які супроводжують гру, ми відносимо такі: подолання опору; спілкування; творче мислення; від реагування; виконання ролей; розвиток уяви; поліпшення взаємостосунків; отримання задоволення та інше.

Метою ігротерапії  для дітей з обмеженими розумовими можливостями є : надання дитині можливості виявити свої приховані хвилювання (агресію, страх, образу тощо); самостійно вирішувати свої проблеми, залагоджувати конфлікти і т.д.; створення такої атмосфери, що відображає почуття дитини, в якій вона зможе нести відповідальність за власні вчинки; під час неї навчати дітей, готуючи цим самим до школи.

Батьки мають  бути учасниками-спостерігачами, а  не ігровими партнерами. Дитина очікує найголовнішого - щоб її бачили і відчували те, що для неї зараз найважливіше . Головне - не засудити, а зрозуміти і прийняти ті хвилювання, потреби, бажання, які іноді неможливо виразити словами, а за допомогою гри - легко. Для малюків гра є універсальною мовою, яку знають і за допомогою якої спілкуються діти різних вікових груп і різних національностей.

За допомогою  гри дитина вчиться різних способів поведінки, освоює нові стосунки, набуває  досвіду «керівника», «учителя»  і «учня», «серйозної мами» і «дитини», «турботливої няні» , «сміливого воїна», «доброго лікаря», «гарної принцеси», «страшної Баби Яги» і т.д. Цей досвід у подальшому стає незамінною книгою життя.

Крім того гра  дає змогу повернутися в минуле, загоїти старі душевні рани, завдяки чому у дитини відновлюється радість спілкування з оточуючими і тоді гра набуває лікувального характеру. Для того, щоб гра отримала статус лікувальної, дитині в ігровому процесі необхідний помічник, яким може стати батько, або мати.

Завдяки правильно організованій грі, страхи і тривожність, агресивність і депресії, занижена самооцінка, невпевненість у собі і багато інших патологічних станів в емоційній та особистісній сферах, можуть бути

38

замінені   на   гармонійніший   стан   (отримання   задоволення,   радості   від творчості).

Для досягнення мети і завдань ігротерапії необхідно  мати такий інвентар:

-    ляльковий  будинок;

-    конструктори;

іграшкову зброю;

-    м'які  іграшки;

-    лялькову  сім'ю (у складі всіх членів  родини);

-    набір  лялькових меблів і посуду;

-    транспорт  (машини,, літаки, човни і т.д.)

-    набір  лікаря;

-    набір  солдатиків;

-    маленькі  фігурки тварин, людей та ін.;

-    папір,  фарби, олівці, крейда тощо;

-    природні  матеріали (вода, пісок, шишки  і т.д.);

-   різні музичні інструменти (сопілка, дзвіночок, бубон і т. д.)

Це приладдя виставляється у спеціально відведеній окремій кімнаті (бажано невеликих  розмірів, з найменшою кількістю  сторонніх предметів). Пісок і  воду можна використовувати на подвірї.

Лікувальний ігровий курс вважається ефективним, якщо дитина, проходить ЗО — 50 сеансів. Кожен сеанс складається з трьох етапів.

На першому  етапі дитина освоюється, ознайомлюється з іграшками, їх розташуванням у  кімнаті, вирішує, якими розпочати  гратися. На другому етапі виникає активна ігрова діяльність, за умови правильного реагування терапевта або батьків на почуття дитини. Третій етап — заключний. Дитину необхідно за кілька хвилин попередити про закінчення сеансу, пояснити, що час перебування у ігровій кімнаті закінчується.

39

За умови урахування всіх зазначених моментів організації, проведення, правильного ставлення  та тривалості занять у дітей спостерігаються  такі позитивні зміни:

-    підвищується  довіра до самих себе, батьків,  інших людей;

-    відбувається прийняття свого досвіду;

-    посилюється   готовність  виявляти   свої  рішення  і  реагувати   на зауваження батьків і дорослих;

-    з'являється  готовність до спілкування з  оточуючими;

-    поступово  формується власна думка;

-    знижується  тривожність;

-    суттєво  підвищується самооцінка;

-    в  умовах вільної гри починають  активізуватися довільні процеси  уваги та пам'яті;

-    активно   розвивається творча уява;

-    виникає  готовність до співпраці, та  до навчання у школі.

При оцінюванні результатів індивідуальної ігротерапії необхідно враховувати, що діти з обмеженими розумовими можливостями не здатні до спілкування на нормальному для їх віку рівні. Проте в них збережені більш ранні форми впливу. Тому на перших етапах терапевтичної роботи виявляються саме ці збережені форми контактів і спілкування з дитиною будується на їх основі.

Досить складно, проводячи спостереження, виявити  ці форми. Тому на перших етапах роботи краще обрати метод очікування, відмовитися  від мовленнєвих контактів. Бажано використовувати мімічні, ритмічні, дійові форми взаємин. Відмова від мовленнєвих інструкцій зумовлена тим, що будь-яка інструкція (оцінка діяльності, похвала) може гальмувати спонтанну активність дитини, оскільки нав'язує визначений напрямок поведінки. Наприклад, дитина отримує похвалу. Наступного разу її поведінка або конкретні вчинки можуть бути керовані отриманням нової похвали, і це

40

закономірно. Проте  мета ігрової терапії - вільне вираження  своїх емоцій та почуттів без урахування оцінювання, розвиток самостійності й активності.

Необхідно зазначити, що спроби встановити мовленнєві контакти або організувати гру без урахування доступних дитині рівнів комунікації  можуть одразу створити атмосферу непорозуміння  між дорослими і дитиною. Окрім  того, у цих випадках дитина може зафіксувати ситуацію як одну з тих невдач, в яких не раз вона опинялася з огляду на своє порушення. У процесі ігротсрапії дорослий має поставити завдання, не зазначаючи конкретні шляхи спілкування, даючи таким чином дитині змогу самостійно вирішувати, яким шляхом їй буде зручно це зробити.

Зважаючи на вищезазначене, на першому етапі  корекційної роботи не бажано давати конкретні мовленнєві інструкції, ставити  велику кількість запитань, необхідно утримуватись від оцінок. Важливо, щоб дитина відчувала, з одного боку, зацікавленість дорослого, а з іншого — цілковиту свободу дій, невтручання і не перешкоджання активній діяльності дитини.

На початкових етапах роботи батьки мають дотримуватися  тактики витримки, завдяки чому формуються перші немовленнєві контакти. Це досягається за допомогою значних зусиль, такту, уваги до дитини, витримки і терпіння батьків. Бувають випадки, коли протягом усього сеансу дитина ніяк не реагує, залишається нерухомою. Проте, і в такій ситуації не потрібно активно стимулювати її до гри. Згодом вона звикне до нового середовища, в неї виникне зацікавленість до іграшок і т. д. Час, який дитина використовує, щоб освоїтися, може бути більшим або меншим, залежно від індивідуальних особливостей розумового розвитку. Аутичним дітям, зазвичай, необхідно більше часу на ознайомлення з новим оточенням, досягнення терапевтичного результату, ніж дітям із затримкою психічного розвитку.

Слід враховувати, що тактика витримки потребує багато часу. В окремих випадках минає 3 — 6 сеансів, поки у дитини виникають перші спроби налагодження контактів з терапевтом чи батьками, які виконують функцію терапевта.

41

Згодом, на наступних  сеансах, у дітей здебільшого  спостерігається спонтанна діяльність. Вони починають розігрувати прості сюжети з іграшками.

Трапляються випадки, коли діти з першого сеансу виявляють гіперактивність та балакучість. Проте, не слід одразу втручатись і намагатися за допомогою інструкцій та заперечень стабілізувати їхню діяльність. Навпаки спостерігаючи за активною поведінкою дитини, можна багато дізнатися про неї. Таким чином, перші сеанси можуть мати характер діагностичних, допоможуть виявити приховувані страхи. Своїм доброзичливим ставленням, емоційною взаємодією і розумінням терапевт або батьки стимулюють позитивні зрушення в поведінці дітей. Коли у дитини з'являється стійка спонтанна діяльність, можна стверджувати, що вона прийняла ігрову ситуацію й дорослого.

Деякі діти одразу створюють сюжетну гру, інші перебирають  іграшки, або ж мовчки цікавляться  неігровими предметами і т. д. Необхідно зазначити, що для батьків, як і для терапевта, головним має бути не те, що саме робить дитина, а факт цієї діяльності, тобто те, що вона почала виявляти себе в діяльності.

Наступний крок роботи — уважне і водночас ненав'язливе залучення батьків до 'діяльності дитини. Досить складно давати конкретні рекомендації та поради. Проте у будь-якому випадку батьки повинні бути учасником-спостерігачем, а не ігровим партнером. Вони мають слідувати за дитиною, повторювати її дії. Наприклад, якщо дитина створює сюжетну гру, розкладає тарілки для обіду або одягає ляльку, вибирає іграшки і т. д., то необхідно повторювати її дії, тобто створювати аналогічну ігрову ситуацію. Якщо дитина перебирає кубики чи стукає одним предметом об інший, то батькам теж необхідно повторювати ці дії. Іноді виникає необхідність встановити мовленнєвий контакт, але лише за умови, що дитина першою використала мовлення. Одним з ефективних засобів продукування мовленнєвих контактів є називання предметів і дій. Наприклад, якщо дитина розглядає і перебирає