Організація форм навчання у дітей з тяжкими вадами мовлення

 Завдання, які ставляться перед класом для таких дітей мають деталізуватися, інструкції носити більш дробовий характер, тобто бути доступними для розуміння та виконання. А головне, загальний фон поведінки вчителя і звернення до дітей (міміка, жести, інтонація) повинен бути доброзичливим, викликаючи у дитини бажання співпрацювати. [ 17, c.246 ]

До числа додаткових форм організації педагогічного  процесу відносяться екскурсії, додаткові заняття, позакласні форми  педагогічної роботи (наприклад, позакласне читання), самопідготовка (приготування уроків).

Необхідно зупинитись на такій поширеній в початковій школі формі навчання, як урок, що пройшла багаторічний шлях удосконалення від традиційно комбінованого уроку до нестандартних уроків у сучасній школі (урок –екскурсія, урок - прес - конференція, театралізований урок і ін.). «Перш за все, зазначимо, що урок – це універсальна форма, яка придатна для розв’язання практично всіх дидактичних завдань. Однак зупинимося на одному істотному питанні – про удосконалення уроку в сучасних умовах. У цьому зв’язку охарактеризуємо резерви ефективності уроку, які може використати вчитель»[ 25 ]:

1. Планувати навчальний процес на уроці, забезпечуючи його цілісний системний характер, тобто поєднання освітньої, корекційно-розвивальної, превентивної і виховної функції навчання.
2. Відбирати і застосовувати на уроці ті методи, які значною мірою відповідають характеру навчально - пізнавальної діяльності учнів з ПМР. В першу чергу, це елементи, або фрагменти проблемно-пошукових методів навчання, що стимулюють в учнів розвиток продуктивних способів і прийомів навчання, формують самостійність й варіативність мислення, орієнтують школярів на нестандартну діяльність. Включення в урок таких елементів знизить негативний вплив на розвиток активності і самостійності учнів пояснювально-репродуктивних методів, які переважно застосовуються вчителями. А це, своєю чергою, сприятиме формуванню суспільно значущих властивостей особистості (волі, цілеспрямованості, самостійності).
3. Постійно планувати виконання учнями з ПМР (поряд з репродуктивними) творчих завдань «Поясни чому», «Доведи», «Склади», «Придумай», «Зроби висновок», «Почни міркувати спочатку»). Такі запитання і поради привчають учнів бачити різні варіанти виконання завдання і вибирати серед них найраціональніший.
4. Застосовувати групову та підгрупову форми навчальної роботи, які стимулюють пізнавальну активність учнів і забезпечують індивідуалізацію навчання. З цією метою на уроці кожна група учнів (до якої входить 3-4 учня) одержує блок з 2-5 завдань. Учні у групі розподіляють завдання між собою (1-2 на кожного) і самостійно їх виконують протягом 15-20 хв. Учитель у разі необхідності надає диференційовану допомогу тим, хто її потребує. Потім учні в рамках своєї групи здійснюють самоперевірку і взаємоперевірку правильності виконання задач. Представники груп виходять до дошки і знайомлять з результатами роботи групи весь клас. Групи можуть комплектуватися з учнів так, як вони сидять у класі, або формувати їх з учнів (до 3) з різним рівнем навчальних досягнень (керівник групи – з числа найбільш підготовлених учнів, учень з посередніми можливостями та слабо встигаючий учень). У той час, коли групи працюють над завданням, вчитель може додатково пояснювати теоретичний матеріал слабо встигаючим учням.
5. Необхідно постійно підтримувати «зворотній зв’язок» з дитиною на рівні обміну навчальної інформації (повідомити щось і спитати дітей що вони зрозуміли, або не зрозуміли ). Завдяки цьому вчитель може повноцінно керувати педагогічним процесом, своєчасно вносячи в нього корективи. Таку інформацію отримують, як правило, на початку уроку (перевірка домашнього завдання) або в кінці уроку (фронтальне усне опитування чи виконання короткочасних письмових робіт), або після проведення окремих етапів уроку. Наприклад учням роздаються спеціальні індивідуальні картки, на яких учень відмічає рівень розуміння ним переглянутого матеріалу («розумію», «потрібна допомога», «не розумію» - не викресленим залишає один пункт). Після аналізу одержаної інформації (2хв.) педагог відповідним чином організовує подальшу роботу на уроці.
6. Використання міжпредметних зв’язків у вигляді комплексного або інтегрованого, суміщеного уроку. Найвдалішою вважається назва «інтегрований», що означає об’єднання знань з різних галузей про певний об’єкт, або об’єднання під час проведення уроку зусиль декількох вчителів. Інтеграція може здійснюватися двома способами:

I спосіб - розкриваючи зміст навчального матеріалу, один педагог залучає необхідні відомості з інших дисциплін;

Щоб провести інтегрований урок, учитель ретельно добирає матеріал, групує його для цілісного сприймання. Вікові особливості молодшого школяра дозволяють проводити інтегровані уроки в ігровій формі.[ 11 ]

II спосіб – реалізація міжпредметних зв’язків забезпечується вчителями (вчителем, логопедом, психологом, де кожен розкриває зміст своєї частини уроку) під час проведення одного уроку. У перспективі частка міжпредметних уроків повинна зростати, адже для сучасної науки (логопедія тому приклад) характерною є міжпредметна взаємодія, взаємне проникнення наук. Тому на сьогодні дидактами інтенсивно обговорюється ідея створення інтегральних шкільних уроків (Ю.І.Мальований).[ 25 ]

7. Використання інтерактивного навчання. Термін "інтерактивний" прийшов до нас із англійської і означає рівноправну взаємодію вчителя й учня. Отже, інтерактивне навчання - це перш за все діалогове навчання, у ході якого здійснюється взаємодія вчителя та учня.

Інтерактивні методи навчання скомпонували низку цікавих, раніше чужих школярам правил. Наприклад, кожна думка важлива; не бійся висловитись; ми всі - партнери; обговорюємо сказане, а не людину; обдумав, сформулював, висловив; кажи чітко, ясно, красиво; умій погодитись і не погодитись. У роботі повинні бути задіяні в тій чи іншій мірі всі учні. Сильні учні будуть проявляти вищу активність, ніж замкнуті та слабкі. Проте слід постійно заохочувати їх до роботи, створювати ситуації успіху.

За умови вмілого  впровадження інтерактивні методи навчання дозволяють залучити до роботи всіх учнів  класу, сприяють виробленню соціально  важливих навичок роботи в колективі, взаємодії з колективом, що дає дитині  не комплексувати, мовно розвиватися. Впроваджуючи інтерактивні методи навчання учні набуватимуть культури дискусії, вироблятимуть у собі вміння приймати спільні рішення, покращать уміння спілкуватись, доповідати. [ 10 ]

8. Надавати дітям знання та навчати їх прийомам навчальної роботи в їх єдності.

Для навчання дітей з  ПМР необхідно широко застосовувати  нестандартні уроки. Особливість нестандартних уроків полягає в такому структуруванні змісту і форми, яке викликало б інтерес в учнів, сприяло їх оптимальному розвитку і вихованню. Нестандартний урок передбачає нові форми зв’язку з учнями, застосування яких передбачає підвищити інтерес школярів до знань. Для таких уроків характерна інформаційно-пізнавальна система навчання – пошук нових форм, розкриття внутрішньої суті явищ через гру, лекцію, диспут. Нестандартний урок максимально стимулює пізнавальну самостійність, творчу активність й ініціативу школяра.[ 18 ]

 До нестандартних уроків належать:

 Уроки міжпредметні. Мета їх — «спресувати» споріднений  матеріал кількох предметів.

 Уроки-змагання (уроки-КВК,  уроки-турніри, уроки-вікторини,  уроки-конкурси). Передбачають поділ  дітей на групи, які змагаються  між собою, створення експертної  групи, проведення різноманітних конкурсів, оцінювання їх результатів, нарахування певної кількості балів за правильність і повноту відповідей.

 Уроки суспільного  огляду знань (уроки-творчі звіти,  уроки-заліки, уроки-консультації, уроки-взаємонавчання). Вони спонукають до активної самостійної пізнавальної діяльності, вивчення додаткової літератури. Проводять їх наприкінці чверті, року.

Уроки комунікативної спрямованості ( уроки-діалоги, уроки-роздуми, уроки-диспути, уроки-протиріччя). Передбачають використання максимально різноманітних мовних засобів, самостійне опрацювання матеріалу, підготовку доповідей, обговорення або доповнення опонентів. Підготовка доповідей розвиває мислення, пробуджує інтерес, перетворює малоцікаве повторення на захоплююче зівставлення точок зору.

 Уроки театралізовані (уроки-спектаклі, уроки-концерти). Проводять їх у межах діючих програм і передбаченого навчальним планом часу, викликають емоції, збуджують інтерес до навчання, спираючись переважно на образне мислення, фантазію, уяву учнів.

 Уроки-подорожування, уроки-дослідження (уроки-пошуки, уроки-розвідки). Зацікавлюють дітей, чиї інтереси мають романтичну, фантастичну спрямованість. Пов'язані з виконанням ролей, відповідним оформленням, умовами проведення, витівками.[ 6 ]

 Для молодших школярів з порушеннями мовлення для розвитку їх пізнавальної діяльності  велике значення має дидактична гра.

Дидактичні  ігри поєднують  елементи навчання з  радісною  для дітей ігровою діяльністю. Гра має велике освітнє значення, вона тісно пов'язана з навчанням на заняттях, з спостереженнями у повсякденному житті. У творчих іграх відбувається важливий і складний процес освоєння знань, який мобілізує розумові здібності дитини, його уяву, увагу, пам'ять. Розігруючи ролі, зображуючи ті чи інші події, діти розмірковують над ними, встановлюють зв'язок між різними явищами. Вони вчаться самостійно вирішувати ігрові завдання, знаходити кращий спосіб здійснення задуманого, користуватися своїми знаннями, висловлювати їх словом. Гра є приводом для повідомлення дітям нових знань, необхідних для розширення їх кругозору.

Цікава гра підвищує розумову активність дитини, і вона може вирішити більш важке завдання, ніж на занятті. Але це не означає, що заняття повинні проводитися тільки у формі гри. Навчання вимагає застосування різноманітних методів. Гра - один з них, і вона дає добрі результати тільки в поєднанні з іншими методами: спостереженнями, бесідами, читанням і ін. Граючи, діти вчаться застосовувати свої знання і вміння на практиці, користуватися ними в різних умовах. Ігрові переживання залишають глибокий слід у свідомості дитини і сприяють формуванню добрих почуттів, навичок колективного життя. Завдання вихователя полягає в тому, щоб зробити кожну дитину активним членом ігрового колективу, створити між дітьми відносини, засновані на дружбі, справедливості, відповідальності перед товаришами. Діти грають тому, що це приносить їм задоволення. Разом з тим ні в якій іншій діяльності немає таких строгих правил, такий обумовленості поведінки, як у грі. Ось чому гра дисциплінує дітей, привчає їх підпорядковувати свої дії, почуття і думки поставленій мети.

     Структура дидактичної гри - це  основні  елементи,  які надають  їй форми навчання і гри одночасно: дидактичні  та  ігрові завдання, ігровий задум, ігрові дії, правила, пізнавальний  зміст, результат. Постановка двох завдань - дидактичних та ігрових - відображає взаємозв'язок навчання і гри.

Дуже важливо щоб  уроки для тітей з ПМР проходили  в ігровій формі . В.Сухомлинський  писав: «Без гри не має і не може бути повноцінного дитячого розвитку. Гра - це величезне світло, через яке в духовний світ дитини вливається потік уявлень, понять про навколишній світ».  [ 5 ]

Саме в іграх починається  невимушене спілкування дитини з  колективом класу, взаєморозуміння  між учнем і учителем. У процесі гри в дітей виробляється звичка зосереджуватися, працювати вдумливо, самостійно, розвивається увага, пам’ять, бажання до навчання. Цьому допомагають різні види корекційної роботи а саме: казкотерапія. Будь-яка мораль, яку ми хочемо донести до дитини, передана казковим персонажем, краще сприймається, запам’ятовується, відкладається в пам’яті дитини. Особливе місце займають ігри, які створюються самими дітьми, - їх називають творчими або сюжетно - рольовими. Творча гра найбільш повно формує особистість дитини, тому є важливим засобом виховання. [ 7 ]

У грі всі сторони  особистості дитини формуються в  єдності і взаємодії.

Все це робить гру важливим засобом створення спрямованості  особистості дитини, яка починає  складатися в дитинстві.

Дітей з ПМР необхідно залучати до різних ігрових вправ з розвитку дрібної моторики рук (пальчикова гімнастика, ігри з пластиліном, і т.д.)

Важливе значення для розвитку мовлення  має стан моторики (між розвитком функцій руки та механізмами мовлення існує зв’язок). При читанні та на письмі велике значення має координація рухів, починаючи від координації рухів очей (важливо для читання ) і закінчуючи координацією рухів пальців руки (має значення для письма). [ 15 ]

Корисно проводити масаж  кістей рук, зокрема пальчиків. Мозок тісно пов’язаний з усіма м’язами, а м’язи кістей рук є «представництвом» відносно великої території мозку людини. Тому й стимуляція ручок є сигналом до стимуляції значної зони в мозку дитини, що відповідає за мову. Не буде й зайвим і розвиток загальної моторики: різні фізкультурні вправи (гімнастичні, стрибки через мотузочку, попадання м’ячем в ціль тощо). Але таких дітей неохоче беруть у різні спортивні і танцювальні групи. Та саме й це потрібно таким дітям. За допомогою фізкультурних вправ тренується їх мозковий механізм з установлення пози, вміння переключатися з однієї пози на іншу; а для дітей з ПМР – з одного звука на інший, з одного складу на інший. У різних дітей проблема виглядає і по різному: одній дитині важче дається поза, наприклад язика, іншій – важче переключатися. Ось і виходить, що одна дитина може легко називати окремі звуки (поза), а слова даються важко, бо там треба переключитися зі звука на склад, зі складу на склад. А іншій дитині важче дається поза, а переключення легше. Така дитина може розмовляти, але незрозумілою для оточуючих мовою. Буває й так, що порушені і поза і переключення. У таких випадках, безумовно, потрібна кропітка робота і батьків і спеціалістів, щоб відновити мову.[ 9 ]

Необхідно інтенсивне формування у дітей з ПМР сукцесивних і симультанних синтетичних структур (відповідно послідовних та одночасних актів), що є спільними для різних видів навчальної діяльності (графічної, мовленнєвої, математичної, читацької та ін.), формувати у дітей з ПМР тих спеціальних здібностей, що безпосередньо зумовлюють успішнє засвоєння програмного матеріалу. Необхідно формувати не окремі психічні функції та процеси, а пізнавальну діяльність у цілому. Ізольоване застосування навіть значної кількості спеціальних вправ неефективне, оскільки розв'язує окреме завдання, впливаючи вузько на конкретний дефект без урахування його взаємодії з іншими психічними функціями. [ 28 ]

В системі навчання дітей з ПМР широко використовують екскурсію (лат. excursio — прогулянка)— форма організації педагогічного процесу, спрямована на вивчення учнями поза межами школи і під керівництвом учителя явищ, процесів через безпосереднє їх сприймання.

Головним методом пізнання на уроці - екскурсії є спостереження за предметами і явищами природи та видимими  взаємозв’язками й залежностями між ними. Екскурсії цінні тим, що на відміну від уроків в класі, учні можуть сприймати природу безпосередньо різними органами чуттів. Діти бачать об’єкти в природному середовищі, спостерігають взаємозв’язок, тобто поєднують навчання з практикою, з життям. Екскурсії викликають у дітей інтерес і любов до природи, сприяють вихованню естетичних почуттів, бережливого ставлення до природи й до людської праці. Після екскурсії обов’язково треба закріпити набуті знання, опрацювати зібраний матеріал, який використовують на предметних уроках: з нього виготовляють колекції, гербарії і ін. Екскурсії розширюють кругозор учнів, розвивають спостережливість, уміння бачити те, що раніще відбувалося поза їх увагою. [ 3 ]

Мовлення розвиватиметься  тоді, коли розвиваються знання дитини про навколишній світ, а також уява. Cлово народжується в образах, почуттях, уяві. Тому в роботу треба включати не лише вправи на те, що бачу, а й на те, що чую, чого торкаюся. Тобто задіяти всі аналізатори : зоровий, тактильний, слуховий. Батьки мають знати, що відбувається з мовою дитини і в якому напрямку працювати з нею. [ 9 ]

В навчанні дітей широко використовується практикум. Це форма навчального процесу, за якою учні самостійно виконують практичні роботи, застосовуючи знання, навички й уміння. Під час практикуму узагальнюють і систематизують теоретичні знання, дбаючи про їх практичне застосування. Кожна порція нового матеріалу вимагає негайного його закріплення в діяльнісних, практичних вправах. Для зручності їх проведення учнів поділяють на групи. Учні самостійно виконують завдання, роблячи певні розрахунки й обчислення, креслення, проводячи спостереження. Практикум завершується обговоренням і теоретичним обґрунтуванням одержаних результатів.