Організація форм навчання у дітей з тяжкими вадами мовлення

При теоретичному змісті найчастіше практикується загально классная форма, під час лабораторних і практичних робіт - групові форми навчання. Вони ж використовуються у випадках, коли зміст диференціюється за рівнем його складності і різні групи учнів здобувають різні завдання.

При виборі форм навчання має враховуватися й рівень реальних навчальних можливостей школярів. Одні з них готові, наприклад, до взаємонавчання, інші поки що ні, є учні, які володіють навичками групової роботи, і є такі, яких ще треба готувати до цього.Точно так само від рівня готовності учнів буде залежати і необхідність індивідуальної роботи з ними на уроці. [ 2 ]

Кожний урок повинен  бути для наставника завданням, до виконання  якого він прагне, обдумуючи його завчасно: « кожним завданням необхідно чогось досягти, зробити подальший крок і змусити весь клас зробити цей крок...» [ 26 ]

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Розділ II. Особливості форм організації навчання учнів з ПМР.

 

2.1 Загальна  характеристика дітей з ПМР.

 

Діти з порушеннями  мовлення - це діти, які мають відхилення у розвитку мовлення при нормальному  слусі і збереженому інтелекті. Порушення мовлення різноманітні, вони можуть проявлятися в порушенні вимови, граматичної будови мови, бідності словникового запасу, а також у порушенні темпу і плавності мовлення. Спотвореними виявляються взаємини, об'єктивно існуючі між індивідумом і суспільством, що проявляються у мовному спілкуванні. [ 14 ]

Мовленнєва діяльність формується в процесі пізнання дійсності, спілкування з оточенням, шляхом наслідування артикуляції звуків і слів. Правильно вимовляти більшість звуків відразу дитина не вміє. Це так званий фізіологічний період вікової недорікуватості. Наслідуючи дорослих, дитина оволодіває мовою поступово і до 5 - 6 років за нормального розвитку в основному засвоює правильну вимову всіх звуків.

Чим раніше батьки звертають  увагу на правильну звуковимову у дитини, тим швидше вона формується і нормалізується. Помилково сподіватися на мимовільне зникнення недоліків вимови у міру зростання дитини, так як вони можуть міцно закріпитися і перетворитися на стійке порушення. Також є діти, у яких під впливом різних причин (захворювання, ослаблене здоров’я, аномалія в будові відповідних органів, несприятливе оточення тощо) мовленнєвий розвиток відбувається з певним запізненням або відставанням від норми.

Відхилення і недоліки мовлення відбиваються на формуванні всього психічного життя дитини. Вони обмежують спілкування дитини  з однолітками і дорослими, перешкоджають правильному формуванню пізнавальних процесів, впливають на емоційно-вольову сферу, а також можуть призвести школярів до неуспішності по багатьох дисциплінах.

Під впливом мовленнєвого дефекту часто виникає ряд  вторинних відхилень, які утворюють  картину аномального розвитку дитини в цілому .

Мовленнєві дефекти  порушують можливість вільного спілкування  дитини з іншими людьми. Усвідомлення власної мовленнєвої недостатності зазвичай викликає негативні емоціональні стани: почуття соціальної неповноцінності, страх мовлення, постійні переживання. Усе це ставить під загрозу соціальну значимість особистості і сприяє формуванню своєрідних психологічних і патопсихологічних особливостей, що вимагає проведення  спеціальної роботи, спрямованої на соціальну адаптацію дитини. [ 14 ]

У подальшому житті дитини мовленнєві проблеми спричиняють погану успішність у школі. А внаслідок  цього - занижену самооцінку, закомплексованість, неврози. Вторинні прояви мовленнєвої недостатності переборюються педагогічними засобами, і ефективність їхнього усунення прямим образом пов’язана з раннім виявленням структури дефекту.

Подолання й попередження мовленнєвих порушень сприяють гармонійному розгортанню творчих сил особистості, відстороняють перешкоди для реалізації її суспільної спрямованості, придбання знань. Корекція мовленнєвих дефектів у дітей здійснюється методами навчання й виховання.

Діти з вадами мовлення мають труднощі щодо звукового аналізу й синтезу, потребують спеціальної допомоги логопеда та додаткових тренувальних занять з учителем, мета яких – подолання дефекту мови.

Діти з мовними порушеннями  зазвичай мають функціональні або  органічні відхилення в стані  центральної нервової системи.

Наявність органічного  ураження мозку обумовлює те, що ці діти погано переносять спеку, задуху, їзду в транспорті, довгі хитання  на гойдалках, нерідко вони скаржаться на головні болі, нудоту і запаморочення. У багатьох з них виявляються  різні рухові порушення: порушення рівноваги, координації рухів, недіференцiйованість рухів пальців рук і артикуляційних рухів (тобто несформованість загального та орального праксису).

Такі діти швидко виснажуються і пересичуються будь-яким видом  діяльності (тобто швидко втомлюються). Вони характеризуються дратівливістю, підвищеною збудливістю, руховим розгальмуванням, не можуть спокійно сидіти, смикають щось у руках, базікають ногами і т. п. Вони емоційно нестійкі, настрій швидко змінюється. Нерідко виникають розлади настрою з проявом агресії, нав'язливості, занепокоєння. Значно рідше у них спостерігаються загальмованість і млявість. Ці діти досить швидко втомлюються. Стомлення позначається на загальній поведінці дитини, на її самопочутті. Це може виявлятися в посиленні головного болю, розладі сну, млявості або, навпаки, підвищені рухової активності. Таким дітям важко зберігати посидючість, работоспособність і довільну увагу протягом всього уроку. Їх рухове розгальмовування може виражатися в тому, що вони виявляють рухове занепокоєння, сидячи на уроці, встають, ходять по класу, вибігають у коридор під час уроку. Як правило, у таких дітей відзначаються нестійкість уваги і пам'яті, особливо мовної, низький рівень розуміння словесних інструкцій, недостатність регулюючої функції мови, низький рівень контролю за власною діяльністю, порушення пізнавальної діяльності, низька розумова роботоспроможність.

 Психічний стан  цих дітей нестійкий, у зв'язку  з чим їх працездатність різко  змінюється. У період психосоматичного  благополуччя такі діти можуть досягати досить високих результатів у навчанні.

Діти емоційно реактивні, легко дають невротичні реакції  і навіть розлади у відповідь  на зауваження, погану відмітку, неповажне  ставлення з боку вчителя і  дітей. Їх поведінка може характеризуватися негативізмом, підвищеною збудливістю, агресією або, навпаки, підвищеної сором'язливістю, нерішучістю. Все це в цілому свідчить про особливий стан центральної нервової системи дітей, що страждають мовними розладами.[ 17 ]

Основна проблема, з якою стикається дитина з ПМР уже в ранньому віці, - труднощі встановлення взаємин з оточуючими людьми. У зв’язку з цим актуальним стає розв’язання проблем розвитку і корекції комунікативних якостей дітей з ПМР, формування в них здібностей до спілкування. Цє, в свою чергу, створює особливе «педагогічне поле» для розвитку особистісних якостей учня, його пізнавальних можливостей, емоцій, готовності до узагальнення в різних видах групової та колективної взаємодії. [ 28 ]

Велике значення має  вміле використання загально -дидактичних принципів, розроблених у загальній і дошкільній педагогіці. Також успіх занять у школі багато в чому залежить від того, наскільки в сім’ї сприяють закріпленню отриманих навичок правильного мовлення.

 

 

 

2.2. Форми навчання дітей з ПМР.

 

У кожному класі знаходиться певний склад учнів. Умовно можна розділити клас на декілька груп учнів. Окрім дітей з нормальним мовленнєвим розвитком, майже у кожному класі є проблемні діти, які за психолого-педагогічною класифікацією можна поділити на групи :

1. Група дітей с фонетико - фонематичним недорозвитком мовлення (ФФНМ). |
2. Група дітей с загальним недорозвитком мовлення (ЗНМ).
3. Група дітей із заїкуватістю.

До кожної із цих груп дітей необхідно підібрати свої форми і методи навчання та будувати навчальний процес з урахуванням специфічних особливостей учнів, зокрема тих якостей, які пов’язані з засвоєнням навчального матеріалу.

У дітей з фонетико-фонематичним недорозвиненням мовлення страждають процеси слухового сприймання та диференціювання мовленнєвих звуків, часом навіть тих, які діти вимовляють правильно. Тому для дітей з ФФНМ актуальним є розвиток вимовної системи мовлення, фонематичного слуху та паралельна праця з логопедом та психологом.

У дітей з ЗНМ у комплексі  порушені всі компоненти мовлення (лексико - граматичний, фонетичний, артикуляційний). З приводу цього впливати необхідно на всю систему мови, використовуючи різні форми і методи навчання.

Для дітей з заїкуватістю необхідно створити чуйний індивідуальний підхід, також комбінуя різні форми навчання та виховання. Не можна забувати, що заїкування ситуаційне, воно залежить від багатьох факторів. Від умов, які створюються в школі для заїкуватої дитини, залежатиме і стан її мови, і успішність.

Реалізація конкретних дидактичних цілей відбувається на уроках чи заняттях за умови застосування різних способів їх організації, у зв’язку з чим виділяють різні форми (способи) організації занять.

Форму навчання в школі  визначають два основних фактори:

1. Рівень самостійності учнів на уроці;
2. Характер взаємодії вчителя з учнями або учнів між собою.[ 25 ]

У навчанні дітей з  ПМР застосовуються різні форми  організації навчального процеса (індивідуальне навчання; індивідуально-групове навчання; класно-урочна система).

У сучасній спеціальній  педагогіці індивідуальна форма  організації навчання застосовується в наступних випадках:

- коли рекомендований саме індивідуальний підхід, тому що дитина не здатна до навчання в умовах групової та колективної роботи. У зв'язку з особливостями її пізнавальної діяльності навчання дитини вимагає безперервної індивідуальної психолого-педагогічної підтримки і покрокового контролю, багатократності повторення, а її сенсорні і моторні системи відчувають значні труднощі у взаємодії з навколишнім світом. Таким чином організовується навчання дітей з важкими формами розумової відсталості, сліпоглухих дітей на початкових стадіях їх навчання;

- коли дитина потребує індивідуальної психолого-педагогічної, логопедичної та іншої корекційної допомоги, яка може доповнювати фронтальні заняття.

-якщо дитина навчається в домашніх умовах.

 Індивідуально-групова  форма організації навчання використовується  коли досягнутий певний корекційно-педагогічний  ефект на індивідуальних заняттях.

Для дітей з ПМР  широко застосовують групову форму  роботи. Це робота парами, бригадами. В основному це диференційовано - групові форми роботи, коли діти об’єднуються в групи в залежності від їх пізнавальних можливостей, темпів навчальної діяльності, завдань корекційно - освітнього процесу, а також бригадні, коли діти об’єднуються (за власним бажанням або за вказівкою педагога) в тимчасові групи для виконання будь - якого навчального завдання. Групові форми роботи сприяють активізації діяльності дітей, більш повному залученню їх у навчальний процес, практичному освоєнню умінь колективної діяльності і навичок соціальної поведінки, активізації мовленнєвої, розумової і комунікативної діяльності. Робота парами, бригадами дозволяє здійснювати взаємонавчання дітей, розвиває самостійність, ініціативність, відповідальність, почуття товариськості, партнерства, готовності до взаємодопомоги.[ 29 ]

Групи учнів не постійні, їх кількісний та якісний склад змінює педагог, зважаючи на рівень знань дітей, їх індивідуально – психологічні особливості. Наприклад, слабкого учня залучає до співпраці з сильним, непосидючих і рухливих – зі спокійними і уважними. Поєднуючи різні форми навчання (фронтальну, диференційовано – групову, парну, індивідуальну) вчитель навчає дітей працювати в колективі, співпрацювати, надавати товариську допомогу. Діти вчаться бачити успіхи і недоліки, помилки свої і своїх однокласників. Фронтальну роботу педагог зорієнтовує не на середнього учня, а на те спільне, що властиве всім вихованцям. У групі кожен виконує частину загального завдання, бере участь у розподілі праці та підготовці відповіді. Співпрацюючи в групі, учні прагнуть виконати завдання швидше, за потреби – допомагають товаришеві, вчаться слухати і чути, спостерігати і бачити, висловлювати свою думку. Групові заняття корисні і сильним, і середнім, і слабким учням, але бажані результати вони приносять тільки в поєднанні з іншими формами організації навчання.[ 24 ]

Класно-урочна система, урок є одним з основних форм організації навчального процесу. Урок дозволяє організувати не тільки навчально-пізнавальну, але й інші види розвиваючої діяльності дітей. Урок надає можливості для поєднання фронтальної, групової та у меншій мірі індивідуальної роботи школярів. Його відмінності від інших організаційних форм навчальної роботи полягають у наступному:

-склад групи учнів постійний (хоча в умовах інтегрованого навчання можливе тимчасове об’єднання учнів у робочі групи за ознакою схожості рівня розвитку, темпів навчальної діяльності, характеру порушення в розвитку. Сталість складу груп при цьому порушується: за одними ознаками діти працюють в одній групі, за іншими – об’єднуються в іншій групі);

 -діяльністю всіх учнів з урахуванням можливостей і особливостей кожного з них керує вчитель;

 -учні опановують знаннями безпосередньо на уроці. У той же час в спеціальному навчанні існує система пропедевтичної роботи, завдяки якій підготовка до освоєння будь - яких нових знань на тому чи іншому уроці готується педагогом заздалегідь, через систему підготовчих вправ, включених до структури інших уроків, індивідуальних занять, додаткових форм організації навчання.

У більшості випадків, особливо на початкових етапах навчання, уроки для дітей логопатів будуються за змішаним або комбінованим типом. Це пояснюється тим, що молодші школярі з ПМР не можуть засвоювати новий матеріал великими порціями; поясненню нового матеріалу передує підготовчо-пропедевтична робота, спрямована на актуалізацію відповідних знань і досвіду учнів або формування такого досвіду; кожна порція нового матеріалу вимагає негайного його закріплення в діяльнісних, практичних формах вправ; на всіх етапах уроку необхідні покроковий, часто індивідуальний контроль засвоєння матеріалу, виявлення виникаючих освітніх труднощів.