Організація форм навчання у дітей з тяжкими вадами мовлення

Урок — форма організації навчання, за якої заняття проводить учитель з групою учнів постійного складу, одного віку й рівня підготовки впродовж певного часу й відповідно до розкладу.

Урок має такі особливості:

— є завершеною та обмеженою  в часі частиною навчального процесу, під час якого розв'язуються певні  навчально-виховні завдання;

— кожен урок включається в розклад і регламентується в часі та за обсягом навчального матеріалу;

— на  відміну від інших форм організації навчання є постійною формою, що забезпечує систематичне засвоєння учнями знань, умінь і навичок;

— відвідування уроків обов'язкове для всіх учнів, тому вони вивчають систему знань, поділених поурочне, в певній логіці;

— є гнучкою формою організації навчання, яка дає  змогу використовувати різні  методи, організовувати фронтальну, групову  та індивідуальну навчальну діяльність учнів;

— спільна діяльність учителя й учнів, а також спілкування великої сталої групи учнів (класу) створює можливості для згуртування колективу дітей;

— сприяє формуванню пізнавальних якостей особистості (активності, самостійності, інтересу до знань), а також розумовому розвитку учнів.

Із педагогів минулого найточнішу класифікацію уроків дав К.Д. Ушинський. Він виділив такі типи уроків:

1). Уроки змішані, метою яких є повторення вивченого, пояснення і закріплення нового матеріалу.

2). Уроки усних вправ.

3). Уроки письмових вправ.

4). Уроки перевірки й оцінки знань, які проводяться після певного періоду навчання та наприкінці навчального року.

Сучасна дидактика в  цілому зберігає розроблену К.Д. Ушинським  класифікацію уроків, але дещо її уточнює. Основними типами уроків, які проводяться  в школі, є такі:

1) комбіновані (змішані), на якому поєднуються різні види роботи – пояснення, закріплення, перевірка, підведення підсумків;

2) уроки засвоєння  нових знань, на якому основна увага приділяється вивченню нового матеріалу;

3) уроки засвоєння  навичок і умінь;

4) уроки застосування знань, навичок і умінь, на якому основна увага приділяється практичній діяльності, переважно вправам;

5) уроки узагальнення  і систематизації знань, на якому систематизується вивчений матеріал з певних тем і розділів;

6) уроки перевірки,  оцінки і корекції знань, навичок і умінь, на якому учні виконують різного роду перевірочні та контрольні, усні та письмові роботи.[ 21 ]

Вищеназвані типи уроків входять до системи, створеної на основі дидактичної (навчальної) мети занять. Залежно від навчальної задачі і змісту роботи співвідношення частин уроку змінюється. Деякі з них займають головне місце на уроці, інші мають допоміжне значення, або зовсім відсутні. В результаті виникають особливості у побудові різних типів уроку. Головною частиною уроку повідомлення нових знань є пояснення. Однак успіх уроку залежить і від всіх інших компонентів. Так «на уроці пояснення нового матеріалу закріплення грає допоміжну роль і проводиться переважно з діагностичною метою» [ 20 ]

Кожен тип уроку має  свою структуру, тобто склад (з яких елементів або етапів складається), послідовність (в якій послідовності ці елементи входять у заняття), зв'язок (як вони пов'язані між собою).

У структурі кожного  типу уроку є внутрішня структура  кожного етапу (мікроструктура). Вона визначається найдоцільнішим добором методів, прийомів і засобів навчання, необхідних для вирішення поставлених навчальних завдань. Наприклад, етап сприймання й усвідомлення учнями навчального матеріалу може відбуватися на основі лекцій вчителя, проблемного викладу, евристичної бесіди, демонстрування кінофільму, самостійної роботи з підручником. Етап осмислення знань - за допомогою ширшої мисленнєвої діяльності учнів: аналізу вивчених матеріалів або здобутих фактів, порівняння, узагальнення, розкриття логічно-наслідкових зв'язків, формування висновків, виконання проблемних завдань тощо.

 Структура уроку  повинна забезпечувати успішне  розв'язання його навчально-виховних  завдань, активізацію пізнавальної  діяльності учнів, відповідати  характерові навчального матеріалу, дидактичним і методичним засобам, які використовує вчитель. Отже, визначаючи структуру уроку, вчитель повинен враховувати тему і зміст, методичні засоби і прийоми, конкретні умови, в яких проводитиметься урок, рівень підготовленості учнів тощо.

Майже в усіх типах уроків наявні такі структурні елементи: вступна частина, перевірка домашнього завдання, вивчення нового матеріалу, закріплення нового матеріалу, повідомлення домашнього завдання, закінчення уроку.

Вступна частина уроку  повинна забезпечити нормальну зовнішню обстановку для роботи та психологічний настрій учнів на нормальну роботу.

Сьогодні вчитель вільно вибирає структуру уроку. Йому не обов'язково дотримуватися формального  поєднання і послідовності етапів уроку.

Комбінований (змішаний) урок має класичну чотириетапну структуру, яка бере свій початок від Я.А. Коменського і И.Ф. Гербарта. Вона спирається на формальні ступені (рівні) навчання: підготовку до засвоєння нових знань; засвоєння нових знань, умінь; їх закріплення і систематизацію; застосування на практиці. Етапи комбінованого уроку визначаються так:

1. Організація початку уроку: вітання вчителя, підготовка учнями всього необхідного до уроку, пояснення вчителем теми або завдання уроку, фіксація уваги учнів на матеріалі уроку.

2. Встановлення зв'язку з пройденим матеріалом. У цій частині уроку проводиться перевірка домашнього завдання, фронтальне, або індивідуальне опитування по пройденому матеріалу.

3. Виклад або пояснення  нового матеріалу. Після повідомлення  теми, плану, значення теми і зв'язку її з пройденим матеріалом, вчитель викладає новий матеріал. Виклад нового матеріалу закінчується висновками.

 4. Закріплення нового матеріалу. Для того щоб знання, вміння та навички учнів були міцними, вивчений матеріал необхідно закріпити. З цією метою «проводиться коротка бесіда або учням пропонується з урахуванням тільки що поясненного матеріалу вирішити ряд завдань або виконати ряд вправ» [ 4 ]

5. Підведення підсумків  уроку і завдання для самостійної  роботи.

З наведеної структури  видно, що комбінований урок має досягти  двох або кількох рівнозначних освітніх цілей. Етапи уроку можуть бути скомбіновані в будь-якій послідовності, що робить його гнучким і придатним для вирішення широкого кола навчально-виховних завдань.

З усіх зазначених типів  комбінований урок найпоширеніший у  сучасній загальноосвітній школі. Інші типи уроків також відрізняються за своєю структурою. Знання їх допомагає вчителеві раціонально побудувати свою роботу. Комбінований тип уроку здебільшого використовується в початкових і середніх класах.

Під час будь - якого типу уроку вчитель застосовує різні види навчальної роботи: фронтальну, групову, парну та індивідуальну. Кожна форма цієї роботи має власну методику її організації.

Фронтальною формою організації  навчальної діяльності учнів називають  такий вид діяльності на уроці, коли всі учні класу під безпосереднім  керівництвом вчителя виконують  спільне завдання. При цьому педагог  проводить роботу зі всім класом в єдиному темпі. У процесі розповіді, пояснення, показу він прагне одночасно впливати на всіх присутніх. Уміння тримати в полі зору клас, бачити роботу кожного школяра, створювати атмосферу творчої колективної праці, стимулювати активність учнів є важливими умовами ефективності цієї форми організації навчання. Найчастіше її використовують на етапі первинного засвоєння нового матеріалу. Ця форма дозволяє залучити до активної навчально-пізнавальної діяльності всіх учнів.

Суттєвим недоліком фронтальної форми навчальної роботи є те, що вона за своєю природою зорієнтована на середніх учнів. Учні з низькими навчальними можливостями за таких умов не спроможні одержати знання: вони потребують більшої уваги від учителя, і більше часу на виконання завдань. Якщо ж знизити темп, то це негативно позначиться на сильних учнях. Останніх задовольняє не збільшення кількості завдань, а їх творчий характер, ускладнення змісту.

В процесі навчання учитель ставить проблемні запитання або пізнавальні завдання, у вирішенні яких беруть участь усі учні. Вони пропонують різні варіанти розв'язання, перевіряють їх, обґрунтовують, розвивають найвдаліші форми, відкидають неправильні. Вчитель керує колективним пошуком учнів, спрямовує їх пізнавальну активність. Така робота забезпечує одночасне керівництво всіма учнями, управління сприйманням інформації, її систематизацією і закріпленням.

Для максимальної ефективності навчальної діяльності учнів на уроці поряд із цією формою використовуються інші форми організації навчальної роботи.

 Групова форма організації навчальної діяльності передбачає створення невеликих за складом груп у межах одного класу. Вирішення конкретних навчальних завдань здійснюється завдяки спільним зусиллям членів групи щодо вирішення поставлених учителем завдань: спільне планування роботи, обговорення і вибір способів розв'язання навчально-пізнавальних завдань, взаємодопомога та співпраця, взаємоконтроль і взаємооцінка.

 Групи можуть бути  стабільними чи тимчасовими, однорідними  чи різнорідними. Найбільш ефективними, як свідчать дослідження, є групи чисельністю 4-5 учнів, які мають різну успішність. При груповій формі роботи навчальна діяльність не ізолює учнів один від одного, не обмежує їх спілкування, взаємодопомогу і співробітництво, а навпаки, створює можливості для об'єднання зусиль діяти погоджено і злагоджено, спільно відповідати за результати виконання навчального завдання. Контакти й обмін думками в групі істотно стимулюють розвиток мислення учнів, сприяють розвитку і вдосконаленню їх мовлення, поповненню знань, розширенню індивідуального досвіду. Найбільш ефективною групова форма організації навчання є на етапах закріплення, поглиблення і систематизації знань. Вона дозволяє учням за короткий час актуалізувати теоретичні знання, оперативно перевірити засвоєння навчального матеріалу кожним членом групи, здійснити систематизацію знань. Групова навчальна діяльність учнів може бути:

- однорідною, коли всі  групи, на які поділений клас, виконують одне й те саме  письмове чи практичне завдання;

- диференційованою - різні групи в класі виконують різні завдання;

- кооперативною - кожна група працює над виконанням частини спільного для всього класу завдання;

- парною - навчальна діяльність  відбувається в мікрогрупах у  складі двох учнів;

- індивідуально-груповою - коли кожен член групи виконує частину завдання групи.

Успіх роботи в групах залежить від уміння вчителя комплектувати  групи, організовувати роботу в них, розподіляти свою увагу так, щоб  кожна група і кожен її учасник  відчували зацікавленість педагога у їх успіху, в нормальних і плідних міжособових взаєминах.[ 29 ]

Групову навчальну роботу організовують при виконанні  лабораторних і практичних робіт, робіт на навчально-дослідних ділянках, а також на уроках  - під час засвоєння, повторення, застосування, узагальнення знань. Групова робота ефективніша, якщо групи очолюють консультанти (асистенти), призначені вчителем. Перевага групової форми навчальної діяльності - в можливості урахування навчальних інтересів учнів, кооперування їх навчально-пізнавальної діяльності, взаємоконтролю за її результатами. Недоліки — пасивність окремих учнів, можливість списування.

Парна робота передбачає допомогу сильного учня слабшим і взаємодопомогу. Пари визначає вчитель, зважаючи на симпатії або працездатність учнів. Вони можуть мінятися. Пари можуть бути постійного (статичні) і змінного складу (динамічні). Така структура роботи дає змогу вчити кожного і вчитися кожному. Головне у парній організації навчальної праці — взаємонавчання і взаємоконтроль. Учитель готує картки з диктантом для кожного учня, один учень читає навчальний текст, другий — пише, відтак навпаки. Після цього учні обмінюються роботами і перевіряють їх. Той, хто припустився помилок, робить усний розбір під контролем партнера. Відтак партнери міняються, і все починається спочатку, але з іншими текстами і партнерами.

Індивідуальна форма  організації роботи учнів на уроці  передбачає самостійне виконання учнем  однакових для всього класу завдань  без контакту з іншими учнями, але  в єдиному для всіх темпі. За індивідуальної форми організації роботи учень виконує вправу, розв'язує задачу, проводить дослід, пише твір, реферат тощо. Індивідуальним завданням може бути робота з підручником, довідником, словником. Широко практикується індивідуальна робота в програмованому навчанні.

Індивідуальна форма  роботи використовується на всіх етапах уроку, для вирішення різних дидактичних  завдань: засвоєння нових знань  і їх закріплення, формування і закріплення  умінь і навичок, для повторення і узагальнення пройденого матеріалу. Вона переважає у виконанні домашніх робіт, самостійних і контрольних завдань в класі.

Переваги цієї форми  організації навчальної роботи в  тому, що вона дозволяє кожному учневі поглиблювати і закріплювати знання, виробляти необхідні вміння, навички. Проте ця форма організації має й недолік: учень ізольовано сприймає, осмислює і засвоює навчальний матеріал, його зусилля майже не узгоджуються із зусиллями інших, а результат цих зусиль, його оцінка стосуються і цікавлять лише учня та вчителя. Цей недолік компенсує групова форма діяльності учнів.

 Важливим моментом  у процесі навчання є індивідуальний підхід до учнів. Під час пояснення нового матеріалу вчитель звертає увагу на учнів, для яких він може бути незрозумілим; під час самостійної роботи частіше підходить до відстаючих учнів, допомагає і підбадьорює їх; частіше здійснює вибіркову перевірку зошитів учнів, яким важче дається навчання. Ця форма роботи на уроці дає змогу враховувати темпи роботи кожного учня, його підготовленість, створює можливості для диференціації завдань, контролю й оцінювання результатів, забезпечуючи відносну самостійність, але потребує значних затрат часу і зусиль учителя.