Нетрадиційні уроки інформатики

Ще краще обробляє мозок інформацію за наявності зворотного зв'язку. З цією метою можна запропонувати учневі викласти інформацію своїми словами; навести свої приклади; показати певні подібні процеси, об'єкти чи явища, подібні ознаки в інших явищах і процесах; знайти зв'язок з іншими процесами або явищами, вже відомими раніше; передбачити деякі наслідки; знайти протилежності.

Немаловажне значення має  і здатність учнів сприймати  інформацію. Високий темп викладання не завжди дозволяє школяреві відразу  зрозуміти матеріал, і відповідно, його засвоїти. Це серйозна причина незадовільного засвоєння учнями почутого на уроці. Доведено, що вчитель промовляє в середньому приблизно від 100 до 200 слів за хвилину. За високої концентрації уваги людина може сприйняти лише від 50 до 100 слів за хвилину, тобто половину. Проте здебільшого, навіть тоді, коли навчальний матеріал цікавий, учням важко зосереджувати увагу протягом тривалого часу. Вони відволікаються, починають обдумувати деталі почутого, чи навіть проблему або ситуацію, що не стосується уроку.

Наукові дослідження  твердять, що для того, щоб учні слухали  і не думали над сторонніми речами, вчителі повинні промовляти від 400 до 500 слів за хвилину. Адже це неможливо, людина говорить у чотири рази повільніше, а тому учні відволікаються, і часом їм просто стає нудно.

За результатами досліджень американських вчених [5] процес повідомлення вчителем матеріалу дозволяє виділити такі факти:

•   увага учнів  падає з кожною хвилиною;

•   повідомлення   подобається   учням,   у яких розвинена в   основному слухова пам'ять;

•   рівень засвоєння  фактичного матеріалу низький;

•   учням потрібна різна інформація, і вони засвоюють  її не однаковими темпами;

•   використання наочності  збільшує запам'ятовування матеріалу  від 14 до 38%;

•   використання візуальних засобів під час навчання поліпшує результати на 200 %;

•   використання наочності  зменшує витрати часу на 40%;

•   якщо до роботи залучається слухова й зорова пам'ять, є більше шансів задовольнити потреби різних учнів, чий спосіб сприйняття матеріалу може суттєво відрізнятися.

Цілком зрозуміло, чому вчителі віддають перевагу репродуктивним методам, викладають їм матеріал у готовому вигляді. Одна із головних причин полягає  у тому, що розповідь та пояснення  є методами набагато простішими, доступнішими і, безумовно, швидшими. Хоча можна швидко повідомити учням те, що вони повинні знати, і вони забудуть це ще швидше. Набагато важливіше навчити, ніж просто повідомити інформацію.

Відомо, що процес навчання потребує напруженої розумової роботи дитини і її власної активної участі в цьому процесі. Пояснення й демонстрація, самі по собі, ніколи не дадуть справжніх стійких знань. Цього можна досягти тільки за допомогою інтерактивного навчання, яке дозволяє різко збільшити процент засвоєння матеріалу, оскільки впливає не лише на свідомість учня, а й на його почуття, волю (дії, практику) [6:11].

На думку О. Пометун та Л. Пироженко, інтерактивне навчання є різновидом активного [15, 8]. А. Мартинець поняття "активний" та "інтерактивний" ототожнює [10, 29]. Ми поділяємо думку науковців [15], що виокремлюють інтерактивне навчання як певний різновид активного, адже слово "інтереактив" конкретизоване англійським "inter" — взаємний, тому ми можемо говорити про інтерактивне навчання як діалогічне. Погоджуємося з визначенням інтерактивних технологій навчання О. Пометун та Л. Пироженко, які вважають, що інтерактивна технологія навчання передбачає залучення до навчального процесу всіх його учасників, де кожен учень має конкретне завдання, за яке він повинен публічно прозвітуватись, або від його діяльності залежить якість виконання поставленого перед групою та передусім класом завдання. [15, 24].

Отже, інтерактивне навчання полягає в тому, що навчальний процес відбувається за умов постійної й активної взаємодії всіх учнів. Відбувається взаємонавчання (колективне, групове, навчання у співпраці), де всі суб'єкти є рівноправними партнерами. Під час інтерактивного навчання учень стає не об'єктом, а суб'єктом навчання, він відчуває себе активним учасником подій і власної освіти та розвитку (це особливо важливо для старшокласників). Це забезпечує внутрішню мотивацію навчання, що сприяє його ефективності. Завдяки ефекту новизни та оригінальності інтерактивних методів при правильній їх організації зростає цікавість до процесу навчання.

На нашу думку, особлива цінність інтерактивного навчання в  тому, що учні навчаються ефективній роботі в колективі. На жаль, навіть старшокласники часто не мають цих навиків (це помічає кожен педагог-практик, коли відбувається підготовка до якогось позакласного заходу і починаються "цікаві" процеси в колективі: спочатку всі претендують на роль лідера, а коли доходить до реального продукування ідей і їх втілення в життя, клас стає пасивним і всі чекають на зовнішнє керівництво. В слабкоорганізованому класі колектив відразу пасивний, керівника доводиться призначати "згори", але обов'язково знайдеться "непокірний". Тобто не відбувається нормального процесу розподілу ролей, взаємодії, прийняття рішень та їх виконання. Учні не здатні, оскільки не вміють, а не вміють тому, що їх не навчили співпрацювати. А саме ці навички будуть корисними і постійно застосовуваними в дорослому житті. При правильному, спланованому і систематичному застосуванні інтерактивних методів цю проблему можна розв'язати. Таке навчання ефективно сприяє формуванню ціннісних орієнтацій, навичок і вмінь, створенню атмосфери співпраці, взаємодії, дає змогу педагогу стати справжнім лідером дитячого колективу, на що вказують учені [16, 19]. Під час інтерактивного навчання учні вчаться бути демократичними, спілкуватися з іншими людьми, критично мислити, приймати продумані рішення [15, 9]. Інтерактивні технології сприяють набуттю основних форм мислення, виробляють здатність до самоосвіти, вміння застосовувати набуті знання в практичній діяльності. Для інтерактивного навчання характерні досягнення, здобуті шляхом упровадження інноваційних технологій під час пошуку відповідей на питання "Як навчати? Як створити умови?", внаслідок чого актуалізується формальний аспект навчання.

Інтерактивне навчання характеризується багатовекторністю дидактичної мети, освітніх завдань. Передусім, — за Н. Суворою, — воно розвиває комунікативні вміння і навички, допомагає встановленню емоційних контактів між учнями, привчає працювати в команді, дослухатися думки товаришів. Використання інтерактиву знімає нервове навантаження школярів, дає можливість змінювати форми їхньої діяльності, переключаючи увагу на вузлові питання роботи [18, 27].

До інтерактивних технологій відносять також нетрадиційні уроки.

 Нетрадиційні уроки - це такі уроки, що вже відомі в номенклатурі організаційних форм навчання, але їх актуалізація здійснюється в ті моменти, коли з'являються якісно нові соціальні завдання, з також форми, котрі відзначаються нестандартністю організації навчального процесу, забезпечуючи оптимальність розв'язання навчально-виховних завдань.  

Нестандартні уроки з інформатики: 

Уроки «занурення».                                       Уроки-суди.                        
Урок-ділові ігри.                                             Уроки пошуку істини        
Уроки-пресконференції.                                 Уроки-лекції «Парадокси». 
Уроки типу КВК.                                             Уроки-концерти. 
Театралізовані уроки.                                     Уроки-екскурсії. 
6. Урок-консультації.                                         24. Уроки-конференції                                                  7. Комп'ютерні уроки. 
8. Уроки з груповими формами роботи.          25. Уроки-семінари. . 
9. Уроки взаємонавчання учнів.                     26. Інтегральні уроки  
10. Уроки творчості.                                           27. Урок-гра «Поле чудес». Уроки-екскурсії.                                          28.  уроки змістовної спрямованості;     
11. Уроки-аукціони.                                    29. уроки на інтегративній основі         
12. Уроки, що ведуть учні.                         30. уроки міжпредметні; 
13.Уроки-заліки.                                          31. уроки-змагання;    
14. Уроки сумніву.                                     32. уроки суспільного огляду знань;                         
15.Уроки-творчі звіти.                                33. уроки суспільного огляду знань;         
16. Уроки-формули.                                    34. уроки театралізовані;   
17. Уроки-конкурси.                                   35. уроки-ділові, рольові ігри;      
18. Бінарні уроки.                                        36. уроки-психотренінги.   

У ряді праць розглядаються  найбільш поширені інтерактивні технології. Н. Суворова виділяє найбільш відомі форми групової роботи: "велике коло", "вертушка", "акваріум", "мозковий штурм", "дебати" [18, 26]; О. Ісаєва — "рольові ігри", "семінар", "засідання прес-клубу", "мозкова атака", "дискусія" [7]; Л. Півень у своїй роботі розглядає такі інтерактивні технології: "робота в парах", "займи власну позицію", "робота в малих групах", "мозковий штурм", "розігрування ситуації", "коло ідей", "акваріум" [14]; А. Гін пропонує такі види робіт у групах: "спіймай помилку", "прес-конференція", "своя опора", "мозковий штурм" [3]. У ряді праць розглядаються окремі інтерактивні технології [1, 2, 4, 5,8, 9, 17таін.].

Перші спроби класифікації інтерактивних технологій подані в роботі Г.Сиротенка "Сучасний урок: інтерактивні технології навчання" розглядає: 1. Кооперативне навчання: технологія роботи в парах; технологія діяльності ротаційних (змінюваних) трійок; технологія "два-чотири-всі разом"; технологія "карусель"; технологія роботи в малих групах (діалог, синтез думок, суспільний проект, пошук інформації, навчаючи-вчуся, ажурна пилка, аналіз ситуації). 2. Технології навчання у грі. 3. Дискусія (метод "Прес", "обери позицію", "телевізійне ток-шоу"). 4. Метод проектів (проект "Громадянин"). 5. Тренінгові методи навчання (міні-лекція, групова дискусія, ігрові методи, метод конкретних ситуацій (кейсів), мозкова атака) [16].

Подана класифікація не є досконалою, методично виправданою. Так, метод проектів слід, очевидно, розглядати в системі проектувальних технологій, адже такий вид роботи не завжди передбачає виконання завдань у групах, парах, а й індивідуальну роботу. Метод проектів можна використати під час інтерактивного навчання за умови діалогічної взаємодії учасників навчального процесу. До тренінгових методів навчання Г. Сиротенко відносить технологію "мозкова атака", яка одночасно включена до кооперативного навчання;

Уперше в науковій літературі класифікацію інтерактивних технологій подають 0. Пометун, Л. Пироженко, визначаючи в ній чотири групи:

1. Інтерактивні технології кооперативного навчання: робота в парах ("один проти одного", "один-вдвох-всі разом", "думати, працювати в парі, обмінятися думками"); ротаційні (змінювані) трійки;"два-чотири-всі разом"; карусель; робота в малих групах ("діалог", "синтез думок", "спільний проект", "пошук інформації", "коло ідей" (або "Раунд Робін", або "кругова система")); акваріум. 2. Інтерактивні технології колективно-групового навчання: обговорення проблеми в загальному колі; "мікрофон";"незакінчені речення"; "мозковий штурм"; "навчаючи — учусь" (або "кожен учить кожного", або "Броунівський рух"); "ажурна пилка" ("Мозаїка", "Джиг-со"); аналіз ситуації (case— метод); вирішення проблем; "дерево рішень". 3. Технології ситуативного моделювання: симуляції або імітаційні ігри; спрощене судове слухання; громадські слухання; розігрування ситуацій за ролями ("Рольова гра", "Програвання сценки", "Драматизація"). 4. Технології опрацювання дискусійних питань: метод ПРЕС (PRES, МППО); "займи позицію";"зміни позицію"; "неперервна шкала думок" ("Континуум", "Нескінченний ланцюжок"); дискусія; дискусія в стилі телевізійного ток-шоу; оцінювальна дискусія; дебати [15].

В свою чергу  залежно  від охопленості учнів, усі інтерактивні технології навчання поділяються на такі групи:

-   парну (робота учня в парі з учнем, учителем тощо);                    

-   фронтальну (учитель навчає одночасно групу учнів або увесь клас);

-   групову або кооперативну (усі учні активно навчають один одного);

-   індивідуальну (самостійну) роботу учня.

Але ми повинні пам'ятати, що не форма є визначальною в інтерактивному навчанні, а методи педагогічного впливу на пізнавально-навчальну діяльність учнів, на розвиток їх мислення, пізнання власних нахилів і здібностей.

За використання кожної з цих груп навчання дидактичні умови мають свої особливості, залежно від поставленої мети. Ці методи інтерактивного навчання можна поділити на дві великі групи: групові та фронтальні. Перші передбачають взаємодію учасників малих груп ( на прикладі від 2 до 6-ти осіб), другі – спільну роботу та взаємонавчання всього класу.

Групові методи:

Робота в парах. Учні працюють в парах, виконуючи завдання. Парна робота вимагає обміну думками і дозволяє швидко виконати вправи, які в звичайних умовах є часомісткими або неможливими (обговорити подію, твір, взагалі інформацію, вивести підсумок уроку, події тощо, взяти інтерв'ю один в одного, проанкетувати партнера). Після цього один з партнерів доповідає перед класом про результати.

Робота в трійках. По суті, це ускладнена робота в парах. Найкраще в трійках проводити обговорення, обмін думками, підведення підсумків чи навпаки, виділення несхожих думок).

Змінювані трійки. Цей метод трохи складніший: всі трійки класу отримують одне й те ж завдання, а після обговорення один член трійки йде в наступну, один в попередню і ознайомлює членів новостворених трійок з набутком своєї. 2+2=4. Дві пари окремо працюють над вправою протягом певного часу (2-3 хвилини), обов'язково доходять до спільного рішення, потім об'єднуються і діляться набутим. Як і в парах, необхідним є консенсус. Після цього можна або об'єднати четвірки у вісімки, або перейти до групового обговорення.

Карусель. Учні розсаджуються в два кола - внутрішнє і зовнішнє. Внутрішнє коло нерухоме, зовнішнє рухається. Можливі два варіанти використання методу - для дискусії (відбуваються "попарні суперечки" кожного з кожним, причому кожен учасник внутрішнього кола має власні, неповторювані докази), чи для обміну інформацією (учні із зовнішнього кола, рухаючись, збирають дані).

Акваріум. У цьому методі одна мікрогрупа працює окремо, в центрі класу, після обговорення викладає результат, а решта груп слухає, не втручаючись. Після цього групи зовнішнього кола обговорюють виступ групи і власні здобутки.