Нетрадиційні уроки інформатики

— концептуальність;

—  системність;

—  керованість (можливість планування, проектування навчального процесу, поетапної діагностики, варіативності засобів та методів для корекції результатів);      

— ефективність;

— репродуктивність (можливість використання технології);

— гнучкість (можливість варіацій у змістовому та процесуальному компонентах для забезпечення комфортності а урахуванням конкретних умов педагогічної діяльності);

—  динамічність (можливість розвитку та перебудови технології) [6, 63].

 Структура  педагогічної  технології. Розглянемо складові загальної педагогічної технології. Так, у дидактиці на сьогодні розповсюджена трьохкомпонентна структура освітньої технології, що складається з концептуальної, змістової та процесуальної частин.

На мій погляд, структуру технології в навчанні докладно описано сучасним дослідником Г.Селевком, який визначив такий зміст компонентів структурної моделі освітньої технології:

1) концептуальна основа;

2) змістова частина  навчання:

— мета навчання — загальна і конкретна;

— зміст навчального  матеріалу;

3) процесуальна частина—технологічний  процес:

— організацій навчального процесу;

— методи і форми навчальної діяльності школярів;

— методи і форми роботи вчителя;

— діяльність учителя з керування процесом засвоєння матеріалу;

—   діагностики  навчального процесу [17].

 Принципи та функції технології навчання. Серед принципів педагогічної технології слід виокремити такі:

— цілісності, завдяки якому має бути представлена певна єдність мети, змісту, методів, засобів та форм вивчення зарубіжної літератури, що утворює таку особливість, як емерджментність, що означає принципову незводимість властивостей системи до суми властивостей її складових частин і невиводимість із останніх властивостей цілісного об'єкта;

—  адаптації,  що потребує пристосування  процесу вивчення зарубіжної літератури до особистості школяра, його вікових та індивідуальних читацьких потреб та інтересів;

—  рухливості, який забезпечує можливість модернізації змісту навчання відповідно до змістових та організаційних змін у навчальному процесі;

—  контролю, що передбачає аналіз досягнутих результатів на всіх етапах навчання з можливим коригуванням його методів, засобів та форм.

Педагогічна технологія виконує такі функції:

— когнітивна (засвоєння літературних знань, вироблення читацьких умінь та навичок);

—  мотиваційна (формування мотивів звернення до читання);

—  аксіологічна (виявлення духовно-ціннісного потенціалу прочитаного);

— рецептивна (пізнання світу та себе через прочитане);

—  комунікативна (здійснення діалогу між автором, текстом та читачем під час читання);

— естетична (забезпечення сприйняття літературного твору як мистецького явища);

—  проектувальна (усвідомлення та формування близьких та віддалених цілей, вибір засобів їх досягнення);

— коригувальна (подолання наслідків впливу низькопробної літератури, формування умінь поціновувати твори класичної та сучасної художньої літератури),

   Аналізуючи інноваційні тенденції, що відбуваються останнім часом у загальному освітньому процесі і сприяють його удосконаленню, необхідно звернути увагу, що, як зауважує учений-дидакт В. Краєвський, однією з характеристик наукового знання є його кумулятивність, або певне інноваційне посилення попередніх наукових результатів, які слугують орієнтиром для подальшого наукового прогресу, і їх не можна ігнорувати.[9,2]. Тому залучення інноваційних тенденцій в освіті має бути ретельно продуманим, своєчасним і здійснюватися на основі традиційного навчання.

Традиційний навчальний процес у школі до останнього часу був зорієнтований на оволодіння школярами визначеною сукупністю знань, умінь і навичок, які уявляють собою емпіричний рівень відображення навколишньої дійсності. У період розбудови української національної школи одним із головних завдань с створення необхідних умов для повноцінного розвитку кожного громадянина України.

Сьогодні в освіті відчутний пріоритет загальнолюдських цінностей. Згідно з особистісно-діяльнісним підходом до організації навчального пронесу, в центрі його знаходиться той, хто навчається. Формування особистості та її становлення відбувається у процесі навчання при дотриманні певних умов: створений позитивного ставлення до навчання; забезпечення позитивної атмосфери в колективі для досягнення спільної мети; усвідомлення особистістю цінності колективно зроблених висновків; можливість вільно висловлювати свою думку і вислуховувати свого товариша; сприйняття вчителя не як засіб «похвали і покарання», а як старшого товариша, порадника.[1,38].

У сучасній освіті в цілому та трудовій підготовці зокрема простежується тенденція переходу від традиційної системи, орієнтованої на збереження й передачу знань, умінь і навичок учням, до нової, спрямованої на гармонійний розвиток особистості. Але незмінним лишається системний підхід до процесу навчання та прагнення забезпечити його результативність шляхом активізації навчальної діяльності учнів.

Ефективне впровадження демократичних засад у практику навчального процесу передбачає використання методик, які допомагають набути соціальних та інтелектуальних навичок демократичної поведінки. Найбільш результативними є технології, спрямовані на створення суб'єктно-суб'єктних відносин між вчителем і учнями, залучення їх до активної комунікативної взаємодії, встановлення атмосфери взаємодопомоги, довіри та відповідальності. Технології, які надають навчальному процесу діалогічного характеру, сприяють виробленню таких навичок, як думати, розуміти суть речей, осмислювати ідеї й концепції і вже на основі цього вміти шукати потрібну інформацію, трактувати її і застосовувати в конкретних умовах, відносяться до класу інтерактивних [5:1].

Інноваційні технології навчання в одному випадку ставлять його (учня) в позицію режисера, в другому - в позицію учителя, в третьому - консультанта, в четвертому - творця або художника, в п'ятому - організатора діяльності дітей або однокласників, в шостому — в позицію учня, в сьомому - організатора взаємонавчання тощо. Чим різноманітніша позиція, тим повноцінніше розвивається особистість учня, його розумова діяльність набуває системного характеру, виробляється гнучкість мислення і дій.

Усім цим умовам відповідають інтерактивні технології навчання. Інтерактивні технології передбачають організацію кооперативного навчання, коли індивідуальні завдання переростають у групові, кожен член групи вносить особистий вклад у спільні зусилля, і зусилля кожного члена групи потрібні та незамінні для успіху всієї групи; використання дидактичних і рольових ігор, моделювання життєвих та створення проблемних ситуацій.[1,38].

Інтерактивні технології навчання є предметом дослідження багатьох науковців. До його проблемних питань звертаються О. Помету, Л. Пироженко, А. Гін, О. Ісаєва, А. Мартинець, Г. Сиротников, Н. Суворова, Г. Токмань,  С. жила та інші. Спираючись на їхні дослідження, з'ясуємо спершу специфіку, суть інтерактивного навчання. Традиційно в сучасній школі виділяють активну та пасивну моделі навчання залежно від участі учнів у навчальній діяльності [15, 8]. Інтерактивне навчання є своєрідним компромісом між двома поширеними класифікаціями  або моделями навчання – пасивною і активною.

 За "пасивної" моделі учень виступає в ролі "об'єкта" навчання, повинен засвоїти й відтворити матеріал, переданий йому вчителем або вміщений у підручнику. У пасивних методиках учень виступає в ролі об'єкта навчання, він повинен засвоїти і відтворити матеріал, запропонований йому вчителем, який є основним джерелом знань (іноді ці методики називають репродуктивними). Учні при цьому, як правило, не співпрацюють один з одним і не вирішують будь-яких проблемних завдань. Пріоритетною є діяльність вчителя, тобто викладання.

Розвиток якості творчої  особистості здійснюють у психологічно повноцінній творчій діяльності та соціальній поведінці. У цьому відношенні ті види діяльності, що існують у традиційній загальноосвітній школі, мають бути доповнені та удосконалені. Домінуючі інформаційні види навчальної діяльності, пов'язані з механічною передачею та засвоєнням знань, повинні бути підпорядковані і включені у більш соціальне та особистісно значущі продуктивні творчі види діяльності.

Під час використання активних методик учень більшою  мірою стає суб'єктом навчання, вступає  у діалог з учителем, виконує творчі, проблемні завдання; буває і зворотний зв'язок - запитання від учня до вчителя. Учень установлює індивідуальний контакт з учителем, а не з членами групи. Такі методики   нині   займають   помітне   місце   на  практичних   та   лабораторних заняттях, в самостійній роботі учнів. Вони мають обмежені можливості у зміні позиції учня, оскільки він не завжди перебуває у стані того, хто вчиться.

 Отже, активний тип навчання передбачає застосування методів, які стимулюють пізнавальну активність і самостійність учнів. Учень виступає "суб'єктом" навчання, вступає в активний діалог з іншими учасниками навчального процесу.Це співнавчання, взаємонавчання (колективне, групове навчання в співпраці)..." [44, с.7].

Інтерактивне навчання не є зовсім новим, адже подібні підходи застосовувалися з давніх часів, а протягом короткого часу на початку радянської педагогіки були дуже поширеними в школі. Частково вона використовувалась ще на початку минулого століття. Поширені у 20-ті роки в навчальних закладах бригадно-лабораторний та проектний метод, робота в парах змінного складу, виробничі та трудові екскурсії й практики були передовим словом у світовій педагогіці. Бригадно-лабораторний метод навчання передбачав виконання спеціально сформованими учнівськими групами (бригадами, ланками) практичних, лабораторних робіт. Завдання, що їх виконували бригади, могли бути як єдиними, так і диференційованими. Метод навчання в парах змінного складу (колективний спосіб навчання) полягав у тому, що об'єднані в пари учні навчали один одного в процесі організованого діалогу. Склад пар постійно змінювався. Учень, вивчивши тему, пояснював її іншим членам групи і, в свою чергу, вислуховував пояснення інших. Заняття проводились без уроків та спеціального розкладу.

Метод проектів - це система  навчання, спрямованого на розвиток творчих здібностей школярів, їх інтелекту та фізичних якостей тощо. Особливістю цієї технології був практично орієнтований, продуктивний характер навчання. Як правило, кожен проект завершувався практичним втіленням - виготовленням виробу, пристрою, установки тощо.

Незважаючи на те, що ці методи навчання знайшли підтримку  в учителів, вини викликали і певні  проблеми та складності. Зниження ролі вчителя в навчальному процесі, неекономне витрачання часу, відсутність  в учнів достатньої мотивації пізнавальної діяльності негативно вплинули на загальні результати та рівень підготовки школярів. Не шукаючи шляхів їх удосконалення і не досліджуючи причин, які викликали згадані недоліки, постановою ЦК ВКП (б) "Про навчальні програми й режим у початковій і середній школі" методи були піддані нищівній критиці та заборонені для використання у закладах освіти. Основним напрямком розвитку системи освіти України стало репродуктивно-орієнтоване, з пануючою стандартизацією та уніфікацією засобів, форм і методик навчання.

 Які сильні сторони  інтерактивних методів навчання? Перш за все - підвищення "ККД" процесу засвоєння інформації. За даними американських вчених, під час лекції учень засвоює всього лиш 5% матеріалу, під час читання - 10%, роботи з відеоаудіоматеріалами - 20%, під час демонстрації - 30%, під час дискусії - 50%, під час практики - 75%, а коли учень навчає інших чи відразу застосовує знання - 90%. [44, с.9]. Як бачимо, відносно пасивні методи навчання (коли учень лише засвоює та відтворює інформацію) мають на рівень (в 5-10 разів!) нижчу ефективність, ніж активні та інтерактивні. Матеріали цілком переконують, що традиційне пасивне навчання дозволяє досягти лише досить низьких результатів (лекція - 5%, читання -10% ). Найвища ефективність навчання за умови використання інтерактивних технологій (дискусійні групи - 50%, практика через дію - 5%, навчання інших чи негайне застосування знань - 90%). Такі дані є лише результатом статистичної обробки і в конкретних випадках можуть дещо відхилятися. Проте загальна закономірність прослідковується завжди.

Пояснення цих результатів  можна отримати, аналізуючи процеси  мислення людини. Робота нашого мозку  відрізняється від роботи механічного  записуючого пристрою. Інформація, яка поступає до нього, не просто записується, а й аналізується, обробляється. Наш мозок постійно аналізує отриману інформацію: як і чому отримана інформація, для чого її можна застосувати, до чого вона відноситься, що з нею робити тощо. Мозок не тільки отримує інформацію а й постійно обробляє її. Щоб ефективно обробити інформацію, необхідно задіяти як зовнішні, так і внутрішні чинники. Коли ми обговорюємо проблеми з іншими, ставимо запитання, що їх стосуються,   наш мозок   працює   набагато   краще.   В   літературі   описано результати дослідження, коли викладач, пояснюючи матеріал короткими частинами, блоками, пропонував учням обговорити між собою кожну таку частину, а потім продовжував пояснення. У результаті такого навчання засвоєння матеріалу було вдвічі ефективнішим, ніж при монологічному поясненні.