Києво-Могилянська академія на сучасному етапі

      Але найбільшою турботою Могили була Колегія. Іван Франко зазначав: “Головна справа його життя – заснування Києво-Могилянської колегії, яка повинна була стати  забралом православ’я і південноруської (тобто української) національності, користуючись тією зброєю, якою вівся на них наступ з боку ворога – наукою і просвітництвом”[27; 8].

      Колегія, якою опікувався Петро Могила, залишалася національною школою, грунтованою на давніх культурних й освітніх традиціях. В ній вивчалися церковнослов’янська і руська (книжна українська) мови, вітчизняна історія, студенти виховувалися у глибокому православному благочесті. До Колегії приймали дітей всіх станів.

        Петро Могила зумів перетворити  Колегію на заклад європейського типу. Тут вивчався курс наук, властивий для західноєвропейських університетів, впроваджувалися досягнення світової історії, літератури, поезії, філософії. Засобом до опанування вищих наук була латинська мова, вивчались також грецька й польська мови. Професорів для викладання в Колегії Могила навчав в закордонних університетах. Незабаром Колегія вже сама готувала викладачів, державних діячів, високоосвічених богословів.

      Петро Могила забезпечував викладачів і неімущих студентів засобами до життя та навчання, збудував першу бурсу, нове кам’яне приміщення під школу, яке знаходиться сьогодні на території Києво-Могилянської академії (відоме під назвою Трапезна або Святодухівська церква)[9; 9].

      Помираючи, Могила заповідає Колегії великі кошти й найбільшу свою цінність – бібліотеку (2131 книгу), а також будинки і дворові місця на Подолі, половину худоби й інвентарю зі свого хутора Непологи, хутір Позняківщину, села Гнідін, Проців і Рівне, більше 80 тис. злотих, срібний родинний посуд, свій митрополичий одяг, митру і хрест, прикрашений сімейним коштовним камінням і навіть тканини – адамашку і камку – на одяг студентам тощо[8;82]. І наостанок Могила “слізно” просив берегти Колегію, як “єдине його надбання” (unicum pignus meum) у поцейбічному житті[8; 83]. 

На честь Петра  Могили Колегія стала іменуватися  Києво-Могилянською колегією (академією). Під цією назвою вона і ввійшла  в історію.

      Єдине, чого не встиг Могила – це добитися для Колегії офіційного статусу  вищої школи. Але учні його продовжили розпочату ним справу. 10 вересня 1658 р. гетьман Іван Виговський, вихованець колегії, підписав з Польщею Гадяцький  трактат, за яким Україна як Князівство Руське ставала разом з Литвою і Польщею членом федеративної держави Речі Посполитої. Їй надавались широкі права, в тому числі – свобода віросповідання і статус вищої школи для Колегії – тобто статус академії[12; 54]. Договір було ратифіковано польським сеймом у травні 1659 р. Таким чином, Києво-Могилянська академія була першим у Східній Європі православним вищим навчальним закладом, офіційно удостоєним цього звання.

2.4. Києво-Могилянська  академія у ХVIII-ХIХ  ст.

      Відомо, що починаючи з Петра I, ведеться наступ на українську мову, мета якого – її знищення. Провадиться ряд заходів, “дабы народ малороссийский не почитал себя отличным от великороссийского”^{[27; 11]}, в тому числі приймаються закони про заборону друку (1720), а потім – і викладання українською мовою. Академії спочатку “рекомендується” перейти на російську мову, а з 1784 р. суворо забороняється читати лекції “сільським діалектом” (тобто українською мовою), а лише російською і обов’язково “с соблюдением выговора, который соблюдается в Великороссии”^{[27; 11]}. Незважаючи на заходи російського царизму щодо русифікації Академії, як і всієї України, українська літературна мова, в розвиток якої зробила свій внесок і Академія, у всій красі зазвучала в творах I. Котляревського, Т. Шевченка та ін. українських поетів і письменників.

      Вивчалися в Академії поетика – мистецтво  складати вірші, а також риторика – цариця мистецтв, вміння красиво  і вірно висловлювати думку. Поетика  і риторика були найулюбленішими  предметами студентів. Особливо студенти цікавились тими видами поезії, які мали практичне застосування. Це канти і елегії, які можна було присвятити шановним людям, виголосити їх на громадських, церковних, академічних чи сімейних святах. Не менш популярними були й промови – поздоровчі, вітальні, прощальні, іменинні, весільні, а також на випадок народження чи смерті, перемоги, судового акту, церковного свята тощо. “Студенти-красномовці завжди були бажаними гостями на різних урочистостях, за що отримували щиру подяку і матеріальну винагороду”[20; 5].

      В Академії складаються свої традиції – поетичні змагання – читання  віршів різних епох, різними мовами, в тому числі і власних, викладачами  і студентами: увінчання вправних віршотворців лавровими вінками  з присвоєнням звання “лавроносного  поета” (лауреата). Жодне академічне свято, жодна знаменна подія в Академії чи в місті не відбувались без поетів.

      Від О. Митури й до Г. Сковороди формується академічна, власне київська, поетична школа.Завдяки любові до поетичного слова, яке прищеплювалося студентам  Київської академії, ми маємо сьогодні безцінне “Слово о полку Ігоревім”. В рукописі, зробленому із списку ХVI ст. “Слово” зберігалося в бібліотеці вихованця Академії Івана (Іола) Биковського. Як і багато інших могилянців, він був викликаний до Росії, працював  в Шляхетському кадетському корпусі, згодом став архімандритом Спасо-Ярославського монастиря і ректором Ярославської семінарії. І повсюди з Биковським була його бібліотека, якою він люб’язно дозволяв користуватися усім книголюбам. Так “Слово” опинилося в руках доброго знайомого архімандрита обер-прокурора Синода О. Мусина-Пушкіна. Опрацьоване палеографом і археографом Миколою Бантиш-Каменським, також могилянцем, “Слово” було видане в 1800 р.[27; 13]^.

      Києво-Могилянська  академія була центром філософської думки в Україні. Особливе місце серед філософів Академії належить проф. Інокентію Гізелю, Йосифу Кононовичу-Горбацькому, Стефану Яворському, Теофану Прокоповичу. До речі, Прокопович започаткував в Академії (і в усій тодішній Російській імперії) вищу математику.

      У другій половині ХVIII ст. було відкрито спеціальні класи чистої математики, де викладалися алгебра і геометрія, і змішаної математики, де викладалися  механіка, гідростатика, гідравліка, оптика, тригонометрія, астрономія, гідрографія, математична хронологія, цивільна і військова архітектура. Відомим викладачем математики був також професор Іреней Фальковський[27; 14].

      В Академії започатковуються природничі науки – астрономія, біологія, мінералогія, зоологія та інші, які поступово  відділяються від філософії.

      В Академії студентів навчали різним прийомам малювання, графіки і живопису. Саме тут складається одна з найбільших художніх шкіл в Україні. Визначними граверами України, які навчалися  в Академії, були Іван Мигура, Іван Щирський, Леонтій Тарасевич, Григорій Левицький, широко відомі малюнки братів Івана та Василя Григоровичів-Барських. Художня школа Києва впливала на весь православний світ від Москви до Балканських країн.

Неабиякого розвитку в Академії досягло музичне мистецтво.  Численні пісні і канти, створені в Академії, йшли в світ, їх несли із собою студенти, які йшли на вакації або просто просити у добрих людей милостині. Академія дала багатьох професійних композиторів. Найталановитішими серед них були Максим Березовський (1745-1777) і Артемій Ведель (1767-1808), музичний геній яких донині хвилює серця.

      Унікальною  була книгозбірня Київської академії, яка формувалась протягом двох віків. Закладено її було, вірогідно, ще в  Братській школі. П. Могила передав  Колегії всю свою бібліотеку – 2131 книгу вітчизняних і зарубіжних видань. Так склалася традиція дарувати Академії книги. Бібліотека поповнювалася також за рахунок закупок, надходжень від видавництв Росії, України, Білорусії, Амстердама, Гамбурга, Галле, Берліна, Братіслави, Данціга, Варшави, Лондона, Парижа, Рима, Болоньї і інших міст. Крім друкованих книг, в бібліотеці зберігалися численні рукописи – хроніки, літописи, спогади, щоденники, а також лекції професорів, конспекти студентів, документи минулих віків і поточна документація[21; 4]. 

      Києво-Могилянська академія була всестановим закладом. За статутом Академії в ній мали право навчатися усі бажаючі. Навчались діти української аристократії, козацької старшини, козаків, міщан, священиків і селян.

      Могилянці були засновниками ряду шкіл в Росії і Білорусії.  Особливо великого розквіту набула діяльність києво-могилянців у перші десятиліття ХVIII ст. Ними були засновані школи й семінарії майже у всіх містах Росії – Москві, Петербурзі, Смоленську, Ростові, Великім, Тобольську, Іркутську, Архангельську, Холмогорах, Твері, Білгороді, Суздалі, В’ятці, Вологді, Коломні, Рязані, Пскові, Устюзі, Астрахані, Костромі, Володимирі-на-Клязьмі та ін. Вчителями в цих школах були переважно випускники Академії.

      З другої половини ХVIII ст. Києво-Могилянська  академія після заснування університетів у Харкові і Москві почала втрачати пріоритетне становище вищої школи. Прихильники Академії роблять непоодинокі спроби перетворити її на університет, тобто відкрити додаткові факультети, зокрема правничий, медичний, математичний тощо. Але добитися згоди на це від Катерини II та її наступників не вдалося. Проводячи ворожу політику щодо України, спрямовану на знищення таких національних надбань як гетьманство, Запорізька Січ, російський царизм знищив і Києво-Могилянську академію. За розпорядженням уряду, указом Синоду від 14 серпня 1817 р. Академію було закрито.  

III. Києво-Могилянська  академія на сучасному  етапі 

3.1. Відновлення діяльності  Києво-Могилянської  академії 

      Після 175-річної перерви в 1992 р. Києво-Могилянська  академія була відновлена як світський навчальний заклад, ставши водночас символом відродження незалежної України. В 1994 р. здобула титул «Національний університет». Патроном Національного університету «Києво-Могилянська академія» є Президент України.

      Система навчання в Університеті вбирає в себе кращі традиції вітчизняної освіти, що склалися протягом багатьох століть, та сучасної західної освітньої системи вільного творчого навчання (liberal arts education), адаптованої на українському грунті. Університет надає освіту на двох основних рівнях: 4-річному бакалавраті та дво- або однорічному магістеріумі. Модель підготовки бакалаврів передбачає умовний поділ навчання на два етапи: дворічну дофахову підготовку (базові курси широкого спектру дисциплін та основні напрями підготовки на інших факультетах) і дворічну професійно орієнтовану фахову підготовку ^{[24; 31]}. На магістерській програмі студент отримує поглиблені знання і навички дослідницької роботи в обраній галузі, проходить підготовку до наукової та викладацької діяльності.

      В Академії діє магістратура, докторантура, аспірантура.

Магістерські  програми виконуються за міжнародними стандартами. Викладачами є провідні українські та зарубіжні вчені. Програма підготовки включає обов'язкові навчальні  курси та курси вільного вибору, практичну підготовку, виконання і захист магістерської роботи. Зарахування  проводиться за результатами вступних випробувань. Випускники магістерських програм, які успішно виконали всі вимоги програми підготовки магістрів, можуть бути рекомендовані до вступу в аспірантуру НаУКМА на підставі конкурсного відбору.

3.2. Факультети та  навчальні програми  у Києво-Могилянській  академії 

      На данному етапі Києво-Могилянська академія має наступні факультети:

• Факультет гуманітарних наук
• Факультет економічних наук
• Факультет інформатики
• Факультет правничих наук
• Факультет природничих наук
• Факультет соціальних наук і соціальних технологій
• Загальноуніверситетська кафедра англійської мови
• Загальноуніверситетська кафедра фізичного виховання
• Науково-педагогічний центр доуніверситетської підготовки
• Департамент післядипломної освіти «Києво-Могилянська Бізнес-Школа»

      В Академії з 1996 р. діють такі магістерські програми:

• біологія;
• всесвітня історія;
• екологія (екологічна наука та екологічна політика);
• економічна теорія;
• культурологія (історія, теорія літератури та компаративістика);
• культурологія (теорія та історія культури);
• політологія (порівняльна політологія);
• соціальна робота;
• соціологія;
• філософія (історія філософії).

     З 2000 р. діє магістерська програма з журналістики[21; 8].

     Перший  набір до аспірантури здійснено  в листопаді 1998 р. Нині навчання в  аспірантурі проводиться за 28 спеціальностями, які відповідають 10 напрямам магістерської  підготовки. Аспірантура Академії - навчально-наукова структура, головним завданням якої є підготовка висококваліфікованих наукових кадрів шляхом виконання дисертаційної роботи на здобуття ступеня кандидата наук. Термін навчання визначається індивідуальним планом дисертаційних досліджень і розрахований максимум на 2 роки.