Игровые формы работы на уроке английского языка

Контрольована рольова гра є більш простим видом і може бути побудована на основі діалогу або тексту. У першому випадку учні знайомляться з базовим діалогом і відпрацьовують його. Потім разом з учителем вони обговорюють зміст діалогу, опрацьовують норми мовного етикету і необхідну лексику. Після цього учням пропонується скласти свій варіант діалогу, спираючись на базовий та використовуючи написані на дошці опори (опори можна заздалегідь підготувати на картках і роздати учням). Новий діалог може бути схожий на базовий, але в ньому необхідно використовувати інше наповнення, іншу форму запитань і відповідей, цей діалог може бути коротшим або довшим, ніж базовий. Крім того, у міру необхідності вчитель може давати вказівки по ходу рольової гри.

  Другим видом контрольованої рольової гри є гра на основі тексту. У цьому випадку після знайомства з текстом вчитель може запропонувати одному з учнів зіграти роль будь-якого персонажа з тексту, а іншим учням - взяти у нього інтерв’ю. Причому учні-репортери можуть задавати не тільки ті запитання, відповіді на які є у тексті, але і будь-які інші їхні цікавлять, а учень, який грає роль персонажа, може проявити свою фантазію при відповіді на ці запитання. Як і в першому випадку, вчитель може давати вказівки, допомагаючи учням по ходу рольової гри.

        Більш складною є помірно контрольована рольова гра, в якій учасники отримують загальний опис сюжету і опис своїх ролей. Проблема полягає в тому, що особливості рольової поведінки відомі лише самому виконавцю. Решті учасника важливо здогадатися, якій лінії поведінки вповідає їхній партнер, і прийняти відповідне рішення щодо власної реакції.

Найбільш складними є вільна і тривала рольові ігри, що відкривають простір для ініціативи і творчості.

Що стосується вільної рольової гри, то при її проведенні самі учні повинні вирішити, яку лексику їм використовувати, як буде розвиватись дія. Вчитель тільки називає тему рольової гри, а потім просить учнів скласти різні ситуації, що стосуються різних аспектів даної теми. Також вчитель може розділити клас на групи і запропонувати кожній групі вибрати той аспект запропонованої теми, який їм найбільш близький. При цьому, якщо буде потрібно, він допомагає учням у розподілі ролей і в обговоренні того, що необхідно сказати у вибраній ситуації, або надати якусь іншу допомогу.

Творче рольове спілкування вимагає розвитку соціальних умінь. Тому рольові ігри на уроках іноземної мови нерідко включають елементи соціального тренінгу (вправ в спілкуванні). Наведемо приклади подібних завдань.

Line-up (учні намагаються якомога швидше вишикуватися в ряд у відповідності до запропонованих ознак).

Rounds (учасники "кола" вимовляють кожен своє слово таким чином, щоб утворене речення звучало так плавно, неначе б його вимовляв один учень.

Strip-story (кожен учень отримує свою фразу і намагається швидше зайняти відповідне місце в "оповіданні").

Smile (учні підходять один до одного і з обов'язковою посмішкою обмінюються репліками).

  Flower (учні дарують один одному квітку, вимовляючи при цьому: "Я дарую тобі квітку, тому що ..." (ти хороший друг і т.д.), тобто учні говорять один одному приємні слова чи компліменти);

       Contacts (учні підходять один до одного і починають розмову);      

       Reflection (учні намагаються уявити, що про них думають інші школярі);

        Listening (учні слухають один одного і кивають на знак згоди чи незгоди);

  Politeness (учні звертаються один до одного з чемними проханнями);

        Respect (учні говорять про свою повагу один до одного, додаючи до висловлювання приклади);

   Concessions (школярі вчаться поступатися один одному в суперечці);

        Gratitude (працюючи разом, учні висловлюють один одному подяку за надану допомогу);

         Conflict (учні вчаться правильно реагувати на "емоційну фразу" партнера). [16, с. 60-61]

До перерахованих завдань можна додати і ще багато інших, але всі вони повинні бути спрямовані на формування в учнів необхідних соціальних умінь.

Рольова гра може використовуватися при вивченні іноземної мови школярами будь-якого віку. І оскільки гра залишається в молодшому шкільному віці поки ще провідною формою діяльності дитини, то з її допомогою слід навчати дітей іноземної мови. Тим самим підвищується мотивація школярів до вивчення іноземної мови [книжка

        Визначаються такі основні правила рольової гри:

1) Учневі пропонується поставити себе в ситуацію, яка може виникнути за межами школи, в реальному житті. Це може бути все що завгодно: від зустрічі знайомого на вулиці до більш складної ситуації;

2) Учневі необхідно адаптуватися в даній ролі потрібної ситуації. В одному випадку він може грати сам себе, в іншому йому доведеться взяти на себе уявну роль;

3) Учасникам рольової гри необхідно поводитись таким чином, ніби все відбувається в реальному житті, їх поведінка має відповідати ролі, яку вони виконують;

4) Учасники гри повинні сконцентрувати свою увагу на комунікативному використанні одиниць мови, а не на звичайній практиці їх відпрацювання та закріплення в мовленні.

У рольовій грі вчитель здійснює управління навчально-пізнавальною діяльністю учнів. Рольова гра функціонує як реальний процес, який залучає всіх без винятку учнів класу в активну навчальну діяльність. Під час рольової гри вчитель непомітний. Напевно, це і є вищий рівень управління навчально-пізнавальної діяльністю учнів з боку вчителя: результат величезної праці його розуму і душі. Мова йде тільки про видиму частину того «айсбергу» педагогічної праці, під яким схована його основна частина.

Навчання в процесі рольової гри здійснюється за допомогою організації навчальної діяльності самими учнями, яка за своїм типом є продуктивною і творчою, а за змістом – пізнавальною, практичною та ціннісно-орієнтованою.

          Рольові ігри будуються на принципах колективної роботи, практичної корисності, змагальності, максимальної зайнятості кожного учня і необмеженою перспективою творчої діяльності в рамках ролі вої гри. У процесі рольової гри формується свідомість приналежності її учасників до колективу, спільно визначається ступінь участі кожного з них у роботі, відчувається взаємозв’язок учасників при вирішенні спільних завдань.  У процесі рольової гри розвивається логічне мислення, здатність до пошуку відповідей на поставлені запитання, мова, мовний етикет, вміння спілкуватися один з одним. Тому використання рольової гри на уроці іноземної мови підвищує ефективність навчального процесу, допомагає зберегти інтерес учнів до мови, яка досліджується, на всіх етапах навчання.

2.3. Використання прийому драматизації

Звернення до емоційно-чуттєвої сфери свідомості, поряд з раціонально-логічною - одне із завдань середньої школи в пошуку використання можливостей мозку. Це звернення особливо актуальне на фоні інформаційних перевантажень, які все більше відчуваються і в житті, і в навчанні. У наш час, відповідно до концепції "церебральної асиметрії", тиск зростаючих потоків інформації доводиться, головним чином, на ліву "логічну півкулю" мозку, тоді як права "емоційна півкуля" майже не бере участі в процесі навчання [10, с. 84-86].

Психологи одностайні в своїх поглядах щодо того, що те, що викликає емоційне переживання, запам’ятовується і осмислюється краще, ніж нейтральне, індиферентне . Ось чому вчитель іноземної мови зобов’язаний активно втручатися в емоційну атмосферу уроку і забезпечувати, в міру можливості, виникнення в учнів емоційних станів, сприятливих для їх навчальної діяльності. Тут незаперечні можливості нетрадиційних прийомів навчання, використання яких допомагає активному підключенню емоційної сфери свідомості як невикористаного резерву розвитку творчих можливостей особистості. Тому звернення до драматизації під час вивчення творів художньої літератури є  цілком доцільним [16, с. 81].

Драматизація змушує учнів пропускати ситуацію через себе, надаючи їй особистісний характер. Особистісна орієнтація, як показує досвід вивчення іноземних мов, значно підвищують ефект їх засвоєння, так як в цьому випадку поряд з інтелектом в дію вступають емоції.

Розігруючи роль, учень не просто починає говорити мовою літературного героя, не просто стає цим героєм на декілька хвилин, драматизувана розповідь залишає більш сильне і тривале враження. Отже, основна цінність драма ­тизації в тому, що вона «дає можливість детально ознайомитися з літературним твором. Завдяки перевтіленню, драматизація сприяє глибокому розумінню літературного уривка» [16, c. 86-87].

Драматизація в вивченні мови розглядається як унікальний методичний прийом, що сприяє як формуванню мовних і мовленнєвих навичок, так і більш глибокому розумінню інших предметних галузей, зокрема літератури та психології.

        Використання драматизації в викладанні іноземної мови допомагає розвивати соціальну свідомість; лінгвістичну свідомість; діагностувати інтереси і потреби студентів; стимулювати студентів з різним мовним рівнем до використання іноземної мови .

Крім того, застосування драматизації розвиває критичне і інтуїтивне мислення, сприяє більшій зосередженості, формує навички та вміння у читанні. Драматизація сприяє збільшенню словникового запасу, розвиває навички говоріння і надає естетичну насолоду.

В процесі вивчення іноземної мови використовують чотири типи драматизації. Це пантоміма, імпровізація, формальна та неформальна драматизація.

  Пантоміма повністю базується на невербальній поведінці для передачі значення. Вимовлене вголос слово – лише частина спілкування. Невербальне спілкування відіграє величезну роль у спілкуванні в цілому, і цей факт може бути використаний при вивченні іноземної мови. За допомогою жестів і рухів учні розігрують сценку, яка символізує не тільки дії, але також і настрій. Змінюючи вираз обличчя, можна передавати різні почуття: щастя, сум, страх, розгубленість, здивування, апатію і байдужість. До міміки можна додати рух: потиск плечима висловлює невпевненість, розкриті вперед руки можуть означати заклик про допомогу. Використання міміки й рухів тіла завжди було важливим на сцені, де глядачі спостерігають і інтерпретують дії з своїх місць. Тому логічно, що жести і дії в пантомімі повинні бути детальними і акцентованими.

  Учні дуже винахідливі в міміці і жестах.За допомогою пантоміми вони можуть зображати події або своїх улюблених героїв з прочитаних творів. Пізніше можна попросити інших учнів озвучити ті епізоди, які їм були представлені.

Імпровізація – дуже цікава форма роботи на уроці. В основу даного типу драматизації покладені деякі принципи. Це відсутність підготовчої роботи (написання сценарію, заучування ролей). Мета імпровізації – повна спонтанність. В учнів немає часу на підготовку, їх ролі та ситуації даються їм безпосередньо перед інсценуванням. Вона також досить проста у підготовці для вчителя: все, що необхідно для уроку – це список ситуацій для імпровізації.

Імпровізація проводиться безпосередньо на уроці, зазвичай на заключному його етапі. Матеріалом для імпровізації є не тільки відомі всім учням твори, а також щойно прочитані учнями твори або глави твору. Учням надається повна свобода вибору мовних засобів для реалізації обраної ролі, зберігається лише фабула твору. При розподілі ролей потрібно стежити, щоб кожен учень щоразу отримував нову роль.

Імпровізація дозволяє учням поєднувати діалог з пантомімою. Вони з задоволенням імпровізують уривки літературних творів. Літературні герої - прекрасне джерело для імпровізації. Перед тим, як учні почнуть імпровізацію, їм дається можливість обміркувати опис героїв, що може бути зроболено при обговоренні низки питань, таких як: «Як виглядає герой? Як він рухається? Скільки йому років? Як він одягнений? Як він говорить? Що герой робить в епізоді, що пропонується для імпровізації? Яка він людина? Який у нього характер? Чи є у нього які-небудь унікальні характеристики?»

    Імпровізація ефективна як для роботи в парах, так і в групах,  залежно від комунікативної ситуації. У ній можуть бути використані реквізити і звукові ефекти, що стимулють учнів проявляти винахідливість.

      Неформальна драматизація є найлегшою для уявлення, але в той же час самої непередбачуваною в плані поведінки учнів. Цей тип драматизації передбачає велику винахідливість і свободу в інтерпретації ідеї або сцени з розповіді. Неформальна драматизація характеризується великим ступенем спонтанності. І оскільки вербальну і невербальну поведінку учнів важко, а іноді неможливо передбачити, багато вчителів уникають цього типу драматизації. Однак на відміну від формальної, неформальна драматизація дозволяє розвивати стратегії проблемного навчання і тому може використовуватися для незавершених оповідань і епізодів. Неформальна драматизація не передбачає читання і запам’ятовування діалогів. Не маючи обмежень у виборі мовних засобів, що додаються текстом оповідання, учні вільні у використанні лексичних та граматичних структур і, таким чином, отримують можливість розвивати навички володіння мовою без підготовки.

Формальна драматизація, на відміну від неформальної, найвищою мірою структурована. Учні або читають написаний діалог, або відтворюють діалог, завчений для драматизації. Деяким учням подобається заучувати ролі, однак у інших це забирає багато часу і є для них виснажливим. Замість того щоб звучати природно, учні виявляються скутими і замкнутими. Щоб уникнути цього, можна дозволяти їм читати рядки, а оповідачеві – слова автора.

Використання прийому драматизації на уроках вимагає ретельного попереднього опрацювання твору або його частини. Як зміст уривка, так і окремі риси кажного героя повинні бути детально опрацьовані і зрозумілі, тому що це полегшує постановку. В результаті опрацювання учень поступово вживається в роль, відсуває на задній план своє особисте ставлення до героя чи подій і створює новий образ.